Штучний інтелект в системі правосуддя: переваги, загрози та неминучість його впровадження.
Штучний інтелект у судовій системі - це потужний ресурс, який вимагає вмілого використання. Як молоток, який може швидше забивати цвяхи, але в руках недосвідченого майстра може завдати шкоди, так і ШІ потребує обережності та навичок у застосуванні.
Останнім часом система правосуддя та методи судочинства зазнають змін під впливом новітніх технологій. Лише за десятиліття ми спостерігали впровадження автоматизованих систем обробки судових документів та обов'язкову реєстрацію й подачу докуменції через електронні кабінети для великої кількості учасників процесу.
Сьогодні суди стикаються з новим викликом — штучним інтелектом (ШІ). У березні суддя Касаційного адміністративного суду Верховного Суду, доктор юридичних наук і професор Ян Берназюк поділився кількома ключовими думками щодо впливу ШІ на систему правосуддя.
Його думка чітка: об’єднання штучного інтелекту з судовою системою є неминучим, і від наших дій залежить, наскільки результативно та етично ми зможемо реалізувати цей процес. Погоджуючись із суддею, я прагну більш детально пояснити, чому інтеграція ШІ є незаперечною та необхідною для системи правосуддя, які можливі ризики з цим пов'язані, а також як їх можна зменшити.
Юридична сфера переповнена стандартними завданнями: від аналізу тисяч документів до пошуку відповідних прецедентів і складання шаблонних документів. Використання штучного інтелекту може значно пришвидшити ці процеси, автоматизуючи рутинну роботу та дозволяючи суддям і юристам зосередитися на більш складних аналітичних завданнях.
Наприклад, алгоритми можуть автоматично аналізувати масиви судових рішень, виявляти розбіжності та допомагати формувати узгоджену правову позицію судів. Єдність судової практики - фундаментальна цінність, що забезпечує рівність перед законом і передбачуваність рішень. ШІ може стати ефективним інструментом для досягнення цієї єдності та оптимізації роботи судів усіх рівнів.
Я також маю особистий досвід у цьому питанні. Часто процеси затягуються через велику завантаженість суддів, але якщо б частину завдань, таких як організація доказів і пошук аналогічних прецедентів, виконувала б комп'ютерна програма, то правосуддя відбувалося б значно швидше.
Ігнорування сучасних технологій неминуче уповільнює правосуддя та знижує його ефективність. Використання ШІ - не данина моді, а практична необхідність, щоб судова система встигала за викликами часу і потребами суспільства.
Утім, поруч з надіями на швидкість та ефективність приходять і застереження.
Один з ризиків - алгоритмічна упередженість. ШІ не упереджений сам по собі, але він вчиться на даних, які можуть містити дисбаланс або відбиток людських стереотипів. Якщо в минулих рішеннях або статистичних даних є упередження щодо певних груп, алгоритм може їх відтворювати і навіть підсилювати.
Це може викликати дискримінацію — нерівномірне ставлення до людей на основі таких характеристик, як раса, стать чи соціальний статус, що закладено в саму суть математичної моделі.
Наприклад, алгоритм, що оцінює ризик рецидиву, застосовуваний судами в США, продемонстрував невідповідність у сфері справедливості. Комп'ютерна система оцінила ймовірність повторного злочину для двох осіб: темношкірої жінки та білого чоловіка. В результаті алгоритм класифікував першу як "високий ризик", тоді як другого – як "низький ризик".
Пізніше виявилося, що жінка більше не скоювала злочини, тоді як чоловік знову вдався до серйозного правопорушення. Ця ситуація підкреслила важливу проблему: система може систематично помилятися, якщо її навчали на упереджених даних.
Для України це попередження має особливе значення. Судові алгоритми не повинні бути упередженими, наприклад, за мовними чи географічними критеріями. Важливо здійснювати детальне тестування рішень на основі штучного інтелекту для виявлення можливих упереджень, залучати до їх розробки фахівців у сфері прав людини та забезпечувати постійний моніторинг їхніх результатів.
Ще один виклик - прозорість та підзвітність рішень, ухвалених за допомогою штучного інтелекту. Складні нейронні мережі часто працюють як "чорна скринька": видають результат, але пояснити логіку його отримання важко або неможливо.
