Сергій Грабовський: Реалістичність і прагнення до неможливого – чому б не спробувати ускладнити життя "кремлівським чекістам"? -- Блоги | OBOZ.UA
Чи використовує українська влада всі наявні можливості, як реальні, так і абстрактні, під час переговорів із західними партнерами, а також з тими, хто не зовсім є партнерами, і зовсім не партнерами, як-от Орбан і Бабіш? Сумнівно. Насправді, сумнівів немає, адже переговори повинні вестися переважно досвідченими дипломатами, які мають навички спілкування з різними представниками західних країн (з усіх секторів, як це зазвичай зазначають американці). В команді президента повинні бути не лише покірні особи і вірні союзники, але й критично налаштовані інтелектуали, які добре розуміють західний соціокультурний контекст у всіх його аспектах — як у ширшому, так і в глибшому, а також у вертикальному вимірі. Це могло б значно підвищити ефективність переговорів.
Це лише загальні міркування. Я висловлюю їх з позиції свого "дивану" — на жаль, через вік та стан здоров'я я не можу займатися чимось більш ґрунтовним. Хоча свого часу, під час служби в армії, я здобував 44 очки з 50 на стрільбах з СКС, а згодом написав кілька книг і брошур про військово-політичну історію XX століття, чотири з яких потрапили до "чорного списку" окупантів. Проте, можна хоча б коротко окреслити й більш конкретні теми.
Мене цікавить, чому українські представники на переговорах не використовують "гачки", які могли б зацікавити як їхніх опонентів, так і широку освічену аудиторію. Чому в дискусіях про сучасний суспільно-політичний устрій Росії не вживається термін "тоталітаризм"? Я вважаю, що без цього поняття важко зрозуміти багато аспектів. Хоча термін був впроваджений західною політичною наукою, більшість західних політиків і науковців, здається, вирішила його ігнорувати. Вони вважають, що Путін — це авторитарний лідер, як і Кім Чен Ін, Сі Цзіньпін та Орбан. Проте між авторитаризмом і тоталітаризмом існує суттєва різниця. Авторитаризм вимагає лояльності, але не перетворює людей на бездушні механізми, тоді як тоталітаризм робить це на всіх рівнях. Таким чином, проти України воює не лише Путін, а "колективний Путін", до якого входить значна частина російського населення. Хоча це населення ще не стало "ідеальними виконавцями", до цього стану воно вже близьке. Авторитарний режим можна скинути мирним або силовим шляхом, тоді як тоталітаризм вимагає повного демонтажу разом із самою державою — як це було з СРСР, Чехословаччиною, Югославією, Польщею або Третім Райхом. Держава, а не просто країна (бо СРСР, як і Югославія чи Третій Райх, країною не були). Тому єдиний дієвий спосіб взаємодії з Росією — це демонтаж її структури, як підкреслив ще в 2012 році Борис Стругацький, з можливим введенням міжнародних сил у цю територію в 2030-х роках.
На щастя, на Західній частині світу залишилися дослідники, політичні діячі та журналісти, які вміють чітко розрізняти авторитаризм і тоталітаризм. Було б помилкою не звертатися до них і не підтримати їх у прагненні до самоорганізації.
Чому б не згадати, і не раз, як Вінстон Черчилль висловлювався про Сполучені Штати та Британію, їхню історичну роль: "Ми завжди повинні сміливо відстоювати великі принципи свободи та прав людини, які становлять спільну спадщину англомовного світу і які, завдяки Великій хартії вольностей, Біллю про права, праву на захист від незаконного затримання, суду присяжних та англійському загальному праву, знайшли своє найяскравіше відображення в Американській декларації незалежності". І ще одне його висловлювання: "Якщо західні демократії будуть єдині у дотриманні принципів Статуту ООН, їхній вплив на поширення цих цінностей стане величезним, і ніхто не наважиться їх оскаржити. Проте, якщо вони розділяться або зрадять свої зобов'язання, і якщо ці критично важливі роки пройдуть даремно, всіх нас може спіткати справжня катастрофа".
І чом би не говорити про Путіна як про "Сталіна і Гітлера в одному флаконі" (ця формула належить не мені, а одному російському інтелектуалу, прізвище якого не стану називати з відомих причин), і чому б не наголосити: якби Гітлер свого часу погодився вбити не 6 мільйонів, а лише 2 мільйони євреїв, ви би теж сказали, що він іде на серйозні поступки і дружили з ним?
