Сім етапів конфлікту: онтологічні засоби масового впливу.
Настала черга проаналізувати зміни ландшафту та сформулювати процеси на різних рівнях війни
Праця "Мистецтво війни" Сунь-Цзи була написана приблизно 2500 років тому в Китаї. Європейська праця "Про війну" прусського генерала Карла фон Клаузевіца з'явилася близько 200 років тому. Книга "Велика шахівниця: панування Америки та її геостратегічні імперативи" Збігнєва Бжезінського була опублікована у 1997 році. Російські твори "Самоучитель игры на мировой шахматной доске" Сергія Переслєгіна та "Образ победы" Антона Вайна, який очолює Адміністрацію Президента РФ, були видані відповідно в 2005 та 2012 роках.
Україна має 10-річний досвід війни з набагато сильнішим супротивником. А крім цього, досвід 400 років виживання під ударами одразу кількох імперій та відродження державності.
"Сім рівнів війни" являє собою один із способів аналізу процесів, що відбуваються в різних площинах конфлікту, коли "велика шахівниця" Бжезинського перетворюється на багатовимірну структуру. Фігури можуть переміщатися не лише вперед, назад і по діагоналі, але й вгору та вниз, а також раптово з'являтися або зникати. Іноді сама дошка може перевертатися, а правила гри постійно зазнають змін.
Прогнози двох матеріалів минулого року "Ні перемоги, ні поразки" та "Продовження війни шляхом припинення вогню" справдилися майже повністю. Однак світова мапа протистояння вчергове повністю змінилася, заперечуючи можливість продумування ходів наперед.
Щоб відобразити місце України в змінній реальності, було опубліковано матеріал "Укробуддизм - онтологія шляху від Homo Sapiens до Homo Deus". Стаття пояснює, як змінився статус України у сприйнятті США, Китаю та Росії. Настала черга проаналізувати зміни ландшафту та сформулювати процеси на різних рівнях війни.
РІВЕНЬ 1: ВИПРОБУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ У БОРОТЬБІ ЗА СВОЄ МАЙБУТНЄ
Існування України як самостійної нації, незалежно від її територіальних меж, а також її можливість стати членом НАТО і Європейського Союзу, представляє серйозну загрозу для Російської імперії (тобто, для Росії в її імперському вигляді). Цей факт вже усвідомили й американські подкастери. Бен Шапіро, який відвідав Україну для зустрічі з головним рабином країни Моше Асманом та проведення інтерв'ю з Президентом Володимиром Зеленським, обговорює це в своєму подкасті.
У жодному з можливих майбутніх сценаріїв не передбачається, що Російська імперія і незалежна Україна можуть співіснувати на одній планеті. Отже, потрібно бути абсолютно впевненим у тому, що незалежно від результатів переговорів, ініційованих Дональдом Трампом, боротьба України за свою національну самобутність у вигляді гібридної або відкритої війни не має шансу на завершення.
Ті, хто генерують смислову рамку існування Російської імперії чудово усвідомлюють екзистенційну загрозу з боку України та просувають філософське обгрунтування абсолютно конкретної і ключової мети Кремля - нівелювати феномен існування України.
Стаття про "укробуддизм" аналізує, що існування України, яка постійно піддається тиску з боку Російської імперії, також ускладнює досягнення геополітичних цілей як Китаю, так і США. Тиск на Україну може призвести до принесення жертви, що, в свою чергу, сприйматиметься як спосіб "умиротворення агресора" і здобуття його лояльності в обмін на цю жертву.
Такий тиск здійснюється у формі операцій рефлексивного контролю - "тягни-штовхай". Спочатку в медіа зливається дратівлива та болюча для українського вуха інформація. Фактично, поважна світова преса поширює, так зване FIMI - іноземну інформаційну маніпуляцію та втручання. А потім, коли українська сторона реагує на неофіційну інформацію (наприклад, про прийняття факту анексії Криму), щоб не допустити її подальшого поширення, офіційні особи заявляють, що таких вимог Україні ніхто не висував, а Володимир Зеленський, нібито, не хоче досягнення миру.
