Три можливі шляхи еволюції штучного інтелекту: домінування, партнерство або суперечності?
Геополітика штучного інтелекту як інструмента влади, впливу та глобального суперництва
Четверта промислова революція, про яку тривалий час дискутували технічні експерти та футурологи, стала дійсністю. Цифрові технології вже не є чимось майбутнім, а фактично стали частиною нашого сьогодення. Тепер важливо лише зрозуміти, які саме технології використовуються, їх можливості та призначення. Штучний інтелект активно трансформує промисловість, наукові дослідження та освіту, стаючи невід'ємною складовою повсякденного життя. Він постійно вдосконалюється, і наразі важко сказати, де можуть бути межі цього розвитку. Протягом всього лише десятиліття штучний інтелект перетворився з абстрактної концепції на практичний інструмент, а зараз він стає визначальним фактором геополітичної впливовості й сили XXI століття. Технології штучного інтелекту радикально змінюють правила міжнародних відносин, створюючи нові форми конкуренції між країнами, впливаючи на рівень безпеки та перерозподіляючи глобальний баланс сил.
Зі зростанням впровадження штучного інтелекту в оборонні структури, економічні системи, внутрішній контроль та дипломатичні процеси, як державні, так і приватні гравці змінюють свої стратегічні підходи. В провідних країнах світу штучний інтелект розглядається як основний компонент національної безпеки та економічного розвитку в умовах нової глобальної економіки. Сполучені Штати, Китай та Європейський Союз активно вкладають кошти в дослідження у сфері ШІ та розвиток відповідної інфраструктури. Вартість ставки є високою: ШІ забезпечує переваги в обороні (автономні озброєння, кібербезпека та оптимізація управлінських процесів), розвідці (збір, обробка і аналіз інформації, виявлення загроз) та економічній ефективності (автоматизація, логістика, фінансові технології). Прогрес у розробці інструментів ШІ на фоні появи квантових обчислювальних систем може суттєво загрожувати державному суверенітету, політичній стабільності, а також захисту особистих, комерційних і критично важливих даних.
Сьогодні на політичному фронті існує загальний консенсус, що технологічна перевага у використанні штучного інтелекту буде визначати геополітичну значущість окремих країн та їхніх союзів. Таким чином, штучний інтелект перетворюється на як інструмент, так і арену стратегічного змагання між основними гравцями. В сучасній геополітичній ситуації концепція технологічного суверенітету набуває все більшої актуальності. Держави усвідомлюють, що залежність від закордонних технологій ШІ може загрожувати їх національній безпеці та економічній автономії. Це призводить до виникнення нової форми економічного націоналізму, де контроль над технологіями ШІ сприймається як питання національної безпеки.
Європейський Союз активно реалізує концепцію "цифрового суверенітету", намагаючись зменшити свою залежність від технологічних гігантів зі США та Китаю. У свою чергу, Китай формує власну інноваційну екосистему штучного інтелекту, ґрунтуючись на принципах автономії та контролю з боку держави. Амбіційний "План розвитку ШІ нового покоління" Китаю передбачає досягнення не лише технологічної незалежності, а й прагнення зайняти домінуючу позицію у сфері штучного інтелекту до 2030 року. У Сполучених Штатах, тим часом, посилюються експортні обмеження на передові напівпровідники та технології ШІ, що має на меті зберегти їх технологічну перевагу. Складність ситуації підкреслює ухвалена наприкінці 2024 року Рамкова конвенція Ради Європи, що стосується штучного інтелекту, прав людини, демократії та верховенства закону, яка стала важливим кроком у напрямі регулювання цієї технології. Хоча відомо, що використання ШІ в злочинних намірах може призвести до серйозних наслідків для прав людини та національної безпеки, текст Конвенції прямо зазначає, що питання, пов'язані з національною безпекою, не підпадають під її регулювання.
Водночас, існує чимало доказів того, що штучний інтелект може стати потужним інструментом для формування майбутнього в освіті, за умови його правильного впровадження. Багато університетів, включаючи й українські, мають рекомендації щодо його використання. Цікаво, що цій темі також приділив увагу Дональд Трамп. Серед численних указів, підписаних ним протягом перших 100 днів на посаді, варто відзначити указ №14277 "Сприяння освіті в галузі штучного інтелекту для молоді США", виданий 23 квітня 2025 року. Цей документ має на меті інтегрувати ШІ в освітню систему США, щоб підготувати нове покоління фахівців і зміцнити позиції країни в цій сфері. Це виглядає як амбітний проект для формування майбутнього американської нації. Ще один приклад: у 2019 році Міністерство економіки, промисловості й торгівлі Японії організувало круглий стіл із провідними фахівцями, щоб визначити пріоритети освіти в умовах четвертої промислової революції. Цей період, коли цифрові технології та штучний інтелект стають все більш поширеними, не лише трансформує промисловість і суспільство, а й впливає на національну безпеку та міжнародну позицію країни. Було вирішено, що одним із ключових напрямків повинна стати математика, адже математичні алгоритми є основою для розвитку ШІ. У результаті, саме освіта визначатиме, якою мовою спілкуватиметься штучний інтелект у майбутньому — англійською, японською чи китайською.
