Тодіс Гильфадоттір: Європа повинна розробити механізм встановлення "інтернет-правил", які регулюватимуть онлайн-простір.

Спеціальна посланниця Генерального секретаря Ради Європи з питань дітей в Україні обговорила важливість медіа в документуванні воєнних злочинів Росії, а також захист прав дітей та їх безпеку у цифровому просторі.

В рамках консультацій з реалізації плану дій "Демократична безпека для України" Ради Європи на 2027–2030 роки, до Києва прибула спеціальна посланниця Генерального секретаря Ради Європи по питанням дітей України, Тордіс Колбрун Рейкфьорд Гильфадоттір. До грудня 2024 року вона займала кілька важливих посад у міністерствах уряду Ісландії, зокрема, була міністеркою закордонних справ під час Ісландського головування в Комітеті міністрів Ради Європи у 2023 році.

"Детектор медіа" поспілкувався з пані Гильфадоттір про роль медіа у висвітленні процесу повернення українських дітей після депортації, про етичні моменти, захист прав дітей на цифрових платформах і про те, чи завжди інтереси конкретної дитини мають бути вищими за суспільний інтерес.

Пані Гильфадоттір, у часи війни діти стають найвразливішою категорією населення. Рада Європи активно працює над підтримкою українських дітей, включаючи тих, хто зазнав депортації. Яке місце медіа в цьому важливому процесі?

Важливість медіа в цьому контексті є безсумнівною. Їхня роль у поширенні інформації серед населення, особливо за межами країни, є критичною. Це необхідно, щоб громадськість усвідомлювала масштаб російських військових злочинів. Люди повинні розуміти, що ці злочини мають системний і стратегічний характер. Тому забезпечення незалежності медіа має першочергове значення для їхньої діяльності. Крім того, ми стикаємося з величезними обсягами пропаганди та дезінформації, які потребують нашої протидії. Для цього потрібні вільні та незалежні медіа, здатні виконувати свої функції. Це ті ЗМІ, яким довіряють як звичайні громадяни, так і політики, здатні реагувати на їхні публікації та ухвалювати відповідні рішення.

І ще одна маленька заувага, щоб розглянути цю ситуацію з іншого ракурсу. Я спілкувалася з молодими людьми, які нещодавно переїхали до Києва з тимчасово окупованих регіонів. Я запитала їх: "Як вам вдалося зберегти ясність розуму та свідомість у русифікованій школі?" Один із них відповів: "Я користувався інтернетом і читав якісну журналістику. Я знайомився з правдивими статтями". Отже, навіть для дітей, які були депортовані, чи тих, хто живе в окупованих територіях, доступ до якісної журналістики є вкрай важливим.

Які медіа ви б виділили, обговорюючи висвітлення питання українських дітей у контексті війни, особливо тих, хто був депортований?

Процеси повернення дітей, які були депортовані, активно висвітлюються провідними європейськими мейнстрімними медіа, які мають чітку відповідальність і користуються довірою. Що стосується української ситуації, варто виділити Суспільне, а також "Українську правду" і "Європейську правду". Ці медіа також є важливими гравцями, які співпрацюють з Радою Європи, зокрема в рамках медіапроєктів.

-- Чи достатньо, на вашу думку, висвітлюють у світовій пресі злочини Росії, зокрема, і щодо викрадення дітей?

Цю тему слід піднімати і обговорювати знову і знову. У Європі, США та інших куточках світу ще є чимало людей, які не усвідомлюють реального стану речей. Вони можуть переглядати новини, але не завжди розуміють загальний контекст подій. Значна частина суспільства все ще піддається впливу пропаганди, вважаючи, що це була лише "гуманітарна місія" і що дітей нібито рятували. На жаль, багато хто не усвідомлює всієї злочинності цих дій. Це систематичний і стратегічний процес, який є невід'ємною частиною політики Росії та її агресії проти України. Ситуація потребує змін. Ми повинні активно поширювати правдиву інформацію, аби люди знали, що насправді відбувається.

Але не тільки медіа, а й політики також мають порушувати тему. Політики повинні долучатися до поширення цієї інформації та привернення уваги до проблеми депортованих дітей. І взагалі, кожен, хто має таку можливість, повинен бути залучений до цієї справи.

Які основні загрози пов'язані з висвітленням інформації про повернення депортованих дітей?

-- На мій погляд, основні стейкхолдери повинні координувати свої дії між собою, щоб хтось один не оприлюднив інформацію, яка може зашкодити діяльності інших -- тих, хто збирає дані та надає їх для подальшого підтвердження відповідальності російських злочинів. Уся інформація збирається в одному місці, але не все можна публікувати офіційно. Я гадаю, що стейколдери дотримуються певних правил і знають, яку саме чутливу інформацію не можна показувати, щоб не нашкодити дітям. Наприклад, обличчя дітей закриті; прізвища не оприлюднюють тощо.

