"Після війни ти не просто починаєш жити своє найкраще життя, а ведеш його попри всі труднощі," -- зазначила голова руху VETERANKA Катерина Приймак.
Зображення: надані Катериною Приймак. Катерина Приймак висловила: "На сьогодні наше завдання, моє особисте завдання — створити надійний тил для наших дівчат, які нині перебувають на фронті або вже пережили війну."
Катерино, рух VETERANKA, очолюваний вами, нещодавно святкував свою сьому річницю. Ми спілкуємося з вами через кілька днів після того, як ваш київський офіс знову зазнав атак російських дронів і ракет. Незважаючи на це, ви продовжуєте свою діяльність. Які основні напрямки вашої роботи зараз, і які досягнення ви можете відзначити за останні пів року?
Ми так сформулювали концепцію нашої роботи -- іронічно це цикл ветеранки: рекрутка, діюча військовослужбовиця і ветеранка. Будь-якої миті цей цикл може початися заново, тому що багато жінок пішли на війну як резерв, після участі в бойових діях і вже як ветеранки до 2022 року. І на кожній з цих точок циклу ми впроваджуємо певну менторську, адвокаційну і соціальну підтримку, плюс надаємо благодійну допомогу.
Протягом цих семи років наш рух значно зріс і трансформувався — тепер це не лише громадська організація, але й ветеранська спільнота, благодійний фонд та соціальні підприємства. Усе це вимагає великої координації. Ми створюємо цей кластер і сприяємо дівчатам у розвитку бізнесу, щоб, коли вони досягнуть успіху, могли підтримувати нашу спільноту. Ми активно розвиваємо цю громаду, об'єднуючи зусилля. Наша мета — горизонтальне зростання. Чим більше буде успішних і надихаючих ветеранок, тим сильнішим стане наш рух, адже кожна з нас є його безцінною частиною. Усе, що ми робимо, спрямовано на підтримку дівчат і їхніх можливостей. Попереду ще багато роботи, тому нам потрібні активні дівчата-ветеранки, готові діяти для себе та свого регіону. Ми надаємо їм підтримку, як тільки можемо, і разом ми станемо незламними!
Ветеран Артем Мороз: "Після поранення треба придумати для себе мрію -- і потім перетворювати її на ціль"
Зображення: з Facebook Катерини Приймак Катерина Приймак
Важко оцінити наші досягнення за останні півроку, оскільки ми не вважаємо їх значними етапами. Якщо подивитися на ситуацію реалістично, щодня ми робимо щось важливе. Наприклад, організація зборів. Ми зуміли залучити 10 мільйонів гривень. Хоча, можливо, інші досягають цього швидше, наші інформаційні кампанії принесли цю суму за півроку. Ми щасливі, що нам це вдалося, незважаючи на труднощі. Щодня ми прагнемо ставати кращими. Тому ми намагаємося підтримувати баланс: світ навколо нас стає гіршим, а ми з кожним днем стаємо трішки кращими.
Катерино, ви також є ветераном. Ви служили під час конфлікту в АТО в 2014-2015 роках, а потім ще проходили службу у 2022 році. Які враження та досвід ви здобули під час служби в армії?
У 2014-2015 роках я була частиною "Госпітальєрів". Після цього вела звичайне життя, працюючи на телебаченні. Згодом розпочали формувати рух. Коли почалася повномасштабна війна, всі дівчата повернулися до військової служби як резервістки, а я опинилася в ролі піратки, адже не була в резерві.
Відразу після цього до нас почали надходити численні запити та прохання про підтримку, і так виник наш новий напрямок — благодійний фонд. Ми прагнули стати екіпажем, але не мали жодного обладнання. Нам подарували "хаммер", і ми вирушили до "Епіцентру", щоб закупити все необхідне. Купували все, що могли, на гроші, які мали, а також ті, що нам пропонували в якості допомоги.
По-перше, я не могла кинути організацію, яка розрослася. По-друге, чесно кажучи, я з 2015 року казала, що більше ніколи не піду на війну. Але так вийшло, що на трошки я поїхала.
Зображення: надане Катериною Приймак. Катерина Приймак разом із товаришами по службі.