Для системи правосуддя це є серйозною проблемою. Громадяни мають право знати, чому було ухвалене те чи інше судове рішення. Суддя зобов'язаний, відповідно до закону, пояснити свою позицію: посилатися на наявні докази, норми законодавства та обґрунтувати свою оцінку обставин справи. Однак, якщо рішення було ухвалене на основі комп'ютерного алгоритму, як можна перевірити його правильність? Яким чином можна впевнитися, що в "інтелекті" машини не виникли помилки?
Термін "чорна скринька" описує ситуацію, в якій алгоритми приймають рішення, а їхній внутрішній механізм залишається недоступним для розуміння людиною.
Уявімо, що ШІ-рекомендація суттєво вплинула на вирок. Сторона оскаржує рішення, вимагаючи пояснити, чому суд дійшов таких висновків. Якщо обґрунтування судді буде лише формальним прикриттям для прихованої поради алгоритму, це підриває довіру до правосуддя. Потрібен механізм пояснюваності.
Використовуючи штучний інтелект, суди повинні застосовувати тільки ті системи, які можуть давати зрозумілі пояснення або принаймні дозволять судді чітко обґрунтувати рішення, не прикриваючись фразою "так вказав комп'ютер". Прозорість алгоритмів - обов'язкова умова, інакше ризикуємо отримати швидкі, але загадкові судові рішення, що неприпустимо в правовій державі.
Використання штучного інтелекту в судовій системі піднімає важливе питання: де проходить межа між діяльністю, що виконує машина, і тією, що належить людині? Цю ситуацію часто описують як "дилему кентавра".
Мова йде про те, як інтегрувати людський розум і штучний інтелект в єдину систему, чітко визначаючи їхні відповідальності. Кентавр, створіння з міфології, символізує цю ідею, адже він поєднує в собі людську природу та силу коня. У нашій аналогії "кінь" уособлює ШІ, що забезпечує швидкість та потужність аналізу даних, тоді як "людина" представляє суддю, наділеного мудрістю, емпатією та моральними принципами. Головна проблема кентавра полягає в тому, як встановити межі відповідальності між суддею та ШІ, а також у питанні, хто в кінцевому підсумку несе відповідальність за рішення та його наслідки.
Експерти вказують на важливість чіткого визначення меж між допомогою алгоритму та повноваженнями судді. На мою думку, відповідальність завжди повинна лежати на людині-судді. Штучний інтелект слід сприймати як інструмент, асистента, що розширює можливості, але не як заміну суддівському рішенню.
Остаточне рішення та його обґрунтування - прерогатива людини. Лише людина здатна врахувати тонкощі конкретної життєвої ситуації, застосувати принцип гуманності чи пропорційності покарання. Водночас відмовлятися від порад ШІ теж нерозумно, бо найкращі результати дає співпраця. Головне - встановити чіткі правила цієї взаємодії: суддя використовує висновки ШІ, але критично їх оцінює, перевіряє та ухвалює рішення, усвідомлюючи свою відповідальність.
Чому важливо зберегти провідну роль людини? Штучний інтелект блискуче справляється з тим, що складно для людини, і навпаки. Це явище відоме як парадокс Моравека. Науковці зауважили дивну річ: для комп'ютера легко виконувати складні обчислення чи аналізувати великі масиви структурованої інформації (те, що ми називаємо "високорівневе мислення"), але надзвичайно важко навчити машину речам, які маленька дитина робить без зусиль.
У сфері правосуддя це свідчить про те, що завдання, пов'язані з формальною логікою — такі як перевірка дотримання процесуальних термінів, виявлення суперечностей у законодавстві та порівняння текстів угод — штучний інтелект може виконати навіть ефективніше, ніж людина. Однак існують аспекти, де машини все ще виявляються безсилими або діють невпевнено. Йдеться про розуміння контексту, здатність до емпатії та моральну оцінку.
