Спонукання до злочину у справах, пов'язаних із корупцією.
Антикорупційний тріумвірат — НАБУ, САП та ВАКС — мав слугувати щитом проти великих корупційних схем. Однак, за яскравими звітами про успіхи починають виникати сумніви: чи не маніпулюють детективи злочинами самостійно?
Захисники заявляють про можливі провокації, тоді як агенти-викривачі тихо зникають у тіні. ВАКС, в свою чергу, постійно відхиляє всі звинувачення, стверджуючи, що "ніякого підбурювання не існує". Однак, коли справа доходить до Верховного Суду, виявляється, що записи розмов були скорочені, мотиви агентів залишились неперевіреними, а документи з позначкою "секретно" тримаються на відстані від адвокатів.
У цій статті ми аналізуємо, як Касаційний кримінальний суд двічі скасовував "залізобетонні" рішення ВАКС, повертаючи резонансні справи на новий розгляд, оскільки питання "хто ж ініціював" залишалося невирішеним.
Де точно проходить межа між викриттям і вигадкою? Чому закиди про провокаційність для ВАКС досі сприймаються як незначний шум, і яку позицію займає з цього приводу найвища судова інстанція?
Використання специфічних слідчих методів, таких як під прикриттям, стало звичайною практикою в боротьбі з корупційними проявами. Проте важливо усвідомлювати, що існує тонка, але суттєва грань між законними оперативними заходами та відвертою провокацією злочинних дій. Цю межу детально визначив Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ).
У справі "Раманаускас проти Литви" [ВП], 2008, § 55, Європейський суд з прав людини підкреслив, що секретні агенти повинні діяти лише в рамках пасивного спостереження за злочинною поведінкою. Будь-які дії, які можуть спонукати чи підштовхнути особу до вчинення злочину, якби вона не отримала такої спонуки, є неприйнятними та порушують право на справедливий судовий процес.
Також у справі "Худобін проти Росії", 2006, § 128, Європейський суд з прав людини зазначив, що правоохоронні органи мають право діяти в таємниці, але їм заборонено навмисно провокувати злочини. Це не тільки порушує основні права людини, але й підриває довіру до правосуддя.
Коли слідчі органи проводять кілька злочинних операцій, наприклад, у справах, пов’язаних із кримінальними угрупованнями, їх дії мають бути ретельно обґрунтовані та виправдані. Згідно з нормами Європейського суду з прав людини, навіть якщо злочин має систематичний характер, роль агента полягає лише в пасивному спостереженні та документуванні, а не в спонуканні до вчинення більш тяжких злочинів ("Грба проти Хорватії", 2017, §§ 99-101).
Страсбурзький суд сформулював конкретні критерії для оцінки наявності провокації. Зокрема, він виокремлює матеріальні та процесуальні елементи:
Ці стандарти закріплені і в українському законодавстві. Стаття 271 Кримінального процесуального кодексу України прямо забороняє провокувати особу на злочин з метою його подальшого викриття. Якщо слідчі порушують цю норму, докази, здобуті через провокацію, не можуть бути використані у кримінальному провадженні.
Окрім цього, підсумовуючи рішення Верховного Суду у постанові від 12 травня 2021 року по справі № 750/10362/17, можна виділити наступні ознаки провокації злочину:
Таким чином, юридичні норми визначають, що у протидії корупції ключовими є не тільки ефективність, але й справедливість. В іншому випадку, система правосуддя може перетворитися на спектакль, у якому злочини не розслідуються, а навпаки, створюються.
У справах, пов'язаних із топкорупцією, дедалі частіше лунає одна й та ж думка: "злочини були спровоковані самими правоохоронними органами". Антикорупційна система в Україні, включаючи НАБУ, САП та ВАКС, була створена для протидії найбільш впливовим корупціонерам. Однак, чим серйознішими є обвинувачення, тим частіше захист стверджує: "це не була спеціальна операція, це була провокація". В Єдиному державному реєстрі судових рішень можна знайти 69 вироків Вищого антикорупційного суду, в яких захисники заявляли про провокацію злочину. Ці вироки містять безліч висловлювань, таких як "захисник стверджує, що ініціатива надходила від агента" або "злочинна схема була штучно створена". Зазвичай ці аргументи зводяться до п'яти основних позицій:
Приклад: справа № 991/1627/21 — захисники наполягали на тому, що повідомлення про злочин було зареєстровано в ЄРДР за межами території, на яку поширюється юрисдикція НАБУ. Вони зазначили, що інформація була внесена до реєстру ще до того, як детектив оформив відповідну службову записку. Крім того, самі звернення не містили жодних фактів, що могли б підтвердити наявність об'єктивної сторони інкримінованого правопорушення.
У всіх розглянутим справах Вищий антикорупційний суд не прийняв до уваги аргументи захисту. Судові висновки зводились до формальної оцінки, зазначаючи, що правоохоронці діяли в рамках закону, а обвинувачений ухвалював рішення самостійно. ВАКС систематично не наводить детальних контраргументів захисту щодо можливості провокації злочину, а аналізує критерії провокації шаблонно, підганяючи факти під необхідний висновок. Найгірше те, що суд відмовляє захисту у доступі до ключових доказів, які могли б підтвердити факт провокації.
