"Прибери це, або зустрінемося в суді": гендерний вимір SLAPP-позовів.

Оригінал публікації -- за посиланням на сайті "Жінки в медіа".

Від 2010 року в Європі було зареєстровано більше тисячі випадків стратегічних судових позовів проти участі громадськості, відомих англійською абревіатурою SLAPP. І ця цифра продовжує зростати.

У США, Канаді та Австралії вже давно діють закони, які обмежують можливості для стратегічних судових позовів проти участі громадськості (SLAPP), переважно на рівні окремих штатів. Проте в Європейському Союзі до 2024 року не існувало жодних специфічних механізмів захисту. Вбивство мальтійської журналістки Дафни Каруани Галіції стало каталізатором для пошуку рішень, спрямованих на протидію зловживанням судовими позовами в Європі. Про що йдеться?

У 2017 році Дафну Каруану Галіцію, журналістку з Мальти, вбили за допомогою вибухового пристрою, закладеного в її особистий автомобіль. На момент її загибелі проти неї було 48 справ, пов'язаних з дифамацією (позовами про порушення честі, гідності та ділової репутації). Ці юридичні дії виникли у зв'язку з її розслідуваннями корупції, відмивання грошей та інших важливих для суспільства тем.

Окрім відкритих проваджень, фігуранти її розслідувань погрожували позовами в інших юрисдикціях -- США та Британії. Після вбивства Дафни багато мальтійських медіа, які поширювали її статті про корупцію, видалили матеріали про Pilatus Bank (одне з останніх розслідувань). Зʼясувалося, що багатьом з цих онлайн-ресурсів також погрожували судовими позовами - таким чином Pilatus Bank намагався врятувати свою репутацію.

Судова система Мальти виявилася вразливою до зловживань у процесах, пов'язаних із судочинством. Деякі позови проти Дафни були "перекладені" на її родину, яка змушена була виплачувати значні суми компенсацій тим, хто намагався змусити журналістку зупинити її антикорупційні дослідження. Після цієї трагедії медіа почали висвітлювати й інші випадки, коли спроби викриття корупційних схем намагалися заглушити через судові позови про наклеп. Виявилось, що подібні методи використовувалися також у Польщі, Хорватії, Німеччині, Італії та багатьох інших країнах.

Однак численні судові справи проти Дафни — це лише один із багатьох випадків. Відсутність чітких правових норм дозволила ініціювати такі позови, як справа росіянина Пригожина проти Еліота Хіггінса, засновника медіа Bellingcat, яке спеціалізується на журналістських розслідуваннях. Саме це медіа опублікувало інформацію про зв'язок Пригожина з групою "Вагнер", що стало підставою для судового позову про наклеп.

Попри те, що Пригожин вже був у санкційному списку у Сполученому Королівстві, британський Офіс впровадження фінансових санкцій все одно дозволив йому подати позов. Справу закрили лише після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році. За цей час провадження коштувало Хіггінсу близько £70,000.

Не обійшла увагою позови й авторка книги "Люди Путіна" Кетрін Белтон. Чотири російських олігарха разом із державною нафтовою компанією Росії намагалися притягнути її до суду за розповсюдження неправдивої інформації та завдання шкоди репутації. Таким чином, механізми SLAPP часто використовуються впливовими росіянами, які мають зв'язок із корупційними скандалами, вчиненням воєнних злочинів або фінансуванням терористичних організацій, а також за іншими правопорушеннями на території Європейського Союзу. Хоча немає прямих доказів скоординованості таких дій, дослідники відзначають, що кількість SLAPP-позовів від громадян Росії є надзвичайно високою в Європі.

Та не росіянами єдиними. В Європі вистачає і власних SLAPP-історій. Подібні справи повсякчас виникають у сфері публічного управління, довкільного активізму, історичних досліджень, свободи вираження в Інтернеті, діяльності великих корпорацій та в багатьох інших темах.