Судочинство - це не лише механічне застосування законодавчих норм, а й процес, що вимагає зважування цінностей і врахування людських емоцій. Коли суддя вирішує сімейний конфлікт чи визначає міру покарання, він покладається не тільки на "кодекс", а й на свій власний життєвий досвід та чутливість до справедливості. Комп’ютер не має таких можливостей. Жоден алгоритм не зможе замінити людське життя, не відчує горя втрати чи відчуття провини, не усвідомить культурний контекст, який може суттєво вплинути на оцінку певних вчинків.
Це ілюструє парадокс Моравека: те, що для нас здається інтуїтивно зрозумілим (як-от співчуття, розуміння, врахування невимовлених нюансів), може виявитися складним для штучного інтелекту. Отже, інтеграція ШІ повинна доповнювати людський аспект, а не замінювати його. Машина може бути відмінним аналітиком, але тільки людина здатна бути справедливим суддею.
Поєднання штучного інтелекту з судовою системою вже стало реальністю в багатьох країнах, а не просто фантазією майбутнього. Україна не є піонером у цій сфері, і ми маємо можливість взяти до уваги досвід інших держав.
Естонія стала однією з перших країн Європи, яка оголосила про намір запровадити "робота-суддю" для вирішення невеликих позовів в онлайн-форматі. Програмне забезпечення прийматиме рішення, а учасники процесу матимуть можливість оскаржити його у "справжнього" судді. Уряд Естонії сподівається, що цей крок дозволить зменшити навантаження на судову систему та прискорити процеси правосуддя. Хоча проєкт наразі є експериментальним, той факт, що держава готова делегувати вирішення юридичних суперечок технологіям, свідчить про те, що інновації досягли рівня, коли їх можна використовувати для виконання рутинних завдань.
Китай пішов ще далі: створив "кіберсуди", де частину процесів веде ШІ. У містах на кшталт Ханчжоу діють судові платформи, що онлайн розглядають спори у сфері e-commerce, інтелектуальної власності та інші цифрові справи.
У 2019 році Верховний народний суд Китаю повідомив, що з 2017 року використовує в цих судах віртуального суддю на основі ШІ. Цей штучний суддя може самостійно проводити певні стадії процесу та пропонувати рішення.
Звичайно, остаточне рішення ухвалює живий суддя, проте його навантаження значно зменшується. Китайські розробники активно впроваджують системи, які прогнозують результати судових справ: на основі даних тисяч вироків штучний інтелект намагається передбачити, яким чином буде вирішена нова справа. Це допомагає суддям орієнтуватися в правозастосуванні та забезпечувати його однорідність, а громадянам – усвідомити ймовірність успіху в їхніх спорах.
США та країни Заходу теж експериментують з штучним інтелектом у праві, хоча більш обережно. Загрозою для прав людини можуть слугувати програми на основі ШІ, які використовуються для збору персональних даних особи та визначення на їх основі ступеня ризику вчинення нею правопорушень у майбутньому.
До таких систем належать HART (Harm Assessment Risk Tool), яка проходила тестування у Великій Британії, та COMPAS (Correctional Offender Management Profiling for Alternative Sanctions), яка використовувалася в США та оцінювала ризик вчинення повторного злочину. Якщо HART мала консультативне значення для судді, то COMPAS була обов'язковою в деяких федеральних штатах Америки.
У судах кількох штатів застосовували алгоритми для оцінки ризику, чи варто випускати обвинувачених під заставу або умовно-достроково. Такі системи викликали суперечки щодо упередженості, але є і позитивні приклади: програми, що допомагають складати графік засідань, керувати електронним документообігом, автоматично витягувати з позовних заяв ключові дані для суддів.
Великобританія та Канада спостерігають зростання інтересу до онлайн-систем вирішення конфліктів, в яких алгоритми виконують роль посередників у медіації невеликих суперечок, наприклад, між покупцями та продавцями. Хоча це не є "судочинство з використанням ШІ", проте це важливий крок уперед: громадяни поступово починають довіряти комп'ютерним технологіям у процесі вирішення суперечок.
Міжнародний досвід навчає нас двом важливим аспектам. По-перше, штучний інтелект дійсно функціонує і приносить переваги: він знижує навантаження, економить час і робить правосуддя більш доступним. По-друге, варто пам’ятати про можливість помилок, що підкреслює необхідність людського контролю та поступового впровадження технологій. Україна має можливість запозичити найкращі практики, уникаючи при цьому чужих помилок.
