Як Україні досягти статусу середньої сили у новому глобальному контексті (Частина 1)
Зображення: EPA/UPG Зліва направо: президент Франції Еммануель Макрон, канцлер Німеччини Фрідріх Мерц, президент України Володимир Зеленський, прем'єр-міністр Великобританії Кейр Стармер та прем'єр-міністр Польщі Дональд Туск на спільній пресконференції учасників "Коаліції охочих", яка відбулася в Маріїнському палаці в Києві 10 травня 2025 року.
Ми перебуваємо в епоху значних змін в міжнародних відносинах та глобальній економіці. Останнім часом як міжнародні, так і українські медіа заповнені інформацією про те, що президент США Дональд Трамп відмовляється від світового лідерства Сполучених Штатів. Однак, цей процес не почався з його другої каденції — протягом останніх тридцяти років США поступово втрачали Pax Americana через низку стратегічних помилок. Серед них можна виділити невдачі в Іраку, Афганістані, Сирії та Лівії, а також зниження їхньої абсолютної влади в світовій економіці. Старий світовий порядок, заснований на гегемонії США після закінчення Холодної війни, поступово стає частиною минулого.
Нова ж система міжнародних відносин на основі багатоцентричності досі перебуває в стані формування. Цей процес супроводжується загостренням геополітичної конкуренції, регіональними конфліктами та переоцінкою ролі ключових міжнародних акторів. Унаслідок перебудови системи міжнародних відносин і з'явилася можливість для повномасштабної агресії Росії проти нашої держави. Україна матиме можливість використати зміни в системі міжнародних відносин і знайти своє місце у новому світі, якщо розумітиме глобальну й регіональні динаміки цієї трансформації, мотивації та політики ключових гравців.
Restore America's Greatness and Crafted in China
Адміністрація Дональда Трампа відмовляється від ролі гаранта безпеки в Європі, планує поступово зменшувати військову присутність на континенті, скептично ставиться до НАТО, перекладає відповідальність за підтримку України на ЄС, Велику Британію, Японію та Канаду. США сприймає головною загрозою для себе Китай і переорієнтовує свої сили на протистояння з Китаєм. Саме ця мотивація є основою для практично всієї зовнішньополітичної активності Білого дому останніх місяців, а саме:
-- накопичення збройних сил і розширення військової інфраструктури в Індо-Тихоокеанському регіоні, скорочення витрат на забезпечення безпеки союзників у Європі і потенційне скорочення бюджету Міністерства оборони на підтримку наявної інфраструктури, зокрема, заплановане об'єднання Європейського (EUCOM) і Африканського (AFRICOM) командувань у єдине;
-- тиск США на Панаму, Гренландію та Канаду, аби зменшити китайський економічний і політичний вплив і посилити свої позиції у ключових для власної безпеки регіонах;
-- запровадження митних тарифів проти практично всіх торговельних партнерів і 145 % митного тарифу на імпорт товарів з КНР, аби ослабити економіку Китаю та відновити американську промисловість, повернути виробництво у США.
Зображення: EPA/UPG Тягач супроводжує контейнерний судно в порту Окленда, Каліфорнія, США, 3 лютого 2025 року.
Протягом останніх десятиліть Китай встановив домінування в кількох важливих технологічних галузях, таких як електромобілі, акумуляторні технології, електроніка, сонячна енергетика та видобуток рідкісноземельних металів. Країна активно змагається із західними державами в таких сферах, як штучний інтелект, квантові технології, напівпровідники, робототехніка та біотехнології. Частка Китаю у глобальному промисловому виробництві коливається від 25 до 30 %, що є рекордом серед усіх країн і вдвічі перевищує показники США. Пекін має контроль над ланцюгами постачання, швидко впроваджує та масштабує інновації, а також лідирує у наукових дослідженнях та розробках у багатьох стратегічно важливих напрямках.
КНР і її лідер Сі Цзіньпін прагнуть видозмінити міжнародну політичну систему, побудовану на західних цінностях, і міжнародну економічну систему, підкріплену доларом. У китайському світобаченні найважливішим явищем має бути державний суверенітет, навіть якщо держава не дотримується демократичних цінностей і прав людини. І саме в такому світі буде гарантована центральна роль Китаю, а глобальні інституції та норми будуть формуватися на основі китайських уявлень про світ, політику, економічний розвиток. Пекін розширює свій глобальний вплив і просуває своє бачення світу через програми "Один пояс, один шлях", "Глобальна ініціатива розвитку", "Глобальна безпекова ініціатива", "Глобальна цивілізаційна ініціатива" і концепцію "Спільноти спільної долі людства".
