Сексуальне насильство в умовах конфлікту: жертви матимуть можливість отримати компенсацію.

"Який полон, яке рабство, насильство? Може, вам іще УБД дати?" -- так зустріли правоохоронні органи заяву українки, яка повернулася з російської неволі.

Втомлена, змучена, налякана, щойно врятувавшись від переслідування катів, вона передусім прийшла до поліції, аби розповісти, що з нею зробили, й отримати допомогу. Натомість на неї чекало цькування й пересмішки співробітників.

"Вони тоді просто сміялися мені в обличчя. І я після цього довго не могла говорити, що пережила зґвалтування в полоні. Боялася такої самої реакції", -- згадує мешканка Кам'янки-Дніпровської Олена Ягупова, одна з небагатьох, хто відкрито говорить про цей злочин.

Сусіди донесли, що її чоловік -- військовий, і окупанти забрали її просто з дому. Щоб вибити інформацію, в СІЗО Олені влаштували допити з побиттям і тортурами.

"Мене вдарили пляшкою по голові, і кров стікала по спині. Дротом від електрочайника намагалися задушити, залякували, що пустять по руках. Начальник міліції погрожував мені в камері, що прострілить коліна, і кричав так гучно, що аж синів", -- ділиться своїми переживаннями жінка.

Чотири місяці вона провела в ізоляторі у селі Велика Білозерка. Після цього її продали в трудове рабство -- разом з іншими полоненими рити окопи для російської оборони.

"Жінкам доводилося виконувати хатні обов'язки в домівках, які займали російські військові. Приїжджала автомобіль з озброєними військовими, і тебе забирали під приводом роботи. Ти думаєш, що вирушаєш прибрати чи попрати, а насправді тебе везуть для скоєння насильства. І ніхто не стає свідком цього жахливого акту," - розповідає Олена.

Протягом півроку жінка змушена була існувати в жахливих обставинах російського полону. Повернувшись в Україну, вона звернулася за захистом і розпочала активну боротьбу за свої права. Однак, після того незабутнього першого контакту з правоохоронцями, який залишив глибокий слід у її пам’яті, жінка не наважувалася говорити про пережите насильство.

З моменту початку збройної агресії Російської Федерації в 2014 році та під час повномасштабного вторгнення, сотні українців стали жертвами сексуального насильства, вчиненого російськими військовими. Як зазначив міністр закордонних справ Андрій Сибіга, станом на червень цього року в Україні зареєстровано 342 випадки сексуального насильства, здійсненого росіянами. Серед постраждалих є 236 чоловіків, 94 жінки, а також десять дівчаток і двоє хлопчиків. Проте це лише верхівка величезного айсберга. Головною проблемою є прихованість цих злочинів — багато жертв просто воліють мовчати.

Українські правові норми та система правоохоронних органів виявилися недостатньо підготовленими для ефективного та адекватного захисту цієї категорії жертв. Крім того, деякі співробітники правоохоронних структур проявляють неуважне ставлення до них, що призводить до ще більшого замовчування цих злочинів.

Серйозно над цією проблемою в законотворчому плані держава замислилася рік тому, коли її масштаби стали відверто загрозливими.

Аналітик із Правозахисної групи "СІЧ" Віктор Філатов підкреслює, що сексуальне насильство, пов'язане з війною (СНПК), є серйозним воєнним злочином. Для його розслідування необхідно збирати докази відповідно до міжнародних стандартів, що дозволить їх подальше використання в міжнародних судах. За словами Філатова, це підвищує ймовірність притягнення до відповідальності вищого керівництва Російської Федерації та забезпечує потерпілим отримання належних компенсацій за рахунок країни-агресора.

"Щоби створити для потерпілих певну систему державних гарантій, почати треба з національного законодавства. Спочатку необхідно визначити для них окремий правовий статус", -- пояснює Віктор.

У листопаді 2024 року парламент України ухвалив два значущі законодавчі акти. Мова йде про:

Перша ініціатива спрямована на розробку системи фіксації даних про шкоду, завдану особистим немайновим правам осіб, постраждалих внаслідок агресії Російської Федерації. Друга ініціатива зосереджується на визначенні правового статусу жертв сексуального насильства та встановленні механізмів їх підтримки, включаючи фінансові виплати та програми реабілітації. Цей закон уже підписано президентом України, і він набуде чинності в червні 2025 року.

Віктор підкреслює важливість цього закону, оскільки він спрямований на реальну допомогу та відновлення прав тих, хто постраждав від сексуального насильства в результаті російської агресії.

