Війна проникає до самих глибин нашої сутності - Тарас Лютий розмірковує про агресивність людства та активний нігілізм в контексті України.

Розпочавши агресивну війну, Росія позбавила Україну альтернатив - захисникам доводиться відстоювати свою землю від загарбника, який увірвався в їхній дім.

Говорячи про нову, нав'язану росіянами реальність, яку українці не обирали, кінооператор і оператор БПЛА Ярослав Пілунський розповідав УП, що сприймає окупантів як міцних, дуже небезпечних істот з іншої планети, яких необхідно знищувати.

Такий погляд на війну і ворога, пояснював Пілунський, є лише "психологічним якорем, без якого важко адаптуватися до військової роботи". Психологічною реакцією, що "допомагає перетнути межу морального кодексу, з яким ти живеш своє цивільне життя".

Сьогодні все частіше можна почути вислів: "Війна нагадує комп'ютерну гру". Це не лише про нові технології, такі як дрони, а й про зміну нашого сприйняття бою та втрат під час конфлікту. Завдяки численним роботизованим системам і використанню штучного інтелекту, процес загибелі людини стає "простішим" як ніколи, особливо для широкої аудиторії. Принаймні в технічному аспекті, смерть у віртуальному просторі стає звичною частиною нашого повсякденного життя.

Чи є ця війна значно іншою порівняно з усіма попередніми? І чи можна стверджувати, що людство стало більш агресивним після вторгнення Росії в Україну? У бесіді з УП філософ і автор Тарас Лютий поділився своїми думками про війну як гуманітарний виклик, а також висловився про те, як уникнути перетворення української активності в агресивність у цій боротьбі.

Військовослужбовець ЗСУ та автор Артур Дронь презентував свою книгу під назвою "Гемінґвей нічого не знає". Чи існують у нашій війні аспекти, які залишалися невідомими для філософів минулих епох?

Філософи протягом історії досліджували явище війни, намагаючись зрозуміти його суть. Деякі з них перетворювали війну на метафізичну дилему. Як вказував Геракліт, війна, або ж Polemos грецькою, є "батьком усього". Він вважав, що саме з війни, а також з явища протистояння і боротьби протилежностей може виникати гармонія.

Але вже в модерні часи, коли з'являються технологічні суспільства, різноманітні винаходи, які використовують у справі мілітаризму, коли війна набуває планетарного масштабу, стає зрозуміло, що людство здатне знищити саме себе. І це вже не просто ситуація, коли одне плем'я йде на інше.

Війна перетворюється на всесвітню загрозу. Філософи, у свою чергу, акцентують увагу не стільки на самій війні, скільки на пошуках шляхів до досягнення миру.

У Канта, наприклад, є праця "До вічного миру". Він каже, що, ескалуючи різні конфлікти, людство або знайде умиротворіння на цвинтарі, або це буде інша тиша - порозуміння, до якого прийдуть люди, якщо вони є розумними істотами.

Це, безумовно, виглядає як певна форма ідеалізму, навіть як утопічна концепція.

Перша світова показала якийсь немислимий сплеск агресії. Коли почали досить масово використовувати хімічну зброю, виникла ситуація, що людей, даруйте за порівняння, можна вбивати, ніби "як шкідливих комах". І ця війна, а потім Друга світова, стали величезним викликом для філософів.

- Якого результату вони досягли?

Розглянемо, приміром, Зиґмунда Фройда, який став засновником психоаналітичної теорії. Він певною мірою ідеалізував людську природу, вважаючи, що справжня сутність людини виявляється через Ерос, її прагнення, а також творчі та вольові імпульси. Ці елементи дозволяють розкрити повний спектр фізіологічної та душевної природи особистості.

Але після Першої світової Фройд зрозумів, що не тільки креативний імпульс керує людиною, а й принцип Танатосу. Потяг до смерті, як говорили пізніші послідовники Фройда. Тобто є в нас щось деструктивне поряд із креативними характеристиками.

Еріх Фромм, наприклад, стверджував, що в основі людської природи немає нічого руйнівного; це формування відбувається під впливом соціального середовища, яке характеризується нерівністю, прагненням до влади та іншими подібними факторами. У свою чергу, представники психоаналітичної школи вважають, що коріння багатьох проблем криється в дитячих переживаннях, які, згодом, можуть призвести до появи таких фігур, як Гітлер, Геббельс, Сталін та їх сучасники.

