Веніславський висловив думку, що необхідно створити додаткові труднощі для ухилянтів: він обговорив питання мобілізації, замороження фінансових рахунків та можливі перспективи завершення війни у 2025 році.

У фіналі 2025 року Україна зіткнулася з надзвичайно важкими викликами: з одного боку, країна відчуває суттєвий тиск з боку США, а з іншого — внутрішня політика охоплена численними корупційними скандалами. При цьому бойові дії та ракетні атаки з боку Росії тривають без зупинки.

Зважаючи на такі не найкращі "карти" чи залишається у нас ще внутрішній ресурс стійкості? Що буде з мобілізацією? Та коли ж нарешті завершиться війна? На ці та інші питання в інтерв'ю "Телеграфу" відповів нардеп від фракції "Слуга народу", член комітету ВР з нацбезпеки і оборони Федір Веніславський.

Шановний пане Федоре, нещодавно ваш колега з комітету, Сергій Рахманін, в одному з інтерв'ю порівняв мобілізацію з "гарячою картоплею", яку всі намагаються перекинути один одному, і ніхто не бажає брати на себе відповідальність. Тому, будь ласка, назвіть конкретних осіб, які у нашій країні відповідають за процес мобілізації?

- Говорити про конкретні прізвища достатньо складно. У нас є система ТЦК та СП, яка входить до складу командування Сухопутних військ ЗСУ. Тобто Генштаб, командування Сухопутних сил - це ті суб'єкти, які безпосередньо займаються мобілізацією.

Але треба згадати закон "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію". До мобілізаційних процесів в умовах війни залучається дуже широке коло суб'єктів: органи державної влади, місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, органи соціального захисту, медичні установи і так далі. Тобто ціла низка суб'єктів. І враховуючи сенситивність цього питання, дуже часто, ті суб'єкти, які мали б сприяти проведенню мобілізації, оповіщати громадян, вони просто ухиляються. Далеко не всі, хто має займатися питаннями мобілізації, хочуть і бажають долучатися до цих процесів.

З часів довоєнної України, під впливом мобілізаційних заходів СРСР, ми успадкували систему військового обліку, що має значні недоліки: паперові документи частково зникли, а електронна система ще не була налагоджена. Проте, ми активно працюємо над цифровізацією, і наразі ці процеси вже на 80-90% реалізовані в електронному форматі.

Хоча ми не знімаємо правову відповідальність з тих, хто порушує мобілізаційні закони, все ж, коли спостерігаємо в соціальних мережах численні відео, на яких затримання здійснюють військові, а не поліція, виникає питання. Як ви вважаєте, чи це виходить за межі правового поля?

- Якщо у представників ТЦК та СП є інформація, що є військовозобов'язаний, який уникає військового обліку, не виконує свої зобов'язання, то ми надали ТЦК право, в тому числі, оповіщати про необхідність прибути до ТЦК. Разом з працівниками ТЦК представники поліції мають бути. Безперечно, ми свідомі того, що органи ТЦК не наділені повноваженнями затримувати особу за вчинення якогось адміністративного чи кримінального правопорушення. Але держава в стані війни. Тому, деколи, людський фактор накладає відбиток. І на ці факти комітет, Міноборони, Генштаб завжди чітко реагують, щоб мінімізувати будь-які порушення законодавства під час оповіщення громадян.

Сповіщення, а не арешт.

Затримання особи здійснюється у випадку, коли існують підстави та вона скоює правопорушення. Це право належить Національній поліції.

- А як захиститися в правовому полі, коли людей затримують саме військові, а не поліція? Тобто відбувається, так звана, "бусифікація".

Громадяни України мають право оскаржити будь-які неправомірні дії, звертаючись як до суду, так і до керівництва. Важливо зазначити, що навіть у тих випадках, коли, як ви зазначаєте, спостерігається "бусифікація" і працівники ТЦК діють без участі поліції, це не означає, що правоохоронці відсутні. Деякі росіяни та окремі українці використовують відео для документування таких ситуацій, щоб протистояти мобілізаційним заходам. Ми не можемо стверджувати з упевненістю, що поліція не була присутня поряд з представниками ТЦК; можливо, її просто не зафіксували на відео, а зняли лише військових у формі, щоб підкреслити певні моменти. Особисто я часто подорожую Україною, і щоразу, коли стикаюся з оповіщеннями, можу з упевненістю сказати, що поліція завжди була присутня.

