Україна на африканському континенті: способи протистояти російському впливу
Візит африканських лідерів до столиці України / Liga.net
Африканські країни обирають, з ким будуть співпрацювати
Із 1993 року Японія проводить Токійську міжнародну конференцію з розвитку Африки. За роки роботи цього формату реалізувалося 26 проєктів розвитку у 20 країнах Африки.
На початку 1990-х років для Японії цей формат став шансом для реалізації активнішої зовнішньої політики. У той же час, для Африки це відкривало перспективи для нових партнерських відносин, адже старі союзи часів Холодної війни не виправдали сподівань континенту, і зміни, які вони обіцяли, так і не настали.
З моменту свого заснування в 1993 році конференція ґрунтується на трьох основних принципах: міжнародне співробітництво, орієнтація на потреби людей, а також розвиток проектів, які принесуть користь жителям африканських країн. При цьому особлива увага надається голосу африканських держав. Важливо зазначити, що Африка стикається з проблемою нерівноправного партнерства та маргіналізації на глобальній арені.
Цього року Японія спільно з ООН надали фінансування для розвитку африканської зони вільної торгівлі, яка має на меті об'єднати весь континент. Цей проект відкриває великі перспективи, проте стикається з численними викликами на етапі реалізації. Пріоритетом для Африки є орієнтація на людину, що передбачає досягнення конкретних цілей. У цей час континенту особливо необхідні відповідальні партнери, такі як Японія.
Африканські держави мають можливість обирати своїх партнерів у міжнародній співпраці, зокрема, вирішуючи між Китаєм, Туреччиною, Росією та іншими країнами, залежно від їхніх пропозицій та відповідності африканським пріоритетам. Континент стає об'єктом глобальної уваги завдяки своєму політичному потенціалу в міжнародних організаціях, адже це величезний ринок і джерело критично важливих природних ресурсів. Африка також є ареною для боротьби за міжнародний вплив. Основне питання полягає в тому, яку стратегію обирають зовнішні партнери для співпраці з цим континентом. Китай, наприклад, фокусується на значних інвестиційних проектах, безпеці, ринках збуту, нерівноправному партнерстві та борговій залежності, пропонуючи непомітні кредити і ігноруючи питання прав людини. Діяльність китайських компаній в Африці також викликає занепокоєння щодо екології та ставлення до місцевого населення. Росія, у свою чергу, просуває свої інтереси через приватні військові компанії, дезінформацію та видобуток ресурсів, намагаючись розширити свій економічний вплив. Сполучені Штати, в свою чергу, не виявляють активності у сприянні демократичним перетворенням в Африці, що зумовлює їх віддаленість від континенту і фактично підштовхує африканські держави до Китаю. Європейський Союз має слабкий імідж, зокрема через свою колоніальну спадщину, що викликає обурення серед африканських країн, і Росія використовує цю невдоволеність у своїх інтересах. Якщо на горизонті не з’являться альтернативи у вигляді Японії, Індії або окремих країн з Північної та Східної Європи, континент ризикує залишитися без стійких варіантів співпраці.
Японія впроваджує модель, зорієнтовану на людину, яка спрямована не лише на реалізацію проєктів, а й на розвиток врядування, захист прав людини та підтримку демократичних цінностей. Токіо здатне внести значні позитивні зміни на континенті. Хоча її інвестиції менші порівняно з китайськими, Японія все ж має свої унікальні сектори, в яких може продемонструвати якісний прогрес завдяки своєму особливому підходу.
Раніше цього року був бізнес-форум тристороннього формату Індія, Японія, Африка. І це можливість не узалежнюватися Африці, а обирати, з ким вона хоче співпрацювати. Це те, чого потребують країни Африки. І Японія має унікальний імідж, відсутність колоніального минулого, технології, можливість залучити японський досвід. Технології - ноу-хау - це те, чого не можуть отримати від Китаю. Китай дивиться на Африку, як на ринок збуту своїх товарів і на викачку ресурсів. Тоді як японський підхід і те, як японці втілюють свої проєкти - це абсолютно інша можливість для Африканського континенту.
Зображення з Facebook-сторінки Марти Олійник-Дьомочко.
Російська Федерація та Турецька Республіка в Африканському контексті
Військова присутність в Африці Росії. Паралельно нарощує свою військову присутність в Африці і Туреччина.