Трансформаційні процеси в Україні суттєво змінюють дискусії щодо розвитку суспільства та держави, отримуючи додатковий імпульс від значного зменшення фінансової підтримки з боку американських інституційних донорів. В умовах посилення конкуренції на ринку громадських ініціатив, спостерігається зростання зацікавленості у співпраці з європейськими донорами та державними структурами.
Пріоритети змінюються у напрямку розвитку інститутів та підтримки тих, хто готовий їх створювати. Все частіше спостерігається інвестування ресурсів у глибоке аналізування та визначення цілей, що витісняє застарілий акцент на зміцненні державного апарату примусу та правоохоронних органів.
Тематика протидії корупції та дезінформації все більше відходить на другий план, поступаючись місцем питанням позитивістського розвитку інформаційного середовища та інституцій. В результаті, за сприятливих умов, складні процеси, пов’язані з формуванням української ідентичності, можуть перетворитися на усвідомлення української місії та історичної ролі, про що йдеться у статті, присвяченій "укробуддизму".
РІВЕНЬ 2: ПОДОЛАННЯ РОСІЙСЬКОЇ АГРЕСІЇ
Українські фахівці вказують на загальне зниження адміністративної і управлінської ефективності державних органів. Серед причин цього явища - надмірна централізація більшості рішень, що призвела до ситуації, подібної до "пляшкової шийки". Центральний орган ухвалення рішень не в змозі впоратися з усіма внутрішніми процесами через високу зайнятість керівництва на міжнародній арені. Водночас, ініціативність з боку інших управлінців часто виявляється недостатньою.
Масштабний вплив російських інформаційних кампаній на процес мобілізації продовжує зростати, і, на жаль, на управлінському рівні не спостерігається жодних коригувальних дій. Всі усвідомлюють, що для зміни ситуації з мобілізацією недостатньо лише працювати в інформаційному полі, але реальні кроки у цьому напрямку не робляться. На жаль, у суспільстві все більше поширюється думка - "цьому вже потрібно покласти край". Проте, що саме мається на увазі під "цим" і яким чином "покласти край" - залишається незрозумілим.
Перенесення Володимиром Путіним вогню на цивільних осіб в Україні, а також вкидання більше і більше "гарматного м'яса" для суїцидальних штурмів українських позицій, хоч і повільно, але конвертується в утримання ініціативи. При цьому в Росії не тільки немає жодного спротиву проти утилізації своїх же громадян. Навпаки, отримання квартири, шляхом одруження з чоловіком, який їде на "СВО" і загине, стало лайфхаком російських жінок.
26 квітня 2025 року Володимир Путін оголосив про захоплення територій Курської області, які раніше знаходилися під контролем Збройних сил України. Вочевидь, завершення курської операції ЗСУ стало одним із можливих факторів, що вплинули на подальші переговори щодо припинення вогню. Тим часом українські підрозділи все ще продовжують свої дії за межами державного кордону України.
У російських пропагандистських медіа активно поширюється інформація про ймовірний наступ російських військ навесні чи влітку. Швидше за все, це ще одна маніпуляція, що має на меті залякати українську сторону та змусити її погодитися на невигідні умови переговорів. Проте варто також врахувати, що існує ймовірність посилення тиску на українські позиції.
З української сторони також з нетерпінням чекають на ухвалення рішень щодо передачі фінансування безпосередньо військовим частинам. Це дозволить корпусам та бригадам оперативно замовляти необхідні ресурси, не чекаючи погоджень від Міністерства оборони. Важливим аспектом залишається підтримка та належне забезпечення інженерних підрозділів, які здатні розробити рішення для подолання ворожого радіоелектронного придушення та захисту військовослужбовців від атак дронів супротивника.
На сьогоднішній день основними показниками протистояння є площа контрольованої території та динаміка змін у нашій територіальній присутності. Проте єдиний спосіб досягти результатів у цій ситуації – це жертвувати життями українських військових, як це робить Путін для збереження ініціативи на фронті. Тому необхідно бути готовими до того, що бойові дії та обстріли цивільних населених пунктів триватимуть невизначений час. А перемога, яка передбачає трансформацію Росії з імперської в іншу форму, може бути досягнута лише на інших рівнях конфлікту.