Чи змінилося людство в плані жорстокості?

Це дійсно захоплююча тема. Варто ознайомитися з "Життєписами цезарів" Светонія, щоб усвідомити, наскільки жорстокими були імператори та можновладці в античному Римі. Ці оповіді можуть шокувати своєю безжальністю.

Проте вся жахлива природа терору, що нас тепер оточує, стає ще більш тривожною, коли усвідомлюєш, наскільки виросло населення світу порівняно з минулими епохами. Особливо лякає агресія, яка сприймає вбивство людей мільйонами, а, можливо, й мільярдами, як цілком звичайне явище.

Після формування європейської традиції ідеалів гуманності, ідеї прав людини, з'ясовується, що життя знов нічого не варте, що ми відкочуємося в якусь кам'яну добу.

На мою думку, рівень агресії серед людей залишився досить стабільним. Сьогодні нам може здаватися, що він значно зріс, але це пояснюється виникненням масового суспільства та культури наприкінці XIX і на початку XX століття.

У політичному контексті ця масовість виявляється в небажанні великої кількості людей самостійно вирішувати свої проблеми, прагнути до свободи та приймати на себе відповідальність. Це створює умови для виникнення нових тоталітарних лідерів, які мають намір перерозподілити ресурси в переповненому світі.

Унікальність війни, яку ми переживаємо, можливо, полягає в тому, що смерть і насильство стали неймовірно доступними, як у плані здійснення, так і в можливості спостереження. Сучасні недорогі FPV-дрони дозволяють спостерігати за бойовими діями в режимі онлайн.

Слід усвідомити, що все це не виникло раптово. Раніше війни відбувалися десь далеко, в полях. Проте в XX столітті стало зрозуміло, що бойові дії вже відбуваються у великих містах, маленьких містечках і селищах.

Тепер кожен може стати свідком війни. З розвитком медійної інфраструктури конфлікт розгортається прямо перед очима, і для цього не потрібно навіть виходити з дому. Завдяки медіа, війна проникає в наше життя так близько, що здається, ніби вона вже оселилася в нашій оселі. Як ракети, дрони та снаряди, що пролітають над головами, так і новини, що надходять через медіа та соціальні мережі, несуть цей жах у наш повсякденний світ.

Технологічні трансформації, які стосуються способів обігу інформації, її сприйняття широкими масами та методів обробки, суттєво змінили наше уявлення про війну протягом не лише кількох років, а принаймні останнього століття. На жаль, сьогодні війна стала невід’ємною складовою як фізичного, так і психічного існування людини.

Ознайомтеся також: Висловлювання "пацанів". Володимир Єрмоленко розкриває військові послання, що росіяни адресують українцям.

Технологічний аспект цієї війни проявляється не лише в інструментах, а й у розробці комплексних систем, таких як е-балі. Що це означає? Чи свідчить це про більш ефективні стратегії, чи також відображає зміни у гуманітарних цінностях та у ставленні людей до життя і смерті?

Цей кількісний метод, про який ви згадуєте, існує вже давно. Пригадайте численні фільми про Другу світову війну, де пілоти, збиваючи ворожі літаки, малювали зірочки на своїх літаках. Війна неможлива без точних розрахунків. Чим більше інформації ви маєте про ресурси противника, тим ефективніше ви можете оцінити свої сили, проводити аналіз та планувати наступні кроки.

Але інша справа - і ви правильно говорите - це гуманітарна складова. Я зараз пишу статтю "Криза людського", де намагаюсь подивитись, як за останнє, скажімо, десятиліття змінюється уявлення про людське.

В соціальному житті ми бачимо, що стосунки між людьми набувають більш функціонального типу взаємин. Тобто до людей ставляться все більше як до функції, ніж до якихось насправді унікальних істот.

Під час пандемії ми стали свідками того, як фізична ізоляція змушувала людей замикатися у власному, домашньому світі, що призводило до зростання егоїзму. Їхні звички, поведінка та пізнавальні можливості зазнали змін, а разом з ними і сприйняття людяності.

