Правоохоронці арештували чоловіка, наділи на нього наручники та транспортували до територіального центру комплектування. Він стверджує, що його утримували в неволі протягом чотирьох днів і подав позов до суду - sud.ua.

Полтавський окружний адміністративний суд розглянув справу, в якій військовозобов'язаний подав позов проти Головного управління Національної поліції в Полтавській області, двох поліцейських і територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Позов стосувався визнання незаконними дій, що включали затримання з використанням фізичної сили та кайданок, примусове доставлення до ТЦК, а також незаконне утримання позивача в приміщенні центру протягом чотирьох діб без ухвали суду.

Суть справи

У березні 2025 року особа подала до суду позов, в якому вимагала визнати неправомірними дії представників поліції, що стосуються її затримання. У позові йшлося про застосування фізичної сили, використання спеціальних засобів, таких як кайданки, а також примусового переміщення до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Окрім цього, позивач наполягав на визнанні дій працівників ТЦК, які призвели до його чотириденного утримання в приміщенні центру без судового рішення, незаконними. Він вважає, що такі дії суперечать його праву на свободу, забезпечення належних умов утримання та гуманного ставлення.

Судом було встановлено, що позивач мав статус військовозобов'язаного в третьому відділі територіального центру комплектування в Великій Багачці, що розташована в Полтавській області.

За інформацією представника ТЦК, відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів "Оберіг", 16 січня 2025 року системою автоматично сформовано повістку про необхідність прибуття громадянина до третього відділу ТЦК 30 січня 2025 року.

Повістку 17 січня направили рекомендованим поштовим відправленням із повідомленням про вручення та описом вкладення через АТ "Укрпошта" за адресою, зазначеною в Реєстрі.

Проте у зазначений у повістці термін громадянин не з'явився до ТЦК і не повідомив про вагомі причини своєї відсутності, не надавши при цьому жодних підтверджувальних документів.

У зв'язку з цим 31 січня 2025 року системою Реєстру автоматично сформовано електронне звернення до Національної поліції щодо розшуку громадянина як порушника військового обліку.

Третій відділ ТЦК також звернувся до відповідного підрозділу Миргородського районного відділу поліції з питання доставлення громадянина у зв'язку з адміністративними правопорушеннями, передбаченими статтями 210 та 210-1 КУпАП. У зверненні йшлося про доставлення для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період або направлення для проходження медичного огляду.

3 березня 2025 року, під час чергування, співробітники поліції з Миргородського району помітили автомобіль ВАЗ-2106 з видимими ушкодженнями. Водія зупинили, щоб отримати деталі щодо можливого зв'язку цього автомобіля з дорожньо-транспортною пригодою.

За кермом перебував позивач. Під час перевірки його даних в інформаційній системі Національної поліції було встановлено, що громадянин перебуває в розшуку як особа, яка ухиляється від мобілізації.

За поясненнями представника поліції, правоохоронці запропонували водієві проїхати до третього відділу ТЦК для уточнення відомостей. Однак він відмовився виконати цю вимогу, почав поводитися агресивно та вчинив сварку.

Правоохоронці повідомили чоловікові про можливість використання фізичної сили та спеціальних засобів, якщо він продовжить ігнорувати їхні вказівки. Незважаючи на це попередження, як стверджує відповідач, громадянин продовжував вигукувати та відмовлявся від поїздки до територіального центру комплектування.

У зв'язку з цими обставинами, правоохоронець оформив протокол адміністративного затримання, датований 3 березня 2025 року, серії АА № 188799.

Відповідно до протоколу, позивача доставили до службового приміщення ТЦК 3 березня 2025 року о 23:35 у зв'язку з вчиненням адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП, для складення протоколу про адміністративне правопорушення.

У цьому ж документі зафіксовано, що громадянина звільнили 4 березня 2025 року о 00:23. Від підписання протоколу адміністративного затримання він відмовився.

4 березня уповноважена особа ТЦК склала стосовно позивача протокол № 91 про адміністративне правопорушення за частиною третьою статті 210-1 КУпАП -- порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Від надання пояснень, підписання протоколу та отримання його другого примірника громадянин відмовився.

