Трамп поринає в "ядерний" конфлікт: відповіді на ключові запитання щодо американського удару по Ірану.

Дональд Трамп робить звернення до громадян, повідомляючи про "надзвичайно успішну операцію" проти ядерних об'єктів Ірану. Вашингтон, 21 червня 2025 року.

Рішення президента США Дональда Трампа, що стало несподіванкою для багатьох, включаючи сам Іран, про початок військових дій проти іранських ядерних установок, радикально трансформує баланс влади в регіоні Близького Сходу.

Тепер від Тегерана чекають не лише на повернення до ядерної угоди, а на цілковиту відмову від ядерної програми. Крім того, все частіше обговорюється ймовірність зміни політичного режиму в Ірані.

Які зміни на Близькому Сході вже відбулися, і які варто очікувати? Чому в Тегерані недооцінили рішучість президента США? Чи "підставили" Іран російські союзники?

І в кінцевому підсумку, які результати принесе ця війна для України?

На ці запитання відповідає Сергій Данилов, заступник директора Центру близькосхідних досліджень, у інтерв'ю для "ЄвроПравди".

Оптимістичний прогноз, який варто приймати до уваги, свідчить про те, що ядерна програма Ірану була зупинена на п'ять років. У той же час, більш песимістичний варіант оцінює затримку в 2-3 роки.

Можна з впевненістю сказати, що значна кількість ланцюгів ядерної програми зазнала руйнування. В даний час оцінити стан елементів, які потрібні для виготовлення ядерної зброї, неможливо.

Точно у Ірану навіть зараз немає проблеми з ракетними носіями. У них було від двох до трьох тисяч балістичних ракет, які можна використати для доставки ядерного заряду.

Навіть за найгіршого для себе сценарію Іран зданий заховати хоча б п'ять штук таких ракет.

Найважливіше, згідно з деякими оцінками, у них вже є збагачений уран, якого достатньо приблизно для дев'яти ядерних боєприпасів. І залишається невирішеним питання про його місцезнаходження.

Однією з причин конфлікту є те, що іранці невірно зрозуміли обставини, зокрема, внаслідок рекомендацій з боку Росії.

Є достатньо надійні свідчення того, що Росія та Іран детально і серйозно обговорювали свої переговори з представниками США.

Міністр закордонних справ Ірану Аббас Арагчі відвідав Москву, де його російський колега Сергєй Лавров ознайомив з особливостями підходу американської делегації до ведення переговорів.

І з іранцями це зіграло злий жарт.

Вони вирішили, що якщо росіянам вдається обманювати американців, то й у них це вийде. Оскільки росіяни не проявляють гнучкості, то і їм не варто йти на компроміси. Вони вважали, що, подібно до Росії, їм потрібно залучити США до переговорного процесу та максимально затягнути його.

Крім того, процес переговорів зі Сполученими Штатами не надавав причин для сподівань на подібне загострення ситуації.

Американський переговорник Стів Віткофф активно спілкувався з іранськими представниками щодо можливого залучення американських компаній до іранських нафтових ініціатив. Виникало відчуття, що адміністрація Трампа прагнула не до конфлікту, а лише до фінансової вигоди.

Однак, коли Трамп усвідомив, що фінансова підтримка з Ірану не відбудеться, і що все це є лише спробою виграти час, він ухвалив рішення про здійснення удару по ядерним об'єктам Ірану.

Перш за все, важливо звертати увагу на офіційні комунікації з Ірану.

По-перше, слід акцентувати увагу на тому, що вони зменшують негативний вплив американських атак.

Це свідчить про те, що певна частина еліти готова обмежитися лише символічними діями, щоб завершити цю ситуацію.

Згадаймо, як було із знищенням у 2020 році генерала Касема Сулеймані. Тоді Корпус вартових ісламської революції по своїх каналах попередив американців про удар.

Згодом про ці плани майже випадково дізнався президент, він доручив по гарячій лінії терміново зв'язатися з американцями, на що отримав відповідь: "Дякую, нас вже попередили".