У 2022 році я б не назвала це службовим обов'язком. Я просто вирушила "в відпустку" на три тижні, долучившись до кейсевакуації. Це був вересень, Давидів Брід, Херсонська область. Там було справжнє пекло. Не можу передати словами, як це було. Сидячи в окопі, я думала: "Боже, я тут залишуся до закінчення війни". Ми прибули на підмогу 46-й бригаді, займалися евакуацією поранених. І я вам скажу, що за три дні там сталося стільки ж, скільки не траплялося в найгарячіших точках Донеччини у 2014-2015 роках.
Коротше, я такий заряд адреналіну отримала. Я визнаю, що на бойову посаду я вже не годна після свого досвіду. А на небойову посаду йти нераціонально. З тим, як усе це працює, з моєю адвокацією, іноді впливати набагато легше ззовні, ніж зсередини.
Тому зараз наша задача, моя задача -- це побудувати для дівчат, які на війні, які були на війні, міцний тил. Тому що тил у нас, на жаль, не є тим тилом, який хотілося б для військових.
Іноді так соромно не піти на війну. Але я знайшла, що робити. І принаймні мої дівчата переконують, що я роблю важливу роботу. І знаю, що це дуже важлива робота. Пишаюся зараз командою, тим, що ми робимо, хоч до ідеалу нам ще далеко.
Зображення: надані Катериною Приймак. Катерина Приймак разом зі своїми сестрами. "Адекватні командири повинні усвідомлювати, що жінки є рівноправними членами команди, і важливо забезпечити якісну підготовку для всіх, щоб кожен міг ефективно виконувати свої завдання у бойових умовах".
Як це – бути жінкою в армії сьогодні? Чи відбулися суттєві зміни, якщо порівнювати з часом до початку повномасштабної війни? Ветеранка Анна Ладєєва, яка служить більше 20 років, стверджує, що ситуація залишилася незмінною. Які ваші враження з цього приводу?
У мене була ситуація, коли я очолювала групу, і один хлопець мені заявив: "Там небезпечно, ти залишаєшся". Я відповіла: "Справді? Може, це ти залишишся?". Втім, поряд були люди, які мене підтримували. Розумієте, роль жінки-медика у військових умовах сприймається більш звично. У свідомості командування не відбулося жодного перелому, і внизу також трапляються різні речі. Жінки досі не мають адекватних механізмів захисту від домагань, тож коли тобі кажуть, наприклад, іди готуй борщ, це щонайменше не кримінал. І такого неприємного досвіду вистачає.
Хоча нормальні командири мають розуміти, що жінки -- це такий самий особовий склад, що потрібно всіх добре готувати, щоб усі добре воювали. Але, на жаль, так не всюди. Нам ще качати і качати систему, щоб вона була адекватна.
Олена Апчел: "У військовій службі жінкам не вибачають помилок"
Ситуація з правами людини в армії залишається складною. Коли ми говоримо про їхню відсутність, це створює труднощі як для чоловіків, так і для жінок. Наразі, наприклад, ми досягли важливого етапу: наш законопроєкт, над яким ми працювали разом з Марією Мезенцевою (народна депутатка від "Слуги народу" та заступниця голови Комітету ВРУ з питань євроінтеграції), пройшов перше читання. Він передбачає зміни в дисциплінарному статуті, спрямовані на захист жінок від домагань, а також впровадження гендерних радників у військових підрозділах. На жаль, питання гендерної рівності в армії залишається малопопулярним. Бути жінкою в армії – це нелегке завдання, адже жінки часто стикаються з обмеженнями у бойових підрозділах, хоча є й позитивні приклади. Існує повсякденний сексизм, сумніви в здатностях жінок. Дехто стверджує: "Ні, жінок точно не візьмемо в бригаду". Таке ставлення є як серед чоловіків, так і серед жінок. Нам потрібно боротися за свої права замість того, щоб спонукати жінок долучатися до служби.
Зображення: надано Катериною Приймак. Автор: Катерина Приймак.
Не кожен мав можливість познайомитися з діяльністю надзвичайних жінок у різних підрозділах. Тому наше завдання полягає в тому, щоб освітлювати їхні досягнення. Ми публікуємо цю інформацію на нашій сторінці, аби надихнути жінок не соромитися демонструвати свої таланти і можливості.
"Мені б хотілося, щоб ще до демобілізації військовослужбовці мали можливість співпрацювати з кейс-менеджерами та кар'єрними консультантами. Ветеранам необхідна підтримка для успішного повернення та інтеграції в суспільство."
А щодо жінок-ветеранок, вони потребують особливого захисту прав? Чи стикаються з такими самими проблемами, як чоловіки-ветерани?