РІВЕНЬ 3: ВІЙНА ЗА ЦИВІЛІЗАЦІЙНИЙ ВИБІР
Протягом останніх шести місяців ідентичність та суб'єктність України зазнають тиску з кількох напрямків, зокрема через заперечення її права реалізувати положення Конституції, що стосуються вступу до військово-політичного альянсу НАТО.
Росія заявляє про ведення війни проти НАТО, хоча альянс, в свою чергу, так і не вступив у конфлікт. Сьогодні, спостерігаючи за діями Угорщини, Словаччини, Туреччини та, насамперед, США, важко залишатися впевненим у тому, що п'ята стаття Північноатлантичного договору залишається дієвою. Якщо виникають сумніви щодо реального виконання цієї статті, це може поставити під сумнів і саму існуючість НАТО.
Фактично, нинішня ситуація в США викликає справжній жах у політичних керівників європейських країн, адже збройні сили багатьох з них виявляються не готовими до бойових дій. При цьому, вони не аналізують феномен України та те, як український народ зміг витримати настільки великі виклики.
У попередніх версіях "семи рівнів війни" цивілізаційний вибір стояв між умовним НАТО та умовним СРСР. Це тому що свій цивілізаційний вибір можна відстояти виключно воєнною силою. А Європейський Союз як геополітичне об'єднання цивілізаційного характеру на сьогоднішній день не в змозі забезпечити захист свого цивілізаційного вибору без НАТО. Тобто без участі США в цьому захисті.
Україна не може самостійно захистити свій цивілізаційний вибір. Тому в контексті співпраці з Європейським Союзом потрібно розробляти нові підходи – спершу було створено платформу "Рамштайн", а тепер і "Коаліцію охочих".
Проте досвід демонструє, що для захисту цивілізаційного вибору недостатньо лише військової сили. Окрім виділення 800 мільярдів євро на програму ReArm, важливо відновити престиж військової служби в Європі. Чи готові європейські держави інвестувати в професійно-технічну освіту, щоб сформувати більший прошарок "синіх комірців", які стануть основою для реіндустріалізації оборонної промисловості? Чи здатні європейські країни переглянути свій контрольований профспілками лівий підхід, який стримує розвиток бізнесу?
Ключовими моментами у війні за цивілізаційний вибір стали кілька нещодавніх подій. По-перше, Володимир Путін визнав, що на території Курської області проти Збройних сил України та західного озброєння воювали громадяни Північної Кореї. Це означає, що американська зброя фактично призводила до загибелі північнокорейських громадян на території Росії. Ця ситуація є цікавою метаморфозою у контексті світогляду "деескалатора" Джейка Саллівана.
Це доводить той факт, що Росія вже також не може вести війну самостійно та цементує наратив про "вісь хаосу", до якої входять Китай, Північна Корея, Росія, Білорусь, Куба та Венесуела. До цих авторитарних країн намагаються приєднатися Угорщина та Словаччина. Крім того, активно розвивається об'єднання БРІКС, яке представляє собою G20 без західних країн, які, замість виключно розмов про заробляння грошей, постійно "дратують" авторитарні режими на міжнародних платформах заявами про захист прав людини та гуманізм.
По-друге, важливим фактом останнього періоду стало підписання Володимиром Путіним президентського указу, згідно з яким українці, які перебувають на території окупованих регіонів, повинні до 10 вересня виїхати за межі територій, контрольованих російською владою, або пройти паспортизацію та медичний огляд і дактилоскопію. Очевидним є той факт, що Путін створює мобілізаційний резерв із чоловіків, що проживають на територіях, які він захопив. Продовжується і взаємна інтеграція Росії та Білорусі у воєнній сфері.
Путін намагається відтворити воєнну потугу СРСР, для чого буде використовуватися порядок денний 80-річчя перемоги у Другій світовій війні. Метою цього, безумовно, є воєнні дії проти країн НАТО. У російській армії вже, фактично, воюють і північно-корейці, і китайці, і українці, і білоруси. Чи будуть американці захищати Польщу, Фінляндію чи країни Балтії, якщо оновлений умовний СРСР вторгнеться на їх територію?
