Відзначення пам'яті тих, хто загинув, не повинно обмежуватися лише покладанням квітів і проведенням траурних заходів, - зазначив експерт.

Тетяна Шептицька роз'яснила, у чому полягає відмінність між концепцією меморіалу в Норвегії та українськими меморіалами.

Тетяна Шептицька, заступниця директора з наукової роботи Національного історико-меморіального заповідника "Биківнянські могили", акцентує увагу на необхідності переосмислення підходів до вшанування пам'яті жертв трагічних подій в Україні. У своїй статті "Як зберігати пам'ять про жертв — і не застрягнути в жалобі" вона аналізує досвід Норвегії. Після теракту на острові Утойя 22 липня 2011 року, коли праворадикальний екстреміст Андерс Брейвік здійснив розстріл 69 молодих людей віком від 14 до 20 років, норвежці змогли не лише зберегти пам'ять про загиблих, але й продовжити жити далі. Внаслідок вибуху автомобіля в Осло та стрілянини в таборі загинуло 77 осіб, що стало найбільшими втратами для Норвегії з часів Другої світової війни. Авторка статті підкреслює важливість цього досвіду у контексті українських реалій.

Шептицька зазначає, що на острові теракт здійснив чоловік, який виступив проти демократичних засад цієї країни та гуманістичних підходів сучасної Європи. Через кілька років після розстрілу на Утойї знову повернулася практика молодіжних таборів. Нині там проводяться не лише меморіальні заходи, а й зустрічі зі школярами, екскурсії, тренінги, молодіжні табори. Як зауважує Шептицька, ці заходи переслідують інакшу, ніж інформування й пересторога, мету -- постійно нагадувати про важливість культурного різноманіття, беззастережність дотримання прав людини та боротьбу з "мовою ненависті".

На думку фахівця, в Україні часто трагічні події вшановуються переважно через жалобні церемонії та покладання квітів.

"На жаль, багатьом нашим меморіальним місцям об'єктивно бракує "позитивних кейсів", -- вважає експертка. -- Часто їх просто надзвичайно важко видобути з глибин народної пам'яті чи архівних документів. Недаремно останніми роками українські дослідники говорять про відхід від тотальної віктимізації історичних наративів і нагадують про героїчні сторінки минулого або приклади боротьби та перемог".

Водночас, досвід інших держав показує, що важливо поєднувати пам'ять з динамічним способом життя.

"Пам'ять потрібно не лише фіксувати втрати, але й спонукати суспільство до розуміння причин трагедій, щоб уникнути їх повторення в майбутньому", - підкреслює Шептицька.

Вона пропонує використовувати досвід Норвегії в Україні, зокрема, через проведення культурних заходів, лекцій, дискусій на місцях пам'яті. Це дозволить не лише згадати загиблих, а й осмислити уроки історії.