Як дії Трампа щодо Венесуели відкрили перед Путіним як виклик, так і нові перспективи.
Військова агресія США проти Венесуели та захоплення авторитарного проросійського керівника цієї країни стали яскравим свідченням того, що під новою адміністрацією Сполучені Штати відмовилися від принципів міжнародного права, на які ми завжди покладалися, віддавши перевагу політиці сили.
Проте концепція "права сильного" не обмежується лише здатністю змінювати владу в інших країнах. Вона також включає відповідальність за подальший розвиток подій. Ситуація у Венесуелі, разом із помилками, допущеними американською стороною, викликає сумніви щодо наявності реального плану, що передбачає кілька кроків наперед.
У контексті операцій США у Венесуелі, їх помилки, вплив на глобальний порядок та можливі зміни у поведінці Росії, "ЄвроПравда" отримала коментар від Ганни Шелест, керівниці програм безпеки Ради зовнішньої політики "Українська призма". У статті "Для Кремля дії США у Венесуелі стали зеленим сигналом. Але це також серйозний удар по РФ" представлено пряму мову експертки. Ось короткі основні пункти її думок.
Те, що сталося у суботу, викликало дежавю 1999-го і наступних років, коли у світі активно обговорювали концепції Responsibility to Protect або R2P та її похідної - гуманітарної інтервенції.
Він пропонує, що в ситуаціях, коли в якійсь країні права людини грубо порушуються, інші нації можуть втрутитися силовими методами, якщо ці порушення досягнуть критичного рівня.
Проте цей метод так і не отримав визнання, тому в міжнародному праві відсутня конкретна норма, що встановлює концепцію "Відповідальність за захист". Таким чином, під час здійснення подібних операцій завжди постає питання про можливе порушення суверенітету країни.
З іншого боку, за бажання можна побудувати юридичну базу для виправдання військового втручання США: багато держав світу не визнали останні вибори у Венесуелі і не вважали Мадуро легітимним керівником держави; санкції проти країни за порушення прав людини тощо.
Проте насправді американці в останні дні самі підривають довіру до своїх аргументів, оскільки планують пред'явити звинувачення Мадуро не за серйозні порушення прав людини, а за "наркотероризм" (як це охарактеризував Трамп).
Подібні звинувачення можуть викликати протилежну реакцію в даному регіоні. Вже спостерігається негативна реакція на дії Сполучених Штатів.
Американці зараз можуть потрапити у ту саму пастку, в яку вони потрапили з Саддамом Хусейном, який врешті-решт став для іракців не кримінальним тираном, а "мучеником".
І по-друге, Трамп додатково налаштовує інші країни проти своїх дій - адже ми вже почули заяви, де він натякнув, що Мексика може стати наступною. Попри те, що там демократично обрана президентка і демократично обраний уряд.
Тепер виникає запитання: якщо американці вживають такі дії на території іншої країни, і Трамп прямо натякає на можливість повторення, то як можна бути впевненими, що вони не вчинять щось подібне у себе вдома? З огляду на непередбачуваність нинішньої американської влади, у багатьох столицях виникає питання: хто буде наступним у списку пріоритетів Трампа? Де він має намір змінити уряд?
Отже, це справді стало початком великого хаосу.
На даний момент виглядає так, що США можуть повернутися до політики, яка нагадує "доктрину Монро" (1823), що була основою їх зовнішніх відносин у другій половині XIX століття та на початку XX століття.
Тодішня політика ізоляціонізму стверджувала, що Америка має свою власну півкулю, несе відповідальність за весь континент і займає провідну роль, проте в європейські справи втручатися не планує. Сьогодні Сполучені Штати можуть знову повернутися до такої позиції, вважаючи себе "поліцейським континенту".
Для російських громадян дії Трампа безсумнівно відкриють нові можливості. Вони скористаються подіями в Каракасі як аргументом для обґрунтування своїх подальших кроків.
Затримання Мадуро стало для Москви болючим ударом, який їм доведеться долати. Це вже вдруге за рік, коли Росія провалює свою роль гаранта. Спершу була Сирія, де Асад втратив владу, і росіяни просто умили руки.
Тепер Росія позбулася важливого важеля у своїх стосунках з країнами, які належать до її сфери впливу — забезпечення безпеки режимів та їх лідерів.