Соціальна справедливість або популістські обіцянки? Яким чином можна підтримати тих, хто постраждав від війни?

Зображення: Зоряна Стельмах Зліва направо: Ігор Ліскі, Ігор Терехов, Денис Улютін, Іван Федоров та Максим Буткевич.

Які зміни готує Мінсоцполітики

Актуальна стратегія соціальних виплат в Україні, за словами міністра соціальної політики Дениса Улютіна, полягає у розподілі фінансів серед усіх, хто отримує соціальну допомогу. Хоча на перший погляд здається, що кошти отримує кожен, насправді, зважаючи на те, що кількість держдопомоги в країні досягає 15 мільйонів осіб, це призводить до значного навантаження на бюджет, зауважує міністр.

"У нас 15 мільйонів отримувачів будь-яких соціальних виплат! 15 мільйонів, -- наголошує Денис Улютін. -- Бюджет Міністерства соцполітики в рамках державного бюджету -- понад 470 мільярдів. Додати до цього ще ЄСВ, який іде до Пенсійного фонду, усі виплати ГО, волонтерів, міжнародних партнерів, громадських організацій, і там такий бюджет набігає, який, будьмо чесними, ми як держава дозволити собі не можемо. Узагалі не можемо без міжнародних партнерів".

Зараз Мінсоц готує зміну концепції соціальної політики, працює над званим Соціальним кодексом (попередню редакцію законопроєкту про Соціальний кодекс до Верховної Ради подавав ще нардеп Антон Яценко у 2012 році. -- Ред.), який передбачатиме виплату допомоги лише тим, хто її дійсно потребує.

"Зараз це просто дати невеличку суму, виплату і забути на місяць. Відкупитись на один місяць. Ми хочемо це трішки змінити. Або не трішки. Залежить від того, як піде дискусія в парламенті, безпосередньо в уряді, бо це питання, які всі намагаються відсунути", -- заявив міністр.

Изображение: Зоряна Стельмах Міністр праці та соціальної політики України Денис Улютін

Це стосується, зокрема, і вимушено переміщених осіб -- усіх працездатних людей "намагатимуться вивести в економку".

"Якщо підрахувати загальну вартість державної підтримки та допомоги від наших міжнародних партнерів, то сума виявиться вражаючою. Деякі отримують більше, інші — менше, але в середньому внутрішньо переміщені особи (ВПО) отримують близько 10 000 гривень на людину. У порівнянні з доходами тих, хто працює, це виглядає досить добре, адже в соціальній сфері працівники отримують від 6 до 8 тисяч гривень. Тут виникає питання соціальної справедливості," — зазначив міністр.

За його словами, уряд уже підготував низку програм для ВПО: платформу "Прихисток. Робота" (де людина в застосунку може побачити місто або орган місцевого самоврядування, пропозицію роботи та житла від роботодавця); ваучери на перенавчання; різні форми житлової підтримки абощо (зокрема пільгове кредитування, коли держава компенсує 70 % першого внеску і 70 % щомісячних платежів першого року). Їх мають звести в один цифровий модуль, де можна буде бачити всі види допомог, підтримок або можливостей для ВПО.

На сьогоднішній день ці ініціативи не приносять очікуваних результатів, погоджується Улютін, адже "кількість тих, хто усвідомлює, що саморозвиток і пошук нових професійних можливостей є значно кращими, ніж покладатися на державну підтримку, насправді невелика".

Це міністерство змушене впроваджувати оптимізацію, оскільки в країні бракує фінансування, і в найближчому майбутньому не передбачається можливості забезпечити таку кількість отримувачів.

Изображение: Зоряна Стельмах Міністр праці та соціальної політики України Денис Улютін

"Ми всі формулюємо вимогу державі: "Держава заплатить". Не заплатить. Забудьте про це. Держава не має коштів. Це кошти платників податків, -- зазначив Денис Улютін. -- Коли ми говоримо про соціальні підходи, повинні говорити, що платники податків мають заплатити неплатникам податків. І або ми навантажимо одних платників податків, розмажемо це між усіма, тому що нам так легко, або ми чітко скажемо, що ми як держава гарантуємо допомогу тому, хто її потребує. Але якщо все суспільство бере на себе обов'язок, то і ти маєш працювати на це суспільство".

При цьому міністр нагадав, що зараз соціальну складову бюджету повністю фінансують міжнародні партнери. Щороку з цим стає усе складніше. У якийсь момент міжнародне фінансування припиниться.

"Якщо до того часу, як закінчиться наша міжнародна підтримка, ми не змінимо свого світосприйняття, на якомусь етапі буде дуже боляче, бо одномоментно кошти закінчаться і їх не отримає ніхто. Тоді ми взагалі ні про яку справедливість не говоритимемо. Поки є час, маємо відходити від конструкції "заплатить хтось" і повертатися до "платимо ми всі"", -- зауважив очільник Мінсоцполітики.

