Реквієм для Марії: в Україні вшанували пам'ять першої загиблої добровольці з Білорусі.

17 січня 2025 року на покровському фронті загинула Марія Зайцева — боєць 2-го Інтернаціонального легіону та громадянка Білорусі, яка активно виступала проти режиму Лукашенка. У серпні 2020 року світ облетіло її зображення, на якому 19-річна Марія з'явилася в крові після репресій. Відтоді вона пройшла шлях від активістки та волонтерки в еміграції до військової, що боролася на одному з найгарячіших фронтів найбільшої війни з часів Другої світової. Вона захищала Україну, демократичні цінності, рідну Білорусь і права людини, протистоячи імперії зла, яка знову загрожує світовій спільноті та прогресивному розвитку. Марія загинула в бою, виконуючи бойове завдання, всього за день до свого 24-річчя.

Мала бажання підтримувати тих, хто опинився в скрутному становищі.

"Кожен білорус, який або брав участь у подіях 2020 року, або слідкував за ними, напевно бачив фотографію закривавленої Марії, - згадує Крисціна Шиянок, колишня координаторка медико-гуманітарної програми "Medevac" у Чехії та директорка Офісу демократичних сил Білорусі в цій країні. - У Празі ми звернулися до прокуратури з приводу порушення ембарго, оскільки гранати, які застосовували силовики в Білорусі, були виготовлені в Чехії. Хоча порушення не було виявлено, оскільки таку зброю можна придбати через треті країни, це стало для нас стимулом звернутися до чеської влади з ініціативою запровадження медично-гуманітарної програми для підтримки поранених під час протестів у Білорусі. Чехія стала першою країною, що офіційно почала приймати білоруських активістів, які потребували медичної допомоги."

Одним з тих, хто звернувся по допомогу, був молодий білорус Микита. Це хлопець, який був із Марією під час її поранення світло-шумовою гранатою в Мінську 9 серпня 2020-го. У дівчини була черепно-мозкова травма, осколкові поранення ока, скроні, пошкодження барабанної перетинки, поранення руки. Микита теж зазнав поранення від гранати, каже Крисціна Шиянок. З ним приїхала і Марія:

"Ми тоді не знали, що це дівчина з тієї відомої світлини. Вона спочатку приїхала в місто Градец-Кралове. Їй треба було там зробити перев'язку. Лікар її запитав, як виглядало її поранення, коли вона його отримала. Марія зайшла в інтернет і показала той знімок. Тоді я зрозуміла, кого ми привезли в Чехію. Це був момент нашого знайомства".

Після завершення шестимісячної програми "Medevac" Марія вирушила на підготовчий курс до Чеського технічного університету, де займалася вивченням чеської мови. Учбовий заклад надав їй житло та стипендію. На жаль, після закінчення підготовчого курсу їй не вдалося вступити до університету через проблеми зі слухом — Марія не чула на праве вухо. Проте їй все ж вдалося скласти іспити на завершення середньої освіти.

"Ми всі були дуже горді нею, - ділиться Крисціна Шиянок. - У Чехії, якщо ти іноземець і успішно склав ці іспити, це відкриває двері до гідної роботи. Ми знали, що Марія вільно говорить англійською та французькою. У нашій спільноті ми знайшли родину, в якій Марія викладала англійську дітям. Коли почалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну, вона всі свої зусилля спрямувала на підтримку біженців. Приєдналася до організації "Мрія", де допомагала зустрічати та розміщувати прибулих українців."

Хрисціна пам’ятає момент, коли до них завітала Світлана Тихановська. Марію дуже цікавило, що саме скаже Світлана білоруським емігрантам, проте в той день вона опинилася перед вибором: відвідати зустріч або ж допомогти українській родині придбати квитки. Вибір Марії впав на другий варіант. У її резюме була написана фраза: "Я прагну знайти роботу, яка принесе користь суспільству і дозволить підтримувати тих, хто потребує допомоги".