Проте людський фактор, як я вже зазначав, завжди присутній: конфлікти та емоції. Іноді ті, хто не бажає виконувати свої обов'язки, навмисно провокують конфліктні ситуації. Вони фіксують це на відео, а потім викладають у соціальні мережі, створюючи ілюзію масового явища. У нашому комітеті ми отримуємо статистику від Генштабу. Близько 90-95% мобілізаційних заходів проходять без конфліктів. Лише 5% супроводжуються емоційними зіткненнями. Ці випадки потрапляють на відео, розповсюджуються та формують враження, що мобілізація супроводжується численними порушеннями. Насправді, мобілізація не є суцільно проблемною. Однак певні труднощі існують.

Ви згадуєте про захист прав у судовому порядку. Але, наприклад, омбудсмен висловлював занепокоєння, що йому відмовляють у доступі до приміщення ТЦК. А чи є можливість для когось іншого потрапити туди? Можливо, поліція?

Омбудсмен Верховної Ради з прав людини, а також його представники, мають право без обмежень відвідувати всі види підприємств, установ і організацій, включаючи військові частини, для перевірки дотримання прав людини.

Так само Нацполіція. Якщо вона має інформацію про якесь правопорушення, злочин, то вона на це має реагувати. Незалежно від того, де вчинено правопорушення.

Проте, від практикуючих юристів ми дізнаємось, що навіть представників поліції не допускають до приміщень ТЦК, аргументуючи це статусом режимного об'єкта.

Якщо існують дані про можливе вчинення правопорушення, то не повинно бути жодних перешкод для законних дій поліції. Незалежно від того, чи йдеться про режимний, чи нережимний об'єкт... Коли є інформація про злочин, не можуть виникати жодні перешкоди. Не вважаю, що представники ТЦК, посилаючись на режимність об'єкта, можуть заважати поліції у здійсненні заходів для виявлення або підтвердження правопорушення.

- Навесні з'явилося досить цікаве рішення Верховного Суду де було визнано, що порушення процедури призову, не є підставою для звільнення з військової служби і скасування рішення про мобілізацію. То все ж таки, неправове затримання створює правові наслідки мобілізації?

Обговорення поняття "неправове затримання" є надзвичайно складним. Важливо враховувати корінь цих конфліктів. Існують конституційні зобов'язання, законодавство щодо військового обов'язку та служби, а також норми про мобілізаційну підготовку. Який аспект є ключовим? Чи є це тим, що особа не виконує свій обов'язок, не з'являється до територіального центру комплектування і в результаті її затримують? Або ж, чи може людина, посилаючись на те, що її права були порушені, ігнорувати свої конституційні зобов'язання? Безумовно, пріоритетом повинно бути забезпечення обороноздатності країни.

Чому виникають труднощі з мобілізацією та СЗЧ? На жаль, іноді правоохоронні органи та судова система не реагують адекватно на ті виклики, які стоять перед країною. Коли громадяни бачать можливість уникнути виконання свого конституційного обов'язку і перетворити це на затяжні судові або правоохоронні процеси, не дивно, що ті, хто турбується про власне життя і здоров'я, обирають саме такий шлях – шлях юридичних процедур.

Чи не здається вам, що в нашій країні існує так зване альтернативне право? Цю проблему активно обговорюють юристи. Наприклад, розшук, який проводить ТЦК, коли за адміністративними справами не передбачено таких дій. Або ж випадки доставки до ТЦК без ухвали слідчого або суду. Можливо, варто було б внести ясність у цю ситуацію?

Я вважаю, що чинні правові норми дозволяють реалізувати мобілізаційні заходи, які забезпечать призов тих, хто не бажає, але має обов'язок служити.

