У Росії 19-річну дівчину засудили через вірш Тараса Шевченка та її висловлювання проти війни в Україні. Ось повний текст її виступу в суді.

У Росії до 2 років і 8 місяців засудили 19-річну активістку Дар'ю Козирєву за вірш Тараса Шевченка та відкриті висловлювання проти війни в Україні. Зокрема, дівчину визнали винною у систематичній "дискредитації" російської армії.

Згідно з інформацією Reuters, Козирєва не раз висловлювала свою критику щодо російського вторгнення в Україну.

У 2022 році вона залишила напис "Вбивці, ви його розбомбили. Юди" чорним фарбою на артоб'єкті біля Ермітажу, висловлюючи свій протест проти руйнування Маріуполя російськими окупантами. Додатково, дівчина взаємодіяла з журналістами "Север.Реалії" і створювала графіті протестного характеру в центрі Санкт-Петербурга.

Наслідком її активної позиції стало відрахування з медичного факультету Санкт-Петербурзького державного університету на початку 2024 року, після того, як її оштрафували на 30 тисяч рублів за проукраїнські пости в соціальних мережах.

У 2024 році, в день другого ювілею з початку масштабної війни, Козирєва залишила аркуш паперу біля пам'ятника Тарасу Шевченку в Санкт-Петербурзі, на якому були написані рядки з його "Заповіту". За цю акцію її затримали, і вона провела майже рік у СІЗО, після чого була переведена під домашній арешт.

18 квітня російський суд у Санкт-Петербурзі оголосив дівчині вирок - майже три роки ув'язнення. На судовому засіданні Козирєва заявила про свою невинуватість, назвавши справу проти себе "однією великою вигадкою".

На одній з Facebook-сторінок було розміщено повний текст її свідчення в суді.

Якби Тарас Григорович опинився у сучасності, багато хто, напевно, сподівався б почути, що він був би приголомшений. Проте, насправді, він не відчував би жодного здивування — зовсім. Все, що він спостерігав би, було б для нього знайомим. Московія знову намагається втрутитися.

Безсумнівно, війна не розпочалася в 2022 році, і навіть якщо говорити про більш вузький контекст, відправною точкою можна вважати 2014 рік. Саме тоді російські сили, які відповідальні за кожну краплю пролитої крові, почали свої дії. У більш широкому значенні, конфлікт триває не лише з 2014 року, а корінням сягає вглиб століть.

Неймовірна особливість російської історії полягає в тому, що незалежно від того, який режим перебуває при владі, здається, що певна релігійна традиція заважає цьому режиму просто залишити Україну у спокої. Царі, комуністи – всі вони не мали суттєвих відмінностей, незважаючи на те, які костюми намагалися на себе вдягти.

Здавалося б, за стільки століть могли й зрозуміти: ну відчепіться ви вже, відчепіться. Так, Москва перемагала, багато перемагала, але остаточної перемоги вона так і не побачила ніколи. І не побачить. Український народ їй уже не дасть. Йому вистачило.

Проте прихильники окупації так і не змогли цього усвідомити. Вони не відзначаються високим рівнем інтелекту, хоч би як їм хотілося. Ніхто не надавав їм права вирішувати питання, що стосуються минулого та майбутнього України. Вони не усвідомлюють, що українцям не потрібен старший брат, і тим більше, не потрібен жоден з трьох єдиних російських народів.

Україна - це вільна країна, вільна нація, і вона сама вирішуватиме свою долю. Якщо хтось транслюватиме наративи загарбника, то українці його ненавидітимуть. І нема чого тут говорити про українських націоналістів. Довели самі.

Хтось лізтиме в Україну, його битимуть. І, можливо, боляче. Я щиро бажаю росіянам просто запам'ятати ці великі істини. Україна, ще раз, вільна нація. Вона сама вирішить, як іти дорогою. Сама вирішить, кого вважати другом та братом собі. А когось - лютим ворогом. Сама вирішить, як їй ставитись до своєї історії. І вже тим більше сама вирішить, якою їй говорити мовою.

Я, здається, висловлюю те, що на перший погляд є очевидним, але насправді це не так. Безумовно, Путін не сприймає Україну як незалежну націю. Проте в його свідомості є безліч інших речей, які також не знаходять логічного пояснення, наприклад, концепції прав людини та основ демократичного устрою.

