"Справжня ситуація виявилася навіть більш жахливою": військовий журналіст про свій візит до Олешків у рамках місії.

В ексклюзивному інтервʼю "ФАКТАМ" Єгор Ромахло, який регулярно веде репортажі з найгарячіших ділянок фронту, працює з бойовими підрозділами ЗСУ та висвітлює ситуації на окупованих територіях, поділився подробицями надскладної місії та власними переживаннями.

"Усі подробиці трималися у максимальному секреті"

Єгоре, що залишилося у твоїй пам'яті найбільш яскравим після повернення з Олешків?

-- Є спогади позитивного і негативного характеру. У самих Олешках врізалося в пам'ять те, як люди реагували на українську мову -- вони не очікували, що до них допустять українські медіа. Коли ж побачили нас та команду Дмитра Лубінця... Це були сльози що в нас, що в них. Такий момент єднання. Я сподіваюся, що ми змогли дати їм тоді трошки додаткової впевненості в тому, що їх дійсно рятують і що вони потраплять на підконтрольну Україні територію вже зовсім скоро.

Особливо вразили худі, виснажені собаки, що перебували на площі, де люди збиралися для евакуації. В Олешках їжі не вистачало ні для людей, ні для тварин. У теплі місяці люди ще мали можливість вижити завдяки власним городам. Але навіть у своїх городах існував ризик натрапити на міну.

Одним із найсвітліших моментів нашої подорожі став епізод, коли ми перетинали кордон з Білорусі в Україну. Разом із оператором Іллею Шинкаренком ми стали пасажирами першого автобуса, який увійшов до України. Щойно ми побачили стелу з написом "Україна", пасажири почали співати національний гімн. Сльози з'явилися на очах самі по собі, і я приєднався до їхнього співу.

Коли ви отримали інформацію про те, що вам доведеться висвітлювати місію?

Для діяльності військового кореспондента та новин загалом є звичним, коли редакційні запити надходять у терміновому режимі, часто «сьогодні на сьогодні». Що стосується гуманітарної місії в Олешках, то всі деталі були під грифом суворої таємниці. Ніхто не мав чіткої інформації про те, коли й у якому складі місія зможе вирушити в дорогу.

Для мене все почалося з телефонного дзвінка о 23:00, всього за шість годин до відправлення делегації: "Єгоре, ти зможеш поїхати в Олешки від "Марафону?" Спершу я відповів: "Так", але згодом усвідомив, що це було лише сновидіння.

Інформацію доводилось ловити "на льоту". Так само познайомився й з оператором Іллею, вже коли виїжджали з Києва в бік кордону. Брифінг проводили теж на ходу. Вже тоді ми розуміли -- зі зв'язком можуть бути величезні проблеми. Реальність була ще гіршою -- його взагалі не було. Але, як показала сама місія, прорвати інформаційний блок ми все ж змогли. Хоч й дуже обмеженою кількістю інформації та матеріалу.

Чи виникали якісь тривоги стосовно подорожі?

-- Пам'ятаю, було складно затримати свою думку на чомусь одному. Одночасно думав про те, що треба з собою взяти. Закидав речі у рюкзак і паралельно обговорював з дружиною, як будемо тримати зв'язок. Вирішили -- буду дзвонити їй, як тільки буде можливість. А вона -- передаватиме інформацію усій родині.

Ми намагалися відігнати думки про ризики. Все ж гарантії безпеки нам з Іллею дали. Так, ми розуміли, що там, куди ми їдемо, будуть і росіяни. А коли задіяні росіяни, то очікувати можна будь-чого. Але ми мали слово очільника Офісу омбудсмана Дмитра Лубінця, що нам нічого не загрожує. І ми довіряли йому.

Чи існували якісь вимоги, які ви повинні були виконати разом із оператором?

Ми мали ретельно розроблений план безпеки: слідкувати один за одним, завжди перебувати разом, а за можливості - з представниками українського омбудсмана. На цій місії були лише п'ятеро українців, а решта - росіяни та іноземні журналісти. Серед них - команда NewsMAX, якій я особливо вдячний за їхню професійну діяльність. Найважливіше - це об'єктивне висвітлення всього, що відбувалося навколо нас. У нас був чітко визначений маршрут і місця для зйомок, і ми погодились, що можемо працювати лише на локаціях, узгоджених із російською стороною.

Встановлення "Старлінку" на площі в Олешках викликало занепокоєння серед російських військових.

Чи вдалося вам відсторонитися від російських ЗМІ?

Не завжди все йшло гладко, особливо в Олешках, де нам вдалося активувати "Старлінк". Проте техніка працювала нестабільно, і нам доводилося постійно бути поруч з нею. Саме тому ми змінювалися: поки один займався зйомкою, інший контролював процес передачі матеріалів. До речі, росіяни також проявляли активний інтерес до "Старлінку", і деякі з них зовсім не знали, що це таке. Найбільше розгортання "Старлінку" на центральній площі в Олешках викликало занепокоєння у російських військових. Через це часу на виконання завдання було обмаль.

Ілля поділився, що російські пропагандисти намагалися провести з ним "душевні" бесіди.

