Станислав Асеев: "Человеческий ад": репортаж из Седнаи - лагеря смерти режима Башара Асада -- Блоги | OBOZ.UA
От редакции "Радио Свобода": Станислав Асеев посетил тюрьму Седная в Сирии, которая, по мнению правозащитников, стала символом жестокости режима Башара Асада, сбежавшего в Россию. На своей странице в Facebook Асеев поделился: "Седная (Sednaya). Печально известная тюрьма асадовского режима в Сирии. Узнав о этой фабрике смерти, я понял, что должен увидеть своими глазами эту "Изоляцию". И вот я здесь". Станислав Асеев провел 2,5 года в тюрьме "Изоляция", расположенной в оккупированном Россией Донецке. Этот текст является попыткой автора провести параллели между двумя тюрьмами, созданными российским и сирийским режимами для подавления тех, кто представляет для них угрозу.
Долина, окутанная мрачной тенью смерти.
Бейрут. Температура +18°C, в небе слышен гул израильского дрона, вокруг царит хаос дорожного движения, а разрушенные в результате бомбардировок здания создают мрачный пейзаж. На фоне этого контраста ярко выделяется реклама "Хезболлы" — организации, которая одновременно является политической силой в Ливане и вооруженной группировкой. США считают всю структуру "Хезболлы" террористической, тогда как в странах Евросоюза террористической признается только её военизированная часть. На улицах можно увидеть блокпосты и мужчин, предлагающих яркие воздушные шары на фоне руин, описывает ситуацию Станислав Асеев для "Радио Свобода".
Далее текст на языке оригинала.
Питаю у супроводу, хто ці люди. Відповідають, що це біженці: сирійці та палестинці, які намагаються заробити хоч якісь гроші, продаючи кульки, рибок, пташок, буквально сунучи їх у вікна автомобілів. Тим часом мотоциклісти ледь не потрапляють під колеса машин, які постійно підрізають один одного: у Бейруті важко знайти авто без подряпин, і наразі ніхто на це не звертає уваги.
Саме звідси починається шлях до сирійської в'язниці Седная - чергового відкриття людства у справі тортур та страт.
Наразі єдиним шляхом до табору смерті Башара Асада є через Ліван.
Я прибув до країни у супроводі офіцерів ГУР, які займатимуться евакуацією українських громадян з Сирії та паралельно - відвезуть мене до Седнаї, забезпечивши максимально можливу безпеку тут.
Тема безпеки розпочинається вже в долині Бекаа, яку нам потрібно перетнути, аби дістатися до сирійського кордону. На відміну від Бейрута, ця місцевість розділена на різні зони впливу, але в значно більш хаотичній та невизначеній формі: поняття "контроль" тут є надзвичайно відносним – в Бекаа жоден аспект не підлягає повному контролю.
Долина розділена між "Хезболлою" та місцевими кримінальними угрупованнями, які займаються торгівлею зброєю, наркотиками та людьми. Тут можна знайти як маленькі містечка, так і віддалені укриття в горах, де сховались різні банди. Окрім того, в Бекаа частково оселилися російські війська після їхньої втечі з Хомсу, що стало для мене найнеприємнішою новиною серед усіх інших подій, про що мене заздалегідь попередили в Стамбулі.
Проте, з певними запевненнями ми успішно досягаємо кордону між Ліваном і Сирією, де виникає незвичайна ситуація з документами.
Суть у тому, що Сирія є офіційно визнаною державою, але через зміни в уряді та його нову структуру не здійснюється фіксація в'їзду чи виїзду. Таким чином, коли ви покидаєте Ліван, це виглядає так, ніби ви вирушаєте в нікуди, і те ж саме можна сказати про повернення – у паспорті немає жодних відміток, що свідчать про вашу подорож.
Перед від'їздом з Бейрута до кордону з Сирією, ми отримали суперечливу інформацію про те, хто саме контролює цей перехід — навіть з припущенням, що на ньому взагалі немає жодних сил.
Проте на першому блокпості можна побачити осіб у формі військових — представників угрупування "Хаят Тахрір Аль-Шам", яке визнане терористичним у Сполучених Штатах. Це угрупування тісно пов'язане з ан-Нусрою і фактично стало новою силою в Сирії. Другий блокпост також під їх контролем, але ситуація виглядає дещо інакше: до автомобіля підбігає група з близько десяти осіб у цивільному, озброєних автоматичними гвинтівками, які з криками та жестикуляцією вимагають проїжджати швидше.
Після в'їзду до Сирії одразу відкриваються зміни, які відбулись у країни: скрізь, де тільки можна сирійці здерли чи замалювали портрети Башара Асада, змінили прапор (замість червоної смуги стала зелена та додалася зірка), а вже на в'їзді в Дамаск наштовхуєшся на спалені танки та навіть знищений російський "Панцир".
"Людська різня"
У Дамаску зустрічає представник нової влади, Алі, який погодився супроводити нас до Седнаї: зі столиці до тюрми десь тридцять хвилин їзди.
Навіть при під'їзді до цього концентраційного табору, його масштаби вражають. Це більше схоже на невелике закрите місто, оточене парканом з колючим дротом, вежами та, за деякими даними, ще й заміноване по периметру.
До того ж, під час нашого візиту, тюрма почала горіти, і її територію та приміщення затягував їдкий дим.
Першою річчю, яка привертає увагу на території Седнаї, є безладно вириті ями, що оточують табір. Ці ями стали наслідком спроб виявити підземні камери в'язниці, де, за припущеннями, могла знаходитися більшість ув'язнених.
