Роздуми з Стамбула: Як Ердоган зупинив протести - Тімоті Еш
Відомий британський інвестбанкір і аналітик Тімоті Еш поділився своїми спостереженнями після відвідування Туреччини. Він розмірковує про ситуацію в країні на фоні протестів та проводить паралелі між ними і українськими протестами проти Януковича в 2004 та 2013 роках. Еш не вражений повільною реакцією західних країн на ці події, оскільки Туреччина є стратегічно важливою для Заходу, зокрема у контексті підтримки України.
Я провів останні кілька днів у Стамбулі та Анкарі, зустрічаючись із журналістами, аналітиками, дипломатами, бізнесменами, політиками, друзями та знайомими.
Центральною темою обговорень стали події навколо арешту мера Стамбула Екрема Імамоглу за звинуваченнями у корупції та протести, які спалахнули у Стамбулі та по всій Туреччині у відповідь на це.
Навіть у свої найкращі періоди Туреччина залишається досить поляризованою країною, але в даний момент ця поляризація стала ще більш вираженою. Я мав можливість почути різноманітні погляди на цю тему.
Прихильники Імамоглу впевнені в його невинності та вважають, що його затримання є атакою на демократичні цінності. Вони застерігають, що в Туреччині демократія перетворюється з конкурентної автократії на справжню автократію.
Прихильники Ердогана вважають звинувачення у корупції серйозними і стверджують, що судова система просто виконує свої обов'язки. Вони також підкреслюють, що секуляристи часто ідеалізують демократію часів до приходу Ердогана до влади, забуваючи, що багато з тих самих методів раніше використовувалися проти ісламістів та інших груп. Туреччина має історію переворотів, які мали різний рівень успіху, а політична культура часто відзначається принципом "перемагає той, хто перший". Я чув нарікання від курдів: чому не було таких же масових протестів після арештів лідерів їхньої партії, зокрема Демірташа та інших?
Дуже поширеним аргументом, який я чув з обох таборів і навіть від нейтральних людей, було те, що звинувачення у корупції не є чимось несподіваним. Корупція є поширеною в органах місцевого самоврядування по всій Туреччині, але якщо Імамоглу звинувачують у корупції, то аналогічно мають бути висунуті обвинувачення й представникам провладного табору, а з цим нічого не робиться. Часто зазначали, що ця справа є політичною, адже вона дозволила усунути основного суперника Ердогана на майбутніх президентських виборах. Багато людей говорили, що їхні демократичні вибори обмежуються і що це вже не демократія - щось було втрачено. Вони прагнуть мати політичний вибір, щоб партія, відмінна від ПСР або Ердогана, могла перемогти.
Ключовий аспект: Туреччина виглядає інакше в порівнянні з подіями Арабської весни або українськими революціями 2004/05 та 2013/14 років, коли національна єдність виявлялася у масовому виступі проти влади. Я все ще зустрічав чимало прихильників Ердогана, а значна частина населення, зокрема курди, залишаються на позиції нейтралітету. Країна залишається поділеною. Проте це аж ніяк не 80% населення проти Ердогана, як це, здавалося, було в Україні під час протестів проти Януковича у 2004/05 та 2013/14 років – я був свідком тих подій, і це справді відчувалося.
Але вже минуло два тижні після арешту Імамоглу, і здається, що Ердоган подолав один із найсерйозніших викликів за свої 23 роки при владі. Колись я жартував, що Ердоган - політик із дев'ятьма життями. Можливо, тепер їх уже вісімнадцять.
Протести зійшли нанівець. Опозиція, як мені здається, не змогла утримати інерцію.