Отже, важливе запитання полягає в тому, як розпізнати звичайні справи про захист репутації від SLAPP і яким чином можна від них уберегтися?

Як визначити, що ви стали жертвою SLAPP?

Зрозуміти ключові характеристики SLAPP є необхідним для розробки належного регулювання. Чому? Бо заборона чи автоматичне закриття усіх дифамаційних справ проти журналістів теж зробить ситуацію незбалансованою, просто шальки терезів будуть перехилені в інший бік. Політики та інші особи, які виконують функції держави, очолюють великий бізнес чи інвестують в ключові сфери промисловості, або просто є публічними особами, мають мати правові засоби для оскарження порушень.

Пригадаємо справу Порошенка проти ВВС, де медіа поширило інформацію про те, що Порошенко нібито заплатив $400,000 юристу Трампа за зустріч з ним. Або ж справу Джонні Деппа проти Ембер Герд, пов'язану з наклепом про домашнє насильство, через яку актор втратив багато контрактів. Якщо б справи, що містять важливу інформацію для суспільства, автоматично закривалися, це створило б широку можливість для зловживань та реального дифамаційного тиску на публічних осіб.

Тому, важливо розуміти, що SLAPP -- це не просто дифамаційний позов, який стосується суспільно важливої теми. Дослідники стратегічних позовів проти громадської участі вивели ряд характеристик, які допомагають зрозуміти, що заявник намагається зловживати своїми процесуальними правами.

Давайте розглянемо, якими є найбільш поширені характеристики SLAPP (і, відповідно, які ризики такі позови несуть):

Очевидно, що деякі позови містять додаткові характеристики чи заходи, до яких позивачі вдаються, щоб змусити журналістів та активістів мовчати про порушення. Проте абсолютно всі SLAPP відповідають трьом вимогам, наведеним нижче. І саме ці критерії є своєрідним тестом для виявлення зловживань можливістю звертатися до суду.

Таким чином, існує три основних аспекти, які слід розглянути для визначення, чи має судовий позов характеристики SLAPP:

Судовий позов подано приватним субʼєктом (НЕ державним або муніципальним органом)?

Провадження стосується інформації або діяльності у суспільному інтересі чи акту громадської участі в суспільному житті?

Позов має на меті зупинити суспільний дискурс, легітимну критику чи протести, попередити майбутню участь субʼєкта та інших осіб у подібних актах громадської участі у суспільному житті (ознаки такої мети позову описані вище)?

Якщо на ці три запитання ви відповіли "так", то судовий позов є SLAPP.

Однак, лише констатувати, що початок провадження призведе до негативних наслідків для суспільного обговорення, недостатньо. Справжнє питання полягає в тому, як можна поліпшити цю ситуацію. У деяких юрисдикціях судова дискреція є більшою, тому суди вживають додаткових заходів:

Однак у більшості національних правових систем гарантії залежать від формулювання законодавства. Якщо позов подано відповідно до всіх формальних вимог, суди зобов'язані його розглянути, внаслідок чого відповідач зазнає значних витрат на адвокатські послуги та/або міжнародні поїздки. Таким чином, суддівська дискреція є досить обмеженою, і вони не можуть ефективно вирішити проблему зловживання позовами. Подібна ситуація спостерігається у більшості країн Європейського Союзу.

Для вирішення цієї проблеми або, принаймні, для зменшення її негативних наслідків, міжнародні організації пропонують запровадити додаткові заходи захисту від SLAPP. Серед них – внесення змін до національного законодавства, які б дозволяли закривати справи на ранніх етапах, забороняти паралельні розслідування в різних юрисдикціях, а також надавати можливість подавати позови за відповідальність у зв’язку з SLAPP.

Давайте зʼясуємо, яке регулювання наразі вважають оптимальним та чи достатньо воно ефективне для захисту суспільного інтересу.

Під захистом глобальних стандартів.

