Як вільний ринок сформував український інтернет: Олександр Ольшанський розповідає про піонерів провайдерської діяльності, інноваційні рішення та зникнення Facebook — Delo.ua

Яким чином ви згадуєте про зародження українського інтернету? Які його особливості відзначалися в 1990-х роках з точки зору комерції, технологічного розвитку та культурних аспектів?

На території сучасної України перші з'єднання з Інтернетом з'явилися приблизно в 1987 році. В той час Інтернет не мав сьогоднішнього вигляду. Це явище тоді називали "Телеконференції Relcom" — системи для електронних обговорень.

По суті, це нагадувало поштові розсилки, відомі як "ньюси". Реальний інтернет, з його сайтами та гіперпосиланнями, з'явився лише у 1993 році. Концепцію цього новаторського проекту розробив Тім Бернерс-Лі, працівник CERN.

Коли в Україні почав функціонувати інтернет у його сучасному форматі?

Приблизно в період 1994-1995 років у Києві діяло кілька провайдерів Інтернету, серед яких найвідомішими були Lucky.net, Adamant і Global Ukraine. Історично, перші зовнішні з'єднання Інтернету виникли ще за часів СРСР і проходили через Москву, використовуючи лінії Академії наук. Згодом з'явилися з'єднання, що виходили на захід України, в сторону Європи.

Значного бізнесу як такого тоді не існувало. Він почав формуватися лише наприкінці 1990-х, приблизно у 1999 році, коли з'явилися великі провайдери, що почали наймати людей і пропонувати послуги широкому колу клієнтів на комерційній основі.

Домашній доступ до інтернету здійснювався через телефонні лінії: користувачі підключалися за допомогою модему, вводячи певний номер. Провайдер мав спеціалізоване обладнання, до якого підключалися десятки або навіть сотні абонентів. Саме так виглядав "домашній інтернет" у ті часи.

Коли стартував перехід на швидший кабельний інтернет?

Приблизно в період між 2003 та 2004 роками. Перші "виділені лінії" з'явилися ще на початку 90-х, але ця технологія була надто дорогою і використовувалася переважно підприємствами та окремими вищими навчальними закладами. Кінцеві споживачі мали можливість ознайомитися з кабельними технологіями лише пізніше. Це стало справжнім проривом у якості зв'язку. Тоді вартість кабельного підключення знизилася в сотні разів.

Розвиток технологій і виникнення масового попиту призвели до того, що інтернет став доступним для широкого загалу. У середині 1990-х років у Києві налічувалося лише кілька сотень виділених ліній. Наприкінці 90-х років через телефонний зв'язок одночасно могли користуватися інтернетом всього 2-3 тисячі абонентів. Проте вже в 2005-2006 роках у Києві домашні кабельні мережі охоплювали десятки тисяч користувачів. Багато провайдерів, які тоді розпочали будівництво своїх мереж, продовжують свою діяльність і нині, поступово переходячи на більш сучасні технології.

У різних містах нашої країни події розвивалися схожим чином. Серед перших кабельних мереж, що почали свою діяльність, були: у Одесі — Тенет та Пако-лінкс (яка згодом була поглинена Воля-Кабель), у Дніпрі — Trifie, а у Львові — Уарнет. У Києві також діяли IPnet і Воля-Кабель, яка використовувала існуючу телевізійну інфраструктуру.

Ключ до швидкого зростання полягає в приватних ініціативах та архітектурі Інтернету. Мережа створена так, що її елементи можуть функціонувати автономно. Це означає, що будь-яка компанія має можливість підключитися до будь-якої магістральної лінії та розвивати свою локальну мережу без необхідності отримання погоджень і дозволів. Інтернет демонструє свою стійкість саме завдяки децентралізованій структурі, оскільки спочатку розроблявся для військових цілей.

Які причини стрімкого розвитку українського інтернету?

У мене дружина працює стоматологом, і варто зазначити, що українська стоматологія займає одне з провідних місць у світі. Як це сталося? Справа в тому, що державні інвестиції в цю сферу були практично відсутніми. Завдяки цьому стоматологічна галузь в Україні розвивалася на основі приватних ініціатив, що дозволило уникнути багатьох проблем, з якими стикалися інші медичні сфери. Таким чином, ключ до успіху полягає в конкуренції, особистій ініціативі та мінімальному державному втручанні.