Чи потрібно щось змінювати? Потрібно. Але з огляду на чутливість питання, як правило, в парламенті не вистачає голосів для того, щоб підтримати більш жорстку реакцію на дії тих, хто ухиляється від військового обов'язку. Багато наших колег хочуть, щоб держава залишалася державою ухилянтів, а не громадян, які здатні захищати свою Батьківщину.

Як ви вважаєте, які аспекти законодавства потребують покращення?

Ймовірно, необхідно створити таку законодавчу базу, яка б забезпечила значні негативні наслідки для тих, хто ухиляється від виконання свого конституційного обов'язку.

Ось приклад?

Відповідно до пропозицій, викладених на початку законопроєкту, особи, які самостійно залишають військову частину або не з'являються в територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, повинні стикатися з певними негативними наслідками, що ускладнюють їхнє повсякденне життя. Це може включати заборону на керування автомобілем та блокування банківських рахунків. У випадку, коли особа не сплачує комунальні платежі, маючи можливість зробити це, енергетичні компанії швидко звертаються до суду, і кошти на всіх рахунках особи автоматично заморожуються. Лише коли борг буде сплачено (іноді сума штрафу є досить незначною), людина зможе знову користуватися своїми фінансовими ресурсами. Однак, коли мова йде про невиконання конституційних зобов'язань, подібні прості механізми реагування відсутні. Саме тому ми працюємо над цим питанням. Проте не всі колеги виявляють готовність підтримувати такі ініціативи.

- Які взагалі зараз темпи мобілізації? Раніше озвучувались підрахунки 30 тисяч людей на місяць. Ці цифри зараз актуальні?

Протягом останніх півтора року показник залишався приблизно стабільним: щомісяця ми мобілізуємо близько 30 тисяч українців. Значних змін у цих цифрах не спостерігається.

Нещодавно я мав бесіду з вашими колегами з комітету щодо залучення жінок у певні спеціальності в рамках мобілізації. Чи є можливість обговорення цього питання в якій-небудь формі? Можливо, це буде актуально в майбутньому?

- На сьогоднішній день в комітеті немає жодного законопроєкту, який був би спрямований на примусову мобілізацію жінок. В цьому плані нічого не змінюється, і, я не думаю, що найближчим часом щось буде мінятися.

Проте необхідно звернути увагу на ситуацію після війни, коли важливо підготувати наш народ до можливого опору. Слід усвідомлювати, що рано чи пізно в Росії може з'явитися спокуса знову напасти на Україну. Тому, після завершення війни та укладення мирного договору (в будь-якому форматі), ми повинні обдумати, як залучити все населення до національного захисту та військової підготовки. Отже, я вважаю, що в майбутньому як жінки, так і чоловіки повинні бути готові стати на захист Батьківщини.

Ваш колега Роман Костенко повідомив, що приблизно 80% призовників втікають з підготовчих центрів і приєднуються до СЗЧ. Якщо така тенденція продовжиться, кількість осіб у СЗЧ може зрівнятися з чисельністю армії. Що ж робити в такій ситуації? Місць у в'язницях для всіх не вистачить.

- Ми в закритому режимі отримуємо інформацію про реальну кількість СЗЧ. Ця кількість точно не така, яка циркулює в ЗМІ, а в рази менша. Мова йде про кількість кримінальних проваджень. А кримінальні провадження ведуться і тоді, коли людина вже повернулася з СЗЧ і виконує свої бойові завдання. Тому немає лінійної залежності від кількості кримінальних проваджень і кількості громадян в СЗЧ. З приводу того, що 80% мобілізованих тікають... У мене такої інформації точно немає.

Чи існує інформація про те, які конкретні покарання за статтю про сексуальні злочини призначають суди? Які реальні терміни ув'язнення застосовують, або ж здебільшого це умовні вироки?

Наші суди, м'яко кажучи, мають досить креативний підхід до оцінки різних дій і не завжди притягують винних до відповідальності. Це вказує на наявність комплексної проблеми, пов'язаної з ефективністю роботи правоохоронних органів, які повинні забезпечити розшук осіб, причетних до скоєння злочинів проти людяності. Не є таємницею, що, наприклад, коли в певному населеному пункті з'являється інформація про присутність осіб, що вчинили такі злочини, правоохоронні органи разом із представниками ТЦК або військових частин виявляються безсилими. Дивним чином, під час їхнього приїзду всі зникли, і знайти когось стає неможливим. Можливо, хтось отримує попередження.