Більшість міжнародних організацій намагається реагувати на проблему SLAPP. Але різні мандати, країни-учасниці та пріоритетні теми призводять до того, що однорідної позиції на цю тему наразі немає. Частково це обґрунтовано тим, що SLAPP - переважно національна проблема. Ба більше, вона залежна від процесуального законодавства окремих держав, яке є надзвичайно різноманітним. Інше питання - це різні національні підходи до захисту свободи вираження. Тож консенсус, який в цілому вдалося досягнути в міжнародних організаціях є спробою унормувати те, що майже неможливе до унормування. Які принципи в таких умовах постулюють міжнародні правозахисні організації?

ООН. Загальні принципи, що їх реалізують ООН і її окремі установи, такі як Спеціальні доповідачі, Комітет з прав людини та ЮНЕСКО, постійно підкреслюють пріоритетність захисту свободи слова, права на мирні зібрання та доступу до інформації, важливої для суспільства. Зокрема, Рада ООН з прав людини у своїх заявах закликає держави "гарантувати належний судовий процес та захищати громадян від безпідставних цивільних позовів". Крім того, різноманітні органи ООН регулярно заохочують країни до прийняття законодавчих ініціатив, які прямо забороняють SLAPP, або ж надають додаткові механізми правового захисту від них.

Рада Європи. Основною метою Ради Європи є просування ідеї декриміналізації дифамації, що передбачає скасування кримінальної відповідальності на національному рівні за порушення честі, гідності та ділової репутації особи. У випадках, коли виникають такі позови, журналісти не повинні боятися можливих судимостей або увʼязнень, оскільки це може ускладнити проведення розслідувань і поширення інформації, що має суспільний інтерес. Додатково, аналітичні звіти Ради Європи, включаючи дослідження про свободу медіа та захист репутації, зазначають, що однією з найбільших загроз, пов’язаних з дифамаційними SLAPP-позовами, є завищені вимоги щодо компенсації (суми моральної шкоди у шестизначних числах або надмірні витрати на судові процеси), які можуть мати стримуючий вплив на свободу висловлювань.

У кінцевому підсумку, Рада Європи, виступаючи як організатор Платформи для підтримки захисту журналістів та забезпечення їхньої безпеки, вказує на судові позови як на один із найбільш поширених і серйозних викликів, з якими журналісти стикаються. Держави зобов'язані активно протистояти цим загрозам у процесі виконання своїх обов'язків щодо забезпечення свободи слова.

Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) розглядає питання, пов'язані з відшкодуванням, в контексті судової практики, що стосується визнання надмірних компенсацій за дифамаційні позови як зловживання. Наприклад, у справі Independent Newspapers (Ireland) Ltd проти Ірландії, друковане видання опублікувало низку статей про консультанта з публічних відносин, деякі з яких стосувалися його інтимних зв'язків з міністром. В результаті успішного судового процесу, медіа було зобов'язане виплатити близько €1,250,000 як моральну компенсацію. ЄСПЛ вважав цю суму надмірною та такою, що обмежує свободу висловлювань. Суд підкреслив, що для встановлення подібних сум компенсації завжди повинні існувати надзвичайно вагомі підстави та механізми, що запобігають виникненню охолоджуючого ефекту.

Насправді, подібні принципи були закладені в практику Європейського суду з прав людини ще з рішення у справі Handyside v. the UK (1976), де суд зазначив, що навіть образливі, шокуючі та тривожні висловлювання мають захист, і не все, що поширюється, є підставою для судового позову. Крім того, коли журналістський матеріал стосується політика або публічної особи, як у справі Falzon v. Malta, суди повинні враховувати суспільний інтерес у тому, як приватне життя цих осіб впливає на їхню громадську діяльність. У справі Olafsson v. Iceland ЄСПЛ також акцентував увагу на тому, що спроби використовувати позови про дифамацію для приховування важливої суспільної інформації та переведення її з публічної сфери в приватну є порушенням права на свободу слова, тому держави повинні запобігати або зупиняти такі ініціативи.