Ходять чутки про закулісні домовленості між керівництвом CHP (Республіканська народна партія) і адміністрацією Ердогана. Зокрема, йдеться про те, що звинувачення у тероризмі проти Імамоглу та CHP не були висунуті -наглядачів не було призначено в CNP та стамбульську мерію - і це дозволило більшості CNP у стамбульській муніципальній асамблеї обрати виконуючого обов'язки мера замість Імамоглу. Ймовірно, поступкою з боку керівництва CNP було зменшення масштабів протестів. Справді, ми спостерігали, як опозиція під керівництвом CNP перейшла від протестів до бойкоту бізнесів, що вважаються наближеними до адміністрації Ердогана. Втім, такий підхід зазнав критики за те, що він шкодить внутрішньому бізнесу та робочим місцям (я чув це навіть від продавців, які підтримують Імамоглу), в умовах, коли економіка бореться з високою інфляцією, слабким зростанням і складною глобальною ситуацією, яку зараз ускладнюють торгові війни Трампа. Я сумніваюся, що бойкоти матимуть серйозний ефект.
Складається враження, що інерція знову повернулася на бік адміністрації Ердогана, відступивши від опозиції. Хоча опозиція, ймовірно, виступає за дострокові вибори, навряд чи Ердоган погодиться на це, поки економічна ситуація не покращиться. Швидше за все, це не станеться раніше 2027 або 2028 року. Ердоган сподівається, що з часом підтримка народу та пам'ять про Імамоглу поступово зникнуть, а на перший план вийдуть інші питання, які він зможе використати для своїх політичних цілей.
Якщо дії проти Імамоглу були політично вмотивованими, то Ердоган добре підготувався і вибрав вдалий момент.
По-перше, відновлення мирного процесу з курдами, яке, дивно, отримує підтримку від націоналістичного партнера Ердогана - Девлета Бахчелі та його партії МНР (Партія націоналістичного руху), схоже, стримало курдські спільноти від активної участі в протестах на підтримку Імамоглу, що їх організує CHP, в умовах його арешту. Курдські організації, здається, не бажали "піднімати хвилю" через цей процес і продемонстрували значну стриманість, загалом утримуючись від акцій на підтримку Імамоглу. Для деяких це може бути несподіванкою, враховуючи, що курдська партія HDP, здавалося, надавала приховану підтримку CNP та Імамоглу на минулорічних виборах в муніципалітети. Однак, курди, ймовірно, розчаровані тим, що отримали в результаті співпраці з Імамоглу та CNP, і тепер сподіваються на поступки з боку адміністрації Ердогана - за умови, що Оджалан офіційно закличе РПК (PKK) до роззброєння, а бойовики РПК відреагують на цей заклик.
По-друге, західні уряди відреагували на арешт Імамоглу досить обережно.
З одного боку, їм важко критикувати, коли йдеться про звинувачення у корупції. У інших країнах-кандидатах на вступ до ЄС, таких як Україна чи країни Західних Балкан, ЄС активно закликає до посиленої боротьби з корупцією. Адміністрація Ердогана може стверджувати, що просто реагує на ці заклики, і проситиме ЄС оцінити докази проти Імамоглу.
Я також чув, як прихильники Ердогана звертали увагу на нещодавні політичні дії в ЄС - проти Джорджеску в Румунії та Ле Пен у Франції. Вони запитують: чим це відрізняється від дій проти Імамоглу? Ле Пен, ймовірно, порушила закон у Франції, але заборона їй балотуватися на наступних президентських виборах - це також політика?
Проте, ще більш важливим є те, що в даний момент Європа знаходиться у вразливій ситуації, що ускладнює її можливість критикувати Ердогана. Континент стикається з серйозною загрозою з боку Росії і терміново потребує військової та військово-промислової підтримки Туреччини, щоб ефективно протистояти цьому виклику. Туреччина також висловила намір долучитися до так званих «Сил забезпечення», які Великобританія та Франція намагаються створити для підтримки будь-якого мирного процесу в Україні. З найбільшою армією в Європі серед країн НАТО, Туреччина здатна надіслати десятки тисяч військовослужбовців в Україну, якщо буде укладена відповідна угода з європейськими державами.
