Історії українських цивільних, які потрапили в полон до Росії
Тисячі українських громадян досі перебувають у полоні в Росії, часто без чіткого статусу та можливості зв'язатися з близькими. Їх арешти є порушенням міжнародного права, а родичі роками намагаються добитися їхнього визволення.
З початком повномасштабної агресії Росії проти України на її території зникли тисячі мирних жителів. Правозахисники оцінюють, що це число перевищує 16 тисяч українців, які не брали участі в бойових діях, але все ж стали жертвами російського полону. Ці випадкові затримання є грубим порушенням міжнародного гуманітарного права: цивільні особи не є учасниками бойових дій, і їхній захист гарантований, зокрема, Четвертою Женевською конвенцією.
"У Женевській конвенції не зазначено, що будь-яка країна, яка вторгається на територію іншої, має право (...) затримувати цивільних осіб і утримувати їх під вартою без належних підстав," - зазначає Юрій Ковбаса, представник уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Таким чином, хоча термін "цивільний полонений" не закріплений у праві, такі особи все ж існують.
Лариса Шевандіна вже 11 років не має зв’язку зі своїм чоловіком, відомим українським спортсменом та президентом Федерації ушу в Донецькій області, Олегом Шевандіним. У травні 2015 року його викрали в рідному Дебальцевому, з того часу подружжя змогло спілкуватися лише двічі – обидва рази в перші години після його затримання. За свідченнями свідків, з якими спілкувалася Лариса, чоловіка зупинили озброєні особи в масках, витягли з авто, наділи мішок на голову і відвезли в невідомому напрямку.
Після викрадення свого чоловіка вона розпочала власне розслідування його зникнення та створила громадську організацію під назвою Ukraine Movement. Return Freedom. Шевандіна також зазначає, що справу її чоловіка розглядає ООН, і вона вже неодноразово зверталася до комісії з питань насильницьких зникнень: "Проте, на жаль, ООН не має прямих механізмів впливу, і навіть за такої уваги особа залишається в полоні".
"11 років у російському ув'язненні - це величезний термін. Коли стверджують, що кожен день - це справжнє пекло, то можна уявити, що це пекло, помножене на 365, а потім ще й на 11", - зазначила Шевандіна.
Ситуація з Олегом Шевандіним стала одним із перших відомих випадків затримання мирних жителів на окупованих територіях. З юридичної точки зору його становище характеризується терміном "інкомунікадо" — це означає повну ізоляцію, без доступу до зв'язку, адвокатів та без офіційних звинувачень. В такому ж статусі опинилося багато цивільних осіб, які знаходяться в російському полоні, і більшість із них були затримані вже після початку масштабного вторгнення.
"Це та категорія, яку російський режим називає "затримані за протидію спеціальній військовій операції". Тобто це люди (...) які взагалі не мають правового статусу, оскільки таке затримання суперечить не лише міжнародному праву, а й російському законодавству", - пояснює експерт Центру громадянських свобод Михайло Савва.
За словами Ковбаси, інша категорія ув'язнених - це ті, чиє утримання Росія офіційно оформила, надавши Міжнародному комітету Червоного Хреста (МКЧХ) інформацію про їхнє перебування під вартою. "Це інша частина громадян, які вже можуть мати якісь вироки - вигадані вироки, наприклад, за нібито тероризм", - пояснює Ковбаса.
Читайте також: В Україні понад 90 тисяч зниклих безвісти
Саме до цієї категорії належить журналіст і активіст Сергій Цигіпа. У 2021 році він вийшов на пенсію й почав писати казки про своє рідне місто - Нову Каховку. Він проводив дні в бібліотеці, працюючи з архівами, щоб вигаданий світ максимально точно відповідав реальному. Герої його історій теж були невипадковими: частина персонажів була створена за образом друзів, інша - за ним самим і його дружиною. Так, в одній із казок Водяник викрадає героя, що уособлює самого Цигіпу, і повернути його можна, лише зібравши сім захованих ключів.
