Правила участие в марафоне ()
Редакція Цензор.НЕТ не завжди розділяє думки авторів. Всі матеріали в розділі "Блоги" є відповідальністю їхніх авторів.
У далекому 1906 році начальник генерального штабу Німецької імперії, Мольтке-молодший, зробив пророчий коментар кайзеру Вільгельму І, який, захоплений ідеєю величі Німеччини, готував свою країну до війни. Він зазначив: "Ця війна стане національною, і не завершиться однією вирішальною битвою. Вона призведе до тривалої і виснажливої боротьби з противником, який не буде подоланий, поки не будуть зламані його національні сили. І навіть якщо ми вийдемо з цієї війни переможцями, наш народ зазнає величезних втрат".
Путіну не завадило б заглибитися у вивчення шляхів ІІ Райху та долі кайзера. Але про це мова піде згодом. Тривала та важка війна кардинально перетворює країну, причому ці зміни рідко ведуть до позитивних наслідків. Війна може або виснажити націю, підриваючи її зсередини і викликаючи серйозні політичні потрясіння, які часто призводять до зміни влади, або ж об'єднати людей навколо "прапора", під яким стає лідер держави. У будь-якому з цих сценаріїв демократія, права людини, інклюзивність та верховенство права опиняються під загрозою.
Коли мова йде про збереження державності, питання ціни, яку доведеться сплатити за цю мету, відходить на другий план. Тож, скажу виважено: "посилення авторитарних тенденцій" в українському уряді є об'єктивною реальністю. Чи прийнятно це для нас - звісно, що ні (мені особисто це не до вподоби).
Наразі ми перебуваємо в еволюційному сценарії війни. В Україні є легітимна влада, яка так-сяк тримає під контролем ситуацію на фронті. Якій західні партнери досі дають ресурси, достатні для більш-менш нормального функціонування країни в умовах війни. Якій лояльна армія силовиків, що виконують усі команди влади, навіть коли (можливо) імпліцитно не погоджуються з ними. І доки ці умови будуть наявні, колективний Зеленський одноосібно вирішуватиме долю України. Коней на переправі не міняють. Подобається нам це чи ні...
Якщо раптом обрушиться економіка чи фронт, тоді ми перейдемо у катастрофічний сценарій (як російська імперія 1917 року чи Франція 1940-го). Колективний Зеленський втратить в очах загалу свою легітимність - і польові командири намагатимуться підхопити булаву, яка випала з його рук. Закінчиться це умовним "українським ататюрком" чи черговою руїною - ми не знаємо. Занадто багато в цьому рівнянні невідомих. Але нагадаю, що і Вашингтон, і Ататюрк, і де Голль обмежували свою владу радше внутрішніми переконаннями про її належні межі, аніж системою зовнішніх стримувань та противаг, які більш-менш успішно запрацювали вже після їхнього відходу з владного Олімпу.
До чого я веду? Чим довше триватиме війна, тим менш демократичною ставатиме Україна. Як якось зауважив суддя Верховного суду США Хьюго Блек в перебігу ІІ світової: "Хтось має вести цю війну: ми чи Рузвельт. Ми - точно не подужаємо". Міркуючи так Верховний суд США ухвалив одне з найганебніших рішень за всю свою історію, визнавши конституційним декрет ФДР про інтернування до таборів усіх американців японського походження із Тихоокеанського узбережжя.
Ми можемо критикувати (і я особисто часто критикую) Зеленського та його "5-6 ефективних менеджерів". Але ми не можемо його змінити під час війни. Принаймні без катастрофи, коли українська державність опиниться на межі зникнення.
Більше того, у нас є лише обмежена кількість засобів, щоб контролювати владу в межах прийнятних меж під час війни.
А зміна уряду в умовах війни не відбудеться, поки:
1) фронт не зламався;
2) економічна ситуація залишається більш-менш стабільною;
3) У українському суспільстві все ще існує рішучість протистояти російській агресії.
Або Зеленський поклав край цій війні, або ж війна стане його фатальним завершенням. Іншого виходу немає.
І лише тоді, коли завершиться війна, ми знову отримаємо шанс обирати, що нам дорожче: безпека чи свобода.
Проте це не свідчить про те, що кожен із нас не має можливості вибрати свободу в даний момент. Просто зараз слід бути готовим заплатити за неї відповідно до цін, які диктує воєнний час.