Тут, можливо, попереджати не будуть. Але є ймовірність, що буде завдано удар, який не зашкодить США, але дозволить всім зберегти обличчя.

Також в Ірані лунають заклики перекрити Ормузьку протоку, щоб створити кризу на світовому енергетичному ринку. Проте це буде постріл собі в коліно - Іран сам втратить експорт та підставиться під незадоволення Китаю.

Ця війна з самого початку не обмежувалася лише ядерною програмою. Її головною метою було значне зниження будь-яких військових можливостей Ірану.

У значній мірі, ця ціль вже реалізована. Іран тепер розглядається як країна з обмеженими можливостями. Оцінки його впливу зазнали змін, і до його думки звертають увагу набагато рідше.

А на додачу - вже всі прораховують варіанти хаосу, тобто - громадянської війни та подальшої дестабілізації Ірану.

Проте не вірю, що метою війни від самого початку було повалення режиму. Так, цього дуже хотілося, але навіть якщо станеться, це буде лише гарним додатковим бонусом.

У процесі ядерних переговорів з Іраном США суттєво переглянули свої вимоги до Тегерана.

На початковому етапі переговорів в Омані від них очікували лише повернення до попередньої ядерної угоди, яка передбачала збагачення до рівня, що не має військового призначення, під ретельним наглядом. Проте згодом їхня позиція зазнала змін.

Новий підхід США полягає в тому, що Іран повинен прийняти умови міжнародного консорціуму, який повністю виведе його ядерну програму з-під контролю національних органів. У країні не буде жодних центрифуг для збагачення урану, а також не буде можливостей отримати уран, збагачений до рівня, придатного для військових цілей.

Для Тегерана це означає поразку. Проте, все ще є шанс на те, щоб намагатися зберегти репутацію.

Кажуть, що ми є частиною цього консорціуму, тому не відмовилися від своїх ядерних прагнень.

Іранська влада готова до серйозних переговорів та підписання капітуляції лише в тому випадку, якщо відчуватиме загрозу падіння режиму. Тільки за таких обставин.

Якщо командири перестануть брати слухавку, вірні частини будуть розбігатися чи навіть переходити на бік повстанців - от тоді між капітуляцією і падінням режиму вони точно виберуть капітуляцію. Але лише для того, щоб зберегти свою владу і з часом знову відновити свої програми.

Існують два кардинально різні варіанти розвитку ситуації.

Перший сценарій передбачає затягування конфлікту, де Іран має можливість запускати кілька ракет раз на тиждень або раз на два тижні.

У цьому випадку Іран, ймовірно, покладатиме надії на те, що Сполучені Штати не вдаватимуться до нових військових дій. Іран має досвід тривалої гри - пережити кризу, витримати, а потім поступово знову почати відновлювати свою позицію.

Вважаю, що нині цей план виступає ключовою стратегією для Ірану.

Ключовий аспект — Тегеран розпочав військові дії абсолютно без підтримки союзників. Однак, чим довше триває конфлікт, тим вищі шанси на те, що союзники з'являться на їхньому боці.

Всі помічають, що минув тиждень війни, а Іран залишається непохитним, продовжуючи свої ракетні обстріли і навіть знищивши перший ізраїльський безпілотник. Це є сигналом для "осі зла", що в їхній підтримці можна знайти сенс, принаймні для того, щоб підтримувати напруженість на Близькому Сході та відволікати ресурси Сполучених Штатів.

Другий аспект - це відкриття можливості для ведення переговорів. Однак, слід зазначити, що позиція Сполучених Штатів, ймовірно, стане ще більш жорсткою. Окрім вимоги про повну відмову від ядерної програми, до обговорення можуть бути включені питання, що стосуються ракетних програм, регіональної експансії Ірану, а також, можливо, питань, пов'язаних із правами людини.

Для Ірану це стане поразкою. І, на мою думку, хоча зараз виглядає малоймовірним скидання режиму, ймовірність масових протестів після підписання такої угоди може значно зрости.