США ж не можуть одноосібно перемогти у протистоянні з КНР, тому зберігатимуть високий рівень взаємодії з Європою, хоч і не планують більше платити за її безпеку. Проте тарифний тиск США на ЄС, скоріш за все, закінчиться укладенням компромісної торгової угоди. Вашингтону необхідно, аби Брюссель зайняв його сторону, якщо протистояння з КНР загостриться, зокрема, аби він долучився до тиску на китайський експорт.
Фото: EPA/UPG Підписання Угоди зі США про створення Американсько-Українського інвестиційного фонду відбудови українською віцепрем'єркою Юліє Свириденко і міністром фінансів США Скоттом Бессентом у Вашингтоні, 30 квітня 2025 року.
Україна, підписавши угоду про видобуток корисних копалин зі Сполученими Штатами, отримує можливість залучити значні інвестиції з американського ринку. Київ має переконати Вашингтон у тому, що Україна є важливим партнером у процесі диверсифікації глобальних ланцюгів постачання, сприянні логістичним зв'язкам між Європою та Азією, а також виступає військовим стримуючим фактором проти Росії в регіоні, де економічні гравці не готові до можливих атак.
Європейський Союз рухається до формування третього центру влади.
У контексті відмови Сполучених Штатів від лідерства в об'єднаному Заході Європейський Союз стикається з новими викликами, водночас старі проблеми стають ще більш актуальними. Питання безпеки в Європі набуває особливої гостроти через обґрунтовані вимоги США до збільшення витрат на оборону, а також через можливе виведення американських військових з континенту. Скептичне ставлення адміністрації президента США до п’ятої статті НАТО, а також перекладання відповідальності за підтримку України в економічному, військово-технічному та безпековому аспектах на ЄС, додають додаткових складнощів. Ці фактори змушують Європейський Союз шукати шляхи до досягнення стратегічної автономії.
Європа, яка протягом тривалого часу користувалася перевагами військової підтримки зі сторони США, витрачаючи невеликі суми на власну оборону, а натомість інвестуючи величезні кошти в екологічні проекти та програми соціальної справедливості, поступово починає збільшувати витрати на військову сферу. Однак, Європейський Союз досі не досягнув свого потенціалу в плані військово-технічної допомоги. Київ повинен скористатися шоковою терапією, ініційованою Трампом, щоб підштовхнути ЄС до надання більшої кількості військової підтримки.
Оборонна промисловість Європи, після тридцятирічного ігнорування, недостатніх інвестицій у наукові дослідження, відсутності великих державних контрактів та перешкод у вигляді екологічних норм, починає поступово активізуватися. Однак цей процес ускладнюється бюрократичними труднощами та високими витратами на виробництво в країнах ЄС. Лише 20-25% озброєння, яке Україна отримує з Європи, виготовляється в самих країнах Союзу, тоді як більша частина закуповується за межами ЄС.
Фото: EPA/UPG Виробництво самохідної гаубиці CAESAR на франко-німецькому заводі KNDS у Бурже, Франція, 21 березня 2025 року.
У світлі повільного відновлення військово-промислового комплексу в країнах Європейського Союзу, оптимальним рішенням стане зміцнення можливостей українського сектору. В ЄС є фінансові ресурси, але бракує виробничих потужностей, тоді як в Україні наявні потужності, але держава стикається з нестачею коштів. Вже існує ефективне рішення — так звана данська модель, за якою донори фінансують закупівлю озброєнь у українських виробників. Це не лише допомагає розвивати українську промисловість, але й виявляється значно вигіднішим у фінансовому плані в порівнянні з виробництвом в ЄС.
Відкриття спільних підприємств та спорудження заводів європейських оборонних компаній в Україні, а також українських виробництв у країнах Європи є ще одним важливим аспектом співпраці. Це приносить вигоду Україні за рахунок підвищення обороноздатності, а для країн ЄС – через зниження витрат на виробництво. Таку стратегію вже реалізують компанії Rheinmetall, Czechoslovak Group та PGZ, які частково використовують українські трудові ресурси в Польщі.
Україна має можливість стати ключовим чинником у формуванні Європейського Союзу як незалежного центру сили. Її потужний оборонно-промисловий потенціал, інтегрований у європейські виробничі ланцюги, сприятиме більш швидкому й ефективному нарощуванню оборонних можливостей ЄС.
