Трамп начинает "ядерный" конфликт: ключевые вопросы о нападении США на Иран и их ответы.

Неочікуване для багатьох (і насамперед для самого Ірану) рішення президента США Дональда Трампа розпочати атаку по іранських ядерних об'єктах повністю змінює розклад сил на Близькому Сході.

Тепер від Тегерану сподіваються не на відновлення ядерної угоди, а на повну відмову від ядерної програми. Крім того, дедалі частіше звучать дискусії про можливу зміну влади в Ірані.

Які зміни на Близькому Сході вже відбулися, і які варто очікувати? Чому в Тегерані недооцінили рішучість президента США? Чи "підставили" Іран російські союзники?

І зрештою - які наслідки ця війна матиме для України?

На ці питання "ЄвроПравди" відповідає заступник директора Центру близькосхідних досліджень Сергій Данилов.

Оптимістичний прогноз, якому можна вірити, свідчить про те, що ядерна програма Ірану повернута назад на п'ять років. У той же час, більш песимістичний варіант оцінює затримку на 2-3 роки.

Можна з великою ймовірністю стверджувати, що численні ланки ядерної програми були знищені. На даний момент важко визначити, в якому стані перебувають елементи, необхідні для виробництва ядерної зброї.

Точно у Ірану навіть зараз немає проблеми з ракетними носіями. У них було від двох до трьох тисяч балістичних ракет, які можна використати для доставки ядерного заряду.

Навіть у найгіршому варіанті розвитку подій, Іран все ж здатен приховати принаймні п'ять таких ракет.

Найважливіше, за деякими оцінками, у них уже є збагачений уран, якого вистачить приблизно на дев'ять ядерних боєприпасів. І залишається нез'ясованим, де саме він знаходиться.

Одна з причин конфлікту полягає в тому, що іранці невірно зрозуміли обставини. Це, зокрема, сталося через рекомендації, отримані від Росії.

Існують достатньо достовірні повідомлення про те, що Росія та Іран дуже предметно та конкретно обговорювали свої перемовини з американцями.

Міністр закордонних справ Ірану Аббас Арагчі відвідав Москву, де його російський колега Сергєй Лавров детально ознайомив із підходами американської делегації до ведення переговорів.

І з іранцями це обернулося неприємним жартом.

Вони вирішили, що якщо росіяни здатні обманювати американців, то й у них це вийде. Оскільки росіяни не проявляють готовності до компромісів, то й їм не варто цього робити. І їм лише потрібно, подібно до Росії, залучити США до переговорів і максимально затягнути процес.

Плюс, перебіг перемовин із США не давав підстав очікувати такої ескалації.

Американський перемовник Стів Віткофф багато розмовляв з іранцями про потенційну участь компаній США в іранських нафтових проєктах. Складалося враження, що у Трампа зацікавлені не у війні, а лише у грошах.

Але коли Трамп зрозумів, що ніяких грошей від Ірану не буде, і що це все просто затягування часу, він прийняв рішення про атаку на ядерні об'єкти Ірану.

Насамперед треба дивитися на іранські офіційні заяви.

По-перше, слід акцентувати увагу на тому, що вони зменшують негативні наслідки американських атак.

Це свідчить про те, що існує принаймні певна частина еліти, яка готова обмежитися лише символічними заходами, аби завершити цю ситуацію.

Пригадаємо події 2020 року, коли загинув генерал Касем Сулеймані. Тоді Корпус вартових ісламської революції через свої канали заздалегідь попередив США про можливий напад.

Згодом про ці плани майже випадково дізнався президент, він доручив по гарячій лінії терміново зв'язатися з американцями, на що отримав відповідь: "Дякую, нас вже попередили".

Можливо, тут не буде жодних попереджень. Проте існує шанс, що буде здійснено атаку, яка не зашкодить Сполученим Штатам, але дозволить всім зберегти свою репутацію.