В кінцевому підсумку, у відомій справі Steel and Morris проти Великої Британії (яка стосується ймовірної дифамації на адресу McDonald's), Європейський суд з прав людини підкреслив, що активісти з обмеженими фінансовими ресурсами не в змозі виплатити штраф у розмірі €40,000. Основним обов'язком держави є забезпечення захисту таких осіб від зловживань з боку судових процесів, які можуть ініціювати інші.

ОБСЄ. Офіс Представника ОБСЄ зі свободи медіа, в тісній співпраці з Радою Європи, виступає проти криміналізації дифамації. Вони підкреслюють, що журналісти не повинні піддаватися кримінальному переслідуванню за свою діяльність, навіть у випадках, коли допускаються помилки. Хоча ОБСЄ не використовує термін SLAPP, з 2019 року організація акцентує увагу на необхідності запровадження механізмів захисту від зловживань юридичними інструментами, які можуть бути спрямовані на придушення вільної журналістики чи ускладнення суспільного обговорення.

Європейський Союз. Глобальна дискусія про протидію SLAPP розпочалася з відкритого звернення євродепутатів до Європейської Комісії в 2018 році. Оскільки введення строгих норм вимагало досягнення спільної згоди, перші дії щодо боротьби зі зловживаннями судовими позовами були реалізовані в двох основних напрямках: фінансування проектів, які забезпечують захист журналістів під час судових процесів, та розробка Панєвропейських анти-SLAPP норм. Хоча ці норми не мали безпосереднього впливу на зміни в національному законодавстві, вони все ж створили тенденцію до пошуку більш рішучих заходів у протидії SLAPP.

Додатковий захист для викривачів було запроваджено Директивою про викривачів (2019), що зобов'язує країни забезпечувати захист осіб, які повідомляють про такі правопорушення, як корупція, відмивання грошей, злочини проти довкілля та інші. Однак, виявилося, що цієї Директиви недостатньо для забезпечення безпеки медіа, журналістів та правозахисників від позовів SLAPP. Тому спочатку Європейська Комісія та Рада Міністрів Європи випустили дві окремі рекомендації, а згодом розпочали обговорення щодо створення спеціальної Директиви. В результаті, у 2024 році була ухвалена Анти-SLAPP Директива - документ, що встановлює основні стандарти для протидії SLAPP, які країни повинні впровадити у свої національні законодавства.

Анти-SLAPP Директива. Хоча громадські організації та представники академічної спільноти досить критично відгукувалися про цей документ, він є суттєвим зрушенням в питаннях протидії SLAPP. Основними новелами Директиви є:

Гарантії процедурного характеру. У справах SLAPP відповідачі мають право звернутися до суду з проханням про відхилення явно безпідставного позову на ранніх стадіях розгляду. Якщо суд визнає справу зловживанням, він може зобов'язати позивача покрити судові витрати, включаючи оплату юридичних послуг відповідача. Крім того, суд може зобов'язати позивача відшкодувати збитки, які зазнав відповідач.

Транскордонні суперечки та рішення судів третіх країн. Відповідно до Директиви, справа має транскордонний характер, якщо елементи, що стосуються даної справи, а також обидві сторони конфлікту знаходяться за межами держави ЄС, де планується розгляд справи. У випадку, якщо особа, що проживає в ЄС, стає об'єктом SLAPP у третій країні, країни-члени ЄС зобов'язані відмовити у визнанні та виконанні такого рішення, якщо воно вважається явно необґрунтованим або являє собою зловживання в відповідній державі-члені.

Додаткові ініціативи. Країни-учасниці повинні встановити нормативні акти, які дозволяли б асоціаціям, організаціям та профспілкам надавати підтримку відповідачеві або ділитися інформацією в процесі розгляду справи. Щоб захистити жертв SLAPP, держави зобов'язані надати відомості про процесуальні гарантії та правові засоби, які доступні для потерпілих від таких дій.

