Станіслав Асєєв: "Людська скотобійня": звіт з Седнаї - табору смерті Башара Асада -- Блоги | OBOZ.UA
Від редакції "Радіо Свобода": Станіслав Асєєв побував у в'язниці Седная у Сирії. Це місце, за визначенням правозахисників, є символом жорстокості Башара Асада, який утік до Росії. Асєєв написав на своїй сторінці у Facebook: "Седная (Sednaya). Сумнозвісна в'язниця режиму Асада в Сирії. Коли вперше дізнався про цю фабрику смерті, вирішив, що обов'язково маю побачити на власні очі масштабовану "Ізоляцію". І ось я тут". Станіслав Асєєв 2,5 років провів у в'язниці "Ізоляція", створеній в окупованому Росією Донецьку. Цей текст є спробою автора порівняти дві тюрми, які російський і сирійський режими створили для тих, у кому бачать загрозу для себе.
Шляхом крізь долину смертоносної тіні.
Бейрут. Температура +18°C, у небі шумить ізраїльський дрон, на вулицях панує хаос через затори, а зруйновані внаслідок бомбардувань будівлі нагадують про жахливі події. Яскрава реклама "Хезболли" привертає увагу (дана організація є водночас політичною силою та збройним формуванням у Лівані; США вважають "Хезболлу" терористичною організацією, тоді як в ЄС терористичним вважається лише її військовий підрозділ - прим. ред.). Блокпости та чоловіки з яскравими повітряними кульками контрастують із навколишніми руїнами, описує Станіслав Асєєв для "Радіо Свобода".
Запитую у охорони, хто ці люди. Відповідають – це біженці: сирійці та палестинці, які намагаються заробити хоч якісь кошти, продаючи кульки, рибок і птахів, буквально підсовуючи свої товари до вікон автомобілів. Тим часом мотоциклісти ледь не потрапляють під колеса, оскільки їх обганяють авто з ушкодженнями: у Бейруті важко знайти машину без вм'ятин, і зараз це нікого не хвилює.
Саме тут розпочинається дорога до сирійської в'язниці Седная – ще одного жахливого відкриття в історії людства, пов'язаного з тортурами та стратою.
Відтепер єдиний шлях до табору смерті Башара Асада проходить через Ліван.
Я приїхав до країни разом з офіцерами ГУР, які відповідатимуть за евакуацію громадян України з Сирії, а також паралельно доставлять мене до Седнаї, гарантувавши найбільшу можливу безпеку в цьому регіоні.
Проблеми безпеки виникають вже в долині Бекаа, яку ми повинні перетнути на шляху до сирійського кордону. Як і в Бейруті, ця місцевість поділена на кілька зон впливу, але в значно більш безладному та умовному вигляді: поняття "контроль" тут має досить умовний зміст — в Бекаа ні для кого немає повного контролю над ситуацією.
Долина розділена між "Хезболлою" та місцевими злочинними угрупованнями, які займаються торгівлею зброєю, наркотиками та людьми. Тут можна знайти як звичайні маленькі містечка, так і приховані "схованки" в горах, де ховаються різні групи. Крім того, до Бекаа частково прибули російські сили після їх відступу з Хомсу, що стало для мене найгіршою новиною серед усіх інших обставин, про що мене попередили ще в Стамбулі.
Проте з наявністю певних гарантій ми успішно досягаємо кордону між Ліваном та Сирією, де виникає незвичайна ситуація з документами.
Ситуація полягає в тому, що Сирія є офіційно визнаною державою, але внаслідок зміни влади та її нової організації не здійснюється реєстрація в'їзду та виїзду. Таким чином, ви виїжджаєте з Лівану, ніби потрапляючи в нікуди, і повертаєтеся знову нізвідки, якщо орієнтуватися виключно на штампи у вашому паспорті.
Перед відправленням з Бейрута до сирійського кордону ми отримали суперечливу інформацію про те, хто насправді контролює цю ділянку - навіть існувала версія, що там взагалі немає жодних сил.
Проте, вже на першому блокпості можна зустріти осіб у військовій формі – це представники "Хаят Тахрір Аль-Шам" (група, визнана терористичною у США – ред.), яка має зв'язки з ан-Нусрою і фактично стала новою владою в Сирії. На другому блокпості ситуація схожа, але виглядає інакше: до автомобіля підбігає кілька осіб у цивільному, озброєні автоматичною зброєю, і, використовуючи крики та жести, вимагають швидше проїжджати.
Після перетворення кордону на сирійську територію одразу помічаєш численні зміни, що відбулись у країні: скрізь, де це можливо, сирійці зняли або замалювали портрети Башара Асада, змінили національний прапор (замість червоної смуги з'явилася зелена, а також була додана зірка). А вже на під'їзді до Дамаска можна зустріти згорілі танки і навіть знищений російський "Панцир".
"Скотобійня людей"
У Дамаску нас зустрічає представник нової адміністрації, Алі, який охоче погодився стати нашим гідом до Седнаї: від столиці до в'язниці шлях займає приблизно тридцять хвилин на автомобілі.
Навіть коли наближаєшся до цього концентраційного табору, його розміри справляють враження. Це більше нагадує маленьке ізольоване містечко, обгороджене парканом з колючого дроту, з вежами на території, а за деякими свідченнями, навіть оточене мінами.
Крім того, під час нашого приїзду в'язниця раптом спалахнула, і її територію і будівлю заповнив густий їдкий дим.
Перш ніж ви звернете увагу на територію Седнаї, вас вразять безладно викопані ями, що оточують табір. Ці глибокі вирви є наслідком пошуків підземних камер в'язниці, де, за різними теоріями, повинна була утримуватись більшість в'язнів.