Таким чином, я вважаю, що важливо усвідомлювати і розуміти, як ми, а також медіа, повинні захищати права дітей. В цьому контексті було розроблено ряд рекомендацій Ради Європи, впроваджених у 2018 році, які також доступні українською мовою. Крім того, на національному рівні існують кодекси, які можуть слугувати орієнтиром для всіх медіа та журналістів.

Чи повинні інтереси дитини завжди мати пріоритет над суспільними потребами?

-- Це дуже влучне питання. Вся ідея захисту прав дитини полягає в тому, що інтереси дитини мають бути на першому місці.

На моїй батьківщині, в Ісландії, існує вислів, що навіть найсучасніші наміри не можуть виправдати порушення волі дитини. Безумовно, іноді з'являється спокуса ігнорувати права чи потреби дитини на користь "суспільного блага" або інтересів широких мас. Проте, основна концепція полягає в тому, що ми повинні захищати дитячі права та діяти виключно в її найвищих інтересах. У нас є суворі нормативні акти, які чітко встановлюють, що всі рішення в системі повинні базуватися на найкращих інтересах дитини. ЗМІ, звісно, підтримують дух цих законів, але водночас мають свої власні етичні принципи, які це закріплюють.

Проте до гри можуть долучитися соціальні мережі. Час від часу виникають новини або дані про певну дитину, які починають швидко розповсюджуватися в соцмережах. Це створює для медіа етичну дилему: чи слід підтримувати поширення цієї інформації (якщо це може зашкодити дитині), чи утриматися від цього.

На мою думку, всі дії, які ми здійснюємо в рамках роботи Ради Європи для захисту прав дітей та забезпечення їх реалізації, повинні бути реалізовані без жодних компромісів. Ми зобов'язані ставити права дитини на перше місце.

Які, на вашу думку, основні виклики, пов'язані із захистом дітей у віртуальному просторі?

Цифровий простір є значущим, але також і ризикованим середовищем.

Ми спостерігаємо зростання загроз як в Україні, так і в Європі в цілому. Одним із прикладів є вербування дітей з метою їхньої радикалізації або підкупу для вчинення злочинів. Це лише один із аспектів проблеми. Крім того, наші дослідження свідчать про те, що діти в інтернеті є особливо вразливими. Зокрема, українські діти, які проводять багато часу в мережі, наприклад, коли залишаються вдома на онлайн-навчанні, стають мішенню для злочинців, які прагнуть їх експлуатувати або завдати їм шкоди.

На інформаційних платформах і в соціальних мережах практично немає чітко визначених "правил гри". Великі технологічні компанії користуються цим на свій розсуд, а механізми для їхнього регулювання та контролю поки що не розроблені.

Свобода слова та свобода вираження поглядів є фундаментальними правами людини. Проте права людини існують для людей, а не для ботів. Це виклик, для розв'язання якого Європі має вистачити мудрості та сміливості -- знайти спосіб створити "правила дорожнього руху" в інтернеті. Адже це є викликом для демократичної стійкості та доступу до правдивої інформації. У будь-якому суспільстві.

Це питання стосується не лише України. Можу з упевненістю стверджувати, що в цілому Україна демонструє більшу стійкість у цьому аспекті, ніж чимало інших країн.

Яким чином Рада Європи може реагувати на ці виклики?

Один із основних підходів до вирішення цієї проблеми полягає у гарантуванні надійної свободи ЗМІ в усіх країнах-членах Ради Європи. Відомо, що Європейський Союз, використовуючи свої регуляторні механізми, наразі намагається знайти способи внесення змін до законодавства, щоб вирішити це питання. Для деяких країн ця проблема є більш актуальною, ніж для інших.

Отже, основними елементами є медіаграмотність та свобода вираження думок. Необхідно навчати людей, щоб як діти, так і дорослі усвідомлювали можливі загрози і мали своєрідний "імунітет" до дезінформації. Важливо пам'ятати, що інформація в мережі не завжди є достовірною. Вміти аналізувати та перевіряти її – це важливий навик. Нам слід зупинитися і задуматися: чи готові ми вжити всіх необхідних заходів, щоб зберегти свободу медіа та їхню здатність ефективно виконувати свої функції?

-- Які інформаційні заходи планує Рада Європи на підтримку дітей України?

Ми продовжимо використовувати всі наші платформи.