Greenpeace вже подали першу скаргу відповідно до анти-SLAPP Директиви в Нідерландах проти американської корпорації, яка регулярно використовує дифамаційні позови з метою перешкоджання діяльності активістів. Скарга була подана у відповідь на позов на суму $300,000, ініційований компанією Energy Transfer через відкритий лист, опублікований Greenpeace. Важливо зазначити, що позов енергетичної компанії був поданий у Північній Дакоті, тоді як анти-SLAPP скарга розглядається в межах Європейського Союзу. Це стане цікавим прикладом для аналізу ефективності положень Директиви у випадках транскордонних конфліктів.

Організації, що займаються захистом осіб, які стали жертвами SLAPP, підкреслюють необхідність правильного імплементації Директиви у національні правові системи для того, щоб вона функціонувала як ефективний засіб захисту. Це означає, що в цій сфері потрібно вкласти ще багато зусиль. Крім того, враховуючи, що SLAPP часто має міжнародний характер, важливо забезпечити захист не лише в європейських країнах, але й просувати законодавчі зміни, що протидіють SLAPP, в інших країнах. Слід зазначити, що проблема активно обговорюється також у Канаді, США та Австралії, де на рівні штатів починають впроваджувати все більше механізмів для боротьби з SLAPP.

Тим часом, Коаліція проти SLAPP в Європі паралельно підтримує не юридичні, але репутаційні механізми тиску на ініціаторів SLAPP. Однією з кампаній є "Галерея сорому" - реєстр найгучніших SLAPP, які були подані проти активістів, журналістів та правозахисників у Європі. Примітно, що значна кількість відповідачів у подібних справах - саме жінки. Чому так стається та якими є наслідки SLAPP для жінок? Пропонуємо розібратися.

Гендерний вимір SLAPP: чому завжди страждають жінки?

Коаліція, що виступає проти SLAPP в Європі, підкреслює, що журналісти, правозахисники, активісти та особи, які надають інформацію в суспільному інтересі, є найбільш вразливими до цих позовів. На перший погляд, немає явних гендерних аспектів у цій ситуації — будь-який журналіст може несподівано зіткнутися з судовим позовом. Однак існують дві ключові характеристики SLAPP, які безпосередньо пов'язані з гендерними питаннями: тематика позовів SLAPP та вибір жінок як основних мішеней для таких дій.

Гендерно-чутливі тематики. Поширені SLAPP стосуються не лише корупційних чи довкільних тем. Публічні скандали щодо сексуальних домагань також часто супроводжуються позовами від фігурантів таких історій. Статистика Women in Journalism вказує, що найпоширеніші теми для SLAPP у гендерній сфері: домагання на робочому місці, сексуальні домагання та гендерна дискримінація (як парасолькове явище). Одна з найбільш небезпечних SLAPP-хвиль почалася реактивно на рух #MeToo, коли звинувачені в домаганнях і зґвалтуваннях чоловіки почали позиватися щодо дифамації. У цієї тенденції є одразу декілька глибоко негативних ефектів:

Один з найяскравіших прикладів шкоди, яку можуть завдати SLAPP-позови в гендерній сфері, а також можливості судів протидіяти цій проблемі, – це справа Прії Рамані, індійської журналістки. Вона опублікувала відвертий лист до "Харві Вайнштайнів у всьому світі" в Indian Vogue, в якому описала випадок домагань з боку свого керівника, котрий на той момент обіймав посаду Міністра закордонних справ Індії. Принаймні 12 жінок висловили підтримку її обвинуваченням та поділилися своїми власними історіями. Після публікації Міністр пішов у відставку та подав позов за дифамацію. У своєму рішенні суд підкреслив, що "жінки, які зазнали сексуального насильства, не можуть бути покарані за те, що вони виступають проти домагань через позови про дифамацію, оскільки репутація однієї особи не може переважати над правом жінок на гідність".

