Українські малюки під контролем Путіна та Кім Чен Ина: шляхи їхнього порятунку.

Головний союзник -- країна Сходу

В Росії в спеціалізованих установах з українськими дітьми працюють інструктори з бойовим досвідом, які проводять "важливі" бесіди навіть з малюками. Підлітків, у свою чергу, відправляють на "перевиховання" на тисячі кілометрів від рідних домівок — до Північної Кореї, однієї з найізольованіших країн у світі.

Про це та ставлення американців ексклюзивно для "Телеграфу" повідомила юристка-експертка Регіонального центру прав людини (RCHR), доктор юридичних наук Катерина Рашевська, яка в даний момент перебуває у відрядженні в США.

Під час вашого виступу на підкомітеті Сенату США ви згадали про Мішу та Лізу — дітей з окупованих територій, яких перевезли до таборів у Північній Кореї. Які причини спонукають Росію відправляти українців у такі віддалені авторитарні держави?

Самі росіяни найкраще розкривають цю ідею. Вони характеризують візит делегації дітей Руху "Перші" до дитячого табору "Сондовон" у КНДР як "значущий крок у зміцненні народної дипломатії, а також у розвитку дружніх і добросусідських зв'язків між Росією та Кореєю".

Хоча такі заходи представляються як "культурні обміни", насправді вони є формою "дитячої дипломатії", яка фактично легітимізує тоталітарний режим у Північній Кореї. Варто зазначити, що одним із співорганізаторів конкурсу "Перші їдуть у Содовон" є окупований український табір "Артек". Для дітей з анексованих територій це означає поїздку до країни, яка підтримує агресивні дії проти України. Наразі було відправлено лише обмежену кількість як російських, так і українських дітей. Всі вони вже піддаються ідеологічному впливу та мілітаризації, що перетворює їх на інструмент російської пропаганди.

Інтеграція дітей з окупованих українських територій у "культурні обміни" є ще одним інструментом для росіян, аби оправдати анексію та продемонструвати, що ці діти вже втілюють російську ідентичність.

У 2024 році Регіональний центр прав людини зафіксував аналогічні подорожі до Індії та Китаю.

Під час слухань у Сенаті США зосередила увагу на цих поодиноких випадках, щоб запобігти передачі інших українських дітей до найізольованішої держави світу і зупинити Росію від перетворення українських дітей на власних "амбасадорів". Інтенсивна реакція російських пропагандистських медіа на згадку про дітей, які потрапляють до КНДР, свідчить, серед іншого, що Росія не хотіла розголошення цієї інформації. Тому зусилля з документування таких випадків мають продовжуватися, щоб зрозуміти реальний масштаб переміщень.

Наприклад, у 2016 році лише вісім дітей з української окупованої Донецької області були евакуйовані до Білорусі.

Водночас у 2024 році ми з'ясували, що ця цифра зросла до 2 219 дітей.

Які були відгуки американських політиків на цю ситуацію? Чи з'явилися якісь офіційні коментарі, нові ініціативи чи пропозиції щодо запровадження санкцій для винних осіб?

- Вочевидь, що ця інформація була шокуючою, тому потребує часу для належної реакції. Водночас, лунали питання щодо вивезення українських дітей на перевиховання в Білорусь. Це дозволило мені навести приклади того, як санкції та публічні слухання спровокували "охолоджуючий ефект" та зменшили в рази кількість постраждалих маленьких українців.

Мені би хотілося, щоб ця інформація сприяла просуванню законопроєкту сенатора Грема про визнання РФ державою-спонсором тероризму (Сенатор в коментарях українським медіа відзначав: переміщення українських дітей є викраденням. А це одне з визначень, яка робить країну державою, яка підтримує тероризм - Авт.)

Важливо, що КНДР уже має такий статус у США.

Зараз стало зрозуміло, що організації, подібні до "Юнармії", фактично готують молодь до служби в російських збройних силах. Згідно з березневими даними, з 1,8 мільйона учасників вже 12 тисяч активно залучені до бойових дій. На фоні обговорення "мирного плану США щодо України", виникає питання: чи зменшується мілітаризація дітей, чи, навпаки, зростає? Яким чином міжнародна спільнота може втрутитися, щоб запобігти цій проблемі?

З березня 2025 року, коли посередницькі зусилля Сполучених Штатів в напрямку мирного врегулювання ситуації в Україні помітно зросли, ми не спостерігаємо жодного зниження рівня мілітаризації та індоктринації на територіях, що перебувають під окупацією. Навпаки, ці процеси набувають ще більш небезпечного характеру. Ось кілька ілюстрацій:

Все це вказує на те, що російська сторона не має наміру ані зменшувати інтенсивність мілітаризованого переосмислення, ані відмовлятися від своєї експансіоністської та агресивної стратегії стосовно країн-сусідів.

Чи мають українські діти та їхні сім'ї якісь шанси уникнути втягування в цю пропагандистську систему, адже, безсумнівно, школу також задіяно в цьому процесі?

Ні, адже ми фіксуємо примус до навчання в окупаційних закладах освіти, уникнути мілітаризації та індоктринації стає неможливим. У деяких захоплених регіонах, зокрема в Запорізькій та Херсонській областях, дітей навіть примушують вступати до військово-патріотичних організацій.