Швидкий розвиток штучного інтелекту в судовій системі перед державою та юридичною спільнотою ставить нове завдання: створити ясні правила функціонування. Необхідне правове регулювання, яке встановить межі застосування ШІ, щоб забезпечити захист прав громадян і дотримання основних принципів справедливості.
Потрібно провести класифікацію завдань, які можуть бути автоматизовані. Можливо, варто закріпити законодавчо або підзаконними актами, що рішення щодо винуватості чи призначення покарання не можуть ухвалюватися виключно штучним інтелектом — обов'язкова участь живої особи-судді.
Натомість допоміжні функції (аналіз доказів, підготовка проєкту рішення, рекомендації щодо міри запобіжного заходу) можуть виконувати програми за умов контролю. Такий підхід відповідає принципу, який уже обговорюється у світі: "людина має залишатися в центрі" при використанні ШІ у сфері правосуддя.
Далі йдеться про стандарти, що забезпечують якість і прозорість судових алгоритмів. Алгоритми, які використовуються в судовій практиці, повинні пройти сертифікацію, що підтверджує їх точність, відсутність упереджень та безпечність збереження інформації.
Код таких програм бажано зробити відкритим для державних експертів або забезпечити незалежний аудит. Судді та адвокати повинні мати можливість розуміти логіку системи. Тут варто орієнтуватися на міжнародні напрацювання.
Наприклад, в рамках Європейського Союзу була створена Європейська етична хартія, що регулює використання штучного інтелекту в судових системах. Серед основних принципів цієї хартії виділяються повага до прав людини, недискримінація, прозорість, підзвітність та контроль з боку людини. Іншими словами, штучний інтелект повинен слугувати підтримкою правосуддя, але остаточне рішення має залишатися за людиною. Ці принципи варто впроваджувати також у законодавство України.
Важливо також розробити етичні кодекси для суддів. Суддя повинен усвідомлювати, що використання комп'ютерних рекомендацій несе додаткову відповідальність. Необхідно буде вказувати, чи звертався суддя до штучного інтелекту під час ухвалення рішення, а також надавати сторонам можливість ознайомитися з висновками ШІ, якщо вони мали вплив на справу.
У суддівському середовищі розгортається ця дискусія, і це позитивний сигнал. Регуляція не повинна перешкоджати розвитку, а навпаки, сприяти формуванню довіри до інновацій у суспільстві. Коли існують ясні гарантії та механізми захисту, людям значно простіше сприймати нововведення.
Штучний інтелект вже стукає у двері українських судових інстанцій. Вибір, чи відкрити ці двері, більше не є дискусійним. Світова практика та реальні потреби вказують на те, що цей процес є неминучим. Інша справа: чи зможемо ми пройти цей шлях усвідомлено та підготовлено, чи станемо жертвами стрімкого прогресу?
Я поділяю оптимізм судді Яна Берназюка щодо перспектив ШІ в нашій системі правосуддя. Якщо впровадити його виважено, з дотриманням етичних і правових принципів, виграють усі: і судді, і учасники процесів, і суспільство загалом. Правосуддя стане швидшим, доступнішим, більш прогнозованим.
При цьому наш оптимізм не є наївним: ми добре розуміємо існуючі ризики і готові їх подолати. Ми будемо уважно стежити за потенційною упередженістю алгоритмів, домагатися прозорості в роботі "чорних скриньок" і залишати за людиною право ухвалювати остаточні рішення.
Штучний інтелект у судовій системі - це потужний ресурс, який вимагає вмілого використання. Як молоток, який може швидше забивати цвяхи, але в руках недосвідченого майстра може завдати шкоди, так і ШІ потребує обережності та навичок у застосуванні. Так само з алгоритмами: вони повинні стати продовженням руки судді, а не його заміною.
Зрештою, впровадження ШІ - це шанс переосмислити підходи до правосуддя, підняти його на новий рівень. Не варто його боятися чи ідеалізувати, варто працювати над тим, щоб розумна машина слугувала верховенству права.
