Юридичний портал

Спільна власність і спадкові права: мрії та дійсність у складному світі юридичних відносин.

Сучасні українські правові норми та неоднозначність судових рішень пропонують великий обсяг даних щодо порядку вирішення спадкових справ.

Досвід показує, що спадкові норми, закріплені в Цивільному кодексі України, не завжди функціонують так, як це передбачалося. Наприклад, Верховний Суд України вже давно ввів презумпцію спільного права власності подружжя на активи, які були набуті в період їхнього шлюбу (стаття 60 Сімейного кодексу України). Це означає, що все майно, здобуте під час шлюбу, автоматично вважається спільною власністю подружжя, незалежно від того, чи отримував один із партнерів дохід чи ні. Однак тут виникають перші труднощі.

Що робити, якщо одна зі сторін має намір оскаржити цей принцип? Наприклад, у справі № 686/20282/21 Велика Палата Верховного Суду розглянула випадок, коли сестра спадкодавця намагалася оспорити свідоцтво, що підтверджує право власності на частку в статутному капіталі приватного підприємства, видане дружині її брата. Вона стверджувала, що підприємство було засноване до укладення шлюбу і, відповідно, не підпадає під категорію спільної сумісної власності. Ця ситуація підкреслює важливість ретельного аналізу конкретних фактів у кожному окремому випадку.

Також слід звернути увагу на практику, що стосується заборони суперечливих дій, яка часто використовується судами. Якщо особа вже раніше добровільно відмовилася від своїх прав на власність, вона не має права змінювати свою позицію в майбутньому. У справі № 532/1550/23 Об'єднана палата Касаційного цивільного суду розглянула ситуацію, коли позивач спочатку заявив, що не має наміру претендувати на частку у спільному майні подружжя, але згодом змінив свою думку. Суд визнав такий зворот позивача суперечливим і відмовився його підтримати.

Закон України "Про нотаріат" та відповідний Порядок нотаріальних дій визначають, що в разі смерті одного з подружжя другий має право отримати свідоцтво про право власності на половину спільного майна. Це означає, що частка, яка юридично йому належить, в спадкову масу не входить і не може бути поділена між іншими спадкоємцями.

Проте в реальному житті часто трапляються випадки, коли спадкоємці прагнуть оскаржити це право, стверджуючи, що майно належало спадкодавцеві особисто. Судові процеси у таких спорах можуть затягуватися на багато років.

У більшості країн континентального права діє аналогічний підхід: переживший чоловік або дружина має першочергове право на частку у спільному майні. Наприклад, у Німеччині частка пережившого подружжя визначається автоматично, якщо не було укладено шлюбного контракту. У Франції діє подібний принцип, однак можливість спадкування залежить від типу майнового режиму, обраного подружжям.

У США ситуація є більш комплексною: у штатах, де діє принцип "спільної власності подружжя" (community property), половина активів автоматично переходить до того з подружжя, який пережив. У свою чергу, в штатах, які керуються системою "загального права" (common law), суд може ухвалити рішення на користь інших спадкоємців, якщо є свідчення того, що майно належало виключно померлому.

Другий з подружжя має можливість висловити своє бажання не претендувати на отримання свідоцтва про право власності на частину. Це рішення може бути зумовлене різними причинами: прагненням передати майно нащадкам, фінансовими аспектами або бажанням уникнути суперечок. Однак слід пам'ятати, що така відмова є остаточною. У міжнародній судовій практиці траплялися випадки, коли особа, відмовившись від своєї частки, пізніше намагалася оскаржити своє рішення, проте суди відмовляли в таких позовах.

Один із найважливіших аспектів - це наявність документів, що підтверджують право спільної власності. Верховний Суд України у своїй ухвалі по справі № 130/2319/17-ц від 8 квітня 2020 року підкреслив, що за відсутності ясних доказів, які б свідчили про те, що майно належить виключно померлому, воно вважається спільним. Це означає, що нотаріус не має права включати його до складу спадкової маси без відповідного судового рішення.

Однак, досвід показує, що суди часто стикаються з різними маніпуляціями: наприклад, спадкоємці можуть стверджувати, що майно було придбано за власні кошти одного з партнерів. У подібних ситуаціях суд досліджує джерела фінансування, ретельно аналізує контракти та банківські виписки.

Але чи є це виключно українською проблемою судової системи? Ні, це загальна тенденція, що спостерігається в багатьох країнах. Наприклад, у США існує концепція "спільної власності", яка дещо нагадує наш принцип спільної сумісної власності. Проте й там виникає безліч суперечок, коли одна зі сторін намагається оскаржити цей принцип, особливо під час розлучення або в разі смерті одного з подружжя.

Питання, пов'язані зі спадковістю та спільною власністю, є одними з найскладніших і найконфліктніших у галузі цивільного права. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) неодноразово розглядав справи, що стосуються захисту прав громадян у питаннях спадкування та визначення правового статусу спільної власності. Ці рішення слугують цінним прикладом для подальшого аналізу та можуть виявитися корисними для практики в Україні.