Якщо подивитися на історію незалежної України, то всі галузі, де скалася подібна ситуація розвинулись дуже швидко і на рівні, навіть кращому за європейський. З інтернетом вийшло те саме - усе завдяки вільному ринку.

Від Радянського Союзу ми не отримали жодних суттєвих активів – технологічний прогрес розпочався лише після його розпаду. Інфраструктура відсутня, тому не було чого приватизувати чи "розподіляти". Хочу ще раз підкреслити, що саме приватна ініціатива та економічна свобода є ключем до успіху в будь-якій сфері. Це яскраво видно на прикладі виробництва дронів у наш час.

Коли бізнес у конкретній галузі досягає стадії зростання, функція держави зазнає змін. На відміну від малих підприємств, великі компанії мають інтерес у встановленні регуляторних норм. Вони можуть лобіювати запровадження обмежень, які ускладнюють вихід нових, дрібних учасників на ринок. Проте розвиток завжди починається з основ, з малих гравців. Отже, основним завданням держави на зрілих ринках є забезпечення здорової конкуренції та запобігання монополізації.

В одному з ваших інтерв'ю ви казали, що інтернет у 1990-х міг "ходити через США", навіть якщо сайт був у сусідньому будинку. Як це працювало?

Коли ви заходите на сайт, навіть якщо його сервер знаходиться неподалік, дані можуть проходити через різні маршрути, обираючи найоптимальніший з них.

Однак, якщо між двома постачальниками відсутнє пряме з'єднання, інформація може пересуватися через території інших держав.

Саме тому поява точок обміну трафіком (IXP) стала важливим етапом. Точки або мережі обміну трафіком - це місця, де багато провайдерів обмінюються даними безпосередньо, що скорочує маршрути, прискорює роботу мережі й зменшує витрати.

Перша точка обміну даними, відома як UA-IX (Ukrainian Internet Exchange), була заснована у 2001 році. Ініціативу започаткували провайдери з Києва, які згодом передали її в управління Інтернет Асоціації України.

У подальшому, приблизно в 2010-х роках, з'явилися ще дві значні точки обміну даними – DTEL та GigaNET. Отже, на сьогодні в Україні функціонують три ключові IXP, які складають основу інфраструктури інтернету країни.

А як формувалася доменна система .UA?

-- Доменна система має свого винахідника -- Джонатана Постела. Саме він у 1980-х фактично вручну розподіляв домени за географічним принципом. Він міг просто сказати: "Ось це -- зона UA, а це -- SU (Soviet Union)".

Домени не виникли внаслідок політичних чи національних причин; всі латинські двобуквенні домени розроблялися з географічною метою. Національні домени почали з'являтися набагато пізніше, враховуючи специфіку відповідних алфавітів. Так було засновано український національний домен, який представлений кирилицею - .УКР.

Перші ініціативи щодо розробки доменної системи .UA були запущені в 1991 році, ще до того, як з'явилися веб-сайти.

Річ у тому, що домени використовуються не лише для вебсторінок, а й для електронної пошти, іменування серверів та інших мережевих сервісів. Це значно більш фундаментальна структура, ніж сайти або, наприклад, соціальні мережі.

На початковому етапі в Україні домени надавалися користувачам через інтернет-провайдерів, що призводило до залежності від цих компаній і, як наслідок, до можливих конфліктів інтересів. Проте на початку 2000-х років у світі виникла нова модель, що передбачала наявність незалежних реєстраторів доменних імен. Це стало відповіддю на стрімке зростання інтернету, кількість доменів зросла в тисячі разів, що зумовило потребу в більш надійному захисті прав власності для користувачів.

Фактично реєстратор -- це нотаріус в інтернеті. Він підтверджує ваше право володіння доменом і вносить інформацію до центрального реєстру.

Отже, існує центральний реєстр, який управляє базою даних прав власності, але не займається продажем, щоб уникнути монополізації. Доменні імена реєструють саме реєстратори, які конкурують один з одним. В Україні на сьогодні налічується приблизно 180 реєстраторів, що спеціалізуються на доменах. Хоча це невелика частина ринку, вона є надзвичайно важливою, оскільки домен є єдиною справжньою формою цифрової власності в онлайн-просторі.