Незважаючи на те, що ми досягли Седниї вже пізно ввечері, нам пощастило натрапити на сирійську сім'ю, яка блукала територією тюрми в пошуках хоч якихось слідів своїх близьких, що колись були тут.
Оскільки всі приміщення вже були ретельно оглянуті, деякі особи все ще мають надію виявити підземні кімнати, вхід до яких, можливо, залишився непоміченим іншими.
Родичі розвішують по околицях знімки своїх коханих, які багато років тому безслідно зникли за стінами виправної установи.
Насправді, серед усіх вражень, які я пережив, найбільше жаху у мене викликала саме ця ситуація в Седнаї.
Після того, як адміністрація в'язниці буквально розчинилася у повітрі, кинувши в камерах тисячі в'язнів, - ніхто не може дати відповідь, скільки людей тут були і, можливо, ще досі тут є.
Зрозуміло, що якщо в підземеллі є рівні, то укладених там не лише не годують, але, що ще гірше, не надають їм воду вже протягом кількох тижнів. Отже, шанси знайти живих у таких умовах виглядають вкрай низькими. Внаслідок цього виникає відчуття, немов ви блукаєте серед кладовища, яке все ще дише.
На зворотному шляху наші співвітчизники, яких ГУР вивіз із Сирії, ділилися враженнями, зазначаючи, що у Латакії практично кожен має знайомих, які або самі, або їхні близькі, пережили ув'язнення в різних в'язницях за часів правління Асада.
Один з колишніх в'язнів підрахував, що він пройшов 72 сходинки, коли його вели з мішком на голові з камери угору і назад.
Таким чином, підвальні методи в цій місцевості були типовими, подібно до того, як це спостерігалося в Росії.
Чи, можливо, вони десь у темряві підземель, або ж вже зустріли свою долю?
Проте, розслідування наявності підземних кімнат у Седнаї не принесли жодних результатів і на час нашого візиту були зупинені. За словами нашого гіда Алі, теорії про існування підземних просторів базуються на даних з двох джерел.
По-перше, деякі з тих, кого звільнили з Седнаї, стверджують, що певний час їх утримували в безвіконних приміщеннях, перш ніж перевести на верхні поверхи. По-друге, за даними сирійського міністерства внутрішніх справ, загальна кількість ув'язнених у Седнаї може сягати десятків тисяч, тоді як фактично було звільнено лише дві тисячі. Однак цей аргумент втрачає силу, зважаючи на наявність камер для катувань та страт, які стали звичною практикою в цій в'язниці.
Знайдений в приміщенні прес для розчавлення людей, а також так звана "кислотна кімната" та системні страти, які всі ці роки фіксували правозахисники, можуть означати, що решту в'язнів режим Асада просто знищив.
За даними Сирійської обсерваторії з прав людини, розташованої в Лондоні та займається моніторингом конфлікту в Сирії, в період з 2011 по 2018 рік понад 30 000 ув'язнених стали жертвами страти або загинули через голод, недбалість у медичному догляді чи тортури.
На першому поверсі Седнаї розташовувались адміністративні приміщення, зокрема кухня, а також був облаштований своєрідний "тимчасовий ізолятор". У клітках тут утримували осіб, які щойно прибули до табору для проходження фільтраційних процедур, після яких їх планувалося розмістити на верхніх поверхах.
На верхніх поверхах цієї будівлі знаходилася адміністрація в'язниці, яка в повному складі втекла з установи.
Наступні поверхи були призначені для утримання в'язнів: розділені на три секції, вони вміщували тисячі людей у практично голих камерах. Алі розповідає, що в деяких із них могло перебувати до 50 осіб, що змушувало в'язнів спати на боці, притискаючись один до одного, аби знайти місце на холодній підлозі. Варто зазначити, що ви спите на бетоні посеред пустелі, де температура коливається: від палючої спеки вдень до лютої холоднечі вночі.
Про таку форму ночівлі мені розповідали і кримінальники-рецидивісти в "Ізоляції": вона практикувалася на початку 90-х в різних "централах" України та Росії. Загалом, форми виживання в'язнів копіюють форми впливу на них, тому у подібних до Седнаї, "Ізоляції" чи Абу-Грейб місцях багато елементів є схожими.
Про страти в Седнаї досі нагадують одежа для страчених — яскраво-помаранчева роба, що безладно розкидана на землі, звисає з мотузок і навіть спеціально виставлена для журналістів поруч із будівлею в'язниці.
Власне, в останні роки свого існування Седная була перш за все табором смерті, де тортури та страти в'язнів мали системний характер, через що й отримала серед місцевих назву "людська скотобійня": бранцям ламали хребти, повільно згинаючи їх спеціальними дошками, били, ґвалтували, морили голодом та страчували, розчиняючи рештки кислотою.
У цьому контексті можна помітити ще одну паралель із "Ізоляцією": у часи правління Асада Седная викликала настільки великий страх серед сирійців, що люди навіть уникали вимовляти її назву вголос, аби не привернути зайвої уваги. Це нагадує про те, як адміністрація "Ізоляції" хизується тим, що громадський транспорт намагається обминати зупинку біля в'язниці в Донецьку, оскільки її бояться.
Сьогодні Седная стала частиною минулого.
Як і в кожному сирійському домі, сонячне світло проникає в її порожні кімнати, висвітлюючи стіни для об'єктивів багатьох журналістів, для яких це лише частина їхньої професії.
Сподіваюсь, що на сьогоднішній день страждання тут вже залишилися позаду. Проте, чи стануть вони остаточною частиною минулого для народу Сирії, зможе продемонструвати лише час, який впорається з будь-якою ейфорією.