Циніки можуть зауважити, що Європа часто намагається навчати Туреччину та світ загалом принципам прав людини, демократії і верховенства права. Проте, якщо вона дозволить Україні зазнати поразки, жодні цінності не залишаться для захисту. Росія ж активно нав’язуватиме зовсім інші "цінності" по всій території Європи. Сьогодні перед Європою постає складний вибір між її інтересами та цінностями, і Ердоган це добре усвідомлює: в даний момент європейські інтереси вимагають, щоб вона утримувалася від критики внутрішньої політики Туреччини.
Ердоган також усвідомив, що нова адміністрація Трампа більше акцентує увагу на стратегічних інтересах, ніж на цінностях (як це видно з ситуації в Газі). Основна мета полягає в продажу Туреччині військової та аерокосмічної техніки, а також у бажанні Трампа вивести американські війська з Сирії. Туреччина може виконати роль союзника для США в Сирії, зокрема у боротьбі з ІДІЛ та іншими терористичними угрупуваннями. В такому контексті Туреччина є ключовим гравцем у реалізації планів США та Ізраїлю щодо тиску на Іран. Чи можуть США розглядати можливість використання військових та авіабаз Туреччини для операцій проти Ірану або для посилення санкцій?
Зараз Туреччина й Ізраїль перебувають у напружених відносинах щодо Сирії, і США намагаються не загострювати ситуацію, використовуючи свою дипломатичну вагу, щоб наблизити обидві сторони. Тож адміністрація Трампа наразі не виявляє зацікавлення втручатися у внутрішньополітичні події в Туреччині.
Обидві сторони – команда Трампа та команда Ердогана – продовжують зберігати позитивний настрій щодо своїх двосторонніх відносин. Існують повідомлення про те, що телефонна розмова між Ердоганом і Трампом, яка відбулася минулого місяця перед арештом Імамоглу, пройшла успішно. Також нещодавній візит до Вашингтона міністра закордонних справ Туреччини Фідана отримав позитивні відгуки. Адміністрація Ердогана все ще сподівається на можливість візиту до Білого дому. Важливо відзначити, що під час останнього раунду тарифів, запроваджених Трампом, Туреччина зазнала найменших втрат – її торкнувся лише загальний тариф у розмірі 10%.
Висновок: здається, що Ердоган володіє важелями впливу на Трампа, і саме це завадило Трампові висловитися щодо ситуації з Імамоглу.
По-третє, команда Мехмета Шимшека продемонструвала вражаючу роботу зі стабілізації економіки за останні приблизно 18 місяців після виборів 2023 року. Валютні резерви Центрального банку Туреччини (CBRT) зросли більш ніж на $100 мільярдів і досягли близько $175 млрд. Ринки були явно шоковані після оголошення про арешт Імамоглу. Іноземні інвестори, які до того відновили значні портфельні інвестиції в Туреччині, масово почали виводити кошти в перші дні після арешту - ймовірно, через невпевненість щодо можливих наслідків (чи звільнять Шимшека? чи скасують ортодоксальну політику?). Ліра зазнала сильного удару, впавши на 14% у перші години після арешту - до нового рекордного мінімуму нижче 42 за долар.
Однак Центральний банк відповів рішуче: використав валютні резерви для плавного виведення іноземних портфельних інвестицій, підвищив верхню межу процентного коридору, кредитну ставку та посилив дефіцит ліквідності ліри. Це допомогло стабілізувати ліру й зупинити відтік капіталу. Важливо, що не спостерігалося значного переходу місцевих до доларизації. Очевидно, що реформи, запроваджені Шимшеком і CBRT протягом останніх 18 місяців, значно відновили довіру ринку, особливо з боку самих турків. Висока прибутковість за ліровими активами змусила місцевих інвесторів залишатися в лірах. Останніми днями валютні резерви знову почали зростати.