ШІ є не тільки стратегічним активом сам собою, він перетворюється на інструмент отримання доступу, накопичення й аналізу величезних баз даних, які досі перебувають у вільному доступі. Легко прогнозувати, що в майбутньому боротьба за доступ до даних, які є своєрідним споживчим середовищем для тренування та функціонування ШІ, стане предметом конкуренції й навіть конфліктів. Саме тому цифровий суверенітет -- контроль над даними, інфраструктурою й алгоритмами в межах національних кордонів -- стає предметом національних політик і міжнародних дискусій. Дедалі більше урядів заявляють про своє право регулювати й контролювати розроблення та застосування ШІ, трансфер даних через цифровий кордон. Це призводить до формування так званих ШІ-блоків -- регіональних екосистем, що керуються різними цінностями, правовими нормами й технологічними стандартами.
Механізм формування умов для геополітичного впливу можна проілюструвати на прикладі нещодавно проведеного Першого глобального цифрового форуму в Нижньому Новгороді. За словами організаторів, у заході взяли участь представники 117 країн. Подібні форуми регулярно проходять у розвинених країнах, їх мета — залучення інвестицій у сферу штучного інтелекту та стимулювання потенційних споживачів до придбання послуг нових "агентів ШІ". Проте російський форум помітно відрізнявся від інших подібних подій. Більшість учасників представляла найменш розвинуті країни Глобального Півдня. Логіка такої активності є цілком зрозумілою: поки США і Китай змагаються за лідерство в технологічних досягненнях, Росія пропонує Глобальному Півдню, який опинився на узбіччі сучасних тенденцій, допомогу в подоланні технологічного відставання. Можливо, Сем Альтман та інші розробники ШІ не усвідомлюють, що технологічна революція не є універсальною — вона відбувається лише в тих регіонах, де вже існувала розвинута економіка. У країнах Глобального Півдня (за винятком Китаю та Індії) відсутня належна дослідницька та технічна інфраструктура для утримання на плаву в умовах сучасних викликів. Однак Ілон Маск активно впроваджує свій "Старлінк" у країнах Африки (вже 22 країни, останньою з яких стала Демократична Республіка Конго) та Азії. Таким чином, інфраструктура залишиться американською, в той час як програмне забезпечення та політична підтримка будуть російськими. Ось так і формується геополітика.
Очевидно, що існуюча асиметрія в можливостях штучного інтелекту між різними країнами може привести до загострення глобальної нерівності. Поки технологічні гіганти продовжують прогресувати, країни, що розвиваються, стають все більш залежними від іноземних технологій. Це, в свою чергу, може сприяти збільшенню дисбалансу в світовій економічній силі. Країни, які домінують у сфері створення та впровадження ШІ, здобувають суттєві конкурентні переваги. Подібна ситуація може ще більше поглибити відставання між розвинутими та країнами, що розвиваються, в результаті чого виникає нова форма цифрового колоніалізму. Проте, з іншого боку, ШІ також створює можливості для "технологічного стрибка": країни можуть обійти традиційні етапи розвитку та безпосередньо впроваджувати інноваційні рішення в економіку та освіту.
Необхідно також виділити впровадження штучного інтелекту у військові системи, що створює нові очікування щодо формування гонки озброєнь. Автономні системи озброєння, алгоритмічна війна та зростання кіберзлочинності вимагатимуть перегляду доктрин стримування і правил ведення бойових дій. У разі відсутності міжнародних норм або угод, що регулюють військове використання ШІ, ризик випадкової ескалації конфліктів або алгоритмічних помилок зростає.
ШІ змінює геополітику не лише завдяки новим можливостям, а й через переосмислення самої суті влади та могутності -- від землі й нафти до даних і алгоритмів. Боротьба за домінування у сфері ШІ загрожує поглибленням глобальних поділів, але водночас відкриває можливості для нових дипломатичних, нормативних і кооперативних механізмів. Управління геополітичними наслідками ШІ вимагає не лише стратегічного передбачення, а й етичного лідерства та багатосторонньої координації. Без цього світ може вступити в еру, де штучний інтелект посилює конфлікти, а не співпрацю.
Майбутні тенденції розвитку штучного інтелекту в геополітичному контексті можна умовно поділити на два основні сценарії: конфронтаційний, що передбачає розподіл світу на технологічні блоки з обмеженою інтеграцією систем ШІ та боротьбу за доступ до великих обсягів даних, і кооперативний, який акцентує увагу на створенні міжнародних стандартів, механізмів регулювання та співпраці в цій сфері. Проте більшість фахівців схиляється до думки, що найбільш вірогідним є сценарій, в якому один з блоків (з центрами в США та Китаї) здобуде домінуючу позицію, що може призвести до технологічної гегемонії та нового виду цифрового імперіалізму. Деякі експерти з песимістичним настроєм вважають, що саме цей розвиток подій може стати каталізатором глобального конфлікту.
Геополітика штучного інтелекту формує нову структуру світового порядку, де технологічна сила стає вирішальним фактором глобального впливу. Досягнення успіху в цій галузі потребує не лише технічних досягнень, але й стратегічного підходу, міжнародної співпраці та етичного осмислення розвитку технологій. Країни, які зможуть гармонійно поєднувати технологічний прогрес із геополітичною стратегією, матимуть найбільші шанси на успіх у світі, де штучний інтелект диктує правила гри. Натомість ті, хто нехтуватиме цими викликами, можуть опинитися на узбіччі нового світового порядку.
