Юридичний портал

Тортури за закритими дверима: як Росія позбавляє контролю над місцями ув'язнення

Міжнародні організації можуть документувати катування українців у російському полоні, але фактично не здатні контролювати умови їхнього утримання

На початку листопада цього року Російська Федерація офіційно припинила свою участь у Європейській конвенції з метою запобігання катуванням. Це рішення означає, що Європейський комітет з профілактики катувань (КЗК) більше не матиме можливості здійснювати перевірки умов утримання в'язнів у цій країні. Які наслідки це матиме для тисяч українців, як військових, так і цивільних, яких Москва тримає в місцях позбавлення волі?

Що таке КЗК?

КЗК - це незалежний орган моніторингу, заснований Радою Європи відповідно до Європейської конвенції про запобігання катуванням, ухваленої 26 листопада 1987 року. Конвенція почала діяти 1 лютого 1989 року, в цей же час розпочав свою діяльність Комітет. Його заснування стало значним кроком вперед у міжнародному праві: замість того, щоб лише карати злочинців після вчинення злочину, було запроваджено систему регулярних перевірок місць позбавлення волі з метою запобігання катуванням.

Головною метою КЗК є проведення регулярних перевірок місць, де особи утримуються без власного бажання. Це стосується не лише пенітенціарних закладів. У його компетенцію входять також слідчі ізолятори, виправні установи, відділення поліції, психіатричні лікарні та інші заклади, в яких людина може бути позбавлена волі за рішенням держави.

Особливість Комітету полягала в його широких повноваженнях. Його представники могли відвідувати будь-які місця несвободи на території держави-учасниці, безперешкодно пересуватися територією установ, спілкуватися з ув'язненими без присутності адміністрації, отримувати інформацію про умови утримання, медичне забезпечення, харчування та поводження з ув'язненими.

Візити могли бути як запланованими (зазвичай раз на чотири роки), так і позаплановими, що виникали в разі необхідності термінової перевірки. Державні органи заздалегідь інформували про намір провести візит, але після отримання повідомлення інспектори мали право без попередження відвідати певну установу.

Російська Федерація та Країни Західної Конфедерації

За результатами кожного візиту Комітет готував звіт, у якому викладав виявлені проблеми та рекомендації щодо їх усунення. Далі відбувався діалог із національною владою: держава мала відповісти на зауваження й повідомити, яких заходів ужила. Звіти зазвичай були конфіденційними, але уряди могли погодитися на їх оприлюднення. Якщо держава відмовлялася співпрацювати або ігнорувала рекомендації, Комітет мав право зробити публічну заяву.

Важливо зазначити, що КЗК не виконував функції суду і не ухвалював жодних вироків. Він не визначав кримінальну відповідальність конкретних осіб, що займають посади. Основною метою КЗК було запобігання катуванням шляхом незалежного моніторингу та надання рекомендацій. Таким чином, його діяльність доповнювала роботу Європейського суду з прав людини. КЗК мав змогу спостерігати за подіями, що відбуваються за закритими дверима російських в'язниць, тоді як ЄСПЛ, зазвичай, розглядав вже скоєні порушення.

Росія стала учасником конвенції в 1998 році. Впродовж періоду до 2021 року Європейський комітет із запобігання катуванням провів 30 візитів у країну, відвідавши понад 450 установ, де утримуються ув’язнені. Проте, за весь час перевірок, лише чотири звіти були оприлюднені російською владою, тоді як інші залишилися під грифом секретності. Таким чином, навіть будучи формальним учасником конвенції, Росія фактично обмежувала відкритість своєї пенітенціарної системи.

Після 2021 року співпраця була зупинена: російська влада більше не дозволяла представникам Комітету доступ до своїх установ. Вихід з конвенції, що відбудеться 1 листопада 2026 року, лише формально підтвердив цю ізоляцію.

Українці, які потрапили в полон до Росії: система катувань та жорстокості.

Визначити точну кількість українців, які перебувають в російському полоні, є досить складним завданням. За інформацією Медійної ініціативи з прав людини на 16 вересня 2026 року, Російська Федерація незаконно утримує 2654 цивільних українців. Однак, насправді їхня кількість, ймовірно, значно більша. Ситуація цивільних осіб часто є ще складнішою, ніж у випадку військовополонених, оскільки Росія не класифікує їх як окрему категорію незаконно утримуваних. Натомість, затримання цивільних часто оформлюється як кримінальне переслідування відповідно до російського законодавства.

І військовополонені, і цивільні українці зазнають у Росії катувань та жорсткого поводження. За даними ООН, про це повідомили 96% опитаних звільнених українських військовополонених і 84% звільнених цивільних. Ще в жовтні 2024 року Незалежна міжнародна комісія ООН дійшла висновку, що катування українських цивільних і військовополонених російською владою мають ознаки злочину проти людяності. Причому йшлося не тільки про окуповані українські території: Комісія встановила відповідні практики також у місцях утримання на території самої Російської Федерації.

Масштаби та жорстокість катувань, з якими стикалися українці в російському полоні, яскраво демонструють свідчення тих, хто вдалося вирватися з цих жахливих умов. Андрій Переверзєв, військовослужбовець 79-ї десантно-штурмової бригади, захоплений у лютому 2024 року, поділився жахливими спогадами про побої, які завдавали йому російські солдати, а також про застосування електричного струму до відкритих ран. На його животі хірург вигорів напис "слава россии" і букву Z, що стало знаковим випадком, відомим далеко за межами України. Інша тривожна історія належить цивільній українці Наталії Власовій, яка була викрадена в березні 2019 року. Вона витримала чотири місяці жорстоких катувань і сексуального насильства в донецькому місці тортур "Ізоляція". Її також постійно залякували, погрожуючи вбити її маленьку доньку.

