Виктор Каспрук: Атака на иранские ядерные установки: сможет ли конфликт с Израилем повлиять на правительство Ирана? -- Блоги | OBOZ.UA
Незадолго до массированного удара американской авиации 22 июня по иранским ядерным объектам, во влиятельном британском еженедельном журнале The Economist появилась статья под названием "Where will the Iran-Israel war end?" (Чем закончится ирано-израильская война?). В которой в частности отмечается, что "Решение господина Нетаньяху заключается в том, чтобы побудить иранцев восстать и свергнуть Исламскую Республику. Он подсчитал, что новый режим, вероятно, будет менее тираническим, менее воинственным и менее привязанным к ядерной программе. Но Израиль может лишь создать условия, которые будут способствовать смене режима. Кроме того, никто не знает, насколько новое правительство на самом деле будет готово заключить мир с Израилем или отказаться от ядерных мечтаний, которые, в конце концов, начались с шаха".
Следующий текст представлен на языке оригинала.
Далі, як зазначає видання The Economist: "Основний висновок полягає в тому, що єдине, що Ізраїль може контролювати безпосередньо, - це виграти час, зменшуючи технічні можливості Ірану в отриманні ядерної зброї. Якщо через кілька років Тегеран знову активізує свою ядерну програму, Ізраїлю доведеться знову розпочинати нову операцію. Перешкоди на шляху до успіху, безсумнівно, зростатимуть".
Все дійсно так. Ядерні мрії аятол можуть зникнути лише зі зміною їхнього режиму, а з цим виникають великі проблеми. Адже залишення Ірану у тому вигляді, в якому він є тепер, обов'язково призведе до спроби нового імперського реваншу. Як би комусь не хотілося про це думати зараз. І тепер все може залежати від того, чи вирішить Америка повністю добити іранський ісламістський режим.
Безсумнівно, що в Тегерані здійснили серйозну підготовку до можливого сценарію, коли в разі народного повстання до влади можуть прийти продемократичні сили. У цей процес вже були залучені представники ісламістського режиму. Крім того, іранські спецслужби, ймовірно, вже кілька років працюють над планом на випадок тимчасової втрати контролю. Саме тому акти тероризму, диверсії та ліквідація осіб, готових співпрацювати з новою владою, вже давно стали частиною їхньої стратегії.
Міністерство інформації та національної безпеки (МІНІ) це не єдина організація, котра покликана зберегти діючу владу назавжди. Як і Корпус вартових ісламської революції (КВІР), котрий має потужні розвідувальні та контррозвідувальні підрозділи. Також не варто забувати про розвідувальну організацію Корпусу вартових ісламської революції, причому розвідка КВІР є особливо потужною завдяки своїй прямій підпорядкованості Верховному лідеру. Як і про Артеш, регулярну іранську армію, що має власну військову розвідку, та сили Басідж, що входять до складу КВІР та виконують функцію народної міліції. І тому вже зараз потрібно подумати над тим, що робити з їхніми залишками, якщо вдасться змінити режим мулл.
Іран може мати терористичні осередки, розташовані в різних регіонах світу. У разі отримання наказу з Тегерану, ісламістські бойовики можуть почати атаки на американських військових та цивільних осіб, або ж різко підвищити ціни на енергоресурси, завдаючи удару по нафтовій галузі Саудівської Аравії, чи заблокувати Ормузьку протоку — критично важливий маршрут для нафтогазових танкерів. Також можливі спроби підірвати житлові комплекси в Дубаї або Катарі, що може призвести до відтоку емігрантів з цих країн, які є важливим елементом їх економічної стабільності.
Ясно, що спільні інтереси Ізраїлю та Сполучених Штатів виходять за межі лише нейтралізації ядерної загрози з боку Ірану. Вони також фокусуються на зміні існуючого режиму, який повинен бути замінений на прозахідний і світський уряд. 13 червня Ізраїль перетнув свою межу, а 22 червня президент США Дональд Трамп ухвалив рішення, яке може суттєво вплинути не лише на ситуацію в Близькому Сході, але й на глобальний контекст.
