Історія Сергія Кузнєцова: чому це розповідь про гідність та відповідальність держави.
Я створюю цей текст у той момент, коли доля українського військового Сергія Кузнєцова вирішується далеко від рідних місць, в італійській в'язниці та судах. Це справа, що переплітає особисту історію цього захисника України, жорстокість російської агресії і надзвичайно важливе для всієї Європи розслідування підриву газопроводів "Північний потік".
За запитом Німеччини Сергія затримали в Італії в серпні 2025 року, коли він відпочивав із сім'єю. Німецькі правоохоронці підозрюють його у причетності до інциденту, що стався у вересні 2022 року в Балтійському морі, де були підірвані дві гілки "Північного потоку-1" та одна гілка "Північного потоку-2". Сергій у своїх заявах та листах рішуче заперечує свою провину, стверджуючи, що в день вибухів перебував в Україні, виконуючи свої військові обов'язки. Наразі він знаходиться у в'язниці з посиленим режимом у Феррарі, чекаючи на рішення італійських судів щодо своєї екстрадиції до Німеччини.
У даному матеріалі я утримуюсь від оцінювання версії німецького розслідування та не буду визначати, хто є правим у кримінальному процесі — це належить виключно до сфери повноважень суду.
Моє завдання як Омбудсмана - інше: зробити все можливе, аби громадянин України, військовослужбовець, навіть за тисячі кілометрів від батьківщини, мав гарантовані права, людську гідність і справедливий судовий розгляд.
Справа Сергія Кузнєцова порушує питання, чи може держава у воєнний час забезпечити захист кожного свого військового, незалежно від його місця перебування.
Наприкінці жовтня Сергій оголосив голодування, протестуючи проти умов утримання: відсутності належної дієти з урахуванням стану здоров'я, обмеженого доступу до ліків, інформації й контактів із сім'єю, а також приниження гідності. За час голодування він суттєво втратив вагу.
Коли його здоров'я стало критично погіршуватися, я вирішив оприлюднити цю інформацію, звертаючись до своїх італійських колег-омбудсманів, відповідних установ і міжнародних партнерів. Цей тиск дав результат: італійська сторона надала запевнення щодо покращення умов і забезпечення основних прав, після чого Сергій вирішив припинити голодування. Про це повідомили як Офіс Омбудсмана України, так і українські та міжнародні новинні агенції.
Я не романтизую голодування як інструмент боротьби - це завжди величезний ризик для життя. Але цей крок Сергія став маркером того, що система поводження з ним в Італії була доведена до межі, за якою залишалося або мовчки ламатися, або кричати на весь світ. Він обрав друге. Наш обов'язок - зробити так, щоб після цього крику не настала тиша.
Про Сергія я дізнався не лише з офіційних документів і публікацій. У якийсь момент до мене звернулася його дружина Галина. Вона прийшла не як учасниця "гучної міжнародної справи", а як дружина військового, який уже місяцями перебуває за ґратами в іншій країні, втрачає здоров'я й має обмежені можливості захистити себе.
У її висловлюваннях звучали емоції, які не зможуть відобразити жодні юридичні терміни: страх за життя чоловіка, виснаження від безкінечної бюрократії, усвідомлення того, що час працює проти них, та водночас - впевненість, що держава не має права залишити їхню родину на самоті. Після цієї розмови я вирішив взяти ситуацію з Сергієм Кузнєцовим під особистий контроль у своїй ролі Омбудсмана України.
Я чітко визначив межі: ми не втручаємося в автономію судового процесу, не замінюємо суд і не формулюємо його рішення. Проте ми маємо право і зобов'язання вимагати дотримання основних людських прав, забезпечення адекватних умов утримання, доступу до медичних послуг, адвокатів, інформації та зв'язку з родиною. Я пообіцяв дружині Сергія, що зробимо все можливе, згідно з чинним законодавством і міжнародними нормами, щоб її чоловік не залишився самотнім у цій ситуації.