Дійсно. У певний момент мені здалося, що їхній візит до Олешок не стосується гуманітарної місії, а більше пов'язаний зі спілкуванням з українськими ЗМІ. Вони підходили відкрито, з камерою та мікрофоном, прагнучи дізнатися нашу думку про їхню місію та те, що ми спостерігали. Проте ми вирішили не давати коментарі.

Проте згодом виявилося, що нас намагалися записати таємно — через телефони та камери GoPro. Ми усвідомлювали, що будь-який запис може бути використаний пропагандистами на їхню користь, спотворений і поданий в контексті, вигідному для них. Тому важливо було залишатися пильними та не втрачати уваги.

-- Якими ви побачили Олешки?

- Якщо говорити стисло, то це справжня гуманітарна катастрофа. Місто, як таке, вже не існує. Подібну ситуацію я спостерігав минулої осені в Костянтинівці.

Випалене, зруйноване внаслідок обстрілів місто. Власне, ми не змогли повною мірою усвідомити масштаб цієї трагедії, оскільки в Олешках мали лише коротку зупинку – на місці, звідки проходила евакуація. Весь огляд можливий був лише з вікна автобуса під час поїздки туди і назад. Російська сторона пояснювала таку організацію пересування тим, що містом небезпечно пересуватися через можливість наявності мін. Це був єдиний маршрут, який пройшов розмінування. Часу у нас було вкрай мало – загалом в Олешках ми залишилися лише близько двох годин.

"Стали в чергу за гарячою їжею, водою та хлібом"

Які були реакції місцевих жителів на прибуття місії?

-- Спочатку люди перелякалися кількості камер. Уявіть -- в один момент з автобуса на площу висипається до трьох десятків російських журналістів і операторів. Люди зосередилися на гуманітарній допомозі, яку привезла місія. Стали в чергу за гарячою їжею, водою та хлібом. Потім до олешківців почали обережно підходити ми. І звертатися українською -- аби вони одразу відрізнили нас від російських медіа. Так вдалося налагодити перший контакт: трохи розслабити виснажених та заляканих людей.

У місті вже тривалий час панував голод, що стало очевидним для всіх. Безліч людей потребувала медичних послуг, оскільки запаси ліків у місцевій лікарні вичерпалися. Найскладніші випадки пацієнтів відразу відправлялися на швидких, щоб їх стабілізувати та збільшити шанси на доставку до повноцінної лікарні. Як пізніше повідомив пан Дмитро Лубінець, усього було задіяно 22 бригади швидкої допомоги. Протягом чотирьох місяців місто залишалося практично ізольованим від новин. Інформацію отримували лише тоді, коли вдавалося налагодити зв'язок. Деякі мешканці мали радіоприймачі, які стали джерелом новин про заплановану гуманітарну місію. Один з таких приймачів був переданий Офісу омбудсмана на згадку про ці важкі часи.

-- Люди були налякані?

У місті поширювалися чутки про можливі фільтрації під час евакуації, а також про ризик, що літак з евакуйованими може бути збитий. Усі ці страхи, безумовно, вплинули на вибір мешканців Олешок щодо напрямку виїзду. Кожен мав зробити свій вибір: сісти в автобуси, що прямують на територію, підконтрольну Україні, або ж у бік Росії. Проте, згідно з даними, опублікованими нашими американськими колегами, незважаючи на інформаційні маніпуляції, багато людей вирішили виїхати до України.

Які емоції вас охоплювали під час перебування в Олешках?

Враховуючи, що нас було всього п’ятеро, а навколо снують сотні росіян, серед яких і військові з озброєнням, моральний тиск відчувався дуже сильно. Додатково тиснула відсутність зв'язку. Я з Іллею усвідомлювали, що росіяни матимуть перевагу в часі і зможуть швидко реагувати на ситуацію. На щастя, "Старлінк" став нам у пригоді. Я міркував про те, що відбувається в інформаційному просторі України та світу. На наших плечах лежала відповідальність як представників телеканалів ICTV та "1+1", а також всього об’єднаного Марафону "Єдині Новини", який є єдиним українським медіа в Олешках.

Тоді я не переживав за своє життя, хоча хвилювання за родину, яка довго чекала на моє повідомлення, не давало спокою. Я щиро вдячний їм за їхню стійкість і терпіння. Мій робочий телефон, той маленький кнопковий "Нокіа", став для мене своєрідним маркером завершення нашої місії. Я думав: як тільки з’являться рисочки сигналу, це означатиме, що все нормально. І справді, на кілька хвилин вони з’явилися в Олешках! Я навіть зміг зателефонувати дружині вперше за півтора дня. Після розмови я відчув всередині: ці рисочки зв’язку пробилися, бо це теж частина України. Олешки - це Україна.

Про те, як виживали мешканці заблокованих Олешків, читайте у публікації "Кілограм картоплі в Олешках зараз коштує 1000 рублів -- це 500 гривень": партизан Володимир Костян вирвався з охопленого голодом окупованого міста.

Військовий аналітик Дмитро Снєгирьов раніше розкрив, які загрози для України виявила евакуація з Олешків.

Знімки, надані Офісом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

У заголовку зображення білоруських ЗМІ

Відеозапис, в якому з'являються Єгор Ромахло та Ілля Шинкаренко.