Арешт Імамоглу став шоком для системи, але вона вистояла і, можливо, сам факт того, що кризи не сталося, лише підкріпив довіру до стабільності. Більше того, позиції реформаторської команди - Шимшек, Карахан та інші - зміцнилися, оскільки Ердогану тепер, як ніколи, потрібна ця команда для стабілізації економіки (боротьби з інфляцією) та запобігання потенційній політичній дестабілізації.
В опозиційних колах лунали сподівання, що ринок стане останньою перешкодою для Ердогана. Однак на практиці це виглядає малоймовірним, оскільки існують певні буфери: значні валютні резерви, що перевищують $150 млрд (еквівалент року зовнішнього фінансування), відносно невеликий дефіцит поточного рахунку (1-2% ВВП, який, ймовірно, зменшиться через зниження цін на нафту на тлі глобальної рецесії, викликаної тарифами Трампа), стабільна ситуація з державними фінансами (державний борг менше 30% ВВП), надійні банки з довірою до банківської системи, а також висока дохідність ліри, яка компенсує ризики доларизації. Найважливішим є довіра до Шимшека та його команди, а також віра в їхню здатність вжити необхідних заходів для стабілізації ринку, включно з підвищенням ставок, що має завадити місцевим інвесторам залишити лірові активи. Поки Шимшек на своїй посаді, ринок, ймовірно, буде виступати як опора проти політичної нестабільності.
У тривалій перспективі зростання політичної нестабільності та переживання щодо дотримання верховенства права негативно вплинуть на економічний прогрес, що призведе до зниження обсягу прямих іноземних інвестицій і сповільнення підвищення кредитного рейтингу. Проте, за умови, що прибутковість залишиться на прийнятному рівні, інвестори в портфельні активи можуть повернутися на ринок.
Постає питання, чи повернуться іноземні інвестори в умовах зростаючих побоювань щодо переходу до більш авторитарного політичного режиму. Відповідь, ймовірно, можна знайти в досвіді таких країн, як Росія, Саудівська Аравія та держави Перської затоки. Наприклад, у Росії багато інвесторів активно вкладали свої кошти в російські активи перед початком повномасштабного вторгнення в Україну в 2021-2022 роках, але виявилися в невигідному становищі. Щодо Саудівської Аравії, справа Хашоггі демонструє, що ринки рідко реагують на політичні репресії. Якщо торгівля залишається законною, а Захід не вводить санкції проти Туреччини, при цьому економічна політика зберігається в межах традиційних підходів, міжнародні інвестори оцінюватимуть можливості для вкладень в Туреччині, враховуючи ризики та потенційні вигоди, зважуючи свої рішення на основі власних інтересів та очікуваної прибутковості.
Як було зазначено раніше, підвищення процентних ставок у довгостроковій перспективі може негативно вплинути на кредитні рейтинги, іноземні інвестиції та економічне зростання, оскільки це зумовлено політичними ризиками, що загрожують лірі. Проте, як зазначив міністр Шимшек під час зустрічі з іноземними інвесторами минулого тижня, цей крок може слугувати засобом для боротьби з інфляцією. Відзначимо, що вибори в Туреччині минулого року продемонстрували, що населення відчуває серйозний тиск від інфляційних процесів, що стало головним питанням на виборах. Якщо в цій ситуації Шимшек, Центральний банк та їхня команда зможуть подолати інфляційні виклики, це може стати можливістю для Ердогана покращити свої позиції на наступних виборах.
У сфері регіональної геополітики Туреччина має можливість скористатися значними контрактами на переозброєння для Європи та України, а також отримати фінансування в обмін на сприяння у досягненні мирної угоди в Україні, стабілізації ситуації в Сирії та забезпеченні позитивного розвитку подій з Іраном. Ердоган прагнутиме максимально використати ці можливості на користь Туреччини та для власного політичного збереження.
Опозиція у відповідь наголошує, що події, які сталися протягом останніх тижнів, свідчать про те, що політичні зміни — це не питання "чи", а лише питання "коли". Час розставить усі крапки над "і".