На його думку, час українцям визначитися, яку державу ми хочемо будувати -- повернутися до патерналізму, де "хтось за мене усе вирішить" чи узяти на себе відповідальність і вирішувати самому. І проілюстрував свою тезу прикладом:

"Під час голосування за зміни до бюджету народні депутати вирішили перерозподілити кошти, які надходять від платників податків, на ремонт місць тимчасового проживання (МТП). Ми відвідали одне з таких об'єктів у Запоріжжі, де на першому поверсі гуртожитку проводяться ремонтні роботи для організації МТП. І що ви думаєте? Я став свідком мітингу. Мешканці другого і третього поверхів висловили своє невдоволення, кажучи: "Ми живемо в Запоріжжі, чому нам не роблять ремонт?" -- поділився враженнями Улютін.

Изображение: Зоряна Стельмах Міністр праці та соціальної політики України Денис Улютін

"Зрозуміти цих людей цілком можливо, -- зазначив Іван Федоров, керівник Запорізької обласної військової адміністрації. -- Вони вже 20 років проживають у цьому гуртожитку: перший поверх підлягає ремонту, а інші два залишаються в занедбаному стані. Це також свідчить про їхній запит на справедливість. Дехто з них залишився, в той час як інші виїхали, а нові переселенці, які прибули до Європейського Союзу, прагнуть такого ж життя, як ті, хто виїжджав раніше."

Ситуація з мешканцями гуртожитку в Запоріжжі, за словами керівника ЗОВА, виникла через недоліки в державній політиці щодо вимушених переселенців. Він підкреслив, що питання ВПО повинно стати невід’ємною частиною цієї політики.

Іван Федоров обговорив питання внутрішньо переміщених осіб у Запоріжжі та аспекти соціальної політики.

За словами керівника ЗОВА, держава повинна чітко усвідомлювати, що переселенці — це люди, які, обираючи Україну, фактично залишили своє минуле життя.

"Типовий портрет переселенця -- це людина, яка зробила свідомий вибір на користь держави Україна: залишила все своє життя, соціальні зв'язки, яких ми раніше не цінували і про які думали, що це нічого не варте, своїх шкільних друзів, друзів з двору, сусідів. Найцінніше для багатьох -- домівки. Багато хто залишив родичів, з якими майже втратив зв'язок. Ці люди, які сказали "Окей, ми з Україною", є генофондом нашої держави", -- відзначив Іван Федоров.

Зображення: Зоряна Стельмах Керівник Запорізької обласної військової адміністрації Іван Федоров

На сьогоднішній день, за словами експертів, в Запорізькій області мешкає приблизно 200 тисяч переселенців. Не всім з них потрібна допомога від держави, адже є ті, хто виїхав із фінансовими засобами, зміг вивезти своє майно та налагодити своє життя. Проте, як вважає Федоров, держава зобов'язана надати "основний пакет підтримки".

"Що таке базовий пакет? Це якщо було житло на окупованій території -- ми маємо надати житло на підконтрольній території. Це базова потреба. Чи маємо ми давати привілеї переселенцям при працевлаштуванні? Так, маємо.

"Чи здійснюються сьогодні якісь заходи для забезпечення житлом? Відбувається безліч різноманітних ініціатив. Але чи достатньо їх? На жаль, ні. Адже країна перебуває у стані війни. Зараз народні депутати готуються до ухвалення бюджету, і всім зрозуміло, на що буде спрямована основна частина фінансування. Тому питання підтримки переселенців є надзвичайно актуальним, і це справді може стати важливим елементом розвитку нашої держави", -- підкреслив Іван Федоров.

Також керівник ЗОВА підтримує ідею надання сертифікатів особам, чиї домівки були пошкоджені внаслідок обстрілів, а також внутрішньо переміщеним особам.

"З будь-яким будівництвом бізнес упорається краще, ніж держава. Бізнес побудує швидше, побудує дешевше. Саме через цей принцип ми підходимо абсолютно до кожного будинку, зруйнованого після ворожих обстрілів. У нашому місті був будинок, у якому з чотирьох під'їздів два зруйновані, два можливо було відбудувати. Два під'їзди ми визнали такими, де люди отримують сертифікати, а два відбудовуємо. Якщо говорити про мешканців, то, отримуючи сертифікати, вони виграють, тому що через пів року приблизно, залежно від наповнення сертифікатів грошима, вже можуть жити в нових квартирах. І це про їхні інтереси", -- каже Федоров.

Він характеризує будівництво модульних містечок для переселенців як гетто і "жахливий кошмар", вважаючи таке житло несправедливим і невірним підходом до розселення.