Однак усі ці труднощі, що виникли через пандемію, виявилися лише вступом до того, що принесла війна. Поява ворога стала не абстрактною, невидимою загрозою, а цілком конкретною реальністю, яка не визнає твою людськість.

Це важливий виклик для нашого існування. Щоб не зникнути, потрібно розвинути здатність до стійкості.

Знаєте, на цикл моїх лекцій про природу російського нігілізму порожні зазвичай аватари в соцмережах пишуть: "Чого ж ви не хочете говорити про український ресентимент?". Але те, що здійснює український народ, не є ресентиментом. Це та здатність протистояти, яку вже оцінив світ.

В нашій історії це явище є безпрецедентним: Україна справді здобула свою суб'єктність і наполегливо вимагає, щоб її враховували. Українці не просто оголошують про свою суб'єктність у цьому конфлікті, а в реальності її демонструють і активно здобувають.

Яким ви уявляєте нашого супротивника? З ким ми маємо справу?

- Мене свого часу приваблювала робота Ніколая Бердяєва про феномен "русской ідєі". Бердяєв тривалий час жив тут, у Києві, розумів, що таке українська культура, при цьому абсолютно зберігаючи традиції російської ідентичності. Але ця відстороненість, спостереження в межах української традиції дали йому змогу належним чином оцінити феномен "російської ідеї".

В Росії влада завжди зосереджена в руках однієї особи. Громадяни відчувають страх перед відповідальністю, яку несе влада; для них це щось незрозуміле та загадкове. Саме тому вони віддають її в руки єдиного лідера. Але це має свою ціну — необхідність сліпо підкорятися правителю. І це жахливий момент: коли людина не має змоги проявити свою свободу у рідній країні, це призводить до безконтрольності.

Ми спостерігаємо в Бучі, Ізюмі та інших українських містах, як свобода набуває спотворених форм. Вона перетворюється на вседозволеність. Той бунт, що його описував Достоєвський, трансформується в особливу місію. Росіяни вважають, що їхня мета полягає у звільненні світу, який вважають недосяжним.

- Звільнити світ, але не себе?

Отже, для них звільнення світу означає його підкорення. Доти, поки західні держави не усвідомлять, що це зло потребує покарання, а просто затушити цю пожежу якимись непомітними заходами недостатньо, воно продовжуватиме проявлятися у вигляді метастазів.

Доки Україна здатна чинити опір цій загрозі, важливо надавати їй підтримку через більш рішучі дії та заходи. Проте, на жаль, ця ідея просувається в західних країнах дуже повільно.

Важливо розуміти, що ми маємо справу з експансивним, вибуховим, дуже небезпечним месіанством, яке має величезне уявлення про свою вищість над іншими. Яке хоче захопити мало не весь світ. Ми вже це проходили на прикладі нацистської Німеччини, совєцкого тоталітаризму. На жаль, доводиться наступати на ті ж самі граблі.

Ознайомтеся також: Садизм як природна форма життя росіян - бесіда з Вахтангом Кебуладзе.

Свавілля російських військових часто завершується їхніми самогубствами на фронті, що активно документують українські дрони. Як би ви могли пояснити це явище?

Я можу тільки здогадуватися... Російський солдат, що опиняється в жахітті, яке створили керівники його країни, і ці самі керівники зовсім не знають нас. Вони справді були впевнені, що ми є "однією нацією". Однак вони не усвідомлюють нюансів української культури, яка грунтується на зовсім інших принципах, ніж російська.

У них держава сприймається як моноліт, де влада фіксується у вертикалі. А у нас від давніх часів є суспільство, гіганти-сподвижники, які тримають все на плечах, якщо держава, державні інституції "просідають". Згадайте православні братства, щонайменше кілька століть у нас є ця основа, певна громада. А в Росії немає цієї спільності.

І от росіянину кажуть, щоб він йшов на війну, що він не зустріне спротиву. Що він зможе закрити свої борги, іпотеку. Дуже легко зможе заробити гроші. Йому пропонують сир у мишоловці.

І при цьому стверджують: "Своїх не залишаємо". Але згодом стає зрозуміло, що це не так.

