Пропущені терміни подання позову до суду військовослужбовцем: які рішення ухвалив Верховний Суд?

Верховний Суд України у справі №120/359/24 надав чітку відповідь: так, якщо ці умови унеможливлювали подачу позову.

Коли життя людини підпорядковується жорсткому ритму війни, правосуддя часто здається далеким, майже недосяжним. Час стискається у короткі проміжки між бойовими завданнями, і в цих умовах військовослужбовці стикаються з викликами, які майже неможливо передбачити у мирному житті. Але чи є війна виправданням для пропуску строків звернення до суду? Верховний Суд України у справі №120/359/24 надав чітку відповідь: так, якщо ці умови унеможливлювали подачу позову.

Уявіть собі таку ситуацію. Чоловік, який проходить службу в Збройних силах України за мобілізацією, вирішує оскаржити відмову Пенсійного фонду у наданні дострокової пенсії за віком, звернувшись до суду. Здається, що справа є досить очевидною, проте суд першої інстанції відхиляє його позов через пропущений шестимісячний термін, встановлений статтею 122 КАС України. На жаль, така ж доля спіткала і його апеляційну скаргу.

Причини пропуску строку, на думку цих судів, не є поважними. Але що означає "поважні причини"? І чи може виконання обов'язку перед державою - участь у бойових діях - вважатися достатньою підставою для поновлення строку?

Верховний Суд підтримав позицію військового, задовольнивши його касаційну скаргу. Суд вказав, що відповідно до статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, можливе поновлення строку для звернення до суду, якщо заявник надасть обґрунтовані причини для пропуску терміну.

Участь у бойових діях та мобілізація визнані такими обставинами, що об'єктивно ускладнюють можливість своєчасного звернення до суду. Це не лише правове рішення, а й прояв справедливості, який враховує реалії, що панують під час війни.

У своїй ухвалі Верховний Суд детально розглянув особливості статусу осіб, які служать у збройних силах. Чи часто ми замислюємося над тим, що означає бути в зоні бойових дій? Це не просто ризик для життя, а й постійний стрес, відсутність можливостей отримати правову підтримку, проблеми зі зв'язком та неможливість сконцентруватися на чому-небудь, окрім виконання завдань на полі бою.

Обмежений доступ до юридичної допомоги є одним із найважливіших викликів. Уявіть собі особу, яка перебуває в ізольованій зоні чи на фронтовій лінії. У таких обставинах навіть найпростіша дія, як надсилання документів, стає практично неможливою. А час невблаганно спливає.

Фактор часу також відіграє значну роль. Як пояснює Верховний Суд, участь у тривалих військових операціях, навчаннях або відрядженнях може об'єктивно завадити поданню позову у визначений строк.

Чи є можливим жорстко вимагати дотримання термінів у таких обставинах? У цій ситуації Верховний Суд продемонстрував, як правова система повинна змінюватися відповідно до дійсності. В іншому випадку, існує загроза, що військові можуть залишитися без можливості захисту своїх прав, що суперечить статтям 55, 124 та 129 Конституції України.

У цьому контексті принцип справедливості, закріплений у статті 2 КАС України, виявився ключовим. Верховний Суд показав, що дотримання строків не може бути важливішим за доступ до правосуддя.

Цікаво відзначити, що в ряді країн також функціонують механізми, що забезпечують захист прав військових, які стикаються з аналогічними труднощами. Наприклад, у Сполучених Штатах діє Закон про правовий захист військовослужбовців (Servicemembers Civil Relief Act), який пропонує додаткові юридичні гарантії для тих, хто виконує військовий обов'язок. Цей акт дозволяє відкладати судові розгляди, якщо виконання військової служби заважає участі у судовому процесі.

У Німеччині військові мають можливість подовжити терміни подачі позовів, якщо їхні обов'язки перед державою завадили своєчасному зверненню до суду. Місцеві суди ретельно оцінюють обставини, що призвели до пропуску строків, визнаючи, що служба у збройних силах створює специфічні труднощі.

Рішення Верховного Суду у справі №120/359/24 створює важливий прецедент. Воно не лише визнає об'єктивні труднощі військової служби, але й підкреслює, що права військовослужбовців повинні захищатися навіть у таких складних умовах, як війна.

Цей випадок слугує нагадуванням для всіх правозахисників та адвокатів: війна не є виправданням для нехтування правами людини. Навпаки, в таких обставинах державі слід проявляти ще більше піклування щодо своїх громадян.

Ця справа - більше, ніж окреме рішення Верховного Суду. Це сигнал для всіх, хто вірить у верховенство права: навіть у найважчі часи справедливість має бути досяжною. Іноді вона вимагає виходу за межі формальних строків, щоб зберегти головне - людську гідність та віру у правосуддя.

Ця історія надихає мене як адвоката. Адже правосуддя - це не тільки про дотримання правил, але й про співчуття, розуміння обставин та готовність боротися за кожну людину, навіть якщо її голос тимчасово заглушений вибухами війни.