Отже, умовний Союз Радянських Соціалістичних Республік має значно вищий рівень готовності до ведення війни в порівнянні з умовним НАТО. "Коаліція бажаючих" може насправді утриматися від залучення американських військ для забезпечення безпеки європейських держав мінімум протягом найближчих кількох років.
Створюється і пропагандистська канва війни з Європою. Служба зовнішньої розвідки Росії та Міністерство закордонних справ Російської Федерації завзято експлуатують радянську пропаганду Першої та Другої світових війн, надсилаючи до Вашингтону сигнали, що вони готові долучитися до спільного руйнування Євросоюзу.
Водночас можливості "вісі хаосу" продовжують розширюватися. Хусити, підкріплені Іраном, суттєво вплинули на глобальний торговий баланс. Пакистан, який має підтримку Китаю, також залучений до геополітичних "гойдалок". Можливий конфлікт між ядерними державами Індією та Пакистаном за контроль над регіоном Кашмір може поширитися й на морські шляхи. Якщо Китай відкрито посилить свою підтримку Пакистану, Індія може вдатися до спроби заблокувати Малаккську протоку, через яку проходить близько 80% китайського експорту. Таким чином, у цьому конфлікті можуть бути залучені одразу три країни з ядерним арсеналом, що загрожує стабільності світової торгівлі.
Щодо ролі України, важливо бути готовими продемонструвати світу свою цивілізаційну значимість, яку наша країна безумовно має і виконує з честю та достоїнством. Проте, можливо, світ поки що не усвідомлює цього повною мірою.
РІВЕНЬ 4: БОРОТЬБА МІЖ СТАТУС-КВО ТА НЕВИЗНАЧЕНИМ МАЙБУТНІМ
Ми змогли передбачити процеси, що відбуваються на цьому рівні у попередній статті. Президент США Дональд Трамп одразу після інавгурації став світовим лідером з генерації невизначеності, що змусило Володимира Путіна частково ставати у реактивну позицію. Зокрема, навіть питання театрального "Великоднього перемир'я", на яке був змушений піти Путін, стало свідченням того, що він не може дозволити собі ігнорувати пропозиції Трампа.
На жаль, дії "Білого дому" породжують невизначеність, яка викликає хаос у багатьох сферах, а не лише у відносинах із Росією чи Китаєм. Європа відчула серйозний шок через несподівані рішення Дональда Трампа, що призвело до значно агресивнішої риторики щодо Росії. У цій ситуації лідером став Президент Франції Еммануель Макрон, який, скориставшись геополітичною ситуацією, фактично усунув свою головну суперницю – проросійську Марін Ле Пен – з політичної арени. Тим часом німецькі політики Фрідріх Мерц і Борис Пісторіус намагаються наздогнати його.
Прем'єр-міністерка Італії Джорджія Мелоні продовжує активно використовувати свою дружбу з Дональдом Трампом для посилення своїх позицій в Європейському Союзі та конкуренції з Урсулою фон дер Ляєн. Трохи насторожує той факт, що смерть Папи Франциска співпала з її візитом до США, а віцепрезидент Джей Ді Венс несподівано вирушив до Ватикану. Проте, в цілому, добрі стосунки Мелоні з Трампом компенсують деструктивні дії угорського прем'єра Віктора Орбана, який так і не зміг перетворити свою лояльність до Трампа на реальний політичний вплив.
Сьогоднішня генерація невизначеності суттєво вплинула на ціни на енергоресурси, від яких залежить здатність Росії вести військові дії. У середині травня Дональд Трамп планує здійснити свій перший закордонний візит до Саудівської Аравії, ймовірно, обговорюючи питання, пов'язані з цінами на нафту. Крім того, необхідно врахувати можливе загострення індо-пакистанського конфлікту, особливо в контексті великого споживання російської нафти Індією. Якщо ситуація накалиться, попит і ціни можуть зрости, що забезпечить додаткові надходження до російського бюджету та посилить здатність країни продовжувати військові дії в Україні.