Зображення: Зоряна Стельмах Керівник Запорізької обласної військової адміністрації Іван Федоров

У контексті перенавчання та працевлаштування внутрішньо переміщених осіб (ВПО) керівник Запорізької ОВА звернув увагу на те, що державна програма повинна забезпечувати м'який, але ефективний підхід до цього питання. З 200 тисяч переселенців 50 тисяч - це пенсіонери, ще 30 тисяч - діти, а решта складають працездатне населення, серед якого є група людей, які не виявляють бажання працювати і вважають, що держава зобов'язана забезпечити їх усім необхідним.

Цифра, яку озвучив міністр, мене вразила: кожен переселенець отримує 10 000 гривень. Не хочу ставити під сумнів ці дані, але ця сума дійсно велика. Зазначу, що не всі державні службовці отримують такі виплати. Однак ми повинні стимулювати переселенців до працевлаштування.

Звичайно, всі отримали шалену травму. Усі хочуть жаліти себе, казати, що держава має попіклуватися. Але так не піде. Держава воює, і кожен має ставати в стрій з державою", -- заявив Федоров.

На його думку, тут необхідна делікатна робота Мінсоцполітики, щоб, "з урахуванням кожної категорії, усвідомлювати, з одного боку, потреби держави, а з іншого — можливості її ресурсів та способи їх задоволення". Адже просте переміщення людей з одного місця в інше не дасть бажаного результату, наголошує очільник ЗОВА.

"Наприклад, візьмімо вчительку, яка виїхала з Енергодара, Маріуполя, Мелітополя. Сьогодні в Запоріжжі не всі категорії вчителів можуть знайти собі роботу. Чи готова вона перенавчатися? І на кого? Це досить сильний стрес... Якщо ми хочемо отримувати ефективне суспільство, яке буде прогресувати і продукувати щось нове, перевозити із Запоріжжя цю вчительку (в інше місто. -- Ред.) теж не дуже ефективно", -- відзначив Іван Федоров. При цьому він навів ще один приклад.

Зображення: Зоряна Стельмах Керівник Запорізької обласної військової адміністрації Іван Федоров

У всіх медичних закладах спостерігається нестача середнього та молодшого медичного персоналу. Ситуація з лікарями варіюється, проте, наприклад, у комунальній лікарні Києва лікарю важко знайти роботу. Те ж саме можна сказати про Львів та Івано-Франківськ. Міністерство охорони здоров'я створило реєстр можливих місць працевлаштування, але лікар, який, скажімо, виїхав з Бердянська, Енергодара або Маріуполя, навряд чи погодиться на роботу в селі на Кіровоградщині. Такі варіанти не є реалістичними.

До чого я хочу дійти? На сьогоднішній день у тимчасово окупованих громадах Запорізької області працює близько 1100 людей. Водночас у неокупованій частині регіону налічується приблизно 1300 відкритих вакансій. Ці цифри економічно корелюють: з одного місця пішли, в інше прийшли. Проте насправді це не працює, – зазначив Федоров.

Його думка полягає в тому, що необхідні чітко визначені норми, які б встановлювали відповідальність держави перед громадянами та відповідальність громадян перед державою.

Схожу точку зору висловлює ексміністр аграрної політики та продовольства України, а також діючий військовослужбовець ЗСУ Ігор Швайка. Він переконаний, що підтримка внутрішньо переміщених осіб повинна мати часові рамки, адже соціальна справедливість полягає не лише у тому, що держава надає громадянам, а й у тому, як кожен може внести свій вклад для блага країни, коли настане його час.

Досвід міста Харків

У Харкові сьогодні нараховується 1,3 мільйона мешканців, що майже відповідає чисельності до початку повномасштабного вторгнення. Серед них 208 тисяч — це внутрішньо переміщені особи. Як зазначає міський голова Ігор Терехов, вся діяльність місцевої влади спрямована на те, щоб зберегти населення та бізнес у місті.

Зображення: Зоряна Стельмах, мер Харкова Ігор Терехов.

Особливо активно проводиться відновлення постраждалих споруд. На сьогоднішній день їх налічується понад 12 тисяч, з яких 9 тисяч — це житлові будинки, як приватні, так і багатоквартирні. Ігор Терехов підкреслив, що з початку 2022 року вдалося відновити 4 тисячі об'єктів. Він зазначає, що ця сфера є пріоритетним завданням для місцевої влади, і в цьому процесі необхідна підтримка з боку держави.

"Я переконаний, що відновлення є необхідним. Це важливо для людей, адже вони живуть там, де відчувають емоції. Якщо місто здатне викликати емоції, то в ньому з'являться люди, і вони повернуться. Нам потрібно працювати над їхнім поверненням, включаючи тих, хто зараз перебуває за кордоном. За даними соціологічного опитування серед харків'ян, близько 85 % з них мріють про повернення. Я сподіваюся, що подібний відсоток буде спостерігатися по всій Україні", — зазначив Терехов.