За даними соціологічних досліджень 2022 року, 70% населення Ірану висловлюють негативне ставлення до Ісламської республіки та її правлячого режиму. Важливо зазначити, що це неприязне ставлення стосується не конкретного президента чи верховного лідера, а самої системи влади.

Починаючи з 2022 року, ми стали свідками значних протестних акцій, які були розігнані за допомогою вогнепальної зброї та масових репресій. Проте незважаючи на це, протестувальники не зупинилися.

Після 13-го червня жодних протестів немає. Були побоювання, що буде єднання навколо прапора. Проте, за багатьма опосередкованими знаками, можна сказати, що такого єднання не відбулося.

Опозиційна більшість, навпаки, стала ще більш розділеною. До 13 червня звичайний іранець не мав жодних емоцій щодо Ізраїлю — ані позитивних, ані негативних.

Наразі очевидно, що виникають настрої, спрямовані проти Ізраїлю та США. Водночас відзначається і зростання антиросійських настроїв.

Російську позицію в іранському суспільстві вважають зрадою.

Поки Дональд Трамп не відмовив Росії в ролі посередника, позиція Москви залишалася досить обережною. Багато в Ірані сприймали це як намір Росії провести угоду з Іраном, щоб продати його Сполученим Штатам в обмін на Україну.

Це справді принизливий момент для Ірану.

Плюс всі згадують, що Росія не дала паливо, яке просили, Росія не дала винищувачів, як було домовлено, багато ще чого не дала. А разом з тим - нещодавню заяву Путіна, що в Ізраїлі живе багато російськомовних, і що це близька до Росії країна.

Буквально 14 червня до мене надійшов запит з Азербайджану прокоментувати, як впорається Європейський Союз з біженцями з Ірану, і чи не дестабілізує це ЄС.

Такий розвиток подій можливий лише в умовах хаосу та втрати контролю над ситуацією. Проте наразі це не спостерігається. Іранська влада продовжує утримувати контроль. Масові арешти, які, за їхніми словами, стосуються агентів Моссаду (хоча насправді це, ймовірно, в основному незадоволені громадяни Ірану), свідчать про те, що апарат репресій залишається активним.

Замість цього, навіть серед провладної меншості починають виникати запитання до керівництва держави.

Іранські урядовці постійно стверджували, що виділення 60% бюджету на оборонні потреби є обґрунтованим. Вони вважають, що це допоможе у забезпеченні знищення Ізраїлю.

Ця неправда суттєво ослабила авторитет влади, навіть серед її прихильників. І ця дезінформація тільки набирає обертів — іранська пропаганда стала ще більш примітивною після 13 червня. ЗМІ переповнені новинами про те, що Іран уже здобув перемогу.

Ця безодня між дійсністю та пропагандою ще більше знижує ймовірність успіху режиму.

Наразі, для нас ця війна - суцільні мінуси.

Ми більше не отримали певну частину озброєння, що була направлена на Близький Схід. Тепер ситуація з ракетами для системи Patriot стане ще більш критичною.

Зростання цін на нафту вигідне Росії, а не нам.

А на додачу - тепер Росія буде намагатися продавати для Трампа Україну як Іран. Не як погану, а як слабку сторону.

Однак у сучасному світі слабкість вважається вадою. Тому застосування сили до таких осіб сприймається як цілком виправдане.

Проте цікаве спостереження - найактивніше проти американської участі в війні виступає найбільш проросійська частина оточення Трампа. А відповідно, для нас можуть бути і плюси від цієї ситуації, не лише мінуси.

Росія втрачає статус потужної держави на Близькому Сході.

Араби часто ставлять в один ряд її нездатність підтримати Асада з теперішньою неможливістю зберегти режим в Ірані.

Крім того, як мені здається, Росія проєктує цю ситуацію на себе. Тобто, що буде, якщо В-2 і Ф-22 полетять на Росію? І що з ними буде, якщо американські ракети полетять по російських об'єктах?

І, можливо, саме це порівняння викликало у них страх.

Розмовляв Юрій Панченко.