Сьогодні Центральна Європа охоплює всю Європу.
Уже через два тижні світ побачить мою нову книгу "Наша Європа", що підсумовує мої роздуми та досвід, накопичені за три роки великої війни. Це не просто збірка есеїв, а також різноманітні діалоги з попередниками та сучасними авторами сусідніх держав.
Існує важливий аспект, відомий математичній спільноті: якщо певна задача може бути вирішена двома різними методами з однаковим результатом, це свідчить про правильність розв'язку.
Моя уява про сучасну Європу та її майбутнє, а також ідея про те, що вся Європа сьогодні є Центральною Європою, вражаюче перегукується з поглядами колишнього керівника британської розвідки Алека Юнгера, який обіймав цю посаду з 2014 по 2022 рік. У своєму інтерв'ю для BBC він під час обговорення європейських політичних ситуацій за участі Трампа відзначив: "Путін пробудив Україну, Трамп пробудив Європу".
Усі обговорення стосовно майбутнього НАТО та європейсько-американських відносин, а також можливі зміни в їхній парадигмі, яка залишалася незмінною з 1945 року, свідчать про те, що в повітрі витає щось нове. Це вимагає перегляду та переосмислення концепції безпеки в Європі, а також зміни ролей на континентальній шахівниці. У цьому контексті зростає значення Німеччини як нового архітектора європейської єдності.
Слова Алекса Юнгера вразливо співпали з тими ідеями, які я намагалася висловити в своїх публікаціях та есе з 2014 року. Він зазначив, що Трамп виявив неєвропейський менталітет, і це дійсно важливий момент, на який варто звернути увагу. Йдеться про підхід, орієнтований на великодержавність і супердержавність, як би ви його не назвали. Я вважаю його імперським підходом.
Світ минулого століття: епоха холодної війни, у якій Ялта задала нові правила гри. Тут великі держави, представлені традиційними чоловіками з білого світу, визначають майбутнє малих країн. Взаємодія між державами відбувається в ієрархічному порядку: потужні диктують слабшим свої умови. У XIX столітті це називалося імперіями та колоніями, а в XX столітті отримало більш вишукану назву — супердержави і їхні сфери впливу. Сьогодні багато сучасних лідерів намагаються перенести ці терміни у XXI століття: супердержави, значні країни та їхні зони впливу. Головне питання полягає в тому, де ставити межі для цих зон.
Усі ми ознайомлені з цією картою, створеною в Кремлі: вона демонструє, яким повинен бути новий світовий порядок, з планетою, розфарбованою у чотири різні кольори.
Вся Євразія, починаючи від Лісабона і закінчуючи Владивостоком, позначена як російська територія. Частина, що виділяється жовтим, належить Китаю, зеленим кольором позначено арабські країни, а західна півкуля представлена американським впливом. Цей поділ на чотири частини, коли планета розділена на чотири кольори відповідно до своїх зон впливу, є мовою, якою спілкуються як Путін, так і Трамп; це зрозуміла для них комунікація.
Ця думка Юнгера про те, що це не європейський світогляд, насправді вельми обнадійлива для мене. Я підходжу до цієї задачі з іншої перспективи, що черпає натхнення від Чеслава Мілоша та Мілана Кундери, і ця дискусія триває вже близько 60 років у центральноєвропейському контексті. Згідно з визначенням Кундери, Європа є простором, де зосереджена найбільша різноманітність на найменшій території.
Історія ЄС, яка викликала у євроскептиків спочатку острах: чи не відбудеться в цій формі глобалізації диктат із Брюсселя у сфері стандартизації товарів тощо, чи не відбудеться згладжування індивідуальних відмінностей, знищення, затирання цих унікальних рис. Тому що світ супердержав -- світ великих, світ імперій -- це світ згладжування унікальності.
У цьому контексті ми повинні переосмислити та проаналізувати своєрідне партнерство між США та Радянським Союзом, а також сучасною Росією, яке виявилося довготривалим, тривалість якого перевищує століття, і провести паралелі між цими двома молодими імперіями. Відкинемо міф про тисячолітню історію, адже Київ не належить їм, Київ — це наше місто. Лише вивчаючи Російську імперію, починаючи з Московського царства і її модернізаційних процесів з XVIII століття, можна зрозуміти цю схожість, цю взаємну зацікавленість обох імперій, які розкинулися на величезних просторах, де вони придушили багатий культурний спадок автохтонних племен і народів, що тут жили.
