Релокація перетворюється на важливий елемент стратегії розвитку українських компаній, однак юридичні нюанси цього процесу в українському праві залишаються недостатньо регульованими, зазначають правники.
Релокація стає невід'ємною частиною стратегії розвитку українських підприємств, але юридичні аспекти цього процесу в українському законодавстві не визначені, зазначили опитані агентством "Інтерфакс-Україна" юристи.
Сьогодні підприємці не лише ведуть дискусії, а активно реалізують стратегії релокації (ІФ-У), адже війна вимагає адаптації - необхідно диверсифікувати ризики, захищати свої активи від можливих руйнувань та шукати більш стабільні ринки для розвитку. За нашими спостереженнями, понад 10% компаній вже повністю перенесли свої операції за кордон, а близько 45% з них розширили свою діяльність у Європі, - повідомив керуючий партнер юридичної компанії "Муренко, Курявий і Партнери" Нікіта Муренко.
Він підкреслив, що "компанії інвестують у юридичні послуги для пришвидшення процесу адаптації, починаючи від малих стартапів з інноваційними ідеями і закінчуючи підприємствами з великою чисельністю працівників".
"IT та високотехнологічні галузі вважаються найдинамічнішим сектором: понад 70% підприємств тут вже реалізували релокацію своїх співробітників (принаймні частково). Цей сектор часто стає першим на старті, впроваджуючи віддалені офіси або повне переміщення, як це роблять fintech-стартапи, які мігрують цілими командами. Після них йдуть виробничі компанії, де близько 60% організацій розглядають можливість переїзду або розширення через експортні обмеження та проблеми з логістикою. У Європі ресторани, салони краси та рітейл становлять близько 25% нових бізнесів, адже їхні власники шукають нові ринки для збереження клієнтської бази, адаптуючи українські моделі до європейських реалій," - зазначив він.
Загалом, за словами Муренка, "релокація еволюціонувала від тимчасової міри до стратегії зростання".
"В загальному, ми спостерігаємо, що релокація перетворилася з випадкового вибору на свідомий стратегічний крок. Наприклад, вартість логістики може бути нижчою, або регуляторні органи мають більш лояльне ставлення, як це спостерігається у Балтійських країнах, де відкриття рахунків відбувається швидко. Важливо також, щоб команда могла без проблем інтегруватися в нове середовище. Проте ключовим аспектом є всебічний аналіз місцевих законодавчих норм: від трудових стандартів до екологічних вимог, адже інакше несподівані штрафи та затримки можуть знищити всі отримані вигоди," - зазначив він.
Обговорюючи механізми переведення працівників, Муренко підкреслив, що в Європейському Союзі основним інструментом є програма тимчасового захисту, яка продовжується до 2027 року і забезпечує "зелений коридор" для українців. Однак, іноді компанії звертаються за консультаціями щодо оформлення EU Blue Card або візи для цифрових кочівників. Наприклад, на Кіпрі це стосується фрілансерів, а в Чехії - спеціалістів у сфері технологій, які мають можливість працювати за гнучким графіком, "де немає строгих вимог для життя як цифровий номад".
У цьому контексті Муренко звернув увагу на деякі "підводні камені" українського законодавства, зокрема, валютний контроль, що здійснюється НБУ, а також податкові ризики, пов'язані з новими нормами CFC (контрольовані іноземні компанії). Від 2025 року ці правила зобов'язують дати звіт про іноземні активи, що супроводжується сплатою відповідних податків в Україні та репатріаційного податку.
"Права працівників є важливою темою. Процес релокації не повинен суперечити трудовому законодавству, адже в такому випадку можуть виникнути юридичні наслідки. Також існує складність з регулюванням інтелектуальної власності, оскільки патенти та торгові марки потребують реєстрації в новій країні", - зазначив він.
Муренко також звернув увагу і на "неюридичні аспекти" релокації. Зокрема, "малий і середній бізнес у режимі консервації - скорочує витрати, але планує закордонне розширення", виклики у країнах-реципієнтах, наприклад, як бюрократія чи конкуренція у Німеччині, адаптація до нових культур, психологічний аспект.