Перші дії були спрямовані на те, щоб держава Україна чітко, офіційно та публічно висловила свою позицію: ми уважно слідкуємо за цією справою та наполягаємо на дотриманні прав нашого військовослужбовця. Від мого імені були надіслані офіційні листи до Міністерства закордонних справ України, Міністерства юстиції Італії, віцепрезидентки Європарламенту Піни Пічерно, Омбудсмана Італії та регіону Лаціо Маріно Фарделлі, а також до Національного гаранта прав осіб, позбавлених волі в Італії. У цих зверненнях ми підкреслюємо, що умови утримання Сергія повинні відповідати міжнародним стандартам і Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Важливий аспект, який слід окремо підкреслити: у своєму зверненні до суду в Болоньї я вперше офіційно заявив від імені держави, що на момент вибухів на "Північних потоках" Сергій Кузнєцов перебував на службі у Збройних силах України. Це означає, що на нього поширюється захист, передбачений міжнародним гуманітарним правом, зокрема, Женевською конвенцією, що регулює поводження з військовополоненими, а також нормами, які гарантують функціональний імунітет військових під час бойових дій.
Для ефективної та постійної роботи в Італії я залучив свого радника Олександра Городецького, який відомий серед української громади в цій країні як правозахисник. Він активно бере участь у публічних заходах на підтримку Сергія, веде діалоги з італійськими державними установами, особисто передав мій лист до Міністерства юстиції Італії та підтримує зв'язок з родиною та адвокатами.
Наступним етапом стало отримання офіційного дозволу для мого представника на відвідування місця, де утримується Сергій. Апеляційний суд у Болоньї дав згоду на це, і італійський прокурор підписав документ, який надав можливість раднику Омбудсмана зустрітися з українським військовим у в'язниці Феррари в зазначений час.
Візит мого радника до Сергія у в'язниці суворого режиму у Феррарі тривав майже чотири години. Це була не формальна "перевірка з коридору", а повноцінна зустріч тет-а-тет, під час якої Сергій детально описав умови утримання, стан здоров'я, свій досвід взаємодії з адміністрацією в'язниці й судом, а також окреслив ключові проблеми. Він власноруч заповнив наш опитувальник, яким ми документуємо можливі порушення прав людини. Окремо Сергій попросив не публікувати його підпис - і ми поважаємо це прохання, бо наша мета не картинка для соцмереж, а реальний захист.
В результаті цього візиту та нашого втручання вдалося досягти значних практичних змін. Сергія перевели в іншу камеру, де було вирішено питання з пасивним курінням: тепер він не змушений постійно вдихати тютюновий дим, що має критичне значення для його здоров'я. Харчування стало кращим, зокрема, до раціону додали продукти, які відповідають його стану та харчовим уподобанням (наприклад, квасолю як джерело білка). Також з'явився доступ до спортзалу: хоча режим відвідування ще потребує стабільності, сам факт можливості займатися фізичною активністю в умовах в'язниці вже є важливим кроком уперед.
Паралельно з цим, деякі з наших запитів адміністрація установи досі не виконала: зокрема, нам було відмовлено у можливості сфотографувати Сергія, тому я не можу продемонструвати суспільству, як він виглядає в даний момент. Однак, вдалося покращити умови спілкування з його родиною: Сергію тепер дозволяють до двох годин зв'язку з дружиною, що являє собою значний крок уперед у порівнянні з попередніми короткими та рідкісними зустрічами.
Ми надіслали Сергію дві статті, що стосуються його особи, зокрема детальний матеріал українських ЗМІ, в якому висвітлюється його біографія та обставини справи. Для людини, яка вже кілька місяців перебуває у в'язниці за межами своєї країни, це є важливим сигналом: твоє ім'я не забуто, про тебе пам'ятають, і твою справу підтримують не лише близькі та кілька адвокатів.
Хочу виокремити ще два важливі аспекти. По-перше, в судовому процесі було вирішено утриматися від використання терміна "терорист" стосовно Сергія до оголошення вироку. Це має велике значення: доти, поки суд не ухвалив рішення, існує презумпція невинуватості, і застосування таких епітетів є абсолютно недопустимим.