На початку 2022 року, коли російські війська захопили Нову Каховку, Цигіпа вирішив залишитися, щоб підтримати місцевих мешканців: він організовував гуманітарні поставки та поширював інформацію про ситуацію в соцмережах. 12 березня його викрали, неначе це було повторення сюжету з його власної казки. З того часу і до кінця грудня він залишався в ув'язненні без офіційного статусу, як повідомляє "Меморіал". Лише 26 грудня проти нього було порушено кримінальну справу, звинувативши у шпигунстві. "Меморіал" вважає Цигіпу політичним в'язнем.
Пошуками "ключів" для звільнення свого чоловіка займається його дружина Олена Цигіпа, яка, за її власними словами, стала "позаштатною правозахисницею". Вона активно залучена до ініціативи "Цивільні в полоні" та регулярно бере участь у акціях протесту, що піднімають питання цивільних ув’язнених. "Я перетворюю цю складну ситуацію на свою громадську діяльність, – зазначає Олена. – Я усвідомлюю, що якщо просто сидіти, страждати і плакати, це не змінить його долі".
Утримувати зв'язок із чоловіком для неї стало справжнім випробуванням. Останній лист від нього надійшов ще в лютому, хоча вона регулярно пише йому щотижня та надсилає бланки для відповідей. "Відсутність будь-якої кореспонденції може свідчити про те, що мої листи просто не доходять до нього", - висловлює своє занепокоєння Цигіпа. Крім того, здоров'я Сергія у неволі суттєво погіршується. "Через утримання в холодних і вологих приміщеннях, стан здоров'я не лише Сергія, а й усіх українських військовополонених та цивільних затриманих погіршується з кожним днем", - підкреслює вона.
Згідно з даними правозахисних організацій та ООН, російські органи влади регулярно застосовують тортури та жорстоке ставлення до українських військовополонених і цивільних осіб, які перебувають у місцях ув'язнення як на території Росії, так і на окупованих землях.
"Тортури та знущання - це факти, які постійно підтверджуються, коли наші захисники, захисниці та навіть цивільні особи повертаються з полону. Вони всі це підтверджують," - зазначає Ковбаса.
Читайте також: Катування і шантаж дітьми: українки про російський полон
За словами Савви, найбільше ризикують потрапити у полон особи, які активно займаються суспільною діяльністю. Наприклад, учасники протестів на підтримку цивільних ув'язнених діляться, що до затримання їхні рідні були волонтерами, активістами або водіями, які надавали допомогу в евакуації людей з окупованих регіонів, або ж просто відкрито висловлювали свою проукраїнську позицію. "Затримання відбуваються через те, що окупаційна влада вважає таких людей загрозою: вони можуть стати осередком опору", - пояснює Савва. Він також підкреслює, що масові арешти служать засобом залякування населення. "Це явне нагадування кожному, що з вами може статися те ж саме - ви просто зникнете безслідно".
Офіцер у відставці Сергій Ліхоманов зник безвісти майже на два місяці після того, як наприкінці 2023 року його квартира в Севастополі була штурмована озброєними людьми, які вивезли його в невідомому напрямку. Пізніше російська сторона звинуватила його у державній зраді та підготовці терористичного акту. За оцінкою правозахисної організації "Меморіал", переслідування Ліхоманова, ймовірно, має політичні мотиви і супроводжується серйозними правовими порушеннями.
"Я хочу, щоб у мого брата був шанс жити далі, жити нормально, не в тюрмі, тому що він цього не заслуговує, він нічого поганого не зробив", - каже його сестра Тетяна Зелена. "Я вважаю, що його заарештували лише через те, що він колишній український військовий", - додає вона.
Зелена залишила свою роботу, аби повністю віддатися справі звільнення брата. Проте вона не вважає, що його повернення стане кінцем її активістської діяльності. "Моя донька запитала: 'Мамо, коли Сергій повернеться, ти ще будеш цим займатися?' Я відповіла, що не знаю. А вона сказала: 'Мамо, я ж тебе добре знаю!'" - сміється Зелена, додаючи, що донька права: вона не зупиниться, поки хоча б ті, кого вона зустріла за ці роки, не зможуть обійняти своїх близьких, які залишилися в полоні.