Це ж стосується, за його словами, й соціальних об'єктів -- шкіл, садочків, лікарень тощо.

"Якщо діти не будуть ходити до школи, люди залишатимуть міста. Якщо людям ніде буде лікуватися, люди залишатимуть міста. Якщо людям ніде буде працювати, то вони так само залишатимуть міста", -- упевнений міський голова. Він нагадав, що Харків першим почав впроваджувати підземні школи. І завдяки цьому кількість дітей, які очно відвідують школи, у 2025 році вдалося збільшити більш ніж вдвічі, порівняно з 23-24 роками, -- з 23 тисяч до 56 тисяч.

"Що це таке? Це відновлення людей," -- зауважив Ігор Терехов.

Зображення: Зоряна Стельмах, мер Харкова Ігор Терехов.

З огляду на кількість переселенців у Харкові, які здебільшого вимушені орендувати житло, а також на те, що через обстріли без даху над головою залишилися 160 тисяч містян, місцева влада розробляє програму будівництва муніципального житла.

"Спільно з урядом Німеччини ми створили ініціативу щодо муніципального житла. Німеччина пережила Другу світову війну і має схожий досвід. Ми повинні реалізувати цей досвід сьогодні," — зазначив керівник Харкова. Він вважає, що це може стати каталізатором економічного розвитку.

Також Терехов підкреслив, що місто наразі самостійно проводить перенавчання вимушених переселенців на ті професії, в яких комунальні підприємства мають дефіцит кадрів. Наприклад, жінки активно проходять навчання на спеціальностях машиністок метро та водійок автобусів.

Місто також запровадило безкоштовний проїзд у комунальному транспорті для всіх, що буде продовжено і в наступному році. Ігор Терехов підкреслює, що це є важливим елементом соціального захисту громадян.

"Ми змогли ввести безкоштовний проїзд. Чому так? Тому що відмовилися від послуг приватних перевізників. Наразі у місті діє муніципальний транспорт. Ми закупаємо нові транспортні засоби, і вони відрізняються високою якістю," -- підкреслив мер.

Цей метод спровокував значну дискусію серед членів "Нової країни".

Зображення: Зоряна Стельмах Зліва направо: Ігор Ліскі, Ігор Терехов, Денис Улютін, Іван Федоров та Максим Буткевич. Як безплатний проїзд у Харкові розділив зал

"Ви усвідомлюєте, що кожні 8 гривень, які компенсуються на проїзд у київському громадському транспорті, це кошти, які ви не отримуєте. Це ті ресурси, які могли б бути використані для закупівлі дронів за рахунок бюджету Харкова, що дозволило б підтримати наших військових і, таким чином, врятувати їхні життя та зберегти українські території. Ви розумієте, що це прояв соціального популізму? І подібні процеси відбуваються й на державному рівні," - наголосив директор Центру економічної стратегії Гліб Вишлінський, звертаючись до міського голови Харкова.

Усі ми захоплюємося Черчиллем, цим харизматичним лідером, який обіцяв "кров, піт і сльози". Я насолоджуюсь чаєм вдома з чашки, на якій зображено лондонський магазин часів Другої світової війни, де чай, цукор та інші продукти розподілялися за картками. А в нас тарифи залишаються незмінними з 2019 року. У Харкові проїзд безкоштовний, а в Києві — субсидований, мабуть, на 70 відсотків.

Чи усвідомлюємо ми, що таким чином завдаємо шкоди нашим людям? Це ж наші співвітчизники втрачають життя. Це наші землі. Це ті ж самі внутрішньо переміщені особи, які в подальшому прибувають до Запоріжжя, бо наш президент і наша влада заявили: "Ні, ми прагнемо вести війну так, щоб рівень життя наших громадян, принаймні, не знижувався, а бажано підвищувався", -- емоційно прокоментував харківську ініціативу Вишлінський (і це було ще до оголошення програм "зимової підтримки" від уряду та "Укрзалізниця-3000". -- Ред.).

Изображение: Зоряна Стельмах Гліб Вишлінський, виконавчий директор Центру економічної стратегії

Міністр соціальної політики Денис Улютін також підкреслив, що популізм є характерною проблемою соціальної політики в Україні. За його словами, саме через цю тенденцію країна невпинно опиняється в "бюджетній пастці", і досі не ведеться обговорення щодо підвищення тарифів, які вже давно вийшли з ринкових рамок.

Голова наглядової ради інвестиційної компанії EFI Group, Ігор Ліскі, висловив свої міркування щодо безкоштовного проїзду в Харкові, розглядаючи це питання з бізнесової перспективи.