Схожа ситуація була в парижській юрисдикції, де Сандра Мюллер, журналістка і одна з лідерок французького руху #MeToo, отримала позов про дифамацію від чоловіка, що домагався до неї (медіаконсультанта та колишнього виконавчого продюсера). Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції, який примушував її заплатити €15,000 компенсації. Одним з аргументів було те, що журналістка діяла добросовісно.

У юрисдикціях, що демонструють найкращі практики у справах, пов'язаних із ознаками SLAPP, суди активно заохочують громадські та правозахисні організації до написання коментарів та участі в інтервенціях. Така практика знайшла своє поширення в Канаді, де суди неодноразово зверталися за консультацією до кризових центрів, які допомагають жертвам зґвалтувань, а також до дослідницьких установ, що спеціалізуються на гендерному насильстві, аби отримати детальнішу інформацію про можливі наслідки для потерпілих від певних судових рішень. Однією з найбільш результативних інтервенцій стала справа Maia Bent та інші проти Говарда Платніка та інших.

Схожа історія відбувається у сфері захисту прав ЛГБТІК-спільноти. Наприклад, у канадській справі Hansman v Neufeld обраний член наглядової ради державної школи Нойфілд почав публікувати Facebook-дописи щодо шкідливості одностатевих шлюбів для дітей та "порушенні прав дітей тим, що їм надається право на гендерну самоідентифікацію". Коментуючи такі дописи у своєму інтервʼю, викладач Хенсман назвав Нойфілда "фанатиком", за що отримав дифамаційний позов. Втім, скориставшись Актом про захист громадської участі, канадські суди визнали позов SLAPP, оскільки тема мала суспільний інтерес і засуджувала дискримінаційні висловлювання іншої особи. По суті, суд підтримав право на так зване "контр-висловлювання".

Схожа проблема дискримінації ЛГБТІК у Польщі існує вже тривалий час. Співавтор "Atlas of Hate" зазначає, що SLAPP-позови, які подаються політиками, церковними структурами та високооплачуваними юристами, спрямовані проти невеликої групи активістів та правозахисників. Ці люди часто не мають достатніх фінансових ресурсів, щоб оплатити правову допомогу. Також варто відзначити, що політики намагаються залучити польські медіа до відповідальності за обговорення тем, пов'язаних із забороною абортів та іншими дискримінаційними практиками щодо жінок, які нині активно обговорюються в країні.

Жінки стають жертвами так званих SLAPP позовів. Навіть якщо справи не пов’язані безпосередньо з гендерними аспектами, жінки частіше, ніж чоловіки, стикаються із судовими позовами через публікацію "незручних фактів". Це явище, зокрема, поширене в Італії. Проте, на щастя, італійські суди починають визнати ці випадки як SLAPP і закривати справи на ранніх етапах розгляду.

Хорошим прикладом є справа Сари Манісери, в якій дифамаційний позов було відхилено через явну необґрунтованість. Зокрема, під час нагородження однією з журналістських нагород, Манісера у своїй промові згадала, що мафія вже проникла у процеси укладання публічних договорів та урбаністичні проєкти. І хоча справу було закрито, провадження тривало з вересня 2022 року по липень 2024.

Не всі справи в журналістиці завершуються успіхом. Багато з дифамаційних позовів, поданих італійською прем'єркою Джорджією Мелоні, закінчуються виплатами компенсацій на її користь. Журналістки Джулія Кортезе та Рула Хебреаль, а також письменник Роберто Савіано були змушені сплатити від €1,000 до €5,000 за образи, які стосувалися Мелоні. Цікаво, що більшість позовів Мелоні стосується жінок.

