Вибори в Південній Кореї: як Україні встановити партнерство з новообраним президентом.
Його ascension до влади відбулося на фоні політичної кризи, що виникла внаслідок запровадження воєнного стану колишнім президентом Юн Сук Йолем та його подальшого імпічменту. Новообраний президент разом зі своєю політичною силою отримав значний мандат на управління країною: вони контролюють не лише Національну Асамблею, яка є головним законодавчим органом, але й займають президентську посаду.
Ці політичні перетворення несуть із собою нові зовнішньополітичні виклики, зокрема для України, якій потрібно налагоджувати співпрацю з новим урядом Сеула.
Лі Чже Мьон не раз висловлював критику на адресу зовнішньої політики свого попередника, зокрема в контексті підтримки України. У перші дні повномасштабного вторгнення Росії він зробив суперечливі заяви, які фактично перекладали частину відповідальності за ескалацію на Володимира Зеленського. Це викликало значне обурення як в Україні, так і за її межами. Під тиском суспільства Лі згодом змінив свою позицію: він визнав дії Росії як агресію, підтримав введення санкцій і висловив солідарність з міжнародною спільнотою.
Однак, у період з 2023 по 2024 рік, він невпинно виступав проти будь-якого залучення Південної Кореї до конфлікту, зокрема у вигляді військової або економічної допомоги Україні. У жовтні 2024 року Лі рішуче засудив пропозицію про відправлення до Києва моніторингової групи для аналізу участі північнокорейських сил у бойових діях на стороні Росії, навіть заявивши про можливість імпічменту для міністра оборони. Більше того, він закликав переглянути фінансову підтримку Україні, підкреслюючи важливість зосередження ресурсів на внутрішні потреби країни.
Лі Чже Мьон позиціонує себе як практичного політика в сфері зовнішніх відносин, зосередженого на національних інтересах. Його концепція зовнішньої політики, сформульована під девізом "Епоха великої трансформації", передбачає створення впевненої держави через прогресивну, практичну дипломатію та оновлену оборонну стратегію. Визнаючи корейсько-американський альянс як основний елемент безпеки на Корейському півострові, Лі також підкреслює важливість тристоронньої співпраці з США та Японією для реагування на регіональні виклики. Проте він наголошує, що Сеул не може ігнорувати Пекін і Москву, враховуючи їхню географічну близькість і глибокі економічні зв’язки, які є важливими для національних інтересів Кореї.
"Наш союз зі США важливий, і ми маємо його підтримувати. Співпраця у сфері безпеки зі США та Японією є необхідною. Але це не означає, що ми мусимо ставити інші країни у позицію ворогів", -- заявив він під час однієї з публічних зустрічей, наголошуючи на необхідності зберігати гнучкість у зовнішньополітичній стратегії.
Китай вважається значним торговим партнером та ключовим гравцем у безпековій ситуації на Корейському півострові. Лі Чже Мьон неодноразово підкреслював важливість стабілізації двосторонніх відносин з Пекіном, які останнім часом зазнали негативних змін. Він висловив переконання, що попередня адміністрація Юн Сок Йоля могла б уникнути багатьох труднощів у відносинах з Китаєм, зайнявши більш незалежну позицію щодо питання Тайваню. Лі також наголосив на необхідності для Південної Кореї зберігати нейтралітет і підтримувати добрі зв'язки як з Китаєм, так і з Тайванем, уникати втручання в їхній конфлікт.
Лі Чже Мьон оголосив про "нову стадію у відносинах з Росією та щодо конфлікту в Україні": "Ми орієнтуватимемося на національні інтереси у взаєминах з Росією, підтримаємо відновлення України та впроваджуватимемо практичну дипломатію, яка сприятиме безпеці півострова і розвитку наших компаній".
Цей метод втілює прагматичну стратегію, яка акцентує увагу на економічних перевагах та зменшенні зовнішньополітичних загроз. Це фактично свідчить про відмову від політики активного тиску на Росію та беззастережної підтримки України, що була характерна для попереднього уряду.
Відсутність акцентування уваги на поглибленні військової співпраці між Росією та Північною Кореєю, особливо на тлі підписаного у 2024 році договору про стратегічне партнерство між Москвою та Пхеньяном, та участі КНДР у війні РФ проти України, вочевидь, пов'язана з прагненням відновити діалог з Північною Кореєю, уникаючи гострих кутів з нею.
Лі Чже Мьон акцентував увагу на важливості усунення "корейського ризику" для стимулювання економіки та забезпечення стабільності добробуту в країні. Він заявив про намір відновити міжкорейські комунікаційні канали, включаючи військову гарячу лінію, щоб спільно припинити провокації та забезпечити стабільне управління ситуацією. Проте, він також визнав, що сучасний геополітичний контекст накладає обмеження на співпрацю між Північною та Південною Кореєю, і висловив підтримку відновленню високорівневої дипломатії між президентом США та лідером Північної Кореї. Підкреслюючи важливість мирного співіснування, Лі в той же час наголошує на необхідності зміцнення національної безпеки через розвиток потужних оборонних можливостей і розширення системи стримування ядерних та ракетних загроз з боку КНДР у партнерстві зі Сполученими Штатами, а також на створенні багаторівневої структури для взаємодії з міжнародною спільнотою.