Ви стали одним із ініціаторів законопроєкту, який стосувався надання можливості виїзду 22-річним чоловікам. В результаті було ухвалено не законопроєкт, а рішення Кабінету Міністрів. Проте, в даний час лунають вражаючі цифри: близько 100 тисяч молодих людей цієї вікової категорії вже покинули Україну, скориставшись наданим дозволом. Отже, чи можна вважати це помилкою?

Не можу стверджувати, що це було помилковим рішенням. У мене немає точних даних про кількість людей, які покинули Україну. Але важливо розуміти, що ті, хто прагнув виїхати з країни, шукали незаконні та нелегальні способи це зробити. Мова, напевно, йде про мільйони, якщо не сотні мільйонів доларів у тіньовій корупційній економіці. Саме тому ця постанова та дозвіл для молоді виїжджати за кордон були спрямовані на зменшення корупційних проявів. Коли існує попит, завжди знайдеться і пропозиція.

Надавши можливість виїзду за кордон, ми вирішили цю проблему і для майбутнього. Війна обов'язково закінчиться в найближчій перспективі, я в цьому впевнений. Це може статися як цього року, так і наступного. Україні потрібно буде відновлюватися, і ті, хто здобуде освіту за межами країни, повернуться назад. Так само молоді чоловіки, як тільки настане мир, теж повернуться додому.

Важливо усвідомлювати, що молоді люди у віці від 18 до 22 років не підлягають призову на військову службу в рамках мобілізації протягом наступних трьох років. Чи доцільно було б дозволити їм виїжджати, чи все ж ні? Якщо вони не підлягають призову, а зменшення віку для мобілізації не є питанням політичної волі, ані з боку президента, ані з боку парламенту, то чому б не дати їм можливість? Наприклад, для отримання освіти або для самореалізації за межами країни, з подальшим поверненням після закінчення війни.

Обговоримо політичні питання. Чи підтримували ви ініціативу Микити Потураєва щодо формування "коаліції національної стійкості"?

- Він мені продемонстрував свою цю заяву. Я йому відверто сказав, що я вважаю, що, оскільки у нас мала бути зустріч з президентом, то перед цією зустріччю опублікувати таку заяву це не зовсім правильно. Тому що ми обмежуємо формат діалогу [з президентом] певною рамкою, яку ми нав'язуємо. Тому я цю заяву не підписував. І поки ми не вирішимо зовнішньополітичне питання з цим мирним договором і тими пунктами, які є дуже сенситивними для України, якісь внутрішньополітичні питання точно не на часі.

Пізніше відбулася зустріч президента з згаданою вами фракцією. Чимало народних депутатів з цієї фракції висловлювали своє невдоволення. Які питання обговорювались під час цієї зустрічі?

- Відбулася відверта розмова, ставилися гострі питання, але головне, що на той момент президент вже отримав цей ультиматум у вигляді мирного плану. І для всіх було очевидно, що пріоритети загроз зовнішніх мають стояти вище, ніж будь-які внутрішньополітичні питання.

Проте заява Потураєва, в певному сенсі, стала реакцією на суспільне обурення, викликане корупційним скандалом. Які, на вашу думку, можуть бути способи відновлення довіри до влади? Можливо, створення нового уряду або переформатування коаліції?

- Коли ми маємо змішану форму правління, то президент і парламент несуть відповідальність за формування уряду. При цьому, центр тяжіння зміщується в бік парламенту. Водночас, ми маємо пропрезидентську більшість, яка стала більшістю, за великим рахунком, тому, що депутати йшли під брендом Зеленського. І ми отримали ситуацію, коли пропрезидентська більшість підтримує пропрезидентські ініціативи. Тому центр ухвалення рішень змістився в бік президента. Але за цей час, особливо за останні роки, стало очевидно, що парламент має повертати собі більшу суб'єктність. І не завжди ті питання, які пропонуються з одного центру влади, мають безумовно підтримуватися іншим центром влади [парламентом]. Та ще раз підкреслюю: до завершення перемовин обговорювати внутрішньополітичні речі я не хочу. Після того, як буде досягнуто остаточного або проміжного результату, я думаю, будемо повертатися до внутрішньополітичних питань. Вони нікуди не поділися, а просто відтерміновані.