В Ірані також виникають вимоги закрити Ормузьку протоку, аби спровокувати кризу на глобальному енергетичному ринку. Однак такий крок може виявитися контрпродуктивним для самого Ірану — країна ризикує втратити свої експортні можливості та викликати невдоволення з боку Китаю.

Ця війна з самого початку не обмежувалася лише ядерною програмою. Її метою стало значне зниження всього військового потенціалу Ірану.

В значній мірі, ця ціль вже реалізована. Іран тепер сприймається як країна з обмеженими можливостями. Оцінки його впливу зазнали змін, і до його думки стали ставитися з меншим увагою.

А додатково, всі вже оцінюють можливі сценарії хаосу, зокрема - ймовірність громадянської війни та подальшої дестабілізації в Ірані.

Однак я сумніваюся, що основною метою війни з самого початку було скидання режиму. Безумовно, це було б бажаним, але навіть якщо це станеться, це стане лише приємним додатковим досягненням.

У ході ядерних переговорів з Іраном Сполучені Штати істотно переглянули свої умови для Тегерана.

На першому етапі переговорів в Омані від них очікували лише повернення до попередньої ядерної угоди, що передбачала збагачення урану до цивільного рівня з витримуванням суворого контролю. Однак згодом їхня позиція зазнала змін.

США висунули нову вимогу до Ірану: країна повинна погодитися на створення міжнародного консорціуму, який виведе її ядерну програму з-під контролю національних органів. У результаті цього в Ірані не залишиться жодних центрифуг для збагачення урану, що унеможливить отримання урану, збагаченого до рівня, необхідного для військових цілей.

Для Тегерана це означає поразку. Проте, можливо, ще є шанс спробувати зберегти свою репутацію.

Кажуть, що ми володіємо часткою в цьому консорціумі, тому не відмовилися від своїх ядерних прагнень.

Влада Ірану піде на реальні переговори і підпише капітуляцію, лише якщо будуть відчувати, що режим може впасти. Тільки в цьому випадку.

Якщо командири перестануть брати слухавку, вірні частини будуть розбігатися чи навіть переходити на бік повстанців - от тоді між капітуляцією і падінням режиму вони точно виберуть капітуляцію. Але лише для того, щоб зберегти свою владу і з часом знову відновити свої програми.

Існує два кардинально різних варіанти розвитку ситуації.

Перший сценарій полягає в затягуванні конфлікту, коли Іран має можливість запускати кілька ракет раз на тиждень або раз на два тижні.

За такого сценарію Іран буде сподіватися, що США не підуть на нові атаки. У них є досвід гри в довгу - пересидіти, перечекати, а там знов потихеньку почати відновлюватися.

Гадаю, що в даний момент цей підхід є ключовою стратегією для Ірану.

Ключовий аспект полягає в тому, що Тегеран почав конфлікт без жодної підтримки з боку союзників. Проте, з часом, тривалість війни може сприяти появі таких партнерів.

Усі помічають — минув тиждень війни, а Іран незмінно тримає свої позиції, продовжуючи ракетні обстріли і навіть знищивши перший ізраїльський безпілотник. Це свідчить про те, що "осі зла" варто звернути увагу на можливість інвестицій, принаймні для підтримки напруженості в регіоні та відволікання американських ресурсів.

Другий - вихід на переговорний трек. Проте очевидно, тепер позиція США стане ще більш жорсткою. Окрім повного закриття ядерної програми, вона включатиме і ракетну програму, і регіональну експансію Ірану, а можливо - і права людини.

Для Ірану це стане фактичною капітуляцією. І я вважаю, що, попри те, що наразі здається малоймовірним повалення режиму, ймовірність масових протестів після підписання такої угоди значно зростає.

Соціологічні заміри 2022 року показували, що 70% громадян Ірану негативно ставляться до Ісламської республіки і до режиму. Зверну увагу - не проти конкретного президента, не проти конкретного верховного лідера, а саме до режиму.