Хоча ми прибули до Седнаї вже під вечір, навіть у цей час ми натрапили на сирійську родину, яка блукала територією в'язниці, сподіваючись відшукати хоч якісь сліди своїх близьких, що опинилися тут.
Оскільки кожне приміщення вже перевірили, такі люди все ще сподіваються знайти підземні камери, вхід до яких, можливо, не помітили інші.
Рідні розклеюють територією фото своїх близьких, які багато років тому просто зникли за парканом тюрми.
Насправді, з усього, що я спостерігав, найсильніші емоції у Седнаї, принаймні у мене, викликало саме це.
Після того, як адміністрація в'язниці буквально розчинилася у повітрі, кинувши в камерах тисячі в'язнів, - ніхто не може дати відповідь, скільки людей тут були і, можливо, ще досі тут є.
Очевидно, що якщо існують підземні поверхи, то бранців там ніхто не годує та - що гірше - не дає пити вже декілька тижнів. А значить, і знайти живих у таких камерах було б малоймовірно. Через це складається враження, ніби ви ходите по кладовищу, яке ще ворушиться.
До речі, під час повернення наші співгромадяни, яких ГУР евакуювало з Сирії, ділилися враженнями про те, що в Латакії практично у кожного є знайомі, які або самі, або їхні близькі проходили через різні в'язниці за часів правління Асада.
Один із колишніх в'язнів нарахував 72 сходинки, поки його водили з мішком на голові з камери нагору і назад.
Тож підвальна практика тут була характерна, так само як і для Росії.
Чи, можливо, вони досі ховаються в підземних лабіринтах, чи вже зазнали покарання?
Втім, пошуки підземних камер в Седнаї не дали ефекту, і на момент нашого візиту були припинені. Як каже наш гід, Алі, припущення про підземні приміщення ґрунтуються на інформації із двох джерел.
По-перше, деякі з тих, кого звільнили з Седнаї, розповідають, що певний час їх утримували в приміщеннях без вікон, перш ніж їх перевели на верхні поверхи. По-друге, згідно з даними сирійського міністерства внутрішніх справ, загальна кількість в'язнів у Седнаї має сягати кількох десятків тисяч, тоді як на свободу вийшли лише дві тисячі. Однак цей аргумент втрачає силу в світлі відомостей про камери тортур та страти, які тут стали звичною практикою.
Виявлений у приміщенні прес для розчавлення людей, а також так звана "кислотна кімната" і систематичні стратегії, які протягом усіх цих років фіксували правозахисники, можуть свідчити про те, що решту підсудних режиму Асада просто ліквідували.
Згідно з підрахунками Сирійської обсерваторії з прав людини, що базується в Лондоні та спостерігає за війною у Сирії, між 2011 і 2018 роками більше 30 000 ув'язнених були страчені або померли від голоду, медичної недбалості або тортур.
На першому поверсі Седнаї розташовувалися адміністративні приміщення, зокрема кухня, а також функціонував свого роду "тимчасовий ізолятор": у клітках опинялися новоприбулі, яких тільки що доставили до табору для проходження фільтраційних процедур перед подальшим розміщенням на верхніх поверхах.
Вище цих приміщень розташовувалася адміністрація тюрми, яка у повному складі втекла з в'язниці.
Наступні поверхи були призначені для утримання в'язнів, які були розділені на три секції. Це приміщення вміщувало тисячі осіб у практично порожніх камерах. За словами Алі, в деяких з них перебувало до 50 людей, що змушувало в'язнів спати на боці, тісно притискаючись один до одного, щоб втиснутись на підлогу. Варто зазначити, що умови були вкрай важкими: ви спали на бетоні посеред пустелі, де температура змінювалася від пекельної спеки вдень до крижаного холоду вночі.
Про таку форму ночівлі мені розповідали і кримінальники-рецидивісти в "Ізоляції": вона практикувалася на початку 90-х в різних "централах" України та Росії. Загалом, форми виживання в'язнів копіюють форми впливу на них, тому у подібних до Седнаї, "Ізоляції" чи Абу-Грейб місцях багато елементів є схожими.
Про страти в Седнаї навіть сьогодні нагадує одяг смертників - яскраво-помаранчева роба, яка валяється під ногами, висить на мотузках та вже спеціально виставлена для журналістів поруч із корпусом в'язниці.
У своїх останніх роках існування Седная перетворилася на справжню фабрику смерті, де тортури та страти в'язнів стали звичним явищем. Це жахливе місце здобуло серед місцевих жителів прізвисько "людська скотобійня". Тут катували людей, ламаючи їм хребти за допомогою спеціально виготовлених дошок, піддавали жорстоким побиттям, знущалися, морили голодом і знищували, розчиняючи останки у кислоті.
У цьому контексті можна відзначити ще одну паралель із "Ізоляцією": за часів правління Асада Седная викликала настільки жахливі почуття у сирійців, що вони навіть остерігалися вимовляти її назву вголос, аби не привернути зайвої уваги. Це нагадує про те, як адміністрація "Ізоляції" хизується тим, що громадський транспорт навіть не зупиняється на зупинці поруч із донбаською в'язницею, адже люди бояться наближатися до цього місця.
Сьогодні Седная - вже історія.
Як і в будь-якому іншому сирійському домі, сонячні промені проникають у її порожні кімнати, освітлюючи стіни для фотографів, які приїхали з багатьох куточків світу. Для них це всього лише частина професійних обов'язків.
Хотілося б сподіватися, що на даний момент страждання в цьому регіоні вже завершилися, проте чи залишаться вони лише спогадом для сирійського народу, зможе продемонструвати лише час, який зможе витримати будь-які хвилювання.