Отже, давайте перейдемо до результатів. На якому етапі зараз перебувають переговори щодо мирного плану? Чи спостерігається їхнє затримання?

Я спілкувався з членами нашої делегації в Женеві і впевнений, що ключові інтереси України були успішно захищені. Наші американські та європейські партнери з цим погодились. Зараз, наскільки мені відомо, мирний процес знаходиться на етапі, коли вже розроблений алгоритм і узгоджені пункти повинні бути обговорені Віткоффом у Москві. Після цього ми отримаємо відповідний зворотний зв'язок і зможемо зрозуміти, чи готова Москва в принципі до мирного врегулювання.

Наші дії та ставлення до цього мирного плану підтвердили, що Україна завжди відкрита до миру. Наші поїздки до Женеви та готовність обговорювати певні, можливо, незручні для нас питання, а також відстоювати інші, свідчать про нашу готовність підписати мирну угоду. Тепер ініціатива переходить до Росії, і це стане для нас важливим показником.

Беручи до уваги висловлювання Путіна, Росія не відмовилася від своїх максималістських прагнень щодо повного контролю над Луганською, Донецькою, Запорізькою та Херсонською областями. Вони прагнуть отримати визнання своїх амбіцій, що для нас є абсолютно неприйнятним. Тому, на мою думку, наступний етап перемовин проходитиме більш конструктивно, з обговоренням позицій, які можуть бути прийнятними для України, а які - ні. Де-факто, ми усвідомлюємо, що наразі немає можливостей для відновлення контролю над окупованими територіями. Отже, потрібно визнати, що ці землі, ймовірно, залишаться під тимчасовою окупацією на певний час.

Проте в усіх цих мирних ініціативах, як європейських, так і американських, відсутні реальні гарантії безпеки для України. Чи, можливо, за закритими дверима ведуться якісь переговори?

Це питання викликає безліч суперечок. Ми вже чули заяви від американських представників, які стверджують, що спочатку потрібно підписати мирний план, а потім вони готові надати гарантії безпеки. З одного боку, ми повинні отримати ці гарантії від наших партнерів, чи то як невід'ємну частину мирного плану, чи як окремий додаток до нього. Важливо, щоб ці гарантії мали не просто декларативний, а юридично обов'язковий характер. Це означає, що у випадку виникнення загрози повинна бути швидка реакція у військовій, економічній або політичній формах. Але наразі ми оперуємо лише інформацією з медіа. Оригінал мирного плану з 28 пунктів мені не відомий.

- У вересні ви заявляли, що війна йде до завершення і, можливо, це відбудеться вже до кінця 2025 року чи в лютому 2026 року. Мовляв, це вже зрозуміло. А з чого це зрозуміло? І чи не змінили ви свою думку і свій політичний прогноз?

Я не змінив своєї політичної оцінки та прогнозу. Більш того, останні події, зокрема ультиматум і спроби швидко досягти певного результату, підтверджують мою правоту. Це вказує на те, що наші американські партнери прагнуть зробити все можливе, щоб покласти край війні. Я вже зазначав у вересні, що після зустрічі президентів України та США, а також тристоронніх переговорів із європейськими союзниками, можна буде говорити про терміни завершення конфлікту у тижнях, а не місяцях. Я переконаний, що процес рухається в цьому напрямку. Вважаю, що війна наближається до свого завершення. Можливо, це відбудеться не так швидко, можливо, не у цьому році (хоча я не виключаю, що це можливо, адже грудень ще попереду), або ж у лютому чи березні. Але я впевнений, що це короткострокова перспектива, а не тривала. Війна не триватиме роками.