Під час оформлення матеріалів було також встановлено, що востаннє позивач проходив військово-лікарську комісію у 2016 році. За результатами огляду його визнали непридатним до військової служби в мирний час та обмежено придатним у воєнний час в особливий період.

Представник ТЦК підкреслив, що у квітні 2024 року статус "обмежено придатний" був анульований. Відповідач вважає, що громадянин зобов'язаний пройти військово-лікарську комісію для оцінки ступеня придатності до служби в армії до 5 червня 2025 року.

14 березня 2025 року, після розгляду справи щодо адміністративного правопорушення, ТЦК ухвалив рішення № 103, яким зобов'язав позивача нести адміністративну відповідальність відповідно до частини третьої статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Водночас позивач наполягав, що саме затримання, застосування до нього фізичної сили та кайданок і примусове доставлення до ТЦК були незаконними. Окремо він стверджував, що працівники територіального центру комплектування без судового рішення утримували його в приміщенні установи протягом чотирьох діб.

Спершу позов було зареєстровано в Миргородському міськрайонному суді Полтавської області. 19 березня 2025 року цей суд ухвалив рішення передати справу до Полтавського окружного адміністративного суду відповідно до пункту 2 частини першої статті 29 Кодексу адміністративного судочинства України.

Після виправлення виявлених недоліків у позовній заяві, 22 квітня 2025 року суд розпочав розгляд справи та встановив, що її буде розглянуто в рамках спрощеного провадження без присутності учасників.

Позиції сторін

Головне управління Національної поліції в Полтавській області виступило проти задоволення поданого позову.

Представник правоохоронних органів повідомив, що вжиті щодо позивача заходи примусу відповідали першій частині статті 44 та підпунктам "б" і "г" пункту 1 частини третьої статті 45 Закону України "Про Національну поліцію".

Відповідач зазначає, що, враховуючи обставини інциденту, обрані поліцейськими дії були необхідні для забезпечення особистої безпеки правоохоронців, зупинки незаконних дій і затримання правопорушника.

У поліції наголошували, що застосовані заходи були пропорційними створеній загрозі заподіяння шкоди та ефективними для виконання покладених на поліцейських повноважень.

ТЦК також заперечував проти задоволення позовних вимог.

Представник центру посилався на неявку громадянина за повісткою, формування електронного звернення до поліції щодо його розшуку, доставлення до ТЦК, складення протоколу про адміністративне правопорушення та подальше притягнення до адміністративної відповідальності.

Також ТЦК підкреслював важливість того, щоб позивач пройшов військово-лікарську комісію, враховуючи попередній висновок ВЛК і необхідність скасування статусу "обмежено придатний". У цьому зв'язку відповідач посилався на положення наказу Міністерства оборони України від 14 серпня 2008 року № 402, який регулює питання військово-лікарської експертизи у Збройних Силах України.

Позивач не використав можливість подати свою відповідь на коментарі відповідачів.

Позиція та висновки суду

Аналізуючи подані вимоги, Полтавський окружний адміністративний суд в першу чергу досліджував, чи є у позивача порушене право, а також визначав природу цього порушення.

Суд спирався на положення частини другої статті 19 Конституції України, згідно з якою органи державної влади та їх представники повинні діяти лише на основі, в рамках своїх повноважень та у спосіб, визначений Конституцією та законодавством України.

Суд також звернув увагу на статтю 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яка stipule, що ніхто не має бути підданий адміністративним санкціям, якщо це не передбачено чинним законодавством. Розгляд справ, пов'язаних з адміністративними правопорушеннями, здійснюється виключно у відповідності до законних процедур.

Суд взяв до уваги положення статей 17 та 65 Конституції України, які стосуються охорони суверенітету, територіальної цілісності та незалежності країни, а також обов'язок громадян захищати свою Батьківщину. Крім того, були враховані норми законодавства України, зокрема "Про військовий обов'язок і військову службу" і "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Зокрема, згідно з третєю частиною статті 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", у випадку отримання повістки для відвідування ТЦК, громадянин має обов'язок з'явитися у вказане в ній місце та в установлений термін.

Законодавство встановлює поважні підстави для неприбуття за викликом, які повинні бути підтверджені відповідними підтвердженнями. До таких причин входять, зокрема, стихійні лиха, медичні проблеми, військові конфлікти в даному регіоні та їх наслідки, а також інші обставини, що заважають особі з'явитися особисто у вказаний час, включаючи смерть близьких родичів, що визначені законом.