Однак часто генерація невизначеності може бути лише шляхом до оновленого статус-кво. Як пояснюється у статті про "укробуддизм", процеси наближають нас до сценарію "Separate Silos" ("Global Trends 2040"), який породить окремі кластери-союзи держав, що будуть протистояти один одному. На шляху до цього сценарію статус Російської Федерації може стати найбільшим джерелом невизначеності, в контексті існування ідентичності та суб'єктності України.
Якщо Україні вдасться стати "героєм другого плану" у контексті сценарію "Окремі Силоси", Росія, як імперія, може втратити свою ключову роль і перетворитися на ресурс для китайської стратегії. Хоча це не єдиний можливий розвиток подій, американські стратеги переважно вважають такі перспективи ризикованими. Існують сили, які прагнуть перешкодити Україні отримати можливість впливати на глобальний порядок денний, особливо в умовах загострення суперечностей з Китаєм.
Саме тому єдина доступна роль України в процесі руйнації світового порядку та перебудови його за новими лекалами - це генерація невизначеності. Як і для кого - це вже предмет закритої дискусії.
РІВЕНЬ 5: СТРАТЕГІЧНЕ СТАНОВИЩЕ МІЖ США І КИТАЄМ
Конфлікт між Сполученими Штатами і Китаєм охоплює два попередні рівні і являє собою боротьбу за цивілізаційний вибір між так званим "шляхом свободи", який символізують США, та "шляхом порядку", що асоціюється з Китаєм. Це також прояв боротьби за право домінувати у формуванні невизначеностей — тобто визначати порядок денний, тоді як інша сторона змушена буде на нього реагувати. Спалах тарифної війни між цими країнами є яскравим прикладом цієї багаторівневої конфронтації. Оскільки США і Китай є найбільш потужними представниками двох суперечливих таборів на попередніх рівнях протистояння, їх конфліктна динаміка вплине на всі рівні одночасно.
Сьогодні, за даними численних американських експертів, підхід США до Китаю та до раніше згаданих рівнів конфронтації отримав назву "реверсивний Кісінджер" (reversed Kissinger) або "реверсивний Ніксон".
Під час президентства Річарда Ніксона у США, його радник Генрі Кіссінджер доклав усіх зусиль для укладення хитромудрих сепаратних угод із комуністичним Китаєм, який був ідеологічним супротивником. Це стратегічне рішення мало на меті суттєво ускладнити взаємини між Китаєм та Радянським Союзом, а також ослабити позиції СРСР на міжнародній арені.
У 1972 році Кіссінджер організував історичний візит Річарда Ніксона до Мао Цзедуна, відновлюючи відносини між двома країнами. В довгостроковій перспективі, після цього історичного візиту, всередині СРСР і дійсно почали розвиватися деструктивні процеси. Однак "після" не означає "внаслідок". Адже, як підкреслюють американські експерти, на той час між СРСР та Китаєм вже "пробігла кішка", а відносини почали погіршуватися і без участі США.
З іншого боку, друга половина 1970-х років ознаменувала старт стрімкого розвитку Китаю, коли до комуністичних принципів були інтегровані капіталістичні методи економічного прогресу. Таким чином, за півстоліття саме Кіссінджер привів нас до тієї історичної стадії, в якій ми знаходимося сьогодні.
Очевидно, що стратегія "реверсивного Кіссінджера", яка полягає у відновленні американсько-російських відносин, в надії, що відносини та взаємна інтеграція між РФ та Китаєм зійдуть нанівець - це наївна та недалекоглядна політика, про що пишуть багато американських експертів. Однак саме цей підхід до Російської Федерації використовується адміністрацією Трампа, яка переслідує дві ключові мети.
По-перше, в рамках реалізації сценарію "Окремі силоси" Сполучені Штати повинні створити середовище для ефективного стримування Китаю. Один із ключових елементів цього підходу полягав у створенні військово-політичного альянсу AUKUS (Австралія, Велика Британія, США). У процесі формування воєнно-економічної стратегії в Азійсько-Тихоокеанському регіоні Франція під керівництвом Еммануеля Макрона була усунута, що, безумовно, залишило слід у пам'яті Макрона.