ООН та українські офіційні особи задокументували сотні випадків загибелі українських громадян та військовослужбовців у російських в'язницях та таборах через тортури та відсутність медичної допомоги. Як зауважив представник Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Олег Гущин, усі види катувань, визначені Стамбульським протоколом, застосовувалися в російському полоні.

Які міжнародні механізми залишаються?

Після оголошення про вихід Росії з конвенції виникає логічне питання: чи втратили міжнародні організації можливість контролювати ситуацію з катуваннями в Росії? Відповідь – ні. Незважаючи на вихід з конвенції, існують три міжнародні механізми, які дозволяють збирати та фіксувати свідчення про катування та інші порушення прав людини.

Комісія ООН, що займається питаннями запобігання катуванням

Росія залишається учасницею Конвенції ООН проти катувань, яку ратифікувала ще 1987 року. Це означає, що вона й надалі несе міжнародно-правові зобов'язання щодо запобігання катуванням, розслідування таких випадків і притягнення винних до відповідальності.

Проте існує суттєва деталь: Російська Федерація не підписала та не ратифікувала Факультативний протокол до Конвенції ООН проти катувань (OPCAT). Цей протокол встановлює систему регулярних незалежних перевірок місць, де утримують людей. Таким чином, Росія позбавлена відповідного національного превентивного механізму, передбаченого цим протоколом.

2. Спеціальний доповідач ООН, відповідальний за моніторинг ситуації з правами людини в Російській Федерації.

Цей мандат, заснований Радою ООН з прав людини у жовтні 2022 року через різке погіршення ситуації з правами людини в РФ, після початку повномасштабного вторгнення в Україну залишається одним із важливих інструментів міжнародного спостереження. З 2023 року спецдоповідачкою ООН з питань прав людини в Росії є відома болгарська журналістка Маріана Кацарова.

Втім, спеціальний доповідач не має повноважень самостійно інспектувати російські в'язниці. Ба більше, Москва заборонила Маріані Кацаровій в'їзд на територію Росії. В інтерв'ю Укрінформу спецпредставниця ООН наголосила, що репресії всередині РФ та агресія за її межами є складниками однієї політики. Вона зауважує, що "...до українських бранців ставляться особливо жорстоко через високий рівень безкарності".

3. Механізм ОБСЄ в Москві

Московський механізм ОБСЄ — це процедура незалежного розслідування порушень прав людини, заснована в 1991 році. Вона надає можливість групі країн-учасниць ініціювати розслідування в іншій державі, навіть без її згоди. Призначені експерти займаються збором свідчень, аналізом документів та доказів, а також підготовкою звітів із висновками. У рамках російсько-української війни цей механізм використовувався для фіксації випадків незаконного утримання українських цивільних осіб, катувань та жорстокого поводження з військовополоненими. У 2024 році 45 країн ОБСЄ ініціювали його застосування для дослідження ситуації з незаконно утримуваними цивільними, а в 2025 році 41 країна звернулася з проханням розслідувати порушення прав українських військовослужбовців. Цей механізм дозволяє документувати злочини навіть без можливості доступу до місць утримання, але не може замінити регулярний фізичний моніторинг в'язниць.

Гуманітарна місія Червоного Хреста

Ще один аспект даної проблеми полягає у відсутності незалежного гуманітарного доступу до українських військовополонених, чим, на думку, має займатися Червоний Хрест. Відповідно до III Женевської конвенції 1949 року, Міжнародний комітет Червоного Хреста (МКЧХ) має право відвідувати військовополонених, перевіряти умови їхнього утримання і спілкуватися з ними без свідків. Сторона, що утримує полонених, зобов'язана забезпечити такий доступ. Проте з 2024 року МКЧХ не має можливості відвідувати українських військовополонених, які перебувають у Росії та на окупованих нею територіях. У липні 2026 року президентка організації Мір'яна Сполярич-Еггер під час свого візиту до Москви знову підняла питання про відновлення доступу, але досягти угоди не вдалося. На серпень 2026 року МКЧХ відвідав понад 9800 військовополонених з обох сторін, проте більшість із цих візитів відбулася на території України. Відмова у доступі сама по собі не є доказом катування конкретних полонених, проте вона позбавляє незалежний гуманітарний механізм можливості контролювати умови їхнього утримання.

Що в результаті?

Фактично, на сьогодні в міжнародної спільноти залишається лише можливість документувати злочини РФ - збирати свідчення звільнених українців, аналізувати документи, встановлювати систематичність порушень, готувати доповіді й передавати матеріали для майбутніх судових процесів. Але вони не можуть повноцінно замінити незалежного спостерігача, який має можливість без попередження зайти до камери, поговорити з ув'язненим і перевірити, що там відбувається.

Отже, у даній ситуації мова йде не лише про вихід Росії з конвенції, а й про знищення міжнародного контролю над її пенітенціарною системою на фоні постійного використання катувань як засобу державного репресії. Росія ліквідує незалежний нагляд саме в той момент, коли міжнародні організації зібрали все більше доказів злочинів, що відбуваються в її місцях позбавлення волі.

Читайте також