Керуюча партнерка GLS Law Company Ольга Черевко відзначила, що динаміка релокації суттєво змінилася з початку повномасштабного вторгнення: "Сьогодні підприємства активно шукають надійні механізми для забезпечення міжнародної присутності, оптимізації податків, а також методи для збереження своїх команд і підвищення операційної ефективності".
За її спостереженнями, у плані релокації найбільш активні на сьогодні -- IT-сектор, логістика, дистрибуція, аграрні компанії, а також виробництва з високою доданою вартістю (електроніка, меблі, легка промисловість).
"Не завжди мова йде про повноцінну релокацію; іноді йдеться про формування міжнародного хабу або створення окремої компанії в Європейському Союзі, що виконує ролі контрактного партнера, займається експортом чи управлінням інтелектуальною власністю," - зазначила вона.
Черевко зазначила, що географія релокації змінюється залежно від цілей. Для виробництва ключові напрямки Польща, Словаччина, Румунія, Литва та Туреччина. ІТ і сервісні компанії часто обирають Кіпр, Португалію, Іспанію, Естонію чи ОАЕ.
"Щодо переведення співробітників, існує кілька моделей: аутстафінг, відкриття локальних компаній з наймом на місці, або використання міжнародних сервісів типу EOR (Employer of Record). Водночас масове офіційне переведення працівників із збереженням юридичного зв'язку з українською компанією залишається складним через обмеження валютного контролю, режим воєнного стану, вимоги до мобілізації та подвійного оподаткування", - сказала вона.
Серед основних труднощів, пов'язаних з українським законодавством, юрист зазначила, зокрема, відсутність спеціального податкового режиму для релокації активів, юридичні бар'єри на вивезення обладнання, що має двояке призначення, а також ускладнення у процесі перереєстрації контрактів, підтриманні постачальних ланцюгів та ризики, пов'язані з можливим виникненням постійного представництва або зобов'язань згідно з правилами контролю за іноземними компаніями (КІК).
"Особливо слід звернути увагу на аспект податкового резидентства як для підприємця, так і для його ключових працівників. Часто українські бізнесмени реєструють свої компанії за межами країни, залишаючись при цьому податковими резидентами України або інших держав, де вони насправді проживають. Це може призвести до значних ризиків," - зазначила вона.
За словами юриста, "найбільш проблемним варіантом релокації є ситуація, коли юрисдикція одна, команда перебуває в іншій країні, а власник — в третій, при цьому жоден з цих елементів не відповідає податковим вимогам".
"Ми радимо розглядати релокацію не просто як 'реєстрацію компанії за межами країни', а як цілісний процес зміни бізнес-моделі. Лише в такому випадку вдасться уникнути податкових і юридичних підводних каменів та вибудувати дієву міжнародну структуру," - зазначила Черевко.
Анатолій Киселов, партнер юридичної фірми Syrota Dzis Melnyk&Partners, підкреслив, що в процесі релокації "логістика визначає курс".
"Українським компаніям довелося одночасно вирішувати три задачі: зберегти збут, мінімізувати логістичний ризик і знайти податково-правове "вікно", у яке можна швидко пролізти з людьми й капіталом. Відповідь виявилася багатошаровою: різні галузі розселилися по різних "екосистемах" Європи й за океаном", - сказав він.
Як зазначає Киселев, "виробникам необхідно мати "добове плече", тому вони відкривають свої цехи в найближчих до України країнах з низькими ставками корпоративного податку (CIT) – 10-19%, таких як Польща, Словаччина та Румунія. Команди з цифрових технологій та креативу прагнуть працювати там, де швидко можна відкрити рахунок і з бюджетом захистити інтелектуальну власність: естонське e-Residency, ірландські 12,5% CIT, а також кіпрські чи нідерландські IP-box пропонують вигідні умови для збереження роялті. Для венчурного капіталу та холдингів пріоритетом стають юрисдикції з системою судів common-law, такі як Вайомінг, Делавер або вільні зони в ОАЕ, де "одноденна" реєстрація поєднується з надійним захистом активів. Винахідливий "матричний" підхід полягає в тому, що R&D залишається в країні, виробництво – поруч, а права на інтелектуальну власність та інвестиційні кошти зберігаються в хабі з низьким оподаткуванням.
"Таким чином, підприємство розподіляє ризики і зберігає свою адаптивність, незважаючи на нові виклики," - зазначив він.
