Почему в Украине не наблюдается оправдательных решений суда?
Переважна більшість реформаторських декларацій у кримінально-правовій сфері відкривається посиланням на презумпцію невинуватості та принцип змагальності. Водночас дані Державної судової адміністрації (ДСА) засвідчують, що максима in dubio pro reo в Україні переважно лишається декларативною, а не повсякденною судовою реальністю. З 2008 по 2024 рр. частка осіб, виправданих судами першої інстанції, коливалася поблизу одного відсотка і лиш інколи підіймалася вище цієї позначки.
Виправдувальні вироки досягають найвищих показників у справах, що стосуються певних категорій осіб, таких як державні службовці, представники правоохоронних органів та судді. У той же час, численні "соціальні" злочини практично не мають шансів на отримання виправдання.
Чим ближче обвинувачений до верхівки влади, тим м'якше ставлення суду, більше шансів для маніпуляцій із процесуальними та доказовими аспектами, що, в свою чергу, відкриває двері для виправдання. У той же час, для звичайних громадян кримінальний процес, згідно зі статистикою, в основному має тенденцію до обвинувачення.
Єдиний принцип, що відрізняє ліберальну демократію від каральної держави, -- готовність суду визнати помилку сторони обвинувачення.
У країнах континентальної Європи частка виправдувальних вироків становить приблизно 8%, а в окремих державних юрисдикціях цей показник перевищує 10%. В Україні ж цей відсоток є ще нижчим.
У деяких країнах Європейського Союзу існує механізм, відомий як "прокурорська фільтрація", який дозволяє прокурорам використовувати широкі повноваження для закриття кримінальних справ до початку судового процесу, якщо наявні докази є недостатніми або справа не є суттєвою. Ця практика дає змогу закривати від 65 до 75% справ, а частина з них завершується укладенням угод. Тому показник виправдувальних вироків, що складає приблизно 10%, формується вже після відсіву "слабких" справ і не слід розглядати як чіткий індикатор якості судового процесу.
В Україні прокурори рідко вдаються до закриття справ через відсутність доказів, внаслідок чого до суду передається значно більше сумнівних справ.
Судді, які тривалий час функціонували в умовах системи обвинувального ухилу, можуть сприймати виправдання як причину для конфлікту з прокуратурою, адже її показники можуть знизитися. Кримінальний процес не встановлює жодних санкцій за недоброчесне розслідування, що, в свою чергу, підштовхує до масового винесення обвинувальних вироків.
Низька частка виправдувальних вироків -- не показник ефективності слідства, а симптом процесуальної асиметрії. Без усунення цього дисбалансу права людини в Україні залишатимуться в зоні ризику, а міжнародні індекси верховенства права -- на нижніх рядках.
Принцип "сумніви тлумачаться на користь обвинуваченого" не є лише поетичним спадком римського права, а є важливим символом демократії. Доти, поки українська система правосуддя не покаже більшої відкритості до виправдувальних вироків, вона залишатиметься ближчою до пострадянської моделі репресій, аніж до європейських норм.
Зміна курсу — це ознака мудрості. Проте, на жаль, українська судова система досі не здобула цю цінну якість.
Цей державний орган оприлюднює судову статистику у розрізі юрисдикцій та інстанцій, а також за визначеними актуальними тематиками, починаючи з 2008 року.
Звіт судів першої інстанції про розгляд кримінальних справ (форма № 1) був затверджений наказом Державної судової адміністрації 5 червня 2006 року під номером 55. Ця форма передбачала систематизацію даних про кримінальні справи, які перебували на розгляді в судах протягом звітного року, відповідно до статей Кримінального кодексу. У звіті фіксувалися такі показники, як кількість справ, що надійшли, кількість розглянутих, результати їх розгляду, а також залишок невирішених справ на кінець звітного періоду. Крім того, велася статистика щодо осіб, стосовно яких розглядалися кримінальні справи. Окремо враховувалися дані про кількість осіб, які були засуджені або виправдані, а також ті, щодо кого справи були закриті або завершені в іншому порядку. Спеціально фіксувалася кількість осіб, які залишилися "в резерві" системи кримінального переслідування на кінець року.
У 2012 році, з прийняттям нового Кримінального процесуального кодексу, почали вести облік нових справ відповідно до наказу Державної судової адміністрації України від 21 листопада 2012 року №158. Протягом певного часу державним службовцям доводилося заповнювати два види звітності: за попередніми нормами — форму №1, а за новими вимогами — форму №1-1. У результаті, протягом кількох років "старі" дані поступово зменшувалися через природний спад кількості справ, в той час як нові показники зростали.
Цей процес тривав до 2018 року, коли була введена єдина форма 1-к "Звіт судів першої інстанції щодо розгляду матеріалів кримінального провадження". У поєднанні з іншими формами, вона була затверджена наказом Державної судової адміністрації від 23 червня 2018 року №325 і, з незначними корективами, залишається в використанні й до теперішнього часу.
Оскільки основні показники у формах залишилися стабільними, ми можемо аналізувати їх протягом усієї доступної тривалості.
За успадкованою з радянських часів традицією, у структурі кримінального судочинства виправдувальний вирок залишається не просто рідкісним, а майже винятковим явищем.
З 2008 по 2024 рік кількість осіб, яких визнали невинними, щороку коливалась у межах від 597 до 1 049. За цей самий період суди щороку визнавали винними від 62,4 до 191,8 тис. осіб. І частка осіб, виправданих у справах із завершеним провадженням, рідко коли перевищувала 1 %.