Іншим важливим аспектом стримування є потреба США зміцнити свою присутність в Арктиці, де Китай активно розвиває співпрацю з Росією. Є ймовірність, що така співпраця в майбутньому може призвести до розміщення озброєнь, у тому числі ядерних, за полярним колом, що становитиме серйозну загрозу для США. Тому адміністрація президента США активно шукає можливості для співпраці з Канадою та Гренландією, оскільки це може позитивно вплинути на стратегічні інтереси Вашингтона та запобігти погіршенню його позицій у північному напрямку.
По-друге, для успішного стримування Китаю Сполученим Штатам слід налагодити співпрацю з Україною, щоб зміцнити ослаблений російський левіафан, забезпечивши його виживання та спонукаючи до спільних дій. Конкретно це включає недопущення Китаю до Арктики, реалізацію спільних економічних проектів у галузі видобутку вуглеводнів і корисних копалин, а також співпрацю у впливі на конфлікти в Близькому Сході та Азійсько-Тихоокеанському регіоні.
Однією з передумов такої політики, ймовірно, можна вважати спільні воєнні навчання з китайською армією, які провела Росія у Тихому океані. США не може допустити, щоб у потенційний конфлікт з Китаєм Кремль включився на боці останнього.
Водночас Дональд Трамп не може вийти з "українського кейсу", як Джо Байден вийшов з "афганського", оскільки це зруйнує його політичний імідж. Трампу потрібно створити конфігурацію усередненого замороження конфлікту в Україні, яке буде частково відповідати інтересам Володимира Путіна, та зображати його як миротворця, гідного Нобелівської премії, яку абсолютно незаслужено вручили Бараку Обамі у 2009-му році.
Отже, тиск з боку суспільства на Володимира Зеленського, а також активізація комунікації з Кремлем вписуються в стратегію та підходи адміністрації Білого дому щодо Китаю. Проте, Володимир Путін знову вніс свої корективи в цю ситуацію. Так, 26 квітня 2025 року Дональд Трамп на своїй сторінці в соціальній мережі Truth Social висловив думку, що Путін "можливо, не прагне до миру" і застеріг його від банківських санкцій та вторинних обмежень на ринку енергетичних ресурсів.
Неочікувано Україна опинилася в ситуації, коли їй доводиться протистояти і США, і Китаю в їх сценарній грі. З одного боку, це руйнує один із популярних наративів про Україну як проксі США, що воює з Росією в інтересах США і НАТО. Якби Україна була проксі США, то мир з Росією вже давно було б досягнуто на тих умовах, які б запропонували США. Це може бути аргументом для Глобального Півдня.
З іншого боку, оскільки Китай і Росія в жодному випадку не стануть на бік України, і Україні немає чого їм запропонувати, участь США залишається єдиним ресурсом, який може позитивно вплинути на виживання України, оскільки здати Україну для Трампа означає обнулити свою політичну кар'єру та спадщину, і не отримати нобелівську премію.
Така конфігурація, фактично, робить Україну "гравцем другого" плану, хочемо ми того, чи ні. Питання в тому, чи зможемо ми правильно розпорядитися цією роллю на п'ятому рівні протистояння між США та Китаєм.
РІВЕНЬ 6: СУПЕРЕЧКА ГЕОПОЛІТИКИ І ГЕОЕКОНОМІКИ
Згідно з думкою Клаузевіца, "війна є продовженням політики, але іншими засобами". Це справді так. Ракетні удари виступають як інструменти для примушення до певних геополітичних рішень. Однак, у своїй основі, політика є продовженням економіки - справжніми коренями політичних процесів (влада, закони, війни, альянси) є те, як організоване виробництво, обмін та власність в суспільстві. З розвитком і глобальною інтеграцією, товарообіг із закордонними країнами став суттєвою частиною економічної основи кожної нації. Наприклад, якби Росія не експортувала вуглеводні, її внутрішня ідеологія виглядала б зовсім інакше, і питання війни взагалі не піднімалося б.