Наступне. Слід чітко зазначити: у разі відступу ЗСУ з усього Донбасу неможливо дати гарантію, що з-під контролю центральної влади України не вийде певна частина добре мотивованих і професійних військових (а якби США віддали комусь, скажімо, Аляску, хіба було б інакше?) Тим часом тільки на європейській території Росії понад 30 діючих ядерних реакторів, є реактори на азійській території РФ, скажімо, Білібінська АЕС на Чукотці, поруч з Аляскою - аж чотири енергоблоки... Хіба щось спинить людей, які у розпачі, у відчаї, які прагнуть так сильно грюкнуть дверима, щоб здригнувся весь світ, що тим чи іншим способом позбавив їх і їхні сім'ї домівок і перекреслив будь-які шанси повернутися?
Пригадайте 1973 рік, коли Ізраїль опинився в критичній ситуації, піддаючись атаці з боку Єгипту та Сирії, спровокованій Москвою. В умовах, коли фронт на Синаї був прорваний, а шлях до Тель-Авіву та Єрусалиму відкритий, країна прийняла рішення про приведення в бойову готовність своїх ракет "Єрихон-1" з ядерними боєголовками. Хоча Ізраїль не мав законного права на їх створення, тим більше на загрозу ударами по Каїру, Дамаску та Александрії, іншого виходу не було — і цей крок виявився ефективним.
Ось що цікаво: чому, коли йдеться про вимогу "задля демократії" терміново провести вибори в Україні, ніхто не ставить питання про вибори в Росії? Чи справді там існує демократія? Чи можна стверджувати, що за останні десятиліття там відбувалися чесні вибори? Адже саме там були вбиті опоненти "кремлівських чекістів" – навіть ті, хто не був радикальним. Юшенков, Нємцов, Навальний – лише ці троє імен достатньо, щоб західна аудиторія щось зрозуміла та запам'ятала. Невже не було випадків отруєння, побиття чи арештів багатьох інших "легальних опозиціонерів"? Чи не відбувалося постійного переписування конституції на користь Путіна?
Необхідно було дати можливість "позитивним росіянам" довести себе. Дивно, але вони чомусь упевнені, що їхній народ підтримає їх, а не Путіна. Нехай спробують і переконаються самі! На мою думку, одні залишаться безнадійними ідіотами, а інші можуть втратити розум. Але, можливо, хтось і справді зможе віднайти розуміння, позбувшись ілюзій?
І на завершення - найгарячіша та найсуперечливіша тема. Ви помітили, що Зеленський вже не порушує питання Криму? Здається, що Трамп і Маск вирішили цю ситуацію, передавши "історично російський" півострів під контроль Росії... Проте в запасі є незвичайний хід, який може приголомшити Путіна. У 1774 році Росія уклала Кючук-Кайнарджийський мирний договір з Туреччиною, за яким Крим став незалежною державою, відійшовши від Османської імперії. Проте менш ніж через десять років Росія, звісно, порушила цю угоду, анексувавши Крим. Чому б не використати цю історію, адже Ердоган постійно підкреслює османські корені сучасної Туреччини та певну спадкоємність? Можливо, варто підписати угоду про створення українсько-турецького кондомініуму (спільного володіння) на території Кримської (Кримськотатарської) автономії? У нас є кілька сотень тисяч людей, які могли б повернутися туди, адже або вони самі, або їхні батьки були кримчанами. Туреччина також має потенційних переселенців - сотні тисяч нащадків кримських татар, які зберегли свою ідентичність і пам'ятають про свою батьківщину. Вони також могли б оселитися в Криму. А тим росіянам, які там оселилися за останні десятиліття (не лише з 2014 року, а й раніше - сім'ї офіцерів Чорноморського флоту та інші "путінські служаки"), доведеться покинути ці місця. Не забуваймо: як сам Путін, так і "колективний Путін" бояться Ердогана та Туреччини...
Я усвідомлюю, що деякі люди сподіваються, що Росія сама себе зруйнує, і тоді можна буде насолоджуватися кавою на набережній Ялти... Але чому б не спробувати ускладнити життя "кремлівським чекістам" і їхнім "народним прихильникам"?