Крім питань безпеки, Європейський Союз стикається з ще одним важливим викликом – економічним. У 2008 році ВВП ЄС і США був практично однаковим: 14,2 трлн доларів для ЄС та 14,8 трлн доларів для США. Прогнози на 2025 рік свідчать, що ВВП Європейського Союзу досягне 20 трильйонів доларів, тоді як у США цей показник складе 30 трильйонів доларів. Водночас, валовий внутрішній продукт Китаю зріс з 4,6 трлн до 19,5 трлн доларів. Якщо ці тенденції продовжаться, ЄС може стати третьою економічною силою у світі. Проте, акцент на екологічні питання, соціальну політику та справедливість суттєво вплинув на промисловий сектор Європи, уповільнивши темпи розвитку інновацій.
Зображення: EPA/UPG Виготовлення 155-мм артилерійських боєприпасів на підприємстві Rheinmetall в Унтерлюсі, Німеччина, 6 червня 2023 року.
У вересні минулого року колишній голова Європейського центрального банку та колишній прем'єр-міністр Італії Маріо Драгі представив план дій з підвищення економічної конкурентоспроможності ЄС, що спирається на потребу залучити значні кошти країн Союзу на інвестиції. Маріо Драгі закликає інвестувати 800 млрд євро щороку (5 % ВВП) у розвиток ключових сфер економіки та R&D, щоб подолати інноваційний розрив зі США і КНР.
Європейська комісія анонсувала ініціативу з удосконалення військових можливостей Європи під назвою REARM Europe. Цей план передбачає використання унікального фінансового механізму, що дозволить державам-членам ЄС підвищити свої військові витрати без загрози накладення штрафів за перевищення боргових обмежень ЄС. У рамках цієї програми країни зможуть інвестувати додаткові 800 мільярдів євро в оборонні контракти та інвестиції протягом наступних чотирьох років.
В умовах, коли ЄС узяв курс на відновлення своєї економічної та оборонної спроможності, Україні варто не лише покладатися на економічну допомогу, а й пропонувати Союзу взаємовигідну співпрацю. Україна потребує ЄС, а ЄС потребує України. Інвестиції в українську економіку, яка вже в осяжному майбутньому стане частиною Союзу, можуть пришвидшити зростання економіки Європи загалом.
Оновлення та реструктуризація занедбаного промислового сектора України вимагатиме від Європейського Союзу десятки мільярдів доларів. Проте, це стане інвестицією в реальний сектор економіки та сприятиме розширенню промислового потенціалу самого Союзу, особливо з урахуванням ймовірного вступу України у середньостроковій перспективі. Очікується, що повернення інвестицій буде значним, навіть на рівні всієї Європи. Крім того, більшість фінансових ресурсів та виконавчих робіт можуть бути залучені європейськими компаніями, що означає, що значна частина коштів повернеться до юрисдикції країн, які їх надали.
Зображення: кадр з відео про виробництво дронів в Україні.
Участь України в новій технологічній епосі, орієнтованій на наукомістке виробництво та інноваційні сектори економіки, є надзвичайно важливою. Європейський Союз розпочинає ініціативи з розробки штучного інтелекту для посилення своєї конкуренції з такими гігантами, як OpenAI, Google AI та DeepSeek, і український ІТ-сектор має можливість стати частиною цього процесу. В цілому, українська ІТ-індустрія, а також авіаційна, ракетна і космічна сфери мають величезний потенціал, який може бути реалізований за умови залучення інвестицій та співпраці з європейськими партнерами. Інтеграція ресурсів та людського капіталу України в європейський контекст може стати рушійною силою для економічного зростання всього ЄС.
Японія та Україна: шляхи вирішення спільних викликів.
Для будь-якої системи міжнародних відносин характерним є поступове переміщення економічної продуктивності від розвинутих країн до тих, що розвиваються. Демографічні тенденції у країнах з високим рівнем розвитку, зокрема в Японії, показують зниження чисельності населення, що не дозволяє підтримувати стабільне економічне зростання. Токіо реагує на цю ситуацію, активно інвестуючи в різні проекти по всьому Індо-Тихоокеанському регіону. Японія має одні з найбільших фінансових активів у світі, загальна вартість яких становить близько $12 трлн, і навіть випереджає Китай за обсягами інвестицій у країни АСЕАН. Україні варто переходити від простого отримання економічної та гуманітарної допомоги до більш активної співпраці з Японією, позиціонуючи себе як привабливу альтернативу для інвестицій.
Японія неодноразово висловлювала інтерес до участі у відновленні України, надаючи фінансову підтримку та співпрацюючи в галузі технологій. Одним із можливих механізмів залучення японських інвестицій в Україну є Японське агентство міжнародного співробітництва (JICA), яке вже виявило готовність взяти на себе реалізацію деяких проектів, раніше виконуваних під егідою USAID. JICA має вражаюче портфоліо проектів у Східній та Південній Азії, а також в Африці, зокрема у сферах логістики та енергетичної інфраструктури.