На думку Хрисціни, це яскраво ілюструє людські та моральні цінності Марії. "Була пора, коли вона працювала в офісному середовищі, але, здається, її постійно турбувало, що це не сприятиме поверненню до вільної Білорусі. Вона прагнула впливати на події, тому, очевидно, вирішила вирушити в Україну. Адже ми розуміємо, що ситуація в Україні тісно переплетена з нашою білоруською реальністю, хоча це не означає, що українці повинні виконувати всю роботу за нас. Чим швидше Україна здобуде свою незалежність, тим більше шансів матимуть білоруси на відстоювання своєї свободи."

Завжди вважала, що може зробити більше

До 2 інтернаціонального легіону Марія потрапила на початку 2023 року. "Комбат призначив мене виконувачем обов'язків начмеда. Підійшли хлопці, які потрапили у Легіон з полку Калиновського, й кажуть: "Візьми дівчинку". Мені тоді був потрібен медик, хоч хтось, хто не боїться крові, - розповідає боєць 2 інтернаціонального легіону Алєсь Пятраускі. - Прийшла дівчинка, худенька, 45 кілограмів. А ще в мене проблеми зі слухом, контужений, не чую на праве вухо. Й вона так само. Марія поселилася до нас - у намет медиків. Познайомилися. Мене одразу вразила її цілеспрямованість: "Я зможу". Тренувалася з усіма на рівних, стріляла. Вдавалося їй все добре".

З Алєсем Марія одразу подружилася. Обидва білоруси, лишилися без батьківщини, розуміли одне одного. Їздили разом в одній машині, працювали в одній групі, винаймали житло.

"Ми білоруси, тобто нам навіть нема куди речі було відправити свої. Все доводилося возити з собою", - усміхається Алєсь.

Марія завжди мріяла про собаку, адже в дитинстві у неї не було жодної. І ось вона вирішила взяти цуценя. По дорозі з місця дислокації батальйону до Харкова малюк постійно нудьгував і намагався залізти на кермо до Алєся, який, жартуючи, зауважив, що зазвичай люди, повертаючись з війни, забирають додому собак, а Марія вирішила вчинити інакше. Проте, цю давню мрію їй вдалося реалізувати.

На Донбасі поселилися разом, спали на двоярусних ліжках: "Маша молодець. Вона добре сприймала інформацію. Часто кажуть, що солдатів мало вчать воювати. Типу 90 днів навчання не вистачає. Але насправді і року мало, і трьох. Неможливо підготувати людину до війни. До цього можна лише звикнути. Але коли ти знаєш, що ти пішов на війну, бо інакше вчинити не міг, сам навчаєшся. Тому з Марією було легко. Вона приходила зі стрільб, переодягалася й одразу йшла на тактичну медицину. Вона всю себе віддавала справі. Хотіла бути корисною. Завжди була світлою і веселою людиною".

Марія добре знала англійську, тому була в Легіоні такою собі зв'язковою ланкою між англомовними іноземцями й українцями чи, наприклад, грузинами. Тому завжди була в гущі подій, усі її добре знали - завжди усміхнена і привітна. У Алєся була домовленість із комбатом, що створює медслужбу й повертається в окопи.

Маша також висловила бажання вирушити на передову. Адже медики - це справжні бійці, просто вони мають глибші знання у медицині. У боях кожна секунда на рахунку, особливо коли йдеться про надання допомоги пораненим. Важливо, щоб той, хто надає першу допомогу, був спокійним і впевненим у своїх діях. Марія не піддавалася паніці і зберігала холоднокровність. Командир не хотів відпускати її на нульову позицію. Тепер ми жартуємо один з одним про те, хто з нас більше винен у цьому рішенні. Але вона справді проявила велику впевненість у собі на передовій.

У перший день на нулі Марія взяла в руки саперну лопату і вигукнула: "Ну що, хлопці, час працювати. Якщо потрібно — так і будемо". І коли вона почала копати, іншим стало ніяково просто стояти осторонь, згадує один з її товаришів.

Свобода або притаманна людині, або ж відсутня.

