Урок Олешок для Костянтинівки: чому п'ятиденний план Путіна є обманом і як відбувається припинення вогню.
46-річний Сергій Самарський протягом чотирьох років не дозволяв своєму синові покидати їхній дім. В умовах окупації Олешок це була єдина стратегія, щоб захистити 22-річного юнака від облав, російських патрулів та можливих труднощів з окупантами. Хлопець залишався в чотирьох стінах, а навколишнє життя поступово згасало: зникало електропостачання, закінчувалися запаси їжі, а вулиці заповнювалися водою з Каховської ГЕС.
Постепенно припинилася доставка продуктів. Люди виживали, покладаючись на гуманітарні вантажі, які скидали українські дрони: ящики з консервами, крупами, цукром, солодощами та сальцем. Вибратися звідси вже не сподівалися, але несподівано з'явилася можливість – складна операція за участю українського і російського омбудсманів, команди першої леді США Меланії Трамп та чотирьох американських журналістів. Зрештою, всі вони опинилися в одному немаркованому автобусі.
На засіданні парламентської Тимчасової слідчої комісії, що займається питаннями захисту прав людини в умовах воєнного стану, вперше були представлені деталі підготовки до цієї операції. Обговорили, які події відбувалися за закритими дверима під час переговорів, а також пояснили, чому реалізувати сценарій, подібний до олешківського, у Костянтинівці протягом п'яти днів, як це запропонував Путін, є малоймовірним.
Місто-привид і скиди з "Вампірів"
Перед початком повномасштабного вторгнення в Олешках, розташованих на лівому березі Дніпра, проживало близько 25 тисяч осіб. Після чотирьох років окупації їх кількість зменшилася до півтори-двох тисяч. Це звичайне містечко, яке знаходиться поруч з трасою на Крим, втратило електропостачання, стабільне водопостачання, медичні послуги та можливості для безпечного пересування - навколо заміновані дороги, лісові масиви та навіть пішохідні стежки. Люди змушені були долати двадцять кілометрів пішки, щоб дістатися до найближчого місця, де можна було придбати їжу.
Підрив росіянами Каховської ГЕС у червні 2023 року став додатковим і дуже болючим ударом по Олешках. Сергій Самарський з балкона своєї багатоповерхівки бачив, як під водою тонуть вулиці.
Вода піднялася практично до рівня асфальту мосту через річку Конка, що знаходився навпроти нас. Близько 80% території міста опинилося під водою. Багато людей, зокрема самотні літні особи в приватному секторі, загинули в цій трагедії. Окупаційні сили не організували евакуацію; навпаки, російські військові конфіскували у місцевих жителів човни, займалися мародерством у будинках і вивозили вкрадене майно.
Після повені місто покинула навіть окупаційна влада. Російські чиновники відчували страх перед українськими дронами, тому залишені на самоті мешканці почали шукати способи виживання. Хоча приватні підприємці з Криму ще постачали продукти та ліки, з кожним місяцем ситуація ставала дедалі складнішою, і врешті-решт постачання зовсім припинилося. Люди, відрізані від зовнішнього світу, могли розраховувати лише на допомогу з повітря: українські військові скидали продуктові набори за допомогою дронів.
Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець під час зібрання ТСК поділився ще однією історією: одна родина протягом року не могла залишити свою квартиру на восьмому поверсі. Через зруйнований будинок усі виходи були заблоковані, тому людям доводилося отримувати воду та їжу за допомогою дронів. Врешті-решт їх вдалося евакуювати під час гуманітарної місії.
Перше з'явлення українського "Вампіра" над Самарою викликало чималий страх серед мешканців. У місті всі добре усвідомлювали, що гул бойового безпілотника зазвичай приносить лихо. Проте згодом чоловік дізнався, що цього разу дрон доставив не снаряди, а продукти харчування.
Ти знаєш, що "Вампір" полює на ворога і скидає вантажі. Коли він завис у повітрі і скинув щось поблизу, це викликало жах. Потім почали ходити чутки: наші солдати скидають їжу в ящиках. Я глянув через паркан на сусідню ділянку — там лежав ящик. Усередині виявилися українські консерви, крупи, цукор, сіль, солодощі і дуже смачне сало. В одному з ящиків дівчата залишили нам листа. Ми не взяли його з собою — залишили в Олешках, адже не знали, що нас чекає під час виїзду.