Я говорю про ПАРЄ (Парламентську асамблею), в якій працюють народні обранці, а також про парламентську мережу, що займається питаннями дітей в Україні в межах цієї Асамблеї. Ситуація в Україні нині є основним пріоритетом у всіх напрямах діяльності Ради Європи: від рівня Комітету міністрів (на дипломатичному рівні) до Консультативної групи щодо дітей України (CGU).

Наразі ми активно працюємо над створенням нового Плану дій для України на період 2027-2030 років. Наша команда знаходиться в Києві та проводить зустрічі з усіма зацікавленими сторонами. Це надзвичайно важливо для того, щоб чітко окреслити основні пріоритети та напрямки, на які варто зосередитися. Основна мета цього Плану дій полягає в тому, щоб допомогти Україні підготуватися до реалізації реформ, необхідних для отримання членства в Європейському Союзі.

Так, ми здатні залучити всі ці впливові платформи в Європі. Серед них — ПАРЄ, різні міжнародні форуми за межами України, а також європейські установи. Все, що входить до системи управління Європи та отримує увагу в спеціалізованих ЗМІ.

Наша ціль полягає в тому, щоб створити всебічно розвинене майбутнє для усіх, зокрема для дітей, гарантуючи їм захист не лише фізичний, але й психологічний.

Моя діяльність як Спеціального представника зосереджена виключно на питаннях, що стосуються українських дітей. Мій мандат включає захист прав дітей, які знаходяться як в Україні, так і в Європі, а також стосується проблеми незаконно переміщених і депортованих дітей. У рамках своєї роботи я активно беру участь у важливих заходах: конференціях, міжнародних форумах, виступаю на панельних дискусіях, записую подкасти та інтерв'ю для медіа. Я також підтримую всіх зацікавлених осіб в Україні у висвітленні їхньої діяльності. Моє завдання полягає у створенні "мостів" і забезпеченні того, щоб захист дітей залишався на порядку денному для всіх наших друзів і партнерів. Ми повинні переконатися, що громадськість в інших країнах обізнана про реальну ситуацію, в якій опинилися українські діти, незалежно від їхнього місцезнаходження. Це також відображається у численних звітах, над якими я наразі працюю.

Що спонукало вас звернути увагу на питання захисту українських дітей? Чи є у вас особистий досвід, який став поштовхом до цього?

Протягом п'яти років я була частиною державної служби. У кінці листопада 2021 року, після створення нової коаліції, я отримала призначення на посаду міністерки закордонних справ і оборони Ісландії.

Я родом із дуже мирної країни, яка ніколи не знала загарбницьких воєн. Мій перший робочий день збігся з зустріччю міністрів закордонних справ країн НАТО в Ризі, де нам надали інформацію про високу ймовірність вторгнення Росії в Україну.

Коли це відбулося, вся моя діяльність на посаді міністерки була безпосередньо чи опосередковано пов'язана з війною, що розгорнулася в повному обсязі. Цей момент став переломним для Європи. Я вирішила зайнятися політикою, бо високо ціную основні демократичні принципи, але ніколи не уявляла, що ці принципи зазнають такої суворої перевірки всього лише через два місяці після мого вступу на посаду.

Це стало надзвичайно близьким для мене. У мене в пам'яті залишився вечір перед початком масштабного конфлікту: ми вже усвідомлювали, що атака, найімовірніше, відбудеться цієї ночі. Я спостерігала за своїми двома дітьми, які були в абсолютній безпеці в спокійній країні, і усвідомлювала, що їхнє покоління виросте в зовсім іншій Європі та іншому світі, ніж той, у якому зростала я.

Тому я вирішила діяти рішуче. Ми приймали рішення, на які раніше навіть не наважувалися. Пам'ятаю, як стояла в кімнаті сина і за допомогою телефону організовувала відправлення вантажних літаків для перевезення старих радянських озброєнь з інших європейських країн до України. Це сталося на другий день війни. В Ісландії немає власної армії чи зброї для відправки, але ми маємо транспортні літаки, і вирішили їх надати для допомоги.

Пізніше, коли Ісландія взяла на себе головування в Комітеті міністрів Ради Європи, було ухвалено рішення організувати Саміт лідерів країн та урядів у Рейк'явіку. Ця подія стала значним досягненням: ми започаткували Реєстр збитків, що стало першим практичним кроком до притягнення Росії до відповідальності, а також заснували Консультативну групу з питань дітей.

Коли я пішла з уряду та стала депутаткою від опозиції, Генеральний секретар Ради Європи запропонував мені посаду Спеціального представника. Це була величезна честь. Пам'ятаю, як після співбесіди він зателефонував і сказав, що посада моя. Я саме летіла додому, була одна в літаку й навіть трохи розплакалася від щастя. Я відчуваю себе неймовірно щасливою, що можу присвятити себе справі, яка є набагато більшою і важливішою за мене особисто.