Трамп відкладав своє остаточне рішення до 22 червня, схоже, враховуючи фактор Російської Федерації та Китаю, які формально залишаються й далі союзниками Ірану. Бо не дивлячись на те, що Путін задекларував своє нібито невтручання в ірансько-ізраїльське протистояння, не можна виключати, що його політичний патрон з Китаю, - Сі Цзіньпін, зобов'яже російського диктатора діяти на цьому напрямку більш активно та агресивно.
Хочеться сподіватися, що вслід за Ізраїлем, Сполучені Штати також прийдуть до висновку, що найпростіший спосіб припинити ядерну програму - це змінити режим. Як тільки ізраїльтяни та американці контролюватимуть увесь повітряний простір Ірану, будемо очікувати, що будуть знищені і заводи з виробництва безпілотників "Шахедів", які допомагають Росії знищувати цивільну інфраструктуру в Україні.
Під час своїх операцій Ізраїль прагне також нейтралізувати можливості Ірану з постачання зброї терористичним організаціям, таким як Хезболла, ХАМАС, Ісламський джихад і хусити. Ці групи становлять не меншу загрозу, ніж іранські фабрики, які виготовляють бомби, ракети та безпілотники, що Тегеран використовує для досягнення своїх цілей у регіоні Близького Сходу.
Безперечно, подальший розвиток ядерних можливостей Ірану викликав цілком зрозумілу реакцію з боку Ізраїлю та США. Те, що Іран знову демонструє інтерес до "мирної атомної програми", свідчить про те, що Ізраїлю слід максимально використати цю ситуацію, включаючи можливість зміни режиму, і посилити свої дії в цьому напрямку.
Будь-який інший варіант просто означає, що Ізраїлю доведеться знову завдати удару, якщо Іран продовжить свої спроби розробляти ядерну зброю. Це те ж саме, що й домінування ХАМАСу у Секторі Газі. Якщо там правління терористичного ХАМАСу буде ліквідоване, то протиріччя з палестинцями принаймні не набуватиме таких жорстких форм.
Отже, американці та ізраїльтяни ухвалили правильне рішення, вважаючи, що проблему з іранською ядерною програмою неможливо відкладати. Якщо вдасться повністю ліквідувати можливості Ірану для створення ядерної зброї, світ буде вельми вдячний Ізраїлю та США за їхні зусилля.
Доки на Близькому Сході домінує радикальний ісламістський фанатизм, мир є недосяжним. Справжні зміни можуть настати лише з приходом нової ери релігійної модернізації, реформи та просвітництва. Екстремізм в релігії і теократичні режими завдають шкоди людству. Вони спрямовані на контроль над людьми, прищеплюючи їм слідувати вченню через страх і пригнічення.
Протягом багатьох років Іран утримувався від участі у відкритих війнах, за винятком конфлікту з Іраком. Тегеран, спираючись на концепцію асиметричних воєн, проводив проксі-війну проти Ізраїлю, використовуючи для цього своїх підконтрольних груп, таких як ХАМАС, Хезболла, Ісламський джихад і хусити.
Після майже повного знищення ХАМАС, який становив пряму загрозу, Ізраїль зосередився на боротьбі з Хезболлою, а також стикається з новим сирійським урядом, який більше не бажає бути під контролем Тегерана. Таким чином, Ізраїль вступає в пряму конфронтацію з Іраном, застосовуючи військову силу. З огляду на кількість ліквідованих іранських високопосадовців та ядерних науковців, можна стверджувати, що Ізраїль належно підготувався до можливих викликів.
Жахлива терористична атака на Ізраїль ХАМАСу у жовтні 2023 року, поклала початок серії відплатних дій Ізраїлю. Бомбардування ядерних об'єктів Ірану та страта іранських ключових вчених не могли відбуватися миттєво. Для цього потрібні були роки встановлення їхніх місць перебування. Тепер же питання полягає в тому: військові з ЦАХАЛу будуть перекинуті на землі Ірану, чи операція не вийде за межі застосування ізраїльської та американської авіації і ракетного потенціалу Єрусалиму?