Проте навіть ті, хто, здавалося б, виступають проти путінського режиму, не завжди усвідомлюють це. Вони не завжди розуміють, що Україна, котра заплатила величезну ціну за свій суверенітет, має право сама визначати своє майбутнє. Хотілося б вірити, що з приходом демократії, рано чи пізно, ставлення зміниться. Сподіваюся на світле завтра, в якому Росія відмовиться від усіх форм імперських амбіцій, будь то відкриті чи приховані, що живуть у свідомості людей. Лише дай Боже, просто дай Боже.

Я вже згадувала у дебатах, що дуже безглуздо виглядала б згадка кайданів у контексті сучасного становища України. Ну, не припустяться українці більше закувати. І зараз не допустили. Але за часів Тараса кайдани, на жаль, були жорстокою дійсністю. Його творчість тому не знайдеш бойових закликів бити москалів. Ну не той час, не ті надії.

Його патріотичні твори — це глибокий жаль. Жаль за важкою долею України. Жаль за втраченими славетними традиціями запорожців. Жаль за помилками та невдачами, які призвели до втрати незалежності нашої країни.

Він мав віру в те, що колись повернеться стара слава, що духи великих гетьманів знову з'являться, а Україна нарешті позбудеться ворожих кайданів. Він не міг точно передбачити, коли це станеться. Він не знав, що за півстоліття на карті виникне Українська Народна Республіка, що ті ж самі селяни, які колись були закріпачені та безправні, піднімуть національний стяг. Вони візьмуть до рук зброю і виступлять проти більшовиків і добровольців під проводом Петлюри.

На жаль, перемогли більшовики. Причому, на жаль, не лише українцям, багатьом народам. А Україна опинилась у руках лютого ката ще на 70 років.

Зараз за сучасністю. Сьогодні кайдани давно скинуті. Більше на Україну їх не вдягне ніхто. Народ століттями лив кров за свою свободу. Більше він цієї свободи нікому не віддасть. Українці пам'ятають, пам'ятають чудово, як колись боролися їхні батьки.

Хотілося б поставити одне запитання. Чи пригадує це східне сусідство? Комуністичних режимів уже немає, царів також, але імперські звичаї, здається, все ще живуть.

Як я вже згадувала, у Путіна, очевидно, не укладається в розум поняття українського суверенітету. Його б, по суті, цілком влаштувала блага, безмовна Малоросія, бажано у вигляді губернії, що не має власної волі, яка виконує кожне його слово, говорить чужою мовою, поступово забуваючи свою рідну. Безумовно, тут десь закралася помилка.

Путіну було складно усвідомити, що Малоросія більше не є його перспективою. Українці не дозволять перетворити свою країну на те, чого він бажає. Він намагався, докладаючи чимало зусиль. У 2014 році він анексував Крим і розпочав війну на Донбасі, переслідуючи свої цілі.

У 22-му він, мабуть, вирішив, що настав час завершити розпочате. Гарним був план. Бліцкриг, Київ за три дні. Не дивно, що не вистачило б і три роки і три десятки не вистачило б.

Ворога швидко вигнали з околиць Києва, змусивши його тікати з-під Харкова, а також витіснили з Херсона. Окупантам не тільки не вдалося досягти столиці, але й вони досі не повністю контролюють території ОРДЛО. Частина українських земель залишається під окупацією, і, на жаль, може знадобитися ще багато часу, щоб звільнити їх. Це важка істина, яку важко прийняти.

Однак підкорити Україну Москві не вдалося. Героїчний український народ став на захист Батьківщини. І ціною багатьох, багатьох жертв відстояв свою країну. Національний прапор віє над Києвом і розвиватиметься навіки. Ще відкинувши від столиці, тоді, на початку 2022 року, окупант просто залишився з носом.

Я, звісно, мрію про те, щоб Україна знову отримала всі свої території, включаючи Донбас і Крим. Я впевнений, що ця мрія здійсниться колись. Історія обов'язково встановить справедливість. Проте Україна вже здобула перемогу. Вона вже перемогла. Усі.

Як повідомляв OBOZ.UA, у Росії до 16 років позбавлення волі засудили українця Вадима Чалого, якого звинуватили у тому, що він, нібито, відправив вибухівку трьом полковникам міноборони РФ. За версією "слідства" він нібито співпрацював зі Службою безпеки України.