Туреччина ще з 2000 років шаленими темпами нарощує свою присутність в Африці. І мова не лише про військову. Для Росії військова співпраця зараз - це її флагман, це основний продукт, який вона продає до Африки, те, що подобається африканським не демократичним лідерам. Для Туреччини це зовсім інша справа. Військова співпраця в неї - це частина її ширшого підходу. Якщо ми глянемо взагалі на інтереси, які має Туреччина на африканському континенті, то це розширення впливу, це політичний капітал для голосування в ООН. Їй потрібні нові партнерства. Відповідно пошук нових союзників для неї - це актуальне завдання. Це конкуренція з її близькосхідними суперниками. І деколи в Африці особливо це дуже добре видно, як зіштовхується, з одної сторони, Туреччина, з іншої - Об'єднані Арабські Емірати в тому ж самому Сомалі. Це зміцнення своєї ролі по осі південь-південь, це розширення тої ж самої турецької військової промисловості. Туреччина своєю зброєю зробила собі доволі непоганий імідж в Африці, відповідно африканські країни бачать в цьому для себе можливість придбати і використати її. В неї зараз дуже грамотна стратегія, вона залучає широке коло гравців. Дуже правильно підібрала наративи. Туреччина огортає свою співпрацю з Африкою дуже майстерно, як жодна зараз країна світу. Вона каже дуже привабливі речі, які можуть стати рішенням для африканських проблем. Зросла кількість турецьких посольств. У 2002 році їх було 12, зараз 44. За той самий проміжок часу Ердоган відвідав 31 країну Африки. Це цілеспрямований політико-дипломатичний наступ. За 10 років товарообіг зріс на 40-42%. Туреччина має доволі грамотну фінансову модель, як вона надає допомогу країнам Африки без політичних вимог. Все узгоджується в двосторонньому форматі. Туреччина фінансує зараз великі інфраструктурні проєкти, в неї аеропорти, дороги, порти. Турецькі авіалінії в якийсь момент просто з'явились майже у всіх країнах Африки. Зараз це 60 міст і 40 країн, куди літають турецькі авіалінії. Якщо ми згадували Японію, то там є авіасполучення тільки з Каїром. Туреччина має зараз дуже хороший політичний імідж в Африці. Вона себе позиціонує, як сильний переговорник на континенті. Свого часу Туреччина допомогла подолати наслідки голоду в Сомалі. І це створило відповідний імідж, як країни, яка переживає за африканські країни. Коли був конфлікт між Ефіопією і Сомалі, який загрожував новою війною в регіоні, Туреччина втрутилася, як посередник, оскільки мала контакти і з однією, і з іншою стороною. Цю напругу вдалося зняти. Туреччина неодноразово себе пропонує навіть зараз в триваючих конфліктах, що вона може там зіграти роль посередника.
Приблизно 30 африканських держав мають укладені військові угоди з Туреччиною, де 19 турецьких військових аташе виконують свої обов'язки. Туреччина підтримує військову присутність у двох країнах: Сомалі та Лівії. Безпілотники та системи "Байрактар" стали надзвичайно актуальними для африканських націй, які ведуть боротьбу з тероризмом. У регіоні також працюють близько 1 000 найманців з турецької приватної військової компанії, які надають консультаційні послуги та забезпечують охорону турецьких об'єктів. Релігія є ще одним спільним елементом для західноафриканських країн. Туреччина займає четверте місце серед країн-постачальників зброї в Африці.
Тривожна тенденція виявляється в зростанні впливу Росії на Західній Африці, зокрема в регіоні Гвінейської затоки. Сахельська трійка (Малі, Буркіна-Фасо та Нігер), яка в липні 2024 року уклала угоду про створення Конфедерації держав Сахелю, стала фактично залежною від Росії. Москва активно підписує угоди про безпеку з низкою країн цього регіону. Деякі з цих держав використовуються Росією для вирішення своїх транзитних завдань. Ведуться також переговори з іншими країнами про можливість укладення військових угод. Росія прагне отримати доступ до портів для забезпечення постачання зброї до Сахелю та видобутку природних ресурсів. Військова присутність в Атлантиці є для неї стратегічно важливою, оскільки це дозволяє загрожувати Сполученим Штатам та Заходу. Крім того, Росія має намір створити військово-морську базу в Судані, оскільки Червоне море є ключовим транспортним шляхом. Гвінейська затока також має велике значення в цьому контексті. Хоча питання створення бази на даний момент є складним і віддаленим, Росії вдається встановлювати домовленості з африканськими країнами щодо портів. Росія активізується в регіонах, де спостерігається нестабільність і відсутність демократичних процесів.
Зображення є ілюстративним.