По-друге, за словами мого радника, Сергій зараз має значно більш позитивний настрій напередодні судового засідання: він бачить реальні зміни після нашого втручання і розуміє, що за ним стоїть не лише родина, а й держава Україна. Він навіть написав лист-подяку на мою адресу. Для мене це важливий людський знак, що наша робота відчутна.
Разом із тим, проблеми не зникли. Сергій повідомив, що є труднощі з отриманням необхідних військових документів від Міністерства оборони України - тих, які підтверджують його статус, службу, місце перебування на момент подій і можуть стати ключовими доказами в іноземних судах. Він також просить допомогти забезпечити доступ до новин та інформаційних джерел, аби мати об'єктивну картину того, що відбувається в Україні й світі. Обидва ці питання я вже виніс в окремий фокус роботи моєї інституції.
Судова справа Сергія в Італії пройшла кілька етапів. Спочатку суд у Болоньї ухвалив рішення про екстрадицію до Німеччини. Однак пізніше Касаційний суд Італії скасував це рішення, вказавши на помилки в кваліфікації фактів європейським ордером на арешт. Після цього суд у Болоньї знову дав згоду на екстрадицію, і захисники Сергія подали нову касаційну скаргу.
19 листопада у Римі Верховний касаційний суд Італії розгляне чергову касацію у справі Сергія Кузнєцова. Вирішення цього питання визначить, чи буде можливість його екстрадиції до Німеччини, чи справу знову направлять на новий розгляд. Це стане важливим тестом для правосуддя в одній з провідних європейських держав: наскільки воно здатне забезпечити дотримання міжнародних зобов'язань, захист прав людини та врахування актуальних обставин, зокрема повномасштабної війни Росії проти України та статусу обвинуваченого як військовослужбовця.
Я щиро хотів бути цього дня в суді в Римі особисто, поруч із моїм радником, адвокатами, представниками української громади, які підтримують Сергія. Але вже 20 листопада я маю взяти участь у міжнародному заході, присвяченому звільненню та захисту українських дітей, незаконно вивезених Росією. Це інший, але так само важливий фронт нашої боротьби. Фізично поєднати ці дві події неможливо.
Проте це не означає, що 19 листопада я залишуся "осторонь" справи Сергія. У суді буде присутній мій представник, і ми підтримуватимемо постійний контакт. Вся команда нашої організації готується до швидкого реагування на будь-які рішення, зважаючи на правовий, публічний і міжнародний аспекти. Ми будемо тримати кулаки разом із родиною, адвокатами, українською спільнотою в Італії та всіма, хто підтримує Сергія.
Незалежно від вердикту суду, який буде оголошено 19 листопада, хочу підкреслити: наша діяльність не завершиться в цей день. Якщо рішення буде на користь Сергія, ми зосередимося на забезпеченні його належного виконання, щоб умови його утримання відповідали високим стандартам, щоб він отримував необхідну медичну допомогу, а його родина мала підтримку та можливість повернутися до звичного життя.
Якщо рішення виявиться негативним, це не означатиме поразку, а стане початком нового етапу боротьби – в іншій юрисдикції, з новими інструментами, але з тією ж метою: захистити українського військового, його гідність і права. Ми будемо співпрацювати з адвокатами, дипломатами, міжнародними партнерами та правозахисними організаціями, де тільки можливо зміцнити позицію Сергія Кузнєцова і забезпечити його захист.
Історія Сергія є яскравим прикладом долі однієї людини, але водночас вона слугує тестом для України: чи можемо ми, ведучи боротьбу на фронті, пам’ятати про кожного нашого громадянина, який опинився в скрутній ситуації за межами країни. Я сприймаю цю справу як складову важливої місії інституту Омбудсмана: ми будемо невтомно відстоювати права всіх наших героїв, захищати кожного військового, кожну незаконно ув’язнену особу та кожну дитину, викрадену окупантами.