Таким чином, "світ кордонів" і "світ доріг" тісно пов'язані між собою, взаємодіючи та обираючи ресурси один у одного. Війна може початися або закінчитися шляхом зміни цін на нафту. 22 лютого 2022 року ціна на нафту сягнула найвищого рівня за останні п'ять років, а трубопроводи, зокрема "Північний потік 2", який був запущений за участю Джо Байдена та Ангели Меркель, працювали на максимальній потужності.
В останній період ключовими факторам багаторівневого глобального протистояння в геоекономічному просторі стали вплив хуситів на товарообіг світу у Червоному морі та Баб-ель-Мандебській протоці за активної підтримки Ірану; розгортання Трампом тарифної війни в умовах, коли американська оборонка значно залежить від імпорту рідкоземельних металів з Китаю; перспективи Північного морського шляху та контроль над ним; а також ймовірність індо-пакистанського конфлікту з активним втручанням Китаю, що може вплинути на судноплавство Малаккською протокою.
Слід окремо додати, що впродовж наступних десятиріч, ймовірно, будуть створені технології, які дозволять все менше і менше покладатися на вуглеводні як на енергоносії. По суті, це останній шанс Російської Федерації використати високі ціни на ту сировину якою вони володіють, щоб забезпечити собі геополітичний статус серйозного гравця у світі.
Саме з цієї причини Росія активно вкладає свої геоекономічні ресурси в геополітичні цілі. За оцінками економістів, Кремль фактично позбавляє росіян перспективи, адже витрачає все більше коштів на оборонну промисловість, яка не приносить жодних вигод, окрім загибелі українців.
Україна вирішила активно діяти на геоекономічній арені, представивши "українські мінерали та рідкоземельні метали" як ключові елементи на світовій шахівниці. В умовах залежності США від Китаю це був значний та ризикований крок. Проте оточення Трампа змогло закласти пастку на шляху реалізації цієї ініціативи. Дональда Трампа переконали, що співпраця з Україною щодо її мінеральних ресурсів – це не перспектива, а лише спроба вирішити питання минулого. Таким чином, Україна виявилася в ситуації, коли їй потрібно відшкодувати отримане раніше. Проте на сьогодні українські дипломати, юристи та економісти практично нівелювали цю перешкоду. "Мінеральна угода" має всі шанси стати стратегічною перевагою України у глобальному контексті, якщо її правильно реалізувати.
Водночас американські надії на те, що після трьох років інтенсивної та дуже болючої інтеграції російського бізнесу зі східними та азійськими ринками можна розвернути цей процес у зворотному напрямку, має дуже низькі шанси на успіх. Активності Стіва Уіткоффа схожі на потуги здобути з козла молока.
Важливою проблемою як для США, так і для Росії є позиція Європейського Союзу. Цей союз, будучи одним із найбільших споживчих ринків у світі, має можливість впливати на зміцнення або послаблення економічних зв'язків із Китаєм, водночас не допускаючи загострення ситуації в Україні.
Саме з цієї причини в Кремлі ініціювали нову кампанію антиєвропейської пропаганди напередодні річниці перемоги у Другій світовій війні. Візит Стіва Уіткоффа до Путіна подається як символічна зустріч радянських і американських військ на Ельбі.
РІВЕНЬ 7: ВІЙНА ОНТОЛОГІЇ
У раніше представлених версіях концепції "семи рівнів війни" цей етап іменувався "конфліктом між добром і злом". Тоді була запропонована ідея: "Фізичне існування українців не визначається тим, чи оберуть вони сторону "добра" чи "зла", а радше тим, як ці поняття сприймаються різними аудиторіями".
Протягом останніх шести місяців стало очевидним, що "захист цінностей" не завжди гарантує досягнення успіху. Це особливо помітно, коли значні геополітичні актори швидко переходять від декларацій своїх принципів до укладання цинічних угод у рамках трансакційних процесів.
Натомість "добром" стає той наратив, який має спроможність утримувати увагу та віру людей у запропоновану реальність. Продовжуючи аналіз переходу від сценарію "A world adrift" до "Separate Silos", можна сказати, що кластери сили, які будуть формуватися силами США, Росії, Китаю та Євросоюзу, грунтуватимуться на певних різних поглядах на реальність, цінності, добро і зло. Тобто нові світові кластери сили будуть побудовані на різних онтологічних платформах.