Війна між Іраном та Ізраїлем яскраво ілюструє, що Іран та фінансовані ним екстремістські групи натрапили на непереборну перешкоду, зіштовхнувшись із професійно підготовленими військовими силами. Вони обрали стратегію атаки на легкі цілі, використовуючи підступні методи, такі як захоплення цивільних заручників і перетворення лікарень на бази для терористичних дій. Ізраїль та США продемонстрували, що асиметричні насильницькі тактики мають серйозні обмеження, коли проти них виступають сильні вороги.
Якщо подивитися на ірансько-ізраїльський конфлікт ширше, то не важко помітити, що жодна з сусідніх сунітських держав не хоче, щоб Іран отримав ядерну зброю. Адже сунітсько-шиїтський конфлікт набагато глибший й давніший, ніж терористична кампанія Ірану проти Ізраїлю. Простіше кажучи, аятоли не можуть завдати прямого удару по США, тому вони застосували терор - спочатку кризу із американськими заручниками в 1979 році, а пізніше фінансування терористичних рухів, спрямованих на головного союзника Сполучених Штатів на Близькому Сході - Ізраїль.
ХАМАС висловлює претензії на території Ізраїлю, і обидві сторони демонструють вражаючі зразки риторики, намагаючись підтвердити моральну правоту своїх позицій. Але це всього лише слова. У конфліктах, де йдеться про ідеї, перемогу не здобути. В реальному світі силу визнають як правду. Ізраїль неодноразово доводив це не тільки в наші дні, а й у 1960-х роках. Сусідні країни не раз намагалися знищити його, але зазнали нищівних поразок. Ті, хто бачить ситуацію ясно, усвідомлюють, що весь цей хаос був спровокований ХАМАС у жовтні 2023 року. Вони не очікували, що відповідь Ізраїлю стане для них фатальною.
Якщо ізраїльтяни хочуть вижити, то вони змушені сприймати своїх ворогів серйозно. Статут ХАМАСу закликає до знищення Ізраїлю. Так само і Іран націлений, з моменту закінчення ірансько-іракської війни, на те, щоб знищити Ізраїль за допомогою терору та проксі-угрупувань. І якщо раніше в Ізраїлі думали, що режим мулл - це безжальні вороги, яких можна стримати, то трагічні криваві події 7 жовтня 2023 року довели, що вони помилялися.
Після американських ударів 22 червня по ядерним об'єктам в Ірані, найважливішим результатом цієї війни є те, що Ізраїль та Сполучені Штати остаточно викрили Іран, як слабку у військовому відношенні державу. Незважаючи на всю їхню пихатість, іранцям бракує сили та військового професіоналізму. Що змінює всю ситуацію на Близькому Сході.
Навіть якщо Ізраїлю та Америці не вдасться швидко змінити режим мулл або нарешті повністю припинити програму ядерного збагачення Ірану, вони, безсумнівно, зробили серйозну пробоїну в його стійкості та здатності адаптуватися до зовнішніх викликів. А потім, якщо Іран спробує продовжуватиме свою ядерну програму, то через півроку ізраїльтяни і американці здатні повторити все знову. Це велика стратегічна перемога Ізраїлю та США, яку не варто скидати з рахунків.
Історично, мир і розвиток можуть з’явитися після військової поразки. Слід лише згадати про те, як Німеччина, Японія та Італія досягли вражаючих результатів після поразки у Другій світовій війні. Ключовою відмінністю між державами, які процвітають після невдачі, та тими, що застрягли у ворожнечі минулого, є зміна у керівництві. Це зміна, яку активно підтримують громадяни країни.
Іранці, в країні яких роками панували релігійні фанатики, котрі навіяли їм ненависть до Ізраїлю, Америки та західних цінностей, таких як рівність жінок, ймовірно, готові до зміни режиму. Хочеться сподіватися, що поразка у цій війні допоможе іранцям перегорнути сторінку ненависті, а також назавжди покінчить з придушенням їхніх прав людини.
Падіння влади ісламістських мулл та розрядка напруженості на Близькому Сході, цілком здатна призвести до входження Ірану у світ процвітаючих миролюбних націй. А припинення підтримки Іраном тероризму на Близькому Сході також може виявитися необхідним каталізатором для спроби мирного вирішення палестино-ізраїльського конфлікту.