- В жовтні ювенальні прокурори ОГП повідомили про підозру семи громадянам України за залучення дітей з окупованої Донеччини до "Юнармії". Чому важливо, щоб випадки мілітаризації дітей розслідувалися на національному рівні та ухвалювались судові рішення, навіть якщо формально притягнути до відповідальності росіян чи українців, які діяли під окупацією, складно?

- Перспектива кримінальної відповідальності завжди призводить до уповільнення темпів вчинення злочинів, тому важливо, щоб процеси розслідування тривали й, врешті, завершувалися якісними судовими рішеннями. У такому випадку це дозволить відновити порушені права дитини, зберегти правду та протидіяти російській пропаганді, встановити справедливий мир.

Окрім тимчасових притулків, українських дітей, у тому числі сиріт, переміщують і на постійне проживання в Росію, де їх інтегрують у родини. Якою мірою така практика знижує ймовірність повернення дітей на батьківщину, і які заходи вживаються для відновлення їхніх прав?

В практиці мали місце ситуації, коли вдавалося повернути дітей, що опинилися в російських прийомних родинах. Проте, мова йшла, в основному, про підлітків, які пам’ятали своє походження та зберігали українську ідентичність. Водночас, маленькі діти, для яких змінили особисті дані і які ростуть, змінюючи свою зовнішність, становлять одну з найбільш складних категорій для репатріації. З цієї причини виникають ініціативи, спрямовані на пошук і ідентифікацію таких дітей, а також на посередницькі зусилля, що мають на меті їх повернення до родин.

- Останнім часом росіяни намагаються в публічному просторі легалізувати або виправдати "привласнення" українських дітей. Наприклад, російська омбудсменка Львова-Бєлова в одному з інтерв'ю розповідала, як "ламала" всиновленого хлопця з Маріуполя. Чи можна вважати це частиною цілеспрямованої стратегії Росії щодо українських дітей?

- Це можна вважати частиною суб'єктивного елементу злочину геноциду. Разом із раніше зібраними доказами та елементами політики щодо русифікації українських дітей, мова йде про яскраві прояви геноцидального умислу -- привласнити собі частину підростаючого покоління української нації, перетворити цих дітей на її ворогів.

- Скільки українських дітей вдалося повернути за останній рік і чи є в Україні розроблена стратегія роботи з ними? Адже враховуючи тривалий та посилений вплив російської пропаганди, процес реінтеграції навряд чи може проходити легко.

Визначити точну кількість дітей, які були повернуті в 2025 році, досить складно, адже державна статистика не надає детальної інформації про цей показник. Проте на початку року Міжнародна коаліція за повернення українських дітей зазначала, що у 2024 році ця цифра становила близько 600. Таким чином, прості розрахунки дозволяють припустити, що в 2025 році повернено близько 1000 дітей.

В Україні серцевинним документом є Постанова КМУ 551. Вона, з-поміж іншого передбачає, також окремі заходи щодо реінтеграції. Водночас, подальші зусилля спрямовані на розробку уніфікованого протоколу психосоціальної адаптації постраждалих дітей, реалізацію Указу Президента від 24 листопада 2025 року.

Яким чином ухвалення резолюції "Повернення українських дітей" Генеральною асамблеєю ООН 3 грудня вплине на ситуацію? Чи є реальні інструменти для реалізації цих рекомендацій? Адже Росія зазвичай ігнорує міжнародні стандарти.

Резолюція має загальний характер і фактично відображає існуючі та визнані міжнародним правом зобов'язання. Проте цей документ створить умови для залучення держав-членів ООН, а також спеціалізованих міжнародних урядових і неурядових організацій до забезпечення процесів належної ідентифікації, пошуку, возз'єднання, а також репатріації, реабілітації і (ре)інтеграції. Це також сприятиме прискоренню цих процесів, оскільки питання повернення примусово переміщених та депортованих дітей стане в центрі уваги міжнародної спільноти.

Візит до структур ООН, які братимуть активну участь у впровадженні цього документа, дозволяє стверджувати, що компроміси в формулюваннях не перетворяться на компроміси в діях. Департамент політичних і миробудівних справ не займатиметься повторенням вже існуючих посередницьких зусиль, а буде здійснювати моніторинг, координацію та доповнення цих ініціатив.

Ключову роль у цій ситуації відіграє Генеральний секретар, а також агентства і спеціалізовані механізми. Важливо зазначити, що з 3 жовтня новою Спеціальною представницею Генерального секретаря з питань дітей у збройних конфліктах стала Ванесса Фрейзер, досвідчена дипломатка з Мальти. Це викликає сподівання на позитивні зміни.

- Хто наразі є головним союзником України у питанні повернення дітей? Минулого року до Ватикану та Катару як держав-посередниць долучилася Південноафриканська Республіка. Який ефект це мало?

Катар - залишається основним посередником у питанні возз'єднання українських дітей з родинами. Водночас, маємо також добрі послуги Меланії Трамп, ініціативи ПАР, перемовини про поновлення ролі Ватикану.

Хоча російська сторона продовжує шукати шляхи для використання ситуативної співпраці з метою виправдання своїх дій і уникнення покарання за скоєні злочини, повернення кожної дитини з України є важливою перемогою для нашої країни.

Як зазначав "Телеграф", повернення дітей з окупованих територій завжди є великим випробуванням для їхніх родин. У більшості випадків вирішити цю задачу самостійно виявляється неможливим, тому до процесу залучаються гуманітарні організації.