Якщо відкинути думку про те, що оцінку діяльності місцевих органів влади нададуть виборці на найближчих виборах, основним питанням залишається ефективність цього рішення для всієї системи, -- підкреслив Ліскі. -- Чому велика радянська планова економіка зазнала поразки перед західною? Відповідь криється у відсутності ефективності саморегулювання. А бізнес-модель, навпаки, це забезпечує. Я вважаю, що місцева влада, обрана громадою, особливо в умовах війни, перебуваючи поруч із населенням і розуміючи їхні потреби та проблеми, має право приймати такі рішення і нести відповідальність за них. Головне, щоб цей крок не призвів до значних втрат у ефективності. Наприклад, якщо виникне питання щодо оновлення транспорту, необхідно визначити, якими маршрутами має ходити транспорт і для кого він призначений.

Зображення: Зоряна Стельмах, Ігор Ліскі — голова наглядового комітету EFI Group.

Виконавчий директор Асоціації міст України Олександр Слобожан також висловив підтримку Ігорю Терехову.

"Усі заходи, проваджені в Харкові, збільшують купівельну спроможність людей, збільшують підтримку, в жодному разі не вбивають українців. Математично ця модель унікальна. Я особисто пропоную іншим мерам її реплікувати", -- зауважив Слобожан.

Изображение: Зоряна Стельмах Виконавчий директор Асоціації міст України Олександр Слобожан

Юлія Орлова, харків'янка та генеральна директорка і співвласниця видавництва "Vivat", висловила свою підтримку меру Харкова. Вона зазначила, що дискусія про безкоштовний проїзд нагадує розмови про доцільність висаджування квітів у місті, яке знаходиться в зоні конфлікту.

"Харків -- найчистіше місто, яке тільки може бути. Абсолютно погоджуюсь, що нам дуже важливо утримати людей, щоб вони працювали і залишалися в місті. Немає вже тих людей, які просто катаються у метро. Тривоги настільки часто, що працювати важко.

Чи пам'ятаєте, як обговорювали питання висадки квітів? Як харків'янка, можу стверджувати: це абсолютно необхідно, адже ми повинні жити, а не просто існувати. Коли спостерігаю за роботою соціальних служб у нашому місті, я відчуваю впевненість, і моя команда також залишається тут, – поділилася своїми думками Орлова.

Зображення: Зоряна Стельмах Юлія Орлова, видавництво Vivat

На закиди щодо популізму відповів і сам Ігор Терехов.

Ви не можете звинувачувати місто Харків, його мешканців та мене, як керівника, у відсутності патріотизму, адже з перших хвилин війни ми активно підтримували наших військових.

І якби не співпраця комунальних служб, усіх без винятку, з військовими 92 бригади, бійцями територіальної оборони, коли черги стояли у військкомати, ми не відстояли б Харків. Коли ми рили окопи під бомбами, під кулями, коли гинули люди...

Сьогодні члени родин військовослужбовців мають можливість користуватися безкоштовним проїздом. Це перший момент. По-друге, хочу ще раз зазначити, що йдеться про муніципальний транспорт. Ми не передали його в чужі руки. Більше того, ми впроваджуємо власну генерацію електроенергії, щоб зменшити фінансовий тягар на бюджет.

Щодо того, скільки ми сьогодні допомагаємо військовим, військовим частинам... Незважаючи на те що були одні домовленості, потім інші; так, у нас немає військового ПДФО, але щодня ми перераховуємо кошти військовим. Цього тижня -- 30 млн. Нічого для них не закуповуємо, бо я домовився з військовими частинами: приходите -- лист -- субвенція. Ви самі розумієте, що вам закуповувати. Тому ми допомагаємо, як і інші міста й територіальні громади", -- не без підвищеного тону зауважив мер Харкова.

Зображення: Зоряна Стельмах, мер Харкова Ігор Терехов.

"Наші громадяни заслуговують на соціальний захист. Ми, як територіальна громада, разом із депутатами ухвалили рішення про безкоштовний проїзд, і це реалізується. У нашій спільноті проживають родини військових, а також багато військових прибувають до Харкова, — висловив своє обурення мер. — Що ж ми насправді захищаємо? Наші території? Але без людей ці території що значать? Випалена земля? Вона не має жодної цінності. Нам необхідно зберегти території разом із людьми", — підкреслив Терехов у завершенні обговорення.

Соціальна рівність та цінова політика

Піднята міністром соціальної політики, сім'ї та єдності Денисом Улютіним тема тарифів перетворилася на самостійну лінію дискусії.

Міністр висловив впевненість, що без вирішення питання адекватних тарифів не можна досягти справедливості в країні. "Якщо ми не підвищуємо тарифи, то виявляється, що бідні покривають витрати багатих. Це є спотворенням соціальної справедливості", -- підкреслив Улютін.