1. Рішення у справі "Marckx проти Бельгії" (1979)

Це рішення є одним з перших і ключових у контексті захисту прав на спадкування. У справі розглядалася ситуація, коли незаміжна жінка, яка народила дитину поза шлюбом, не мала права на спадкування від свого батька, оскільки батько не був офіційно зареєстрований саме як батько. ЄСПЛ визнав це порушенням право на родинне життя та дискримінацією.

Це рішення підкреслює необхідність захисту прав на спадщину, незважаючи на формальний статус сімейних зв'язків. Його суть полягає в тому, що закон повинен гарантувати рівні права на спадкування для всіх дітей, незалежно від того, чи були вони народжені в шлюбі, чи поза ним.

2. Вирок у справі "Pla та Puncernau проти Андорри" (2004)

У цій справі Європейський суд з прав людини розглянув аспект захисту спадкових прав через призму недискримінаційного принципу. Справа стосувалася двох чоловіків, які мали тривалі відносини, але через відсутність можливості офіційно оформити свої стосунки, один з них виявився без прав на спадщину після смерті партнера.

Це рішення акцентує увагу на необхідності захисту спадкових прав для пар, які не можуть офіційно оформити свої відносини. Європейський суд з прав людини підтвердив, що такі пари мають право на захист своїх фінансових інтересів, зокрема через отримання спадщини.

3. Вирок у справі "Kopecký проти Чеської Республіки" (2004)

У цій справі ЄСПЛ розглянув питання про захист прав на обов'язкову частку у спадщині. Згідно з чеським законодавством, батько мав право на передачу всього своєї майна своїм дітям, виключаючи можливість отримання спадщини для інших родичів, таких як дружина. ЄСПЛ визнав це порушенням права на родинне життя та дискримінацією.

Це рішення підкреслює значущість охорони прав на обов'язкову частку спадщини для родичів, які не є дітьми. Воно демонструє, що законодавство повинно встановлювати рівновагу між свободою волі спадкодавця та правами інших родичів на отримання спадщини.

4. Вирок у справі "Garcia Ruiz проти Іспанії" (1999)

У цій справі ЄСПЛ розглянув питання про захист прав на спадкування в разі нерішених сімейних конфліктів. Справа стосувалася позивача, який намагався оспорити рішення суду щодо поділу спільного майна після розірвання шлюбу. ЄСПЛ визнав, що відсутність можливості для позивача використовувати захист своїх прав через суд є порушенням його права на справедливий суд.

Це рішення акцентує на значущості можливості звернення до суду для відстоювання прав на спадщину та розподіл спільного майна. Воно демонструє, що судовий розгляд повинен бути відкритим і чесним, аби гарантовано захистити права громадян.

Беручи до уваги ці рішення ЄСПЛ, українське законодавство та його застосування можуть внести корективи в певні аспекти:

Тепер давайте повернемось до нашої справи. Чи можна вважати справедливим те, що одна зі сторін може просто відмовитися від своїх прав і потім змінювати свою позицію? Чи справедливо, що майно, придбане під час шлюбу, автоматично вважається спільним майнем, навіть якщо один із партнерів не брав участі в його придбанні? Це питання не має простих відповідей, але воно вимагає глибокого аналізу і вдумливого підходу.

Одним із можливих рішень зазначених проблем є більш ретельне регулювання відповідних питань у законодавстві. Наприклад, можна запровадити чіткіші норми щодо процесу оскарження спільної власності або механізмів відмови від прав на майно. Крім того, важливим аспектом є роль судів у цих процесах. Судові інстанції повинні не лише дотримуватися формальних норм, але й враховувати специфіку кожного окремого випадку, аби забезпечити справедливість для всіх учасників.

Нарешті, цей досвід показує нам, наскільки важливим є досягнення гармонії між особистими та колективними інтересами. Обговорюючи питання спадкування, ми маємо на увазі не лише матеріальні активи, а й емоційні зв'язки, які існують між людьми. Саме з цієї причини важливо знайти оптимальну точку рівноваги, де всі учасники процесу зможуть відчути задоволення.

Рішення Європейського суду з прав людини є важливим джерелом для дослідження та можуть стати корисними для українських юристів, що спеціалізуються на спадковому праві. Вони акцентують увагу на необхідності захисту спадкових прав та досягнення балансу між свободою волі спадкодавця і правами інших членів родини. Українське законодавство і практика можуть бути адаптовані для покращення справедливості та прозорості у процесах, що стосуються спадкування та розподілу спільного майна.

Спадкування частки в спільному майні подружжя — це не лише формальність, а складний юридичний процес, що потребує уважного аналізу. Досвід інших країн свідчить: чітко визначені правила сприяють зменшенню конфліктів. В Україні ця тема залишається джерелом суперечок, і лише грамотно оформлені документи на майно можуть уберегти від затяжних судових процесів.

Отже, цей лабіринт юридичних взаємозв'язків не є лише набором норм і регуляцій. Це зусилля виявити справедливість у безладді людських взаємин. І хоча на перший погляд це може виглядати як непосильне завдання, саме ці невтомні пошуки справедливості надихають нас на прагнення до світлішого завтрашнього дня.

Читайте також