Позиція щодо підтримки чи несприяння Україні є показником "зрілості" держав.

Коли розпочалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну - ми очікували, що майже всі країни візьмуться нам допомагати. Тим часом багато з тих, на кого розраховували українці - обмежилися стороннім спогляданням або добрими побажаннями. Чому так відбувається і про що це сигналізує?

Чому деякі держави надають Україні свою підтримку, тоді як інші залишаються осторонь? Нещодавно мені запропонували висловити думки щодо причин, чому одні країни активно допомагають Україні, а інші обмежуються лише деклараціями або займають нейтральну позицію. Ось кілька міркувань на цю тему.

Взаємна допомога країн, які потребують підтримки, є ключовим елементом глобального порядку, так само як солідарність громадян всередині країни є основою її соціальної структури. Коли Україна стала мішенню агресії, вона сподівалася на всебічну підтримку світового співтовариства, але реальність виявилася зовсім іншою. Чому деякі громадяни та їхні політичні лідери активно підтримують Україну, тоді як інші відмовляються від цієї підтримки або обмежуються лише щирими побажаннями?

У 2022 році Україна зверталася до принципів і цінностей, але до завершення року цей аргумент втратив свою силу. Здається, світова політика переважно керується інтересами. Тож давайте зосередимося на 2025 році, коли ілюзії щодо значущості цінностей, напевно, зникнуть у всіх.

Які причини спонукають держави підтримувати Україну?

1. Заради власної безпеки. Країни Східної, Центральної та Північної Європи знають, що таке російська агресія. Вони розуміють, що якщо Україна впаде - війна прийде на їхню землю.

2. З метою підтримки міжнародного порядку, що базується на домовленостях, угодах та партнерствах. Якщо ці механізми перестануть діяти, а агресія залишиться без наслідків, ми зіштовхнемося з новими сплесками насильства, внаслідок чого багатьом державам доведеться заплатити високу ціну у вигляді втрат серед своїх громадян.

3. В ім’я економічних інтересів. Акти агресії з боку Росії загрожують стабільності глобальної економіки (у сферах зернового ринку, енергетики, логістики тощо). Допомога Україні є інвестуванням у надійність торгових маршрутів і ринкових систем.

4. Заради морального авторитету та міжнародного іміджу. Підтримка України - це спосіб для країн ствердити свій статус захисників демократії, прав людини та міжнародного права. Це також збільшує їхню вагу в глобальних інституціях.

5. Проте місце для ідеалізму все ж існує. Вся людська цивілізація збудована на архетипі тріумфу слабкої, але мужньої істини над жорстокою та нерозумною силою. Приклади цього можна знайти в історії: Давид і Голіаф, триста спартанців, повстанці проти Галактичної Імперії у "Зоряних війнах" або "Дюні", хобіти, які протистоять Саурону, та Гаррі Поттер, що бореться з Волдемортом.

Чому деякі держави не надають підтримку Україні?

1. Люди стали заручниками відчуття безпеки. Багато з них вважають, що війна їх не торкнеться, вірячи, що Росія обмежиться лише Україною, або сподіваються, що зможуть уникнути її наслідків. Проте мілітаризація поглинає кошти з сімейних бюджетів. У такій ситуації деякі популісти експлуатують тему війни, намагаючись мобілізувати свою аудиторію, що робить підтримку України неприйнятною в політичному контексті.

2. Залежність від Росії. Численні країни продовжують мати значну залежність від російських енергетичних ресурсів, ринків та інвестицій. Перебуваючи в рамках власного геополітичного контексту, вони більше бояться можливих економічних втрат, аніж вигод, які могла б принести перемога України. Вони прагнуть зберегти звичний порядок речей, навіть коли це стає неможливим.

3. Тому що вони бояться краху Росії. Поразка Росії майже напевно означає її крах, і це пов'язано з неприйнятними ризиками, такими як розповсюдження ядерної зброї, масштабна криза біженців, релігійний радикалізм та піднесення Китаю. Пастка москвоцентризму, в яку потрапили західні аналітики та політики, не дозволяє їм бачити хороші сценарії, що ведуть до сталого миру та економічних вигід.

4. Оскільки російські фінансові ресурси, пропагандистські кампанії та недоліки в роботі російських медіа функціонують вже протягом тривалого часу. Крім того, існують політичні еліти, які мають прихильність до Москви або переживають "традиційні почуття" до неї через спільні культурні зв’язки та ностальгію за радянським минулим, проте цю прихильність часто підкріплюють фінансові вливи.

5. Тому що антиколоніальний наратив не виконує свою роль. Багато країн, які пережили колоніальне минуле та вибороли свою незалежність через зусилля, не усвідомлюють, що Україна веде боротьбу проти імперії, яка прагне відновити своє панування. Можливо, це пов'язано з тим, що українці є білою нацією, а також з антизахідними (особливо антиамериканськими) настроями, а ще з тим, що Росію сприймають як правонаступницю Радянського Союзу, який позиціонував себе як антиколоніальну силу, хоча насправді був жорстоким колонізатором своїх територій.

Отже, можна зробити висновок, що підтримка України базується на поєднанні прагматичних підходів із моральними принципами та дальновидним політичним мисленням. У той же час, відсутність такої підтримки обумовлена короткостроковими орієнтирами, бажанням отримати швидкі результати з мінімальними витратами в рамках внутрішньої політики, а також страхами, залежностями, а також старомодними симпатіями та антипатіями, які вже не відповідають сучасним міжнародним умовам.