Починаючи з 2022 року, ми стали свідками значних протестів, які були придушені за допомогою вогнепальної зброї та широкомасштабних репресій. Проте, незважаючи на це, акції протесту не вщухали.

Після 13 червня не спостерігається жодних протестних акцій. Існували побоювання, що навколо прапора може виникнути єдність. Однак, судячи з численних непрямих ознак, можна стверджувати, що такого спілкування не сталося.

Замість цього опозиційна більшість стала більш фрагментованою. До 13 червня пересічний іранець не мав ніяких почуттів до Ізраїлю, ні поганих, ні добрих.

В даний момент стає очевидним, що виникають настрої, спрямовані проти Ізраїлю та США. Водночас спостерігається посилення антиросійських sentimentів.

В іранському суспільстві діяльність Росії сприймається як акт зради.

До того моменту, коли Дональд Трамп не відмовив Росії бути посередником, російська позиція була дуже обережною - і в Ірані це багатьма трактувалося як те, що Росія хоче торгувати Іраном, продати його американцям, щоб отримати Україну.

Це дійсно вкрай принизливий момент для Ірану.

Крім того, багато хто акцентує увагу на тому, що Росія не надала запитуване паливо, не виконала домовленість щодо постачання винищувачів, і це лише частина тих зобов'язань, які не були виконані. Варто також згадати нещодавню заяву Путіна про те, що в Ізраїлі проживає значна кількість російськомовних, і що ця країна має тісні зв’язки з Росією.

14 червня я отримав запит з Азербайджану, в якому просили прокоментувати, яким чином Європейський Союз впорається з біженцями з Ірану та чи може це викликати дестабілізацію в регіоні.

Такий сценарій можливий лише у випадку, якщо почнеться хаос та буде втрачена керованість процесами. Проте цього поки немає. Влада Ірану зберігає керованість. І те, що вони зараз масово арештовують, як вони стверджують, агентів Моссаду (а скоріш за все - переважно незадоволених іранців), означає збереження й апарату насильства.

Натомість навіть у провладної меншості виникають питання до керівництва країни.

Іранські посадовці постійно стверджували, що витрати 60% державного бюджету на військові потреби є обґрунтованими. Вони переконані, що це сприятиме ліквідації Ізраїлю.

Ця неправда серйозно підірвала авторитет уряду, навіть серед його прихильників. Ситуація тільки погіршується — іранська пропаганда стала ще більш примітивною після 13 червня. ЗМІ переповнені новинами про те, що Іран уже здобув перемогу.

Ця безодня між дійсністю та пропагандою ще більше знижує ймовірність успіху режиму.

Наразі, для нас ця війна - суцільні мінуси.

Ми більше не отримали певну партію озброєння, яка була відправлена на Близький Схід. Тепер ракет до системи Patriot стане ще менше.

Підвищення вартості нафти також вигідне Росії, а не нам.

Додатково, Росія тепер спробує представити Україну Трампу в аналогічному ключі, як це робить з Іраном. Не як негативний приклад, а скоріше як вразливу сторону.

Проте у новому світі поганий той, хто слабкий. І застосування сили до нього є легітимним.

Проте варто зазначити, що найбільш активними противниками американської участі у війні є ті представники оточення Трампа, які мають найбільшу проросійську позицію. Таким чином, ця ситуація може принести нам не тільки негативи, а й певні позитиви.

Росія втрачає образ сильної держави на Близькому Сході.

Араби часто проводять паралелі між її нездатністю підтримати Асада та сучасними труднощами в утриманні режиму в Ірані.

Також, на мою думку, Росія проектує цю ситуацію на власний досвід. Іншими словами, що станеться, якщо В-2 і Ф-22 здійснять політ у напрямку Росії? І які наслідки чекатимуть на них, якщо американські ракети будуть націлені на російські об'єкти?

І це порівняння, цілком можливо, їх злякало.

Спілкувався Юрій Панченко,