Після травми руки Марія могла б написати повідомлення, але не вирішила цього зробити. Це сталося на початку осені 2023 року. Вона повернулася в січні 2024 року, у свій день народження. "Марія завжди вважала, що здатна на більше," - розповідає Алєсь. - "Вона прагнула досягати цілей. Для неї найважливішим було приносити користь іншим. Свобода - це щось, що або є в людині, або відсутнє. Вона була справжньою вільною особистістю. Їй було важко зрозуміти, як хтось може так агресивно нападати на країну. Вона бачила фото з Бучі та Ірпеня і не могла з цим змиритися."

Так, вона боролася за Україну. Але, на мою думку, незалежно від місця, вона б все одно вирушила туди, щоб допомогти. Багато іноземців, які приєдналися до Легіону, зробили це після того, як стали свідками жахіть. Наприклад, у нас є хлопець з Тайваню. Важко припустити, що він мав глибоке уявлення про історію України. Але, побачивши жорстокості, він не зміг залишитися вдома і вирішив приїхати. Звісно, також вплинуло те, що вона була змушена покинути Білорусь. Її звідти вигнали. Коли тобі двадцять, і ти тільки починаєш усвідомлювати основи прав людини, раптом тобі кажуть, що ти раб і мусиш мовчки виконувати роботу. Вона цього не могла прийняти.

Марія завжди стверджувала, що єдиний шлях до звільнення Білорусі від режиму - це підтримка України. Про це розповідає одна з її близьких подруг з Легіону, яка побажала залишитися анонімною. "Якщо білоруському народу не вдалося змінити ситуацію у 2020 році, тепер усі повинні об'єднати зусилля на підтримку України. Вона була людиною з великою ідеєю. Боролася за свободу свого народу та виступала проти імперіалізму. Володіла великою емпатією і дуже важко переживала новини про військові злочини, скоєні росіянами. Коли Марія отримала поранення в руку, я постійно була з нею в шпиталі. Запитувала про її плани на майбутнє, і вона завжди відповідала, що прагне якомога швидше повернутися на фронт. Її рішучість ніколи не згасала, навіть у найважчі моменти. Історія Марії - це яскравий приклад того, як слід боротися з диктатурою. Немає нічого неможливого. Людина, навіть після травм, може продовжувати боротьбу."

Крисціна Шиянок пригадує, що Марія цікавилася білоруською латинкою, часто користувалася нею, вивчала історією і традиції: "Зараз у Білорусі кажуть, що там складно народитися білорусом, враховуючи обставини, але білорусом можна стати, коли ти приймаєш вольове рішення. Їй не треба було розповідати, вона всього досягала сама. Це дуже надихало. Вона була така молода, але я не відчувала різниці у віці. Вона була зріла й емоційно, й інтелектуально, - Крісцина не стримує сліз на цих словах. - Але, звісно, у неї був посттравматичний синдром. Чи пішла б вона на війну, якби в її житті не трапився 2020 рік і в Білорусі не було диктатури?..

Марія стала першою білоруською жінкою, яка загинула на полі бою, і її ім'я увійде в історію як символ національної пам'яті. Однак, окрім цієї героїчної ролі, вона для мене завжди залишиться дівчиною, яка виступала за рівність прав і активно підтримувала феміністичні цінності. Я впевнена, що якби не російська агресія в 2022 році, Марія б займалася суспільною діяльністю, спрямованою на прогрес. Білорусі ще належить пройти довгий шлях до справжньої демократії та усвідомлення правої рівності. Марія була надзвичайно прогресивною особистістю, і саме такі люди завжди ведуть суспільство вперед. Вона залишиться для мене близькою людиною, адже ми провели разом три роки.

Батьки Марії прагнули, щоб її поховання ніяк не асоціювалося з "виборчою" спецоперацією Лукашенка. А 2 лютого, коли відбулося прощання в Києві 3 лютого (прим. автора), святкується Громниця. У народі вважають, що в цей день зима зустрічається з весною, даруючи надію. Втрата Марії стала для нас національною трагедією. Проте нехай це стане додатковим стимулом для білорусів, які можливо відчувають апатію. Завжди є можливість для героїчного вчинку, здатного змінити ситуацію.