Лише в окремих випадках суди визнають провокацію злочину. Це, як правило, відбувається на етапі касаційного розгляду. У реєстрі судових рішень зафіксовано 27 постанов Верховного Суду, що стосуються перегляду вказаних вироків. Проте лише в двох випадках касаційна інстанція скасувала попередні рішення судів та призначила новий апеляційний розгляд.
10 жовтня 2023 року Верховний Суд розглянув справу № 161/12522/18, в якій йшлося про суддю Луцького міськрайонного суду Волинської області, якого обвинувачували в тому, що він нібито запропонував своєму знайомому допомогти в ухваленні рішення іншого судді. У судах першої та апеляційної інстанцій захист постійно наголошував на можливій провокації злочину, проте ці доводи не були враховані. Апеляційний суд обґрунтував відсутність провокації тим, що не було надано жодних доказів, які б свідчили про приховані мотиви правоохоронців для провокації обвинуваченого, а також загальною пасивністю дій агента.
Проте, за висновком Верховного Суду, апеляційний суд не перевірив у повній мірі твердження про провокацію. Касаційний суд звертає увагу, що саме агент звернувся до обвинуваченого по допомогу, був ініціатором їхніх розмов, зустрічей, завуальованих бесід, брав участь в аналогічних оперативних заходах у інших кримінальних провадженнях. Крім того, апеляційний суд не надав оцінки висновку спеціаліста в галузі філології, поданого обвинуваченим на підтвердження доводів про провокативність дій агента. В сукупності з іншими недоліками Верховний Суд встановив, що суди попередніх інстанцій не дослідили аргументи щодо провокації чим допустили істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
У справі № 991/722/21, що була розглянута Верховним Судом 21 листопада 2023 року, генерального директора Державного підприємства "Обʼєднання "Радон"" звинувачували в отриманні неправомірної вигоди за призначенням премій. У процесі захист наполегливо стверджував, що обвинувачений був спровокований на розмови про хабар, оскільки агент, який діяв під контролем слідчих органів, створив відповідну ситуацію. Саме поведінка цього агента підштовхнула обвинуваченого до вчинення дій, які той насправді не планував і не здійснив би без такої провокації.
Не погоджуючись з висновками попередніх інстанцій касаційний суд зазначив, що премія, за виплату якої засуджений нібито запропонував хабар, була передбачена його контрактом. Виконання умов контракту підтверджено контрагентом і не оспорювалось прокурором. Така ситуація не давала засудженому підстав для сумніву у тому, що контрагент також виконає свої зобов'язання за контрактом. Виплата премій іншим особам за схожими контрактами доводила обґрунтованість його очікувань. За таких обставин виникнення в засудженого мотиву запропонувати хабар, щоб отримати виплату, на яку він мав ніким не оспорюване право, вимагало переконливих доказів. У сукупності поведінка агента давала засудженому зрозуміти, що для отримання обумовленої контрактом премії недостатньо виконати умови контракту, а потрібно поділити премію з агентом, і тим самим спонукав його до передачі хабара.
На думку Верховного Суду питання провокації у цій справі не було відверто необґрунтованим, а тому вимагає ретельної перевірки. Хоча суди першої та апеляційної інстанцій й вдались до аналізу аргументів сторони захисту, вони позбавили обвинуваченого можливості довести провокацію. В розпорядженні НАБУ та СБУ очевидно були матеріали, які вони приховали від захисту. Але суд першої інстанції не виправив цієї ситуації та відмовив захисту у доступі до ключових матеріалів у цій справі. Запитувані матеріали потенційно мали довести, що пропозиція хабара виходила саме від агента та спростувати головний доказ обвинувачення -- показання агента. В результаті касаційний суд призначив повторний апеляційний розгляд справи.
Правоохоронні органи мають можливість діяти під прикриттям, встановлювати контакти та навіть вести бесіди на тему корупції. Проте їм заборонено спонукати особу до вчинення злочину, якщо вона не планувала цього раніше. Адвокати все частіше ставлять перед судами питання: де закінчується процес виявлення корупційних дій і починається їх інсценування? Щоб забезпечити довіру до антикорупційної системи, відповідь повинна бути не лише правовою, але й переконливою.
І поки касаційний суд щоразу "натискає на гальма", ВАКС стабільно "тисне на газ". Аргументи про провокацію там відсувають убік, немов зайві папери зі столу: "агенти пасивні, підстав достатньо, рухаємось далі". У підсумку маємо дивну статистику: з десятків вироків про хабарі жодного, де суд першої чи апеляційної інстанції бодай допустив, що "улов" міг бути підгодований силовиками. Лише коли справа добирається до Верховного Суду, виявляється, що слухати записи, читати експертизи й відкривати закриті томи усе-таки потрібно. Інакше кажучи, поки касація не втрутиться, "провокація" для ВАКС звучить як чужий шум у навушниках: гучний, але ніколи не на потрібній хвилі.
