Вирішення Європейського суду з прав людини стосовно трагічних подій 2 травня 2014 року в Одесі: агресія з боку Росії, її впливові агенти та бездіяльність державних службовців.

Завжди радує можливість повідомити про успіхи України в Європейському суді з прав людини (ЄСПЛ), але не менш важливо також звертати увагу на випадки, коли були виявлені порушення з боку України.

Учора ЄСПЛ оприлюднив важливе рішення у групі справ "В'ячеславова та інші проти України" за заявою №39553/16, яка стосується однієї з тяжких трагедій нашої держави -- подій в Одесі 2 травня 2014 року, коли представники так званого Антимайдану напали на протестувальників, котрі підтримували Революцію Гідності, а також пожежі у Будинку профспілок, під час якої загинули десятки людей.

Вирішення цього питання є складним і багатогранним, викликає багато суперечок, адже чи справді варто було визнати Україну винною (усі ми пам'ятаємо ті події)?

Це рішення охоплює сім позовів від 28 осіб, які стали жертвами зазначених подій, а також членів сімей загиблих. Вони подали скарги згідно з статтями 2 ("Право на життя") та 8 ("Право на повагу до приватного і сімейного життя") Європейської Конвенції з прав людини, стверджуючи, що держава не вжила необхідних заходів для запобігання насильству, яке сталося 2 травня 2014 року, а також що розслідування цих подій було неефективним.

З огляду на події і їхній контекст, Європейський суд з прав людини проаналізував справу з точки зору позитивних зобов'язань держави та сформулював декілька ключових висновків, зокрема стосовно участі Росії в цих подіях та того, яким чином українські органи влади повинні були реагувати на відповідні виклики.

Щодо загального контексту та ролі РФ у трагедії 2 травня 2014 року ЄСПЛ зазначив:

Таким чином, Європейський суд з прав людини зауважив, що українська влада має обмежені ресурси для запобігання насильницьким конфліктам, проте наявні дані свідчать про те, що не були здійснені всі раціонально передбачувані кроки для їх уникнення.

Чому ж все-таки мали місце порушення з боку України?

Зважаючи на вказане, ЄСПЛ дійшов висновку, що відповідні органи влади (!) не зробили всього, що від них розумно очікувалося, для запобігання насильству, його зупинення після початку та забезпечення своєчасних рятувальних заходів для тих, хто опинився у вогні в Будинку профспілок. А значить, було порушено матеріальний аспект статті 2 Конвенції.

Щодо проведення розслідування, Європейський суд з прав людини висловив таку думку:

Окремо, Європейський суд з прав людини виявив порушення статті 8 Конвенції в одній з справ, пов'язаних із затримкою без достатніх підстав у передачі тіла однієї з жертв, що була донькою заявниці.

Чому, врешті-решт, саме Україну визнали винною у зв'язку з трагедією 2 травня 2014 року, якщо Європейський суд з прав людини врахував дані уряду про участь Росії та діяльність посадовців того часу в цих подіях?

Тут ЄСПЛ наголосив, що відповідно до статті 19 ("Створення Суду") Конвенції завданням Суду є визначення міжнародно-правової відповідальності держави, а не індивідуальної відповідальності окремих посадових осіб чи інституцій.

Не існує жодних винятків з цього принципу, і в даному контексті роль Європейського суду з прав людини зводиться до питання міжнародної відповідальності України. Це залишається актуальним, навіть якщо деякі правопорушення, за які український уряд несе відповідальність відповідно до Конвенції, були скоєні колишніми місцевими посадовцями, які згодом втекли до Росії, отримали російське громадянство та, як у випадку з колишнім керівником Головного управління ДСНС в Одеській області, побудували кар'єру на фоні повномасштабної агресії Росії проти України.

У простих словах, Європейський суд з прав людини визнав, що в 2014 році Україна стикнулася зі складними умовами, пов’язаними з проросійськими настроями в правоохоронних структурах. Проте це не звільняє державу від обов'язку забезпечувати захист всіх своїх громадян.

Рішення Європейського суду з прав людини також сприяє усвідомленню того, що інциденти в Одесі 2 травня 2014 року стали складовою частиною більш масштабного плану Росії з дестабілізації України, що включав анексію Криму та подальші військові дії в Донецькій та Луганській областях.

І не лише в Україні...

Нагадую, що у 2021 році Російська Федерація подала проти України міждержавний позов, який я називаю "російською інтерпретацією подій в Україні з 2014 року". Серед численних звинувачень на адресу України у порушенні прав людини, окремий розділ був присвячений трагедії 2 травня 2014 року в Одесі, де події описувалися як "загибель протестувальників проти державного перевороту в Україні" та дії "активістів Правого сектору". У 2023 році Європейський суд з прав людини визнав цю скаргу неприйнятною.

До вчорашнього рішення це не має жодного відношення, проте надає додаткову можливість усвідомити, яким чином Росія експлуатує трагедії в своїй пропагандистській діяльності.

Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини також особливо підкреслив цей аспект.

Зі свого боку, зазначу, що це рішення є цінним уроком і нагадуванням для всіх урядових структур про важливість позитивних обов'язків: забезпечення безпеки громадян та дотримання верховенства права повинні залишатись головними пріоритетами держави, навіть у найскладніші часи зовнішніх загроз і внутрішніх змін.