"Фінансова концепція, при якій товар продається за ціною, що нижча за його реальну вартість (наприклад, газ за 7,96 грн за кубометр, тоді як ринкова ціна значно вища), не є ефективною. Це призведе до відновлення ситуації, яка існувала 35 років тому. Така модель не сприяє справедливості, а навпаки, веде до вирівнювання умов, що завжди має негативні наслідки. Таким чином, ми ніколи не зможемо досягти того, щоб кожен почав дбати про себе", — підкреслив керівник Міністерства соціальної політики.

Зображення: Зоряна Стельмах Зліва направо: Ігор Ліскі, Ігор Терехов, Денис Улютін, Іван Федоров та Максим Буткевич.

Підтримку ринкових тарифів висловив також голова Запорізької обласної військової адміністрації Іван Федоров.

"Моя думка непопулярна. Але я за те, що все має коштувати, скільки реально коштує. Якщо ми хочемо споживати якісну воду, вона має коштувати грошей. Якщо ми хочемо тепло в оселі, воно має коштувати ринкових грошей. А люди, які не здатні за це платити, повинні отримувати компенсацію від держави. Ті, хто може платити, мають платити без компенсації. Ми не можемо всі однаково платити 10 грн за один кубічний метр води -- і той, хто отримує $1000 заробітної плати, і той, хто отримує $100. Сьогодні з місцевих бюджетів Запоріжжя дотує мільярд гривень комунальним підприємствам. Це ж неможливо", -- вважає Федоров.

Якщо є мораторій на підвищення тарифів, повинна бути й компенсація від держави, заявив також мер Харкова Ігор Терехов. Крім того, додав він, знову порушується питання щодо збільшення ціни на транзит газу.

"Тобто буде величезна діра між тим, за якою ціною ми відпускаємо тепло людині чи підприємству, хто буде її сплачувати? Це дуже важливі питання. Їх потрібно виважено вирішувати для того, щоб під час війни не було ніяких негараздів з боку соціальної направленості, з боку населення, з боку підприємств", -- заявив Ігор Терехов.

Зображення: Зоряна Стельмах, мер Харкова Ігор Терехов. спілкується з головою Запорізької ОВА Іваном Федоровим перед дискусією

Голова НАК "Нафтогаз" Сергій Корецький звернув увагу на те, що мораторій діє, і газ постачається за "спеціальною ціною". Це рішення ухвалене з метою підтримки українців у цей нелегкий час.

Замість цього хочу зазначити, що українці сплачують за газ. За винятком Донецької та Херсонської областей, де рівень платежів дещо нижчий, решта регіонів демонструє 100% виконання зобов'язань. Не можу повірити, що громадяни справно платять за газ, але ігнорують інші комунальні послуги. Я впевнений, що оплати за теплопостачання також достатні. Проте, факт залишається фактом: за газ нам не платять. Особливо це стосується розрахунків з різниці в тарифах, де спостерігається суттєва заборгованість", -- зазначив керівник "Нафтогазу".

Особливо нестача фінансів стає відчутною, коли російські війська почали руйнувати потужності з видобутку, зазначив він.

"Сім атак за жовтень. Зруйновано багато, на жаль. Кількість ракет шахедів помножилась в рази, тактика змінилась, масованість змінилась в гірший для нас бік. Є руйнування. Зараз ми знову веземо імпорт. Додаткова потреба -- близько 90 мільярдів, якщо у гривнях. Уряд разом з "Нафтогазом" робить багато для того, щоб ці гроші залучити. Тому розрахунки вкрай важливі для того, щоб цю купувати наступний об'єм, попри те, що ми купуємо його за ринковою ціною і відпускаємо за фіксованою", -- зауважив Сергій Корецький.

Він знову закликав населення бути економними у використанні газу.

Зображення: Зоряна Стельмах. Керівник НАК "Нафтогаз України", Сергій Корецький. Бізнес та соціальна справедливість.

Бізнес сьогодні, зауважив очільник Запорізької ОВА Іван Федоров, -- найменш соціально захищена категорія від ворожих прильотів.

"Якщо ми можемо відшкодувати збитки для мешканців – у когось це займає більше часу, у когось менше, то для бізнесу, на жаль, ми не можемо надати жодної компенсації. Також немає можливості його застрахувати," – зазначив Федоров.

Харків, шукаючи спосіб утримати бізнес в місті, скасував усім підприємствам місцеві податки і збори, розповів Ігор Терехов.

"У підприємств з'явилися обігові кошти. І коли вони міркують, чи залишати місто, то кажуть: "Мабуть, ми все-таки залишимося". І я дуже вдячний нашому бізнесу, який працює, не залишає місто попри все. Після обстрілів ми просто забиваємо вікна, і вони працюють далі. Це дуже важливо", -- каже Терехов. За його словами, тільки 2025 року в місті зареєстрували 9 000 ФОПів.