Так відбулася ліквідація культурного розмаїття, і далі відкриваються простори прерій, культ доріг, залізниць і поштових станцій у російській культурі, а також хайвеїв з автозаправками та Макдональдсами в американській. Це імперська глобалізація, що вирівнює різноманіття, яка є non-european, наводячи на думку слова Юнгера.
Ми ще повернемося до Кундери, адже у мене з ним незавершені справи. Той факт, що я наводила його визначення, не свідчить про те, що я повністю підтримую чи схвалюю його ідеї щодо Центральної Європи, яка минулого року відзначала своє 40-річчя. У 1984 році був виданий цей знаковий есей Кундери "Трагедія Центральної Європи". І починаючи десь з 1989-1991 років, як зазначив один польський політолог, "історія розвивалася під впливом кундериного есею" протягом наступних 15 років, до 2004 року, коли Європейський Союз затвердив кордон, окреслений Кундерою.
Не ігноруйте письменників, коли вони будують свої геополітичні концепти: вони можуть виявитися дуже й дуже далекосяжними -- і не завжди безпечними у своїх пророцтвах.
Для Кундери це означало розмежування західного кордону Радянського Союзу, і цей розподіл і досі є частиною Європи.
Учорашній лист, опублікований у Нью-Йорк Таймс, справив на мене велике враження. Його підписали міністри закордонних справ Балтійських країн, Польщі, Чехії, України та Молдови. Цей документ відображає ідеї, висловлені в моїх есеях, зібраних у книзі "Наша Європа". Він підкреслює важливість формування безпекового поясу в нашому регіоні.
Що ми маємо? Ми маємо оформлення з півночі на південь -- від Балтійського до Чорного моря -- нового поясу європейської безпеки. Певним чином це повернення шляху "із варяг у греки", це повернення до візії Мазепи, нової Європи Мазепи -- "През шаблю маєм право", -- проєкту, альтернативного проєкту Хмельницького, який свого часу, в епоху абсолютизмів та імперій, був відкинутий. Адже проєкт Хмельницького -- це теж імперський проєкт.
І ось цей самий проєкт, у якому зберігається пояс безпеки, рівність потуг -- незалежно від того, хто великий, хто малий: чи велика Польща, чи мала Курляндія, але вони мають спілкуватися на засадах рівноправного партнерства. Це і є повага, трепетна увага до унікальності кожного, до тієї самої розмаїтості, яку, до честі Європейського Союзу, за 30 років Європі вдалося зберегти, попри всі сумніви євроскептиків. І це інша модель глобалізації: глобалізація не загладою, не зоднаковінням, не вирівнюванням. Це універсалізація у відмінностях. Це інший колір мапи світу. Це кінець доби імперій -- назвімо це так. І це, зрештою, те, за що ми як нація воюємо.
Універсальна істина полягає в тому, що Україна оберігає не лише свою незалежність, а й безпеку Європи. Проте, варто відзначити, що наша країна також захищає нову концепцію глобалізації, яка повинна стати провідною для Європи.
Що ми маємо зберегти як унікально європейське, те, що є фундаментом європейських цінностей? Я розв'язую цю задачу у свій спосіб. Європа для мене описується квадригою -- чотиричленною формулою: Рим, Париж, Каносса, Магдебург. Що це означає: Рим -- верховенство права, Париж -- права людини, Каносса -- розокремлення світської та духовної влади (і це дуже важливий момент, саме по цій лінії проходить, чи є духовна влада державним департаментом, як це є в Росії, чи вона відділена від влади світської й вони існують паралельно), ну, і Магдебург -- місцеве самоврядування, самоорганізація на місцях, це все, що тяглося до східних кордонів України: східна межа магдебурзького права -- Полтава, Харків і наша Сумщина, нині активно обстрілювана. Ось ті чотири кити, на яких вибудовується цінність європейської цивілізації, за яку варто воювати, варто боротися.