Варто зазначити, що подібні випадки зловживання впливом і службовими повноваженнями спостерігаються у багатьох країнах світу. Наприклад, у Бразилії є спроби примусити журналісток-розслідувачок замовчувати про корупційні дії уряду, хоча суди зазвичай відхиляють такі позови. У Сербії одна з журналісток опинилася під загрозою відповідальності за начебто образу правосуддя через своє розслідування справи судді апеляційного суду, який, ймовірно, має зв'язок з вбивством колеги-журналіста. У Мексиці міжнародна компанія намагається притягнути до суду активістку Фабіолу Кортес Міранду за її підтримку справи, ініційованої корінними мешканцями Майя проти незаконних дій компанії; при цьому адвокати позивачів вимагають також розкрити всі банківські рахунки Міранди. Це лише кілька прикладів серед численних випадків зловживань.

Де знайти притулок від SLAPP в Україні?

Спільне дослідження Коаліції проти SLAPP в Європі та Фундації імені Дафни Каруана Галіції вказує на те, що з 2010 по 2023 роки лідерами за кількістю зареєстрованих в судах SLAPP є Польща (135 справ), Мальта (91 справа), Франція (90 справ), Італія (62 справи) і Сербія (56 справ). Втім, Україна має не настільки великий відрив від лідерів, як хотілося б - відповідно до згаданої статистики, в цей часовий проміжок національні суди встигли зареєструвати 31 справу, яка має ознаки SLAPP. Насправді ж, випадків судових переслідувань у форматі SLAPP набагато більше.

Хоча зазвичай такі інциденти пов’язані з намаганням притягнути до відповідальності тих, хто проводить розслідування, резонансні випадки не оминали і тему дифамації у контексті гендерно зумовленого насильства. Наприклад, у 2017 році, в рамках руху #MeToo, який в Україні набув форми #ЯНеБоюсьСказати, Дарʼя Андреєва опублікувала пост у соціальних мережах, де згадала про трьох осіб, які домагалися до неї в різні періоди життя. Реакція на цей допис виявилася неоднозначною: тоді як попередній аналогічний пост без згадки імен отримав підтримку, допис з конкретними іменами викликав критичні відгуки читачів. Більше того, тодішній директор адвокаційного центру УГСПЛ Борис Захаров почав звинувачувати авторку у розповсюдженні дифамації і навіть порадив їй звернутися до психіатра. Цікаво, що він не був ані учасником цієї історії, ані запрошеним експертом для коментування ситуації.

Не можна не відзначити, що такі висловлювання викликали значний резонанс у суспільстві. По-перше, тому що їх автор — правозахисник. По-друге, навіть якщо є питання стосовно достовірності інформації на таку чутливу тему, цькування потерпілої є абсолютно неприйнятним. Це, зокрема, сприяє поширенню культури замовчування випадків гендерно зумовленого насильства через страх перед суспільним осудом. Важливо зазначити, що правозахисна спільнота визнала подібні коментарі щонайменше неетичними і підкреслила, що на момент цього інциденту не існувало жодних ефективних механізмів для покарання винних. Це, в свою чергу, часто робить публікації в інтернеті єдиним способом впливу на правопорушників.

Втім, на додачу до теми гендерно зумовленого насильства, в Україні досить поширеними є і так звані "класичні" SLAPP, подані проти жінок. Перш за все, варто відзначити, що позови проти журналістів, активістів та правозахисників в Україні в цілому не є дивиною. Наприклад, в 2019 році заступник голови СБУ Семочко позивався проти журналістів проєкту "Наші гроші з Денисом Бігусом" за цілком достовірну статтю. Сьогодні такий позов би точно вважали SLAPP, а от пʼять років тому журналісти програли суд і навіть отримали арешт на банківські рахунки через те, як суди протлумачили слово "родичі". Подібних випадків в національній практиці - сила силенна. Не оминули SLAPP-позови і теми захисту довкілля - найчастіше вони стосуються місцевих активістів у громадах.