Проте, за словами керівника Харкова, уряд повинен компенсувати місту ці пільги. Він також зазначив, що страхування від військових ризиків стало б додатковим стимулом для бізнесу залишатися в регіоні.

Зображення: Зоряна Стельмах Зліва направо: Ігор Ліскі, Ігор Терехов, Денис Улютін, Іван Федоров та Максим Буткевич.

Це було б стимулом залишатися не лише на прифронтових територіях, а й в Україні загалом, не релокуватися у Польщу чи Румунію, зауважив бізнесмен Ігор Ліскі, адже сьогодні це "основна компонента, яка через сплату податків утримує державу і Збройні сили України".

Він вважає, що в Україні жоден підприємець не зможе самостійно застрахувати своє майно, оскільки додаткове навантаження виявиться непосильним. Також Ліскі впевнений, що держава не зможе забезпечити страхування для всіх.

"Я був долучений до розробки ініціатив Кабінету Міністрів спробувати застрахувати все. Не дуже в це вірю, але якийсь механізм страхування, однак, потрібен.

Я особливо наголошую на важливості страхування для тих, хто наважується на нові починання та бере на себе додаткові ризики. Впевнений, що це вже зараз є важливим елементом для розвитку, оскільки більшість серйозних інвесторів, за винятком деяких ексцентричних, очікують завершення війни, щоб знизити свої ризики. Однак застрахувати всіх неможливо — це лише ілюзія.

А фокус на тих, хто готовий зараз ризикувати економічно, мені здається, -- більш правильний інструмент. Він і суспільству дасть набагато більше новими робочими місцями, і зможе залучити нові інвестиції, в тому числі іноземні", -- зауважив бізнесмен.

Зображення: Зоряна Стельмах, Ігор Ліскі — голова наглядового комітету EFI Group. Справедливість як безпекова складова

Ще один ключовий момент обговорюваної теми підкреслив правозахисник і співзасновник Центру прав людини "Зміна" Максим Буткевич: національна справедливість, на його думку, є питанням безпеки.

По-перше, тема соціальної не/справедливості є була однією з головних у розмовах військових і цивільних у російському полоні, хоча саме словосполучення звісно не звучало, каже правозахисник.

"Але ця тема була основною серед розмов. Говорили про медобслуговування; про, перефразовуючи, гідну оплату праці і про трудові права, тому що все-таки більшість українських військових, з ким мені довелося бути в полоні, це люди, які не є професійними військовими і ніколи не збиралися ними бути. Це люди переважно, які працюють руками, не лише, звісно, але це будівельники, шахтарі, водії, фермери. Так само вчителі. Кого тільки немає. Люди з різним життєвим досвідом, але в усіх величезний запит на соціальну справедливість.

Прагнення, що коли вони звільняться, то повернуться до не просто кращої і незалежної, а більш справедливої країни. У тому числі для них, для тих, хто пройшов той життєвий шлях", -- розповів Максим Буткевич.

Зображення: Зоряна Стельмах Максим Буткевич, активіст у сфері прав людини, один із засновників Центру прав людини "Зміна".

По-друге, додає правозахисник, питання соціальної не/справедливості в українському суспільстві активно використовує російська пропаганда, щоб тиснути на українських військовополонених.

Потрапивши в полон і опинившись у Луганському слідчому ізоляторі, перші кілька тижнів ми зазнавали постійних допитів. Багато з цих допитів не лише мали на меті витягти важливу військову інформацію, але й були спрямовані на те, щоб переконати українських військовополонених у тому, що їхній вибір захищати Україну був помилковим.

Наполегливі аргументи стосувалися того, що ми є православними, "одним народом" та "однією мовою" – це все, що вони могли запропонувати. Проте, зважаючи на те, що деякі з хлопців були греко-католиками, а інші взагалі ставилися до релігії з недовірою, така позиція не спрацювала.

А більш свідомі почали зауважувати: "Подивіться на той величезний розрив між бідними та багатими, на панування олігархів, на корупційні схеми. Вашої держави, по суті, не існує, адже вам, працівникам, фермерам, водіям, будівельникам, не надається жодної підтримки. Ви лише виконуєте роль обслуговуючого персоналу для тих, хто насправді контролює країну, а з початком війни вас використовують як гарматне м'ясо".

Я спостерігав (і це було досить неприємно), як для деяких людей це могло спрацювати. Вони, розмірковуючи про свій попередній життєвий досвід, почали замислюватися. З огляду на захист своїх прав — не лише громадянських і свобод, а й трудових, економічних, їхній досвід з корупцією, їхнє життя підказувало, що цей російський наглядач, можливо, вже не є таким беззаперечним. Можливо, в його словах є частка істини.