Передбачається, що особа, яка подає заяву, самостійно звертатиметься до спеціально створеної комісії, що ухвалюватиме рішення щодо визнання або відмови у визнанні особи жертвою сексуального насильства, пов'язаного з військовою агресією Російської Федерації проти України. Жертвою сексуального насильства може бути визнана як особа, яка зазнала насильства, так і дитина, що з'явилася на світ внаслідок таких дій. Крім того, цей закон надасть можливість забезпечити постраждалим доступ до термінових проміжних репарацій, — зазначає аналітик.

Право на невідкладні проміжні репарації охоплюватиме:

Важливо зазначити, що розміру грошової допомоги в законі не визначено.

Досвід держав, які пережили жахи збройних конфліктів, свідчить про те, що процес розслідування кримінальних справ щодо сексуального насильства, вчиненого під час війни, може займати роки. Це вказує на те, що жертви можуть чекати на справедливість та відшкодування від своїх кривдників протягом багатьох десятиліть.

Для Олени Ягупової, як і для сотень інших постраждалих, питання своєчасного отримання репарацій є дуже гострим.

"Я зазнала серйозних втрат у своєму здоров'ї, особливо в психологічному плані, -- ділиться вона. -- Зараз мені необхідна реабілітація та підтримуюча терапія, а також фінансування для лікування. Люди, які пережили травми від СНПК, так само, як і я, не можуть дозволити собі чекати на завершення тривалого кримінального розслідування, щоб розпочати процес відновлення."

Альона Ігнатієва, координаторка Центру допомоги врятованим, де надають підтримку, зокрема, жертвам СНПК, розповідає про можливість отримати невідкладну першочергову грошову допомогу.

Цей текст стосується співпраці між урядом України, Глобальним фондом підтримки жертв сексуального насильства, пов’язаного з конфліктами (Global Survivors Fund – GSF), а також громадськими організаціями й структурами ООН. Завдяки спільним зусиллям було реалізовано пілотний проєкт, метою якого є надання термінових проміжних репарацій особам, які постраждали від сексуального насильства в умовах війни. Фінансування виплат забезпечив GSF.

Пілотний термін проєкту тривав з квітня до кінця жовтня 2024 року. У такий спосіб гроші отримали понад 300 постраждалих українців, а сума кожної репарації становила 3 тисячі євро.

"У цьому механізмі центри підтримки для врятованих виконували роль посередників між жертвами СНПК та GSF. Наші центри стали важливою ланкою для багатьох постраждалих, які шукали подальшу допомогу. Коли людина зверталася до нас, ми розуміли, що вона зазнала впливу СНПК. Ми пропонували їй зв'язатися з GSF і передавали її контактну інформацію. Кейс-менеджер зв'язувався з клієнтом, співпрацював з ним та збирав свідчення для встановлення хронології подій, що сталися. Після цього всі зібрані матеріали надсилалися до комітету для ідентифікації постраждалих," – ділиться своїм досвідом Альона.

Комітет, відповідальний за ідентифікацію постраждалих, складається з двох осіб, які зазнали сексуального насильства, двох представників громадських організацій, двох представників уряду та одного представника GSF. Цей комітет має повноваження ухвалювати рішення щодо надання або відмови у репараціях.

Альона зазначає, що виплата цих репарацій стала новим явищем в світовій історії. Вона суттєво відрізняється від традиційних репарацій, які фінансуються за рахунок країни-агресора. Це пов'язано з тим, що особа, яка зазнала сексуального насильства, потребує термінової допомоги. Саме тому Україна, під керівництвом віцепрем'єр-міністра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Ольги Стефанішиної, за підтримки міжнародних та громадських організацій, ініціювала програму термінових репарацій.

Треба зазначити, що держава зацікавлена у сприянні фіксації якомога більшої кількості воєнних злочинів РФ, зокрема злочинів СНПК, та у відновленні справедливості. Урядовці й правозахисники працюють над проєктом проміжних репарацій разом із Офісом генерального прокурора, який безпосередньо розслідує такі злочини, а також із Міністерством юстиції, яке формує реєстр збитків. Цей комплексний підхід допомагає виявляти нові підтверджені випадки сексуального насильства під час війни, підвищує рівень довіри постраждалих українців до правозахисних структур і створює серйозну базу для реалізації закону "Про правовий і соціальний захист осіб, постраждалих від СНПК, та надання їм невідкладних проміжних репарацій".