Загалом, зовнішня політика Лі Чже Мьона відображає традиційні принципи Демократичної партії, проте має свої особливості. Вона відзначається прагматичним підходом та акцентом на економічні питання, що контрастує з ідеологічними та націоналістичними позиціями його попередника, Мун Чже Іна. Лі Чже Мьон також демонструє готовність коригувати зовнішньополітичний курс у відповідь на геополітичні виклики та національні інтереси. Наприклад, він змінив свою позицію щодо розташування американських військ у Південній Кореї та тристоронньої співпраці зі США і Японією, що раніше викликало критику та звинувачення у "прокитайських" або "пропівнічнокорейських" настроях. Ця еволюція свідчить про його прагнення знайти баланс між зовнішнім тиском і внутрішніми потребами в стабільності та безпеці.
У випадку з Китаєм новообраний президент повинен буде врахувати загострення стратегічної напруги між Вашингтоном і Пекіном, яка значно посилилася з поверненням адміністрації Трампа до влади. Ця жорстка антикитайська політика включає підвищення мит, обмеження на експорт технологій і тиск на союзників США, щоб ті зменшили співпрацю з Китаєм. Окрім того, Сеул змушений буде реагувати на дії КНР у своїх територіальних водах, зокрема на будівництво тимчасових споруд у спірних морських зонах, що сприймається як елемент стратегії "сірої зони" — поступового розширення контролю без відкритого конфлікту.
Водночас, відновлення дипломатичної та економічної взаємодії з Москвою обтяжене кількома факторами: збереженням широкомасштабної війни Росії проти України, санкційною політикою Заходу проти РФ, а також тісною військово-технічною співпрацею РФ із Північною Кореєю, зокрема постачанням озброєнь, що напряму загрожує безпеці Південної Кореї. У цьому контексті потенційно імпульсивна політика адміністрації Трампа на корейському напрямку, зокрема спроби відновити діалог із Кім Чен Ином за рахунок поступок, неприйнятних для Сеула, створює додаткову стратегічну невизначеність.
В цих умовах для Києва починається етап "обережного партнерства" з Південною Кореєю, в якому підтримка України може бути обмеженою, а ініціативи залежатимуть від того, наскільки вони узгоджуються з внутрішньою безпековою логікою Сеула. Водночас Київ має можливість адаптувати свій підхід до нового керівництва Південної Кореї, роблячи акцент на тих аспектах співпраці, які відповідають прагматичним і економічним пріоритетам Лі Чже Мьона.
Україна може стати природним партнером Південної Кореї у реалізації бачення президента Лі Чже Мьона про "К-демократію" як модель, що поєднує захист демократії, прав людини, сталого розвитку, розвиток передових технологій, зелену трансформацію та адаптацію до нових глобальних викликів. Спільні ініціативи у сфері цифрової безпеки, сталого відновлення, індустріального партнерства та протидії авторитарним загрозам створюють основу для практичної та довгострокової співпраці між Києвом і Сеулом.
Цей підхід відображатиме реформи у сфері зовнішньої політики, які були оголошені новим президентом, і сприятиме поліпшенню взаємодії з владними органами та експертами Республіки Корея. Делегації з України повинні бути чітко націлені на практичний обмін досвідом, технологічними напрацюваннями та інвестиціями.
Оскільки Лі Чже Мьон висловив готовність долучитися до відбудови України, саме цей напрям може стати основним майданчиком для двосторонньої взаємодії. Україна може ініціювати корейську участь у великих інфраструктурних проєктах (енергетика, транспорт, житлове будівництво), які водночас створять нові можливості для південнокорейських компаній. Це відповідає його прагненню поєднувати дипломатію з економічними інтересами держави.
Важливо розвивати обміни в сфері культури, освіти та наукових досліджень, а також сприяти організації спільних культурних проєктів і форумів, які підвищать міжнародний авторитет обох країн. Також варто активізувати співпрацю у гуманітарній сфері, включно з боротьбою з глобальними викликами -- зміною клімату, пандеміями та кібербезпекою, що створить міцний фундамент для довгострокового партнерства з урахуванням прагматичних інтересів Сеула.
З огляду на проголошену мету Південної Кореї стати частиною формату G7+, Україна може запропонувати Сеулу партнерство у спільних міжнародних ініціативах, спрямованих на зміцнення глобального демократичного порядку, реагування на гуманітарні кризи та протидію авторитарним викликам. Це дозволить Кореї посилити свою роль як відповідального глобального гравця, а Україні -- інтегруватися у ширші формати взаємодії провідних демократій. Особливу увагу варто приділити координації позицій у межах взаємодії з ЄС та платформ післявоєнного відновлення, що також сприятиме реалізації амбіцій Сеула щодо розширення K-дипломатії на основі спільних цінностей і практичного внеску у вирішення глобальних викликів.
Очевидно, що зміна підходів нового президента Республіки Корея віддаляє перспективу посилення військово-технічної співпраці між Києвом та Сеулом, а також ставить під питання рівень подальшої підтримки України та вироблення спільних підходів у стримуванні російсько-північнокорейського військового співробітництва. Втім, Україна має шукати способи взаємодії з Південною Кореєю, орієнтуючись на прагматичні дипломатичні орієнтири, озвучені Лі Чже Мьоном.