Фото: facebook/Андрій Івко Зведення мосту
Перспективи України не лише в залученні інвестицій -- вигідне географічне розташування дозволяє державі пропонувати себе як логістичний хаб між ринками ЄС і Японії. В умовах потенційного скорочення експорту в США через тарифну політику адміністрації Трампа Японія може перенаправити експорт частини наукомісткої продукції в Європу. Коротше логістичне плече через порти Великої Одеси дозволить без значних витрат збільшити обсяги торгівлі з Європою, одночасно пришвидшуючи економіку України.
Україна в ролі країни середнього масштабу.
Аби гарантувати собі гідне місце в новому світовому порядку, Україні слід узяти курс на поступову трансформацію відносин з ключовими зовнішньополітичними партнерами -- від реципієнтної моделі, при якій держава виключно приймає економічну, гуманітарну чи військово-технічну допомогу, до моделі взаємовигідної співпраці. Необхідно позиціонувати себе як надійного економічного і безпекового партнера, з яким можна реалізовувати значні та довгострокові проєкти. Звісно ж, необхідно створювати умови для залучення іноземного капіталу, здійснювати дерегуляцію та детінізацію економіки та підтримувати хороший бізнес-клімат, реформувати судову систему, податкову та митницю. Якщо ми хочемо мати успішну, економічно розвинену країну, то в цей мінливий час загроз і можливостей повинні зробити все, аби змінити парадигму української зовнішньої політики і сприйняття України за кордоном.
Сучасні трансформаційні процеси в міжнародній системі сприяють збільшенню впливу так званих середніх держав — країн, які можуть ефективно використовувати свій потенціал не лише на регіональному, але й на глобальному рівні. Ці країни володіють кумулятивними ресурсами, які мають додану вартість у певний момент часу та безпосередньо конвертуються в сильні позиції на світовій арені. Вони також мають чітке усвідомлення своїх зовнішньополітичних цілей і амбіцій.
Зображення: EPA/UPG Перехожі спостерігають за безпілотником FP-1 у Києві, 6 травня 2025 року.
В умовах невизначеності майбутньої конфігурації відносин між США, КНР, РФ і ЄС традиційні неореалістські стратегії приєднання до сильнішого (bandwagoning) чи розбудови коаліцій проти нього (outer balancing) створюють чимало ризиків для середніх держав, з огляду на падіння рівня автономності. Натомість альтернативою є поєднання розвитку самодостатньої обороноздатності (inner balancing) зі стратегією хеджування (hedging), що має на увазі обмежене співробітництво з усіма можливими полюсами без стратегічної орієнтації на партнерство чи протистояння з одним з них. Подібні формати підкреслюють важливість налагодження горизонтальних зв'язків між середніми акторами -- засобу вирівнювання асиметрії та непередбачуваності контактів вертикального характеру.
Для України, що перебуває у стані війни з країною, яка прагне стати ключовим гравцем на міжнародній арені, ситуація є надзвичайно складною. Це обмежує можливості для ефективного хеджування та значно поглиблює асиметрію у відносинах з сильнішими партнерами, зокрема зі Сполученими Штатами. Проте, надію вселяє успішний прогрес України в зміцненні обороноздатності, а також перспектива збільшення її впливу в регіоні завдяки співпраці з Туреччиною та іншими важливими гравцями на сході та півночі Європи, включаючи Великобританію.
Для того, щоб Україна зайняла позицію середньої держави в міжнародному контексті, відповідно до бачення Київського інституту національних інтересів, потрібна комплексна та тривала стратегія. Вона повинна об'єднувати зміцнення оборонних можливостей та економічного розвитку з адаптивною двосторонньою дипломатією та активним використанням багатосторонніх платформ для реалізації національних інтересів.
Для досягнення цієї мети команда Київського інституту національного інтересу прагне створювати високоякісну аналітику та обґрунтовані рекомендації, які підтримуватимуть реалізацію національних інтересів України, а також потреби українського суспільства і бізнесу. Зокрема, вони зосереджуються на аналізі глобальних і регіональних тенденцій, розробляючи пропозиції та ідеї, що сприятимуть утвердженню України як впливової та успішної середньої держави, здатної реалізувати свій потенціал у новому, складному, але водночас повному можливостей світі.
Київський інститут національного інтересу — це незалежний аналітичний центр, який займається вивченням міжнародних зв'язків та внутрішньої політики, орієнтуючись на національні інтереси України.