Я б не сказала, що існують суттєві різниці. Концептуально наша організація реалізує політики, чутливі до гендерних аспектів. Незалежно від того, чи це ветеран, чи ветераночка, з інвалідністю чи без, у міському чи сільському середовищі, з родиною або без неї, ми вбачаємо ці категорії і прагнемо оптимізувати якість наданих їм послуг. Кожна територіальна громада має свої специфічні особливості, що стосуються фінансування, стратегічного планування або його відсутності. Наприклад, жінці-ветеранці в Києві без дітей може бути легше, ніж чоловіку-ветерану, що користується колісним кріслом у селі. Тож ця ситуація є набагато складнішою, ніж просто питання гендеру.
Частіше жінки-ветеранки стикаються з нерозумінням, відсутністю поваги до рішення служити, осудом щодо материнства, мовляв: "Та ладно, ти що, воювала? А нащо ти туди пошла?".
Потрібно розуміти контекст. Ти не йдеш жити своє найкраще життя після війни, а ти живеш всупереч обставинам. Я хотіла б, щоб ще до демобілізації з військовими працювали кейс-менеджери, кар'єрні консультанти, щоб допомогли зрозуміти, скласти певний план, перші кроки, пояснили можливості.
Також важливо усвідомлювати, що наявність численних контузій у людини призводить до постійного стану дистресу — виснажливого і негативного стресу. Травматичні події можуть суттєво позначитися на пам'яті та здатності до концентрації. Тому важливо навчитися усвідомлювати свої індивідуальні особливості та потреби після повернення з війни.
Зображення: надано Катериною Приймак. Автор: Катерина Приймак. під час служби
Але найбільше ветеранам необхідне доросле суспільство. Людей треба навчати, постійно з ними розмовляти, пояснювати. Навчати піклуватися про ментальне здоров'я. Усім людям треба ходити до психолога. Коли ветерани відновлюються, дуже багато залежить від їхньої волі, від того, наскільки відновлена нейропластичність (здатність мозку адаптуватися потягом життя. -- Ред). Ветеранам потрібна підтримка для того, щоб повернутися, інтегруватися.
Я згадала випадок, коли перебувала в Центрі психічного здоров'я "Лісова поляна". Один з хлопців, стоячи біля поштомата, зізнався: "Я ще не навчився користуватися цим, адже три роки провів у окопі".
Або це справді важко, коли ти супроводжуєш похоронну процесію, а інші водії підрізають тебе на дорозі, замість того, щоб проявити повагу. Це завдає великого болю тим, хто усвідомлює цінність того, за що ми все ще боремося.
Кожен з нас повинен вміти спілкуватися, як у публічному, так і в особистому житті. Варто пам'ятати, що ми не самі на цій планеті. Нам потрібно бути уважними одне до одного, враховуючи наші переживання. Не змагатися в них, не оцінювати, а просто проявляти чутливість.
Зображення: з Facebook Катерини Приймак Катерина Приймак
Рух VETERANKA приєднався до ветеранської ініціативи "Трайб", метою якої є навчання ветеранів та ветеранок впливати на державні рішення, здійснювати контроль за суспільними процесами та адвокатувати актуальні для них питання. Чому це важливо для них?
Це саме те, що необхідно. Розвивати людей, які зможуть ефективно діяти в майбутньому. Важливо, щоб вони розуміли, як функціонують різні механізми та як вносити зміни. Ми готові поділитися всією нашою експертизою. Для учасників проєкту ми розробили кілька курсів, присвячених громадському активізму. Ми будемо обмінюватися досвідом та знаннями, що, безумовно, принесе користь і може позитивно вплинути на життя ветеранів. Важливо, щоб ми всі навчилися ефективно взаємодіяти з державними структурами, аби вона розуміла: "Ми тут, ми стежимо за вашими діями і користуємося тими ресурсами, які влада надає народу".
Я щиро сподіваюся, що цей проєкт допоможе їм зрозуміти свої бажання, відкриє нові можливості для знайомств. Нехай він принесе користь, буде захоплюючим, а також надасть їм шанс жити так, як їм хочеться, а не підлаштовуватися під обставини.
Я вірю, що вони можуть стати каталізаторами змін, але лише за умови, що самі цього прагнутимуть. Адже вони повертаються з війни вкрай виснаженими. Тому це обов’язок всього суспільства – підтримувати їх і створювати надійний тил.