Фактично, промови віцепрезидента США Джей Ді Венса на Мюнхенській конференції з безпеки та на Паризькому Саміті, присвяченому питанням штучного інтелекту в лютому 2025 року, слугують першими концептуальними ударами нової американської адміністрації проти альтернативної онтологічної системи.
Онтологічні острови-кластери не будуть насамперед поєднані з географічної, економічної чи безпекової точки зору, хоч усі ці виміри і стануть наступними у процесі інтеграції. Передусім їх об'єднуватиме ідеологічна платформа. Спільна онтологія. Спільне бачення світу та реальності. І, в результаті, конкуренція між цими баченнями реальності стане ключовим фактором того, як різні кластери-союзи нового світового порядку будуть ділити свій вплив на світ.
Щодо України, дослідження її ролі у глобальному конфлікті свідчать про те, що українська ідентичність (рівень 1) проявляє вражаючу стійкість.
Відповідно до очікувань, відбиття російської агресії перетворилося на стан безвиході (пат), що, ймовірно, триватиме незрозуміло довго (рівень 2).
Україна веде боротьбу за свій цивілізаційний вибір, що є спільною справою, адже країна не здатна самотужки протистояти агресору у захисті своїх цивілізаційних цінностей без підтримки інших учасників цього процесу. Саме тому розвиток подій на цьому рівні залишатиметься невизначеним (рівень 3).
Україна демонструє успішний досвід у створенні невизначеності, про що свідчать помилкові прогнози американської розвідки та російського Генерального штабу. Проте для досягнення цього ефекту необхідні ресурси та ефективні управлінські механізми. Генерація невизначеності можлива лише в інформаційно-ідеологічному, культурному та онтологічному вимірах (рівень 4).
"Мінеральна угода" між Україною та США може стати важливим чинником у стратегічному протистоянні між Сполученими Штатами та Китаєм. Проте, існує велика ймовірність, що американська сторона переживає за можливі витрати, пов'язані із забезпеченням безпеки цих інвестицій. Внаслідок цього "український кейс" залишиться для Вашингтона менш пріоритетним у порівнянні з європейськими та російськими аспектами. Сподівання на зміцнення співпраці з Європою залишаються єдиною надією.
Україна є дитиною "світу доріг", у генах якої сплелися стійкість північних вікінгів (варягів) та віра і лагідність християн із півдня. Саме тому ми і виживемо як дитина "світу доріг", для якої кордони не є сакрально-невід'ємним чинником. Однак слід розуміти, що однією з ключових категорій "світу доріг" є цінність, якою ти можеш обмінятися з іншим. Оскільки торговці й мандрівники, які зустрічаються серед великої дороги намагаються обмінятися чимось цінним, що у них є. Для цього недостатньо "мінералів та рідкоземельних металів". Україна повинна пропонувати більш глобальну цінність (рівень 6).
Більш глобальною цінністю може бути виключно онтологічна зброя - такий особливий погляд на реальність, який має спроможність перемелювати галактичні обсяги ворожої пропаганди та зберігати стійкість навіть за відсутності перспективи реального виходу з ситуації. Такою онтологічною зброєю може бути концепція "укробуддизму" - переходу з онтології жертви до онтології гри.
Отже, можна сказати, що Україна може сподіватися на стратегічну перевагу виключно на двох рівнях протистояння із семи - на першому рівні боротьби за суб'єктність та ідентичність та на сьомому рівні онтологічної війни, війни за існування у реальності.
Основною цінністю, яку Україна може надати своїм партнерам у рамках кластеру, що неминуче сформується в умовах сценарію "Окремі Силоси", є онтологічна зброя. Цей інструмент дав змогу Україні витримати удари агресора та спростувати всі оцінки й прогнози авторитетних американських аналітиків.
Однак будь-який вид зброї перетворюється на дійсний інструмент бійця лише тоді, коли супроводжується чіткими вказівками щодо способів її використання. Стратегічний наратив, а також усвідомлення українських архетипів і культурно-інформаційних основ реальності становлять цю важливу інструкцію. Наразі робота над її вдосконаленням триває в українських експертних колах.