Водночас, у 2023 році збільшилася кількість SLAPP-позовів проти жінок. Одна з найвідоміших справ - позов проти журналістки "Слідство.Інфо" Яніни Корнієнко від українського бізнесмена Сергія Семенюка. Журналістське розслідування стосувалося звʼязку клінінгових компаній Семенюка, які прибирали українські стратегічні підприємства, банківські та енергетичні обʼєкти, із російським бізнесом. В рамках цього SLAPP-позову про дифамацію адвокат позивача ще й заявив про наклеп з боку іншої особи - Владислава Гріндака. При чому, до справи його долучили, тому що він перепостив дослідження на своїй Instagram-сторінці. І саме це стало підставою для розгляду справи за його місцем проживання - у Дніпрі.

У 2024 році співробітник Державного бюро розслідувань подав позов проти "Слідство.Інфо" та Яніни Корнійчук. Цей позов має всі ознаки характерні для SLAPP, оскільки, окрім медіа, в якості відповідачки залучили також журналістку. Голова парламентського комітету з питань свободи слова Ярослав Юрчишин підтвердив, що даний випадок дійсно має ознаки SLAPP.

Часто судові провадження проти журналісток поєднуються із фізичними погрозами. Так, коли у 2021 році здійснили напад на журналістку ІМІ Альону Березу після її допису про можливе хабарництво у місцевій поліції, начальник управління поліції в Одеській області подав на неї до суду за дифамацію. І хоча прямого звʼязку між нападом та судовим провадженням немає, збіг обставин щонайменше підвищує рівень тиску на журналістку.

Ще одним прикладом є позов проросійського діяча Андрія Портнова проти Наталії Седлецької, що очолює проєкт "Схеми". Знову ж таки, ми спостерігаємо ту ж саму схему: позов, поданий у квітні 2023 року, не націлений на медіа, яке опублікувало матеріал, а стосується її особисто. Варто зазначити, що предметом оскарження був матеріал, який висвітлював інцидент з підпалом автомобіля редакції та погрози з боку Портнова – тобто питання, що має суспільний інтерес. Проте українські суди підтримали позицію позивача (такого раніше не було – і ось знову!).

Ці справи демонструють низький рівень процесуального захисту, який національне законодавство гарантує журналістам, активістам та іншим особам, що діють в суспільному інтересі. Ані цивільне, ні кримінальне процесуальне законодавство не містять поняття SLAPP. Єдине, чим можна оперувати в таких випадках - явна необґрунтованість позовних вимог. Але для цього журналісти щонайменше мають витратити час та кошти на участь у провадженні (навіть на початкових його етапах), а рішення суду не є гарантією відсутності подібних позовів у майбутньому.

На щастя, дискусії щодо оновлення законодавчої бази вже почалися. Національна рада з питань телебачення і радіомовлення вже організовує дискусії з представниками Ради Європи щодо імплементації стандартів протидії SLAPP. Крім того, Попередні законодавчі та політичні пропозиції для впровадження стандартів Ради Європи та ЄС щодо протидії SLAPP в Україні містять ряд чітких рекомендацій щодо оновлення процесуального законодавства (не лише процесуальних кодексів, а і, наприклад, Закону України "Про судовий збір"), а також прийняття окремого закону, який визначатиме поняття SLAPP, його характеристики і встановлюватиме додаткові процесуальні гарантії для можливих потерпілих.

Нові напрями розвитку.

Оскільки Україна активно рухається євроінтеграційним шляхом, імплементація Анти-SLAPP Директиви є питанням часу. Водночас, варто усвідомлювати, що Директива потребує адаптації її положень до національної правової системи та розробки багатьох комплексних механізмів. Частина з них передбачають залучення позазаконодавчих інструментів та навіть недержавних акторів. Для цього важливо, щоб усі стейкхолдери у сфері протидії SLAPP належним чином впроваджували міжнародні стандарти. Особливу увагу слід звернути на такі аспекти:

Автор: Тетяна Авдєєва, експертка громадської організації "Жінки в медіа" та старша правниця Лабораторії цифрової безпеки.