Розрахунок здійснювався як відсоток виправданих від загальної кількості осіб, щодо яких було ухвалено вирок -- обвинувальний або виправдувальний. Найнижчі показники виправдань - до 2012 року (близько 0,36%). Певні надії покладалися на нові процедури, запроваджені КПК зразка 2012 року. І дійсно, починаючи з наступного року відсоток виправдувальних вироків зріс. Втім, не можна сказати, що суттєво. До цього часу це лише близько 1% від загальної кількості вердиктів. Зрештою, за статистичними даними ДСА, найгуманнішим був 2021 рік -- 1,24% виправдань, найбільш суворим -- 2010 -- лише 0,35%. Повністю дані можна переглянути на інфографіці.
Проте ці показники навряд чи свідчать про бездоганність досудового слідства. Скоріше, вони вказують на структурні недоліки в судовій системі, яка не здатна rehabilitувати невинних. Коли особа вже потрапила в українську кримінальну систему, а її справа передана до суду, система не прагне визнавати свої помилки. Такі процеси можуть затягуватися на роки й закінчуються не вироком, а лише процесуальним рішенням про закриття справи, але не виправданням!
На користь останньої тези свідчить звітність "перехідного" періоду, коли суди завершували розгляд справ за старими правилами. Наприклад у 2016 році усього було проголошено 601 вирок за такими справами. І 56 з них (9,3%) були виправдувальні. В останній 2017 рік ведення "змішаної" статистики цей показник був ще вищим: з 293 вироків - 51 (17,4%) виправдання.
Отже, система показує стабільну внутрішню тенденцію: якщо справа доходить до винесення вироку, то він майже завжди буде обвинувальним. А у випадку, якщо все ж буде ухвалено виправдувальний вирок, його сприйматимуть не як результат змагання між сторонами, а скоріше як виняток – невдачу з боку обвинувачення чи вимушене рішення суду.
Протягом періоду з 2008 по 2024 рік в Україні відбулися істотні зміни, які вплинули як на загальну ситуацію в державі, так і на можливості реалізації правосуддя. Зокрема, у 2014 році країна втратила Крим, а також частини територій Донецької та Луганської областей. Після 2022 року ситуація погіршилась ще більше, оскільки були втрачені частини Херсонської та Запорізької областей. Крім того, внаслідок міграції, збройних конфліктів та інших причин, населення України значно зменшилось, що також вплинуло на контроль над судовою системою.
Попри зниження числа людей, які фактично знаходяться під юрисдикцією українських судів, статистичні дані вказують на неприємну тенденцію: кількість осіб, стосовно яких тривають кримінальні справи, залишається практично незмінною.
Отже, у 2008 році ця величина становила 268,6 тисяч, а у 2024 році — 251,8 тисяч, що свідчить про те, що вона залишилася майже незмінною. Проте важливим є інший аспект: кількість осіб, щодо яких провадження ще тривають. Якщо у 2008 році таких було 57,5 тисяч, то у 2024 році ця цифра зросла до 140,2 тисяч.
У середньому протягом 2008-2014 років нерозглянутими залишалися справи щодо 50-70 тисяч осіб щорічно. З ухваленням нового КПК після 2012 року цей показник певний період падав. Але починаючи з 2015 року, ця цифра почала знову поступово зростати, а після 2018-го -- різко пішла вгору.
Це означає, що дедалі більше людей роками залишаються обвинуваченими без остаточного судового рішення. У статистиці вони позначені як такі, "щодо яких провадження не розглянуті". На практиці ж -- це ті, хто продовжує перебувати в стані правової невизначеності.
У цьому контексті показник виправдувальних вироків набуває додаткового значення. Формально низький рівень виправдань може бути частково зумовлений тим, що потенційно слабкі справи узагалі не доходить до вироку -- ні обвинувального, ні виправдувального. Натомість вони залишаються у статистичному "залишку" або закриваються з інших підстав.
Проте загальний низький рівень виправдувальних вироків не цілком адекватно відображає фактичну ситуацію в системі правосуддя. Значно цікавішим є глибокий аналіз судової статистики за окремими статтями Кримінального кодексу, що дає змогу виявити певні закономірності.
Згідно з даними за 2024 рік, найбільша частка виправданих - це спеціальний суб'єкт злочину, яким є представники держави.
Отже, якщо розглянути статті, за якими щороку виноситься принаймні півсотні вироків, можна створити свого роду "рейтинг" осіб, яких вважають невинними у скоєнні злочинів:
Щобільше, існують статті, за якими взагалі немає обвинувальних вироків, виправдання - 100%. У 2024 році такими були:
Такі списки зайвий раз підтверджують тезу про неготовність влади визнавати свої помилки. Ба більше, йдеться про помилки, які є злочинними!
З іншого боку, якщо розглянути п'ятірку найбільш поширених злочинів за кількістю ухвалених судових рішень, можна помітити, що частка виправдань виявиться нижчою за середній показник:
Як демонструє ситуація, у випадках найпоширеніших правопорушень, суб'єкти злочинів мають спільні характеристики, а відсоток виправдувальних вироків залишається вкрай низьким. Крім того, існують певні статті, за якими кількість осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності, вимірюється сотнями, і при цьому шанси на виправдання практично відсутні. У 2024 році фіксуються нульові показники виправдання та лише засудження.
Sure! Please provide the text you'd like me to make unique, and I'll be happy to help.
Таким чином, незважаючи на заявлену змагальність та принцип презумпції невинуватості, кримінальний процес в Україні в основному функціонує в рамках обвинувачення. Це стає очевидним як з статистичних даних, так і з практики винесення судових рішень. Судові органи надто рідко визнають відсутність доказів вини. Це більше говорить не про якість досудового розслідування, а про нерівність у можливостях отримання справедливого судового розгляду.