Українська присутність в Африці
Тема взаємин між Україною та Африкою. У 2022 році президент України Володимир Зеленський здійснив 18 телефонних переговорів з африканськими керівниками. Максима Субха був призначений спеціальним представником України для питань Близького Сходу та Африки. Протягом 2022-2023 років тодішній міністр закордонних справ Дмитро Кулеба відвідав Сенегал, Кот-д'Івуар, Гану, Кенію, Марокко, Ефіопію, Руанду, Мозамбік, Нігерію, Екваторіальну Гвінею, Ліберію та Південно-Африканську Республіку. Особливу значущість мало африкансько-близькосхідне турне нового міністра закордонних справ України Андрія Сибіги, який у жовтні 2024 року відвідав Оман, Анголу, Єгипет і ПАР. У 2023-2025 роках були відкриті посольства України в Гані, ДРК, Кот-д'Івуар, Мозамбіку, Ботсвані, Руанді, Мавританії та Танзанії. Це призвело до збільшення загальної кількості українських дипломатичних представництв на африканському континенті з 10 до 18. У червні 2023 року Володимир Зеленський провів зустріч з африканськими лідерами в Києві, в рамках якої до України вперше прибули представники семи африканських країн: президенти ПАР, Сенегалу, Союзу Коморських островів, Замбії, прем'єр-міністр Єгипту та спеціальні представники президентів Конго та Уганди. У 2025 році, 24 квітня, Володимир Зеленський здійснив свій перший офіційний візит до Південно-Африканської Республіки. У 2024 році товарообіг між Україною та африканськими країнами досяг 4 мільярдів доларів, що стало збільшенням на понад 65%. Обсяги експорту зросли до 2.9 мільярдів доларів, в той час як імпорт склав 1 мільярд доларів. Які виклики стоять перед Україною в цьому контексті? Чи може Японія виступити нашим союзником на африканському континенті?
Ці дискусії мали місце. Якщо продовжувати чинити тиск на африканські країни, як це робилося раніше, щоб вони вибрали сторону між Україною і Росією, це не принесе жодних результатів. Така тактика лише ускладнює ситуацію, оскільки Росія може скористатися цими обставинами. Важливо, що Україна розвиває співпрацю з африканськими державами. Основною перешкодою для нас є конкуренція з Росією та іншими гравцями на цьому полі. Наші можливості наразі обмежені: ми не в змозі надати стипендії африканським студентам. Хоча Україна активно працює над співробітництвом у сфері освіти, це створює значні труднощі. Наша дипломатична присутність також обмежена: ми маємо 18 посольств, що є позитивним, але Росія володіє близько 40 дипломатичними установами і планує подальше розширення. До цього слід додати численні "Російські доми", культурні та освітні центри. Хоча ми відкриваємо нові посольства, кількість співробітників у них залишається низькою — зазвичай до 10 осіб, тоді як у російських представництвах працюють сотні людей. Ще одним важливим викликом є присутність українських медіа у інформаційному просторі африканських країн. Тут також існує обмеження, пов'язане зі знанням мов: англійської, французької, арабської та інших, якими розмовляють в Африці. Ще однією проблемою є недостатня активність українського бізнесу на африканському континенті. Ми постійно говоримо про необхідність відкриття України для Африки, але водночас важливо, щоб Африка також відкрилася для України. Для якісного розширення нашої присутності на африканському континенті нам потрібні фахівці, які добре знають його особливості. В українських університетах починають з'являтися центри та спеціальності, пов'язані з африканістикою. Нам необхідні професіонали, які розуміють політичний, безпековий та культурний контексти, готові співпрацювати та налагоджувати відносини з цим континентом.
Японія відкрита до тристоронніх форматів. Тут є багато сфер, де можуть перетнутися українські, японські і африканські інтереси. Можна мати спільні безпекові формати співпраці. Країни Африки в цьому дуже зацікавлені. Україна має що запропонувати, можна сюди підключити і Японію. Можна мати тристоронні проєкти в сфері освіти, інфраструктури. Україна прагне побудувати зернові, логістичні хаби в країнах Африки. Чому не залучити для цього Японію? І неодноразово обговорювалося, що раз в Україні є обмежені можливості, то можна пробувати залучити ще когось. Нам до вибору третього партнера треба ставитися дуже відповідально. І Японія тут може дуже нам підійти. Насправді форматів є багато, але все впирається безпосередньо в можливості, в здатність домовитися, реалізувати такі проєкти. Адже як тільки Україна починає щось робити на африканському континенті, це не проходить без пильного погляду і протидії Росії. Ми маємо бути до цього готовими.
