Вадим Денисенко: Стратегический беспорядок или разумные действия: в чем причина поддержки США для России -- Блоги

Иррациональная рассуждения Дональда Трампа.

Всё, что мы наблюдаем в данный момент, может представлять собой стратегический хаос. Тем не менее, среди этого хаоса можно выделить несколько относительно последовательных связей, которые, хотя и не планировались изначально как стратегия, сейчас могут эволюционировать в нечто, что, хоть и не совсем рационально, всё же будет восприниматься как стратегия.

Далее текст на языке оригинала.

1. Конфлікт в Ірані (який став початковою точкою всього) уявлявся США як можливість усунення Хаменеї та керівництва країни, що могло б призвести до сценарію, подібного до венесуельського. Очікувалося, що режим паде, а Сполучені Штати зможуть контролювати іранські запаси нафти та газу, ставлячи Китай у складну ситуацію залежності від американського контролю не лише над глобальними нафтовими ресурсами (варто згадати, що в той час були введені санкції проти Роснєфті та Лукойла), але й фактично забезпечуючи США домінування над стратегічними маршрутами, такими як Ормузька протока, Панамський і Суецький канали, що мало б серйозні наслідки для китайської торгівлі. Отже, невдача США на цьому етапі конфлікту з Іраном ставить під сумнів цю стратегію й одночасно ускладнює постачання нафти з Перської затоки, що, в свою чергу, штовхає ціни на нафту вгору.

2. В світі є три крупних виробника вуглеводнів - США, Росія та країни Перської затоки. Коли всі троє працюють на повну потужність, ціни на енергоносії падають (є їхній надлишок). Виключення (обмеження) двох гравців, робить ціни космічними і веде до зменшення споживання нафти. Виключення (обмеження) одного з гравців дозволяє тримати ціни на високому, але не критичному рівні. Зараз склалася така ситуація, що випустити нафту Близького Сходу США не можуть (читай п.1). Тому, схоже, виникла ідея повернутися до першого драфту плану Дмітрієва річної давнини. Суть цього плану тоді була наступна: Росія надає США право стати таким собі посередником в торгівлі підсанкційними товарами в ЄС і не тільки. Плюс запускає США в якісь проєкти на Півночі. В обмін на це США добиваються зняття санкцій з РФ від ЄС (контрольний пакет санкцій, попри все, належить саме Європі). В обмін на це Трамп має надати Європі гарантії безпеки.

3. З точки зору США, суть цієї комбінації, як можна про це судити, зводиться до кількох речей:

США підтримують Росію, а Росія намагається вирватися з технологічної та фінансової залежності від Китаю.

Європейські країни будуть змушені підтримувати курс, визначений Сполученими Штатами, які залишаються основним забезпечувачем безпеки.

Європейський Союз навіть в теоретичному плані не зможе знайти баланс між Сполученими Штатами та Китаєм.

4. Цей план виглядає привабливо на папері, але, безсумнівно, зіткнеться з численними труднощами під час реалізації. Сучасний світ не підкоряється лише економічним і геополітичним принципам; в ньому також присутня значна частка аспектів, які Трамп і Путін не в змозі осягнути (демократія, права людини, горизонтальні зв’язки, суб’єктність мас, технологічні інновації, моральні цінності тощо). Отже, реалізація цього плану, безумовно, натрапить на перешкоди, особливо в США.

5. Хочу знову підкреслити те, що вже зазначав раніше: Європа спостерігатиме за результатами виборів до сенату. Росіяни вважають, що їхня ситуація вигідна в обох варіантах. Якщо все піде за планом – це буде чудово. Якщо ні, то у них залишиться багато часу для майже безкарних атак на українську економіку. Україна також вирішила дочекатися третього листопада. Проте варто пам’ятати, що 3.11.2026 – це умовний термін. Адже до першого засідання сенату залишиться близько двох місяців, і Трамп явно не має наміру знижувати свою активність.