Підземелля ФСБ, примусовий документ і роки, проведені в ізоляції.
Війна для родини Самарських почалася о шостій ранку, як і для всіх, 24 лютого 2022 року -- зателефонував брат Сергія. За кілька годин російська військова техніка вже рухалася повз їхній будинок у напрямку Херсона. Виїхати страшно: знайомі, що спробували самостійно евакуюватися, розповідали про розстріляні цивільні колони. До того ж в іншому будинку залишалися двоє лежачих батьків Сергія (які згодом померли в окупації). Кинути їх родина не могла. Мусили залишатися, а за кілька місяців небезпека прийшла від людини, яку добре знали.
У травні 2022 року в Telegram з'явилося відео росіянки, яка закликала вбивати й калічити українських дітей. Дружина Сергія не змогла промовчати: надрукувала листівки й розклеїла їх у місті. Один із сусідів, маючи проросійські погляди, доніс на Самарських російським спецслужбам. Подружжя забрали "на підвал".
Тримали мене три дні. Фізичні катування не застосовували, але психологічний тиск був надзвичайно жорстким, допити не припинялися. Їхня основна мета полягала в тому, щоб змусити зізнатися в інформації про родичів, сусідів та друзів, щоб продовжити ланцюг і накопичити компрометуючі дані. Мені пощастило: я згадав кілька прізвищ людей, які, безумовно, виїхали з окупованої території, надав їхні фіктивні номери телефонів, і врешті-решт нас відпустили.
Після цього вони почали ретельно стежити за тим, що говорити і кому можна довіряти. Самарські намагалися залишатися непомітними. Сергій займався ремонтом автомобілів, а його сім'я вчилася адаптуватися до умов, де навіть звичайна прогулянка вулицею могла закінчитися трагічно. Згодом у їхньому багатоквартирному будинку поселилися російські військові, які використовували його для запуску своїх безпілотників. Навесні 2026 року їхня квартира згоріла, і родина переїхала в приватний будинок друзів, які раніше виїхали до Скадовська.
Сергій найбільше турбувався про свого сина. Хлопцеві виповнилося 22 роки — той вік, який міг привернути увагу окупантів для вербування до своїх військових формувань. Батько вирішив, що найбезпечніше буде залишитися вдома. Протягом майже чотирьох років окупації син не виходив з дому. А Сергію довелося піти на поступки, яких він намагався уникнути до останнього.
У 2025 році уряд Росії ухвалив указ, відповідно до якого жителі окупованих регіонів, які не мали російських паспортів, підлягали примусовій депортації. Щоб захистити себе і своїх рідних від нових небезпек, Сергій та його дружина змушені були оформити російську посвідку.
"Ми трималися до останнього, але після указу про депортацію з 10 вересня 2025 року довелося оформити їхній паспорт".
На початку 2026 року ситуація в Олешках досягла вкрай важкого стану. Мешканці залишилися без життєво необхідних ресурсів: їжі, медикаментів і медичних послуг. Вибратися з міста самостійно стало неможливо — будь-яка спроба перетнути окуповану зону могла призвести до фільтрації або зникнення людей.
Фактор Меланії Трамп: дзвінок з Вашингтона став поштовхом для змін.
Дмитро Лубінець дізнався про гуманітарну катастрофу в Олешках наприкінці лютого 2026 року. Він отримував численні звернення від місцевих жителів та їх родичів, які вже опинилися на території, що контролюється Україною.
"Мій перший офіційний лист був надісланий 5 березня 2026 року до Міжнародного комітету Червоного Хреста, який є головною інституцією, що має за мету захист цивільного населення у зонах конфлікту відповідно до норм Женевських конвенцій. Після цього я звертався до багатьох агенцій ООН, міжнародних посередників, а також безпосередньо розпочав переговори з російською стороною ще в березні", -- поділився омбудсман під час засідання ТСК.
Звернень виявилося недостатньо. Українська сторона намагалася акцентувати увагу на Олешках через міжнародні платформи. Ситуацію обговорювали під час Генеральної асамблеї ООН, до дискусії приєдналися Папа Римський та віцепрезидентка Європейського парламенту Піна Пічерно, яка навіть оголосила голодування. Після вересневої сесії Генасамблеї відбувся контакт, який суттєво змінив хід переговорного процесу.
Після засідання Генеральної Асамблеї зі мною зв'язався Марк Бекман, який є ексклюзивним радником Меланії Трамп. Наша співпраця триває з серпня 2025 року, і ця команда активно працює над поверненням українських дітей з території Росії. Я маю регулярні робочі комунікації з Марком. Цього разу він запитав, що мені відомо про Олешки, та чи готовий я розглянути можливість залучити Меланію Трамп до пошуку рішень. На всі його запитання я дав позитивну відповідь. Наступного дня Марк повідомив, що обговорив це з Меланією, і вона готова виступити в ролі спеціального посередника в переговорах між Україною та Росією як публічно, так і в закритому форматі.
Таким чином, з'явився новий тристоронній формат переговорів, в якому брали участь делегації України та Росії, очолювані омбудсменами, а також команда Меланії Трамп, представленою Марком Бекманом. З української сторони у процес були залучені Служба безпеки України, Служба зовнішньої розвідки, Міністерство оборони, Генеральний штаб, Головне управління розвідки та Координаційний штаб щодо поводження з військовополоненими. У переговорах активно допомагав народний депутат Давид Арахамія, який працював з обома сторонами.
"Під час основних перемовин були присутні я, російська омбудсменка Яна Лантратова та Марк Бекман. Переговори тривали з середини вересня до 1 листопада", -- уточнив Лубінець.
Меланія Трамп не лише стала обличчям для посередництва, але й активно долучилася до щоденних завдань через Бекмана, надаючи допомогу у вирішенні проблем, що виникали під час підготовки місії.
Вона була залучена в процес щодня. Наприклад, коли російська сторона відмовилася допустити українських журналістів до делегації. Марк звернувся з проханням обговорити це питання особисто з Меланією Трамп, щоб вплинути на російську сторону — в результаті ми отримали позитивну відповідь. Також регулярно з'являлися офіційні публікації на сторінках Меланії, в яких мене згадували як омбудсмана України. Це свідчить про те, що вона особисто координувала всі аспекти місії щоденно.
Чому саме Олешки стали предметом уваги першої леді США, Лубінець коментує обережно: він може лише висловити припущення, що гуманітарна криза в цьому окупованому місті отримала значний міжнародний резонанс. Так само омбудсман не наважується стверджувати з упевненістю, чому Кремль погодився на американське посередництво.
"По-перше, РФ хотіла показати себе стороною, яка нібито готова відгукуватися на гуманітарні ініціативи першої леді США. По-друге, це частина глобальних перемовин між Україною та Росією за посередництвом американців. Думаю, це був сигнал, що домовлятися про масштабні речі можна за участі представників США та особисто Меланії Трамп".
15 годин в одному транспортному засобі.
Головними та невизначеними залишалися два питання: як домогтися реального припинення вогню на час евакуації та переконатися, що російські військові дійсно дозволять людям виїхати в Україну без фільтрації. Довелося шукати незвичайне рішення, розповів Дмитро Лубінець.
У певний момент я висловив ідею: чому б не організувати спільну поїздку омбудсманів обох країн в одному автобусі? Це могло б забезпечити дотримання режиму тиші з боку військових. Ідея сподобалася американській стороні, і вони запропонували включити до формату також громадян США в ролі журналістів.
Присутність американських журналістів не лише забезпечувала об'єктивне висвітлення процесу евакуації, але й виконувала роль стримуючого фактора для озброєних росіян, запобігаючи можливим порушенням.
"Двоє журналістів з Америки приїхали через Київ, а інші двоє - через Москву. Найцікавіше те, що після Олешок всі четверо висловили бажання вирушити до Києва разом з нашими громадянами, щоб на власні очі побачити, як Україна вітає та підтримує евакуйованих", - повідомив Лубінець.
Автобус, на якому подорожували омбудсмени, не був позначений спеціальними знаками.
"Ми провели з Лантратовою близько 15 годин в одному транспортному засобі., який їхав усередині колони без спеціального маркування задля безпеки. Ці години по суті стали тривалими перемовинами: обговорили наступні гуманітарні місії, обміни, повернення цивільних, верифікацію, пошук зниклих безвісти, передачу пакунків нашим військовополоненим, доступ до них іноземних представників та потенційну міжнародну місію омбудсманів різних країн для перевірки умов утримання полонених і цивільних. Після такої поїздки комунікація стала набагато кращою і продуктивнішою", -- розповів Лубінець.
Як підтримували режим спокою
"Спочатку я обговорював логістику із ЗСУ та нашими спецслужбами -- СБУ, СЗРУ. Їхня позиція була однозначною: ніякого виходу людей і розмінування через Херсон не може бути через річку та зруйнований Антонівський міст. Будь-які ідеї щодо човнів чи понтонів ЗСУ відразу відкинули, наголошуючи, що не можна давати російським військам можливості рухатися вперед. Добирали маршрут за двома критеріями: безпека для наших громадян і швидкість. Цей маршрут виявився найкращим, адже від моменту в'їзду на підконтрольну росіянам територію до виїзду минуло трохи більше доби", -- пояснив омбудсман.
Делегація вирушила з Києва на автомобілях у бік білоруського Гомеля. З Гомеля вони перелетіли до Анапи в Росії, а далі продовжили шлях автомобілями через окупований Крим до Олешок. Повернення відбулося тим самим маршрутом: спочатку через Крим до Анапи, а звідти чотирма літальними апаратами до Гомеля, після чого автобусами дісталися до українського кордону, де на них вже чекали українські автобуси. Логістичні питання та транспортне забезпечення через Білорусь були узгоджені з депутаткою білоруського парламенту, головою комітету соціального захисту Іриною Костевич, яка фактично виконує функції омбудсмана.
Режим тиші було узгоджено окремо, за участі двох делегацій для переговорів та представників українських Збройних сил. Це рішення виявилося складним, адже стосувалося припинення вогню на ділянках, що перебували під контролем обох сторін. Без досягнення цієї угоди евакуація була б неможливою.
"Я не маю повноважень впливати на рішення головнокомандувача, тому в переговорах брав участь президент України, якому я щиро вдячний. Це рішення вимагало мужності через численні ризики, але після детального аналізу всіх аспектів було прийнято рішення про введення режиму тиші з 03:00 ночі 27 жовтня до 22:59 1 листопада за київським часом", — зазначив Лубінець.
Моніторинг дотримання угод розпочався ще до офіційного введення в дію. О 02:30 ночі Лубінець, російська омбудсменка Яна Лантратова і двоє представників від України та Росії встановили спільний зв'язок. Перші тридцять хвилин вони обговорювали деталі запуску режиму тиші. Після цього обидва омбудсмени опублікували свої заяви одночасно. Контроль за виконанням з української сторони здійснював Андрій Пастернак, керівник об'єднаного центру при СБУ. Він, перебуваючи на командному пункті в Херсонській області, спостерігав за ситуацією за допомогою безпілотників у режимі реального часу.
"Ми залишалися на прямому зв'язку ще годину, а надалі зідзвонювалися кожні дві години або й щогодини з нашою відповідальною особою Андрієм Пастернаком, який координував цей процес з українського боку".
У перший день дзвінки відбувалися часто, проте з часом проміжки між ними почали збільшуватися. Обидві сторони публічно інформували про стан виконання угоди щодо припинення вогню. По завершенні узгодженого терміну делегації знову зв'язалися та підтвердили відсутність зафіксованих порушень.
"Режим тиші, що тривав 5 діб і 19 годин, було завершено у форматі спільної комунікації між чотирма сторонами. Учасники обговорили події, що відбулися, та деталі, після чого обидві сторони офіційно підтвердили, що жодних порушень умов тиші не зафіксовано. Дві області, що знаходяться під контролем ЗСУ – Херсонська та Чернігівська, і два регіони, які контролює РФ – тимчасово окупований Крим і Краснодарський край. Це був найдовший і найбільш масштабний режим тиші з 2022 року", – підкреслив омбудсман.
Делегація не мала змоги використовувати звичайні засоби зв'язку на окупованій території, тому перед виїздом вирішили скористатися терміналом Starlink. Цей пристрій став єдиним способом комунікації в Олешках і дав змогу передавати відео безпосередньо з міста.
Я свідомо спілкувався тільки українською мовою, як під час брифінгів, так і в спілкуванні з мешканцями Олешок. Люди, котрі прожили в окупації більше чотирьох років, відповідали мені українською. Я також обирав одяг з тризубом, щоб російське суспільство змогло усвідомити: Україна – це окрема держава з власною культурою, мовою та національною ідентичністю, а не "один народ".
Чотири з половиною години у пекельному полоні.
В Олешках українська делегація затрималася лише на кілька годин — прибули о десятій ранку і вирушили приблизно о 14:40. Їхня мета полягала не лише в евакуації тих, хто вже на це погодився. Значна частина мешканців до останнього моменту не вірила, що евакуація відбудеться, а інші сумнівалися, чи варто виїжджати, враховуючи присутність російських військових.
Деякі особи ухвалювали свої рішення після особистої зустрічі з делегацією. Лубінець затримав відправлення колони на 40 хвилин, оскільки бажав упевнитися, що ті, хто залишаються, зробили свій вибір свідомо і мали можливість змінити своє рішення.
Інформацію про місію в Олешках люди отримували різними способами: хтось дізнавався від близьких, інші слідкували за новинами в Telegram-каналах, а деякі слухали українське радіо через приймачі на сонячних батареях.
"Мені подарували один з таких приймачів, і я вирішив передати його до музею Другої світової війни в якості експоната. Багато людей почали вірити в реальність місії лише після того, як особисто прибув омбудсман України і надав можливість безперешкодного пересування без військового супроводу з боку РФ," – повідомив Лубінець.
Точну кількість осіб, які були евакуйовані відповідно до угоди з російською стороною, не розголошують, щоб не зашкодити наступним місіям. Проте, за оцінками омбудсмана, приблизно 90% тих, хто залишався в Олешках, вже виїхали (у місті нині залишається близько 200-300 жителів). Вік евакуйованих вражає: наймолодшому малюкові на момент виїзду було лише 1 рік і 27 днів, тоді як найстаршій особі -- 94 роки. Також з собою забрали 105 домашніх тварин: собак, котів, папуг, а навіть одного єнота. Всі вони одразу потрапили під опіку організації UA Animals, хоча зооактивістка, яка хотіла вивезти 70 тварин, отримала відмову через брак місць.
Серед тих, хто вирішив залишити рідні місця, опинився Сергій Самарський. Його сім'я, яка провела чотири роки в умовах окупації, не поспішала покладатися на обіцянки. Навіть у день евакуації їхній страх залишався з ними.
"З Telegram-каналів дізналися, у нас біля річки ще був зв'язок. Коли з'явилася офіційна інформація, що особисто Дмитро Лубінець приїде до Олешок, сумніви наче відпали. Але в день евакуації на кожному перехресті стояли російські солдати, було дуже страшно. Аж доки не побачили Дмитра Валерійовича -- все одразу стало на свої місця, -- розповів Самарський на засіданні ТСК. -- З собою взяли дві валізи на трьох, тещу та двох котів, Тьому і Маруську. До останнього не виходили на розмови, намагалися бути тихими. Спокійно видихнули лише тоді, коли перетнули державний кордон з Україною через Білорусь".
Зараз Самарські живуть в орендованому житлі на Київщині. Усім евакуйованим держава та міжнародні партнери оперативно надали базову підтримку: одноразову виплату від УВКБ ООН у розмірі 12 800 грн, тримісячну оплату оренди житла від Червоного Хреста та окремо 100 000 грн на придбання одягу, ліків і необхідних речей (тим, у кого немає родичів, підготували місця тимчасового проживання в Мукачеві, Чернівцях та на Волині).
Родина Самарських не стикалася з труднощами у питаннях документів або медичної та психологічної підтримки. Сергій отримав тримісячну відстрочку, таку ж, як і інші чоловіки, які були евакуйовані та перебувають у мобілізаційному віці. На запитання про можливу повістку він просто відповів: "Іду служити".
Вашингтон, альтернатива та пастка Костянтинівки
Безпосередньо після завершення місії українська делегація, до складу якої увійшли Дмитро Лубінець, Давид Арахамія та представники офісу омбудсмана, вирушила до Вашингтона. У Білому домі Лубінець, представляючи президента та народ України, передав Меланії Трамп державну нагороду — орден княгині Ольги I ступеня. Під час приватної зустрічі було обговорено три основні питання: повернення депортованих дітей, звільнення цивільних заручників з російських в'язниць та розширення гуманітарних ініціатив.
Домовитися про Олешки вдалося не з нуля. До цього сторони місяцями вибудовували канали комунікації, зокрема щодо обміну військовополоненими та репатріації тіл загиблих (останній напрямок, за словами омбудсмана, є чи не єдиним, де працює чітке порозуміння: щомісяця за підтримки МКЧХ Україна забирає тіл загиблих героїв у десятки разів більше, ніж передає росіянам).
"Я маю впевненість у результатах переговорів із Лантратовою. Без позитивного досвіду нашої попередньої співпраці Олешки б не відбулися, адже ми не починали з нуля. Російська сторона турбується про своїх громадян, а ми – про наших. Довіра формується там, де виконуються досягнуті угоди. Розробка такого формату зайняла кілька місяців," – зазначив омбудсман.
Ці дискусії мають велике значення, особливо в контексті підготовки до нових обмінів після зустрічей в Абу-Дабі. Лубінець підкреслив, що українська сторона акцентує увагу на кількох ключових питаннях:
"Пріоритет №1 -- важкопоранені та важкохворі. Пріоритет №2 -- жінки. Станом на сьогодні в російському полоні залишається 486 українських жінок. І третій -- критерій людяності: ті, хто найдовше перебуває в полоні".
Ускладнює процес переговорів повернення певних груп полонених, зокрема українців, засуджених Росією, а також захисників Маріуполя.
"23 жовтня ми здійснили повернення 86 українських військових, які були засуджені в Росії, і кожен з них пройшов процедуру помилування. Що стосується оборонців Маріуполя, це одна з найскладніших категорій, але 23 жовтня нам вдалося повернути 61 представника Національної гвардії, серед яких близько 35 військовослужбовців є основою "Азову". Наша команда, що займається переговорами, запропонувала нові підходи, які принесли кращі результати," – зазначив він.
Однак, адаптувати досвід Олешок до інших гарячих точок буде складним завданням. Наприклад, у контексті реалізації подібної гуманітарної місії в Костянтинівці, яку нещодавно запропонував Путін. Існує суттєва різниця в умовах: на Херсонщині річка виступає природним бар'єром між українськими та російськими військами, що визначає межі режиму тиші. Натомість у Костянтинівці, де тривають активні бойові дії, немає чітко окресленої лінії розмежування.
"Максимально важко. У Костянтинівці треба окремо розмірковувати, як забезпечити реальний режим тиші. Будь-яка гуманітарна місія розпочинається з комунікації із Силами оборони України, які надають аналіз потенційних загроз для наших громадян під час місії. Тобто ключова відмінність: в Олешках чітко розмежовані ЗСУ й окупанти, а в Костянтинівці чіткого розмежування на сьогодні немає", -- пояснив Лубінець.
Сумнівними виглядають і обіцянки Кремля розмінувати територію за п'ять днів. Лубінець наголосив, що в зоні активних бойових дій російська армія мінує територію щодня, тож реальна підготовка до подібної операції може тривати від кількох тижнів до кількох місяців. Натомість сам протокол Олешок омбудсман вважає практичним напрацюванням, яке за наявності політичних домовленостей можна застосувати для припинення вогню й на інших ділянках фронту.
"Запроваджений нами механізм забезпечення режиму тиші на території, який ми успішно реалізували та контролювали, створює можливості для його впровадження на всій лінії фронту. Наш досвід свідчить про те, як можна досягти цього за наявності політичних угод, хто має здійснювати контроль за процесом, які технічні засоби слід залучити та як забезпечити відповідальність за порушення", -- підкреслив Лубінець.
Основним завданням для нього залишається допомога конкретним людям, які досі живуть під окупацією. У Олешківській громаді є принаймні п'ять інших населених пунктів, які стикаються з подібними гуманітарними кризами, а серед пріоритетів також перебуває окупована Кінбурнська коса на Миколаївщині. Після Олешок важливо, щоб ця операція не стала єдиним випадком.