Суд звернув увагу на перший пункт статті 27 вказаного Закону, згідно з яким, у випадку, якщо громадянин не виконує своїх обов'язків під час мобілізації, визначених у частинах першій та третій статті 22, і вчиняє адміністративне правопорушення, згідно зі статтею 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки має право звернутися до поліції для здійснення адміністративного затримання та доставки такого громадянина до відповідного центру.

Схоже регулювання можна знайти в пункті 79 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов’язаних і резервістів, який був затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1487 від 30 грудня 2022 року.

Згідно з цим регулюванням, районні та міські територіальні центри комплектування і соціальної підтримки (ТЦК) звертаються до Національної поліції у встановленому законодавством порядку, якщо немає можливості оформити протокол про адміністративне правопорушення на місці його вчинення. У таких випадках поліція повинна забезпечити доставлення осіб, які вчинили правопорушення, передбачені статтями 210 та 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, до відповідного ТЦК для оформлення протоколів.

Також суд звернув увагу на третій абзац пункту 56 Порядку № 1487, що визначає правила, за якими Національна поліція проводить адміністративне затримання та транспортування призовників, військовозобов'язаних і резервістів на запит відповідних уповноважених органів.

Цей запит повинен включати необхідні дані про особу, причину подання, унікальний реєстраційний номер та кваліфікований електронний підпис уповноваженої особи. Звернення передається через електронну інформаційну взаємодію між Реєстром та єдиною інформаційною системою Міністерства внутрішніх справ. У випадку, якщо неможливо здійснити електронну передачу, запит надсилається у письмовій формі.

Вказаний регламент передбачає адміністративне затримання та транспортування осіб, які скоїли правопорушення, що зазначені в статтях 210 і 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, до найближчого територіального центру комплектування та соціальної підтримки або відповідного підрозділу Служби безпеки України.

Після ретельного аналізу ситуації, суд з'ясував, що третій відділ ТЦК направив запит до Миргородського районного відділу поліції про доставку позивача. Під час перевірки його особистих даних 3 березня 2025 року правоохоронці виявили, що цей громадянин перебуває в розшуку.

Позивач не скористався пропозицією представників поліції вирушити до ТЦК для уточнення інформації, у зв'язку з чим було оформлено протокол адміністративного затримання, а також проведено його доставлення.

Щодо використання фізичної сили та наручників.

Перевіряючи доводи позивача про незаконність застосування до нього фізичної сили та кайданок, суд звернувся до положень Закону України "Про Національну поліцію".

Стаття 42 цього Закону передбачає право поліції під час виконання покладених на неї повноважень застосовувати заходи примусу, зокрема фізичну силу та спеціальні засоби.

Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 42, поліцейські мають право використовувати спеціальні засоби для виконання своїх обов'язків, серед яких є засоби, що обмежують рухомість, зокрема наручники.

Суд також прийняв до уваги норми статті 29 Закону України "Про Національну поліцію", що встановлюють критерії для здійснення поліцейських дій.

За змістом цієї статті, поліцейський захід є дією або комплексом дій превентивного чи примусового характеру, що обмежує певні права і свободи людини та застосовується відповідно до закону для виконання повноважень поліції.

Вибраний захід має відповідати критеріям законності, бути необхідним, пропорційним і ефективним.

Законність передбачає, що будь-який захід повинен бути прописаний у законодавстві. Необхідність означає, що інші засоби не можуть бути використані для здійснення функцій поліції або ж виявляються неефективними, а також що при цьому завдається мінімум шкоди як особі, так і іншим громадянам.

Пропорційність вказує на те, що шкода, завдана правам і свободам людини, а також інтересам суспільства чи держави, не повинна бути більшою, ніж вигода, яку ми прагнемо захистити за допомогою певних заходів, або загроза, що виникає у зв'язку з можливим заподіянням шкоди.

Ефективним є захід, застосування якого забезпечує виконання повноважень поліції.

Також, згідно зі статтею 44 Закону України "Про Національну поліцію", представник поліції має право використовувати фізичну силу, включаючи спеціалізовані методи боротьби, для забезпечення своєї особистої безпеки або безпеки людей навколо, а також для припинення правопорушень та затримання осіб, які їх вчиняють, у випадках, коли інші заходи з боку поліції виявляються недостатніми для виконання своїх законних обов'язків.