Не знайшлося жодної людини, що б звернула увагу на це. Проте це виявилося значно ефективнішим. Чому так? Бо всі ці люди мають великий попит на соціальну справедливість у різних її проявах, а також на повагу до власної гідності", – підкреслив Буткевич.

Зображення: Зоряна Стельмах Зліва направо: Ігор Ліскі, Ігор Терехов, Денис Улютін, Іван Федоров та Максим Буткевич.

Кожен з військовополонених, як зазначає правозахисник, сповнений надії, що після повернення в Україну, заради якої вони опинилися в полоні, зможуть не тільки подолати отримані травми, а й гідно продовжити своє життя, роблячи все можливе для забезпечення кращого майбутнього для своїх дітей. У цьому контексті поняття соціальної справедливості, підкреслює Буткевич, включає також справедливість для військовослужбовців, що є важливим аспектом безпеки.

У нас немає вибору між двома крайнощами: або ми зможемо зберегти державність, підтримуючи військові сили, або ж зосередимося на питаннях соціальної справедливості. Люди повинні бути зацікавлені, усвідомлювати, чому вони захищають свою батьківщину, не лише через почуття патріотизму.

Патріотизм -- це добре, але він має практичні виміри. Моя країна краща, тому що я в ній почуваюся гідним членом/членкинею спільноти. У мене є можливості в цій країні, для мене і для моїх дітей. І тому я піду за неї воювати, і якщо треба, я буду її обстоювати. Якщо люди будуть демотивовані, це позначиться на безпеці й нашій перспективі як країни, як держави, на оборонних перспективах теж", -- відзначає Максим Буткевич.

Зображення: Зоряна Стельмах Максим Буткевич, активіст у сфері прав людини, один із засновників Центру прав людини "Зміна".

І якщо військовополонені, відзначив співзасновник Центру прав людини "Зміна", отримують недосконалу, але системну підтримку від держави, цивільні, які повертаються з російського полону, спершу мають самостійно довести факт свого поневолення через проукраїнську позицію, щоб розраховувати на виплату від держави.

"Це, як правило, не є легким завданням. Люди рідко звертаються до російських судів за довідками про причини засудження. Важко знайти свідків, адже часто опитують лише тих, хто перебував під вартою разом із засудженими, щоб дізнатися деталі справи. Інколи інформацію отримують від державних органів, але це не завжди приносить результати," -- зазначає Максим Буткевич.

Таких людей намагаються не називати полоненими, додав правозахисник, і сталих механізмів їхнього звільнення теж немає, оскільки міняти цивільних на цивільних, як колись пропонувала Росія, або цивільних на військових Україна не може -- тоді в заручниках опиняться всі мешканці окупованих територій, і РФ зможе "нагрібати собі стільки цивільних заручників, скільки їй заманеться". А таких людей тисячі, говорить Буткевич. І це теж елемент соціальної несправедливості, відзначає правозахисник.

Изображение: Зоряна Стельмах

Загалом, сьогодні запит на гідні умови життя має величезна кількість людей, включно з цивільними, військовополоненими, ВПО, військовими і ветеранами. І перед Україною стоїть надскладне завдання -- забезпечити це гідне життя цій величезній кількості людей. З таким не стикалась жодна держава світу в останні десятиріччя, зауважив Максим Буткевич.

Of course! Please provide the text you would like me to make unique.

Підбити підсумки цієї дискусії ми вирішили цитатою з виступу бізнесмена Ігоря Ліскі:

"Соціальна справедливість у нашій країні виникає з небайдужості до кожного громадянина. Це означає надавати підтримку саме тим, хто її дійсно потребує, а не просто розподіляти ресурси всім без розбору — і багатим, і бідним, адже так легше," — підкреслив він. Він впевнений, що основною метою будь-яких соціальних ініціатив має бути вигода для суспільства, а не для держави.

"У пошуках соціальної справедливості нам всім треба відповісти на головне запитання: як жити разом? Яку країну ми будуємо? Як зробити так, щоб кожен мав у ній своє гідне місце? І водій комунального транспорту, і військовослужбовець, коли війна закінчиться, не відчував себе кинутим, забутим, особливо ті, хто втратив здоров'я. Щоб було оце розуміння, що разом ми набагато більше, ніж кожен сам по собі, що разом -- це спільнота, яка має право на власну державу. Що якщо тебе мобілізували, тебе забезпечують зброєю і всім необхідним. Якщо, не дай Боже, щось трапиться, суспільство про тебе подбає", -- відзначив бізнесмен.

Зображення: Зоряна Стельмах Зліва направо: Ігор Ліскі, Ігор Терехов, Денис Улютін, Іван Федоров та Максим Буткевич.

Відео версія обговорення: