В яких ситуаціях служба за контрактом військовослужбовця може бути визнана завершеною: роз'яснення Верховного Суду.
Момент звернення військовослужбовця, який самовільно залишив місце служби, до військової спеціалізованої прокуратури з проханням вирішити питання щодо подальшого проходження служби може свідчити про припинення злочину.
Такий висновок було зроблено Касаційним кримінальним судом у складі Верховного Суду України. Це стосується реалізації положень статті 407 Кримінального кодексу України, про що повідомляє SUD.UA.
Верховний Суд розглядав касаційну скаргу у справі №473/3261/23 та проаналізував рішення судів попередніх інстанцій. Судді звернули увагу на конкретні дії військовослужбовця та їх правове значення у контексті завершеності злочину.
У Верховному Суді підкреслили, що для адекватної оцінки завершення самовільного залишення служби важливим є не лише факт відсутності, а й подальші дії військовослужбовця. Зокрема, звернення до органів військової спеціалізованої прокуратури з метою врегулювання служби має значну вагу. Суд також акцентував увагу на тому, що такі кроки можуть свідчити про припинення вчинення злочину, що тривав.
Йдеться не про формальну заяву, а про усвідомлений крок, у якому військовослужбовець викладає обставини залишення частини та просить визначити подальший порядок служби. І саме цей момент, за позицією Верховного Суду, не можна ігнорувати під час ухвалення судового рішення.
Місцевий суд ухвалив рішення про вину військовослужбовця у самовільному залишенні місця служби без обґрунтованих причин, керуючись п'ятою частиною статті 407 Кримінального кодексу України. Однак суд першої інстанції, застосувавши статтю 75 КК України, вирішив звільнити засудженого від відбування покарання під умовою випробування.
Апеляційний суд прийняв інші рішення. Він відмінив вирок щодо покарання та ухвалив новий, згідно з яким військовослужбовцю було призначено п'ять років позбавлення волі. Це рішення стало підставою для касаційного оскарження.
У касаційній скарзі адвокат військовослужбовця стверджував, що апеляційний суд необґрунтовано погіршив умови для засудженого. Він акцентував увагу на тому, що суд не дотримався вимог частини другої статті 5 Кримінального кодексу України. Крім того, захист підкреслив, що злочин було скоєно до набрання чинності Законом України від 13 грудня 2022 року №2839-IX.
Мова йде про нормативний акт, що забороняє використання статті 75 Кримінального кодексу України стосовно злочинів, описаних у статті 407 того ж кодексу, під час воєнного стану або в умовах бойових дій. Захисник вважає, що апеляційний суд проігнорував часові рамки, в яких цей закон має силу, а також реальні обставини даної справи.
Скасовуючи вирок апеляційного суду та призначаючи новий розгляд у суді апеляційної інстанції, Верховний Суд детально проаналізував матеріали кримінального провадження. Суд встановив, що ще 15 серпня 2022 року військовослужбовець звернувся до військової спеціалізованої прокуратури у сфері оборони. У зверненні він описав обставини самовільного залишення військової частини та просив вирішити питання щодо подальшого проходження служби.
У травні 2023 року військовослужбовець повідомив Територіальному управлінню Державного бюро розслідувань про факт самовільного залишення служби. Верховний Суд акцентував увагу на цій хронології, оскільки вона важлива для визначення моменту завершення злочину.
Згідно з повідомленням Миколаївського зонального відділу Військової служби правопорядку від 12 жовтня 2022 року, заяву військовослужбовця для розгляду було скеровано до Донецького зонального відділу. Всі ці документи долучили до матеріалів справи під час судового розгляду.
Сторони справи не ставили під сумнів відповідність і прийнятність цих доказів. Проте, як підкреслив Верховний Суд, апеляційний суд не здійснив належну оцінку цим доказам, незважаючи на їх важливість для забезпечення загальної справедливості судового рішення.
Верховний Суд зауважив, що фактичні дані, надані у цій справі, мають безпосередній вплив на висновки щодо завершеності злочину. Проте, під час апеляційного розгляду ці дані не отримали відповідної правової оцінки. Суд також наголосив, що ці обставини не можуть бути проігноровані, коли йдеться про справедливість ухваленого рішення.
У новому рішенні апеляційного суду, як підкреслив Верховний Суд, не були представлені переконливі доводи, які б беззаперечно підтверджували відсутність правових наслідків звернення військового до прокуратури 15 серпня 2022 року. Це зауваження стало одним з центральних аспектів у рішенні касаційної інстанції.
Касаційний кримінальний суд також звернув увагу на офіційні пояснення, надані Міністерством оборони України. На сайті цього відомства вказано, що військовослужбовці, які мають намір повернутися на службу, можуть звертатися, зокрема, до військової спеціалізованої прокуратури. Верховний Суд взяв до уваги ці роз'яснення при аналізі правових наслідків дій засудженого.
Саме по собі звернення до прокуратури, на думку суду, вказує на зміну в поведінці особи. Це, в свою чергу, відіграє важливу роль у встановленні моменту, коли припиняється самовільне залишення місця служби, яке розглядається як продовжуваний злочин. Суд підкреслив, що в цій частині апеляційна інстанція не надала достатніх аргументів.
В результаті Верховний Суд встановив, що аргументи апеляційного суду щодо завершення злочину після набуття чинності Законом №2839-IX не є беззаперечними. У зв'язку з цим касаційний суд скасував рішення апеляційного суду і повернув справу для повторного апеляційного розгляду.
Як зазначалося на OBOZ.UA, уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець повідомив, що основні типи порушень прав військовослужбовців ЗСУ у 2025 році залишаються практично незмінними у порівнянні з 2022 роком. Найбільші труднощі виникають у питаннях мобілізації, термінів служби, подання рапортів та зловживань у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки.
