Як зберегти гідність у найскладніші часи: рекомендації від Максима Буткевича

Його вважають символом боротьби за права людини та свободу в умовах масштабного збройного конфлікту, і це важко заперечити. Максим Буткевич, відомий правозахисник і журналіст, після початку повномасштабного вторгнення Росії добровільно приєднався до Збройних Сил України. Пізніше, під час служби на сході країни, він потрапив у полон до російських військ, де отримав вирок на 13 років ув'язнення від так званого суду окупантів. У жовтні 2024 року Максим був звільнений в рамках обміну полоненими між Україною та Росією. Про те, як йому вдалося вижити та зберегти віру у свої цінності, він розповів журналістці та медіа-менеджерці Тетяні Трощинській в рамках проєкту "Спитай у...", відповідаючи на запитання, які надійшли до Українського кризового медіа-центру.

Як зберегти психологічну гармонію

Повернення до якогось сильнішого, емоційно більш насиченого рівну життя, передусім, відбувалося завдяки іншим людям. Дуже важливо комунікувати, якщо мова йде про звільнених з полону або з російської неволі, якщо це цивільні.

Щодо емоційного відновлення в нашій сучасній реальності, я вважаю, що тут є схожість, хоч це може звучати дивно. По-перше, надзвичайно важливо зберігати емоційні зв'язки з людьми, які вас оточують. Коли ви дбаєте про інших і проявляєте інтерес до їхніх переживань, а вони в свою чергу дбають про вас, ви формуєте мережу підтримки, яка допомагає триматися на плаву. Тому закликаю вас підтримувати зв'язок з вашими близькими, родичами, а також з тими, хто вам близький і з ким вас пов'язують важливі цінності.

Чи змінив полон?

Після мого звільнення з полону мені неодноразово ставили питання, чи змінила ця ситуація моє ставлення до прав людини або до інститутів, покликаних їх захищати. Я можу з упевненістю сказати, що ні, цього не сталося. Адже ті питання, які були для мене важливими і цікавими до 2022 року, отримали новий, практичний вимір у моєму досвіді.

Бути на території, де правами людини відверто зневажають, показує тобі, наскільки вони цінні, наскільки важливим є їх дотримання, інакше ми перетворимося на ось таку територію. І це територія не для людей, і це точно не територія для вільних людей. Я зараз кажу не лише про полон, взагалі про русський мір так званий в цілому, де самі поняття прав є об'єктом насмішок свого роду. А з іншого боку, для мене це показало, наскільки їх треба плекати і захищати, тому що справді вони є крихкими. Авторитарна влада не може забрати у нас наші права, з якими ми народжуємось, але вона може послідовно їх зневажувати до того, що вони просто зникнуть з ментальної мапи людей.

Практики виживання

Тим, хто перебуває в неволі, дуже важливо напрацювати власні ритуали, повторювані дії, які утримують і тіло, і дух в тому чи іншому тонусі. Щодо тіла, то якісь мінімальні, хоча б без фанатизму, фізичні навантаження, якась зарядка, це було обов'язковим.

Щодо ментальних практик, я намагався зберегти певні навички, які у мене вже були. Це включало мовні здібності, зокрема, не забути іноземні мови, такі як англійська. Після деякого часу спілкування з російськомовними в'язнями важливо було також підтримувати знання української. Для цього я створював у своїй уяві різні тексти та ситуації, уявляючи виступи перед англомовною або україномовною аудиторією. Це виявилося корисним. Я складав уявні тексти для різних українських медіа або формулював молитви, намагаючись точно передати те, що хотілося висловити.

Читання стало для мене величезною підтримкою. Коли з'явилися перші тексти, які я зміг читати, важливим було осмислення прочитаного. Спочатку я мав лише одну книгу, але через кілька місяців доступ до літератури значно зріс. Останнім часом я також мав можливість вести листування, що виявилося надзвичайно корисним — листи, які я отримував, і мої відповіді на них значно сприяли моєму розвитку.

Тим, хто готовий відмовитись від територій заради миру

Коли йдеться про умовний обмін мирними територіями, особливо якщо це передбачає поступки у внутрішній політиці, це не можна вважати справжнім миром. Росія не прагне просто захопити частину української землі; її основна мета полягає у знищенні України як незалежної нації. Це завдання вона не приховує. Хоча на міжнародній арені можуть бути спроби маскувати свої наміри, у своїй пропаганді для внутрішньої аудиторії Росія відкрито демонструє, що її мета – знищення України як держави.

Отже, термінова угода на жорстоких умовах є просто примиренням, яке дозволить одній зі сторін накопичити ще більше ресурсів і остаточно знищити Україну. Окупація - це не мир, це свого роду полон. Полон означає захоплення однієї особи, тоді як окупація - це полон багатьох, що позбавляє людей можливості визначати своє майбутнє на різних рівнях: світоглядному, політичному та побутовому.

Окупація є продовженням війни іншими методами, зокрема через жорстокі репресії щодо всіх, хто має іншу думку, а також тих, кого можуть запідозрити у підтримці опонента. У таких умовах громадяни втрачають свою свободу і часто стають жертвами репресивної системи, не завжди усвідомлюючи причини свого переслідування. Вони можуть бути піддані переслідуванню через політичні погляди, мовні особливості, спонтанні акти непокори або навіть через доноси від інших, які вважають їх підозрілими з тих чи інших причин.

Місія народу України

Ми боремося саме тому, що хочемо лишитися самотніми в цьому досвіді. Ми хочемо, щоб іншим країнам не довелося проживати через це, бо якщо їм доведеться, це означатиме, що в нас щось не вийшло.

Якщо подивитися з боку на всю цю ситуацію, можна помітити, що вона ілюструє нашу певну, можливо, божевільну стійкість. Проте я частіше отримую прояви поваги та захоплення, ніж критику, що ми нібито не усвідомлюємо серйозності загрози. Суть у тому, що ми це розуміємо. Часто саме люди з інших країн не можуть цього зрозуміти, тоді як ми маємо чітке усвідомлення.

Подія проходитиме в контексті ініціативи "Об'єднані правдою" за сприяння Canada Ukraine Foundation #UnitedForTruth.