Суд взяв до уваги положення статті 43 цього Закону, згідно з якою поліцейський має обов'язок заздалегідь інформувати особу про намір використати фізичну силу або спеціальні засоби, а також надати їй достатньо часу для виконання законних вимог, якщо не передбачені інші винятки законодавством.

Як з'ясував суд із письмових пояснень представника ГУНП, перед застосуванням фізичної сили та спеціальних засобів позивача попередили про можливість їх використання.

Суд окремо зазначив, що позивач у своїй позовній заяві цих тверджень не спростував.

Водночас суд встановив, що громадянин не виконував вимоги працівників поліції та відмовлявся їхати до ТЦК.

Враховуючи, що позивач відмовився від пропозиції поліцейських відвідати територіальний центр комплектування, а також з огляду на законодавчі повноваження поліції щодо адміністративного затримання і транспортування військовозобов’язаних, які вчинили правопорушення відповідно до статей 210 та 210-1 КУпАП, суд прийшов до висновку про законність дій правоохоронних органів.

Суд вважає, що використання фізичної сили та наручників щодо позивача з боку поліцейських відповідало їхнім повноваженням, визначеним Законом України "Про Національну поліцію".

Отже, вимоги про визнання протиправними дій поліцейських щодо затримання, застосування фізичної сили, використання кайданок і примусового доставлення до ТЦК суд визнав такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо повідомленого перебування в ТЦК протягом чотирьох днів.

Суд окремо розглянув вимоги позивача стосовно визнання дій працівників ТЦК незаконними через його ймовірне чотиридобове утримання в приміщенні центру без відповідного судового рішення. Позивач стверджує, що це порушувало його право на свободу, а також вимоги належного утримання та гуманного ставлення.

Розглядаючи цю складову конфлікту, суд врахував, що позивач не надав доказів свого фактичного перебування в приміщенні ТЦК протягом чотирьох днів.

Відповідної інформації суду не надав і територіальний центр комплектування.

Натомість у матеріалах справи містилися документи про адміністративне затримання та оформлення адміністративного правопорушення.

Зокрема, у протоколі адміністративного затримання зазначено, що позивача було доставлено до ТЦК 3 березня 2025 року о 23:35, а звільнили його 4 березня о 00:23.

Також, 4 березня 2025 року представник ТЦК зафіксував адміністративне правопорушення, склавши протокол № 91 відповідно до частини третьої статті 210-1 КУпАП. Позивач відмовився надавати пояснення, підписувати протокол та отримувати його копію.

14 березня 2025 року, після аналізу матеріалів цієї справи, було ухвалено рішення № 103, згідно з яким громадянина було притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення норм законодавства, що стосуються оборони, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Оцінюючи викладені обставини, суд зробив висновок, що наявність фактів, які свідчать про утримання позивача у приміщенні ТЦК протягом чотирьох днів, не знайшла належного підтвердження достатніми доказами.

Саме з цієї підстави суд визнав вимоги до територіального центру комплектування безпідставними та відмовив у їх задоволенні.

Вирок суду

В результаті аналізу справи № 541/1105/25 Полтавський окружний адміністративний суд прийшов до висновку, що немає підстав для повного задоволення позовних вимог.

Суд ухвалив рішення, що правоохоронці, використовуючи фізичну силу та наручники при адміністративному затриманні і транспортуванні позивача до ТЦК, діяли у межах своїх законних повноважень.

Водночас твердження позивача про незаконне утримання працівниками ТЦК протягом чотирьох діб без судового рішення не знайшло належного доказового підтвердження.

У зв'язку з цими обставинами, суд відмовив у задоволенні позову.

Підстав для розподілу судових витрат суд також не встановив. Сплачений позивачем судовий збір становив 1211,20 грн.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду протягом 30 днів із моменту його підписання.

Приєднуйтесь до нашого Telegram-каналу t.me/sudua, стежте за новинами на Google за допомогою SUD.UA, а також підписуйтеся на наші сторінки у Viber, WhatsApp, Facebook, Instagram та X, щоб не пропустити найважливіші події.