Безумовно. Ця особа починає усвідомлювати, що з самого початку, навіть не на етапі вербування, а на рівні організації суспільства, вона є жертвою обману, позбавленою прав і не виступає як суб'єкт. Вона усвідомлює безвихідь. Повернутися додому неможливо, і їй залишається лише доля того, хто окупує.

- Можливо, самогубство в таких випадках є чи не єдиним актом волі, коли росіянин може отримати свободу?

Я розрізняю терміни "воля" і "свобода". У російській мові вживається вираз "лішеніє свободи", тоді як в українській використовують "позбавлення волі". Це свідчить про те, що "свобода" і "воля" не є синонімами. Позбавлення волі означає обмеження фізичної здатності пересуватися. Наприклад, пташку, що сидить у клітці, випускають на волю, а не на свободу.

У самій основі російської культури закладено уявлення про те, що свободу можна відібрати. Вахтанг Кіпіані розповідав про випадок, коли в останні дні ув’язнення Василя Стуса до нього завітали дружина та син. Під час цього візиту йому влаштували настільки детальний огляд, що, вибачте, готові були заглянути в усі щілини. Стус, проте, відмовився проходити такий огляд, оскільки вважав його порушенням людської гідності. Таким чином, він демонструє внутрішній простір свободи, який неможливо відняти.

В цьому принципова відмінність між двома культурами - в тому, як функціонує поняття свободи. Російські солдати починають розуміти, що у них немає свободи ані на полі бою, ані в суспільстві, до якого вони належать. І власна смерть - єдине, що вони можуть вчинити.

Досліджуйте також: Історикиня Лариса Якубова зазначає, що "рускій мір" нагадує тоталітарну секту, учасники якої страждають на соціальну шизофренію.

Тепер ми чітко усвідомлюємо, що таке російський нігілізм — це прагнення відкинути саме життя. Чи можемо ми помітити, що в цій боротьбі з чудовиськом ми самі перетворюємося на нього?

Я не певен, чи можна вважати дракона негативним символом у цьому контексті. Нігілізм має дві сторони. Вибір Ніщо замість справжнього буття та занепад – це лише один аспект нігілізму.

Ще наприкінці XIX століття Фрідріх Ніцше запропонував поділити нігілізм на пасивний і активний. Пасивний - це обирання найшкідливішого для життя, це життя мріями, а не реальністю. Тому Ніцше й казав, що християнство - нігілістична релігія, бо вона декларує справжність життя в потойбіччі, після смерті.

Не в цей момент, а в інший час.

- Так. А реальне життя відкидається. На думку Ніцше, антидотом пасивному нігілізму може бути тільки активний нігілізм. Ти маєш навпаки утверджувати життя.

У цьому контексті можна зазначити, що дракон не завжди є символом негативу. Наприклад, у китайській традиції він вважається благородною і величною істотою. Подібно до цього, наш опір також має noble характер. Під тиском Російської імперії Україна вирішила активно протистояти агресії.

Ми опиняємося на краю небезпеки, на межі зникнення, але вибір наш – жити. Противник ставить під загрозу наше існування, ставлячи його під сумнів – якщо ви не бажаєте бути "єдиним народом", тоді вас взагалі не повинно бути. Але, навпаки, ми твердо стоїмо на своєму.

Повертаючись до вашого запитання, хочу зазначити, що в цій боротьбі нам необхідно уникати перетворення на дракона чи монстра. Важливо, щоб ми самі не стали тією істотою, з якою вирушили на цей двобій.

- Не стати пасивними нігілістами?

Ми обговорювали християнську традицію, в якій присутній образ Юрія Змієборця, що бореться зі змієм-монстром. Особливість активного нігілізму полягає в тому, що, вступаючи у бій, ти не лише знищуєш супротивника, а й повинен подолати власні слабкості, щоб не перейняти його ознаки.

У Ніцше існує концепція "самоперевершення". Навіть якщо ти вважаєш, що досягнув певного рівня кваліфікації, освіти або навичок, цього завжди буде недостатньо. Твоя мета - постійно прагнути до нових висот.

Як тільки ти опануєш мистецтво подолання власних слабкостей, ти станеш господарем власного життя. Ти не залежатимеш від інших, на відміну від тих, хто, як росіяни, запозичили нашу назву "Русь", і це м'яко кажучи.