Якщо у вас є сайт на власному домені, він повністю ваш. Однак, якщо у вас є, наприклад, профіль в Instagram чи Facebook, це не зовсім так — цей профіль належить платформі. Платформи можуть змінювати свої умови користування або видаляти чи блокувати акаунти, оскільки ви є лише користувачем їхньої екосистеми, а не власником.

Яка була вартість створення інтернет-бізнесу в 1990-х роках і як ці показники змінилися в наш час?

Насправді, й сьогодні існує можливість розпочати цю справу — потрібно лише мати запас часу в 20 років, щоб досягти масштабів нинішніх великих компаній. Раніше стартовий капітал складав десятки тисяч доларів — приблизно від $10 до $30 тисяч. І досі є тисячі малих провайдерів, які працюють у такому форматі.

Проте не кожен може досягти величі. Наприклад, у маленькому селищі, де розташовані 20 великих споруд і ще кілька сотень приватних будинків, не існує економічної доцільності для крупного оператора.

У цьому контексті формуються локальні, невеликі постачальники послуг. Хоча іноді їх купують більш великі компанії, зазвичай цього не трапляється — економіка в цих сегментах інша, витрати також мають свої особливості, а кількість клієнтів є меншою.

Зараз дрібні провайдери становлять десь 20-30% ринку за кількістю абонентів. Зазвичай вони працюють у найменш вигідних регіонах -- у селах, передмістях, у віддалених районах.

Інтернет, який ми використовуємо вдома, довгий час не був доступний у сільських районах. У передмістях це ще могло бути економічно вигідним, але в глибинці ситуація зовсім інша: витрати на прокладку кабелів на кілька кілометрів для обслуговування 50 будинків є занадто високими.

Яка наразі необхідна сума інвестицій для значного провайдера?

Сьогодні великі підприємства представляють собою абсолютно новий етап розвитку. Мова йде про суми в мільйони, а іноді й десятки мільйонів доларів. Хоча таких гравців на ринку не так багато, вони є потужними та стабільними структурами з великими командами та розвинутою інфраструктурою. Багато з них з'явилися на основі малих компаній, які вже існують 20-30 років.

Наприкінці 90-х ви стали керівником холдингу, що об'єднував значні провайдери. Чи можна вважати це вже бізнесом з істотними інвестиціями?

Ми заснували холдинг, що об'єднує декілька компаній, кожна з яких має свою унікальну історію становлення.

У його складі були не лише провайдери, а й перші українські сервіси, наприклад, один з перших інтернет-магазинів - "Азбука" чи один з перших порталів - UAportal. Кожна з цих компаній була незалежна і мала окрему капіталізацію та історію розвитку, тому скільки саме грошей інвестувалось, сказати важко.

Колись ви згадували, що зустрічалися з людиною, що стояла біля витоків інтернету, яка вам сказала, що ви можете стати мільярдером, якщо залишитеся на довго в цьому бізнесі?

-- Так, це було у 2002 році в Орегонському університеті. Один з учасників створення перших мереж сказав мені тоді: "Якщо твій бізнес протримається 10 років -- то я розмовляю з майбутнім мільярдером". Наш холдинг не протримався не те що 10, а навіть 3 роки. Після чого я почав займатися хостингом і реєстрацією доменів. Але це вже зовсім інша історія.

Тоді вже стало очевидно, що сам по собі доступ до Інтернету складає лише незначну частину фінансової вигоди.

Спочатку з'явилися провайдери, потім виникли веб-сайти, а згодом і онлайн-торгівля. Соціальні мережі стали наступним етапом. Сьогодні, якщо розглянути весь інтернет-ринок з точки зору фінансів, можна припустити, що доступ до Інтернету становить приблизно 1% від загальної суми.

Україна -- унікальна країна за співвідношенням ціна/швидкість. Якщо говорити про домашній інтернет, то ми, думаю, у топі світу за цим показником: дешево і швидко. Швидкість, до якої ми звикли ще 15 років тому, в Європі з'явилася лише зараз -- і то не всюди.

Як за два десятиліття трансформувався український інтернет-користувач: його звички, запити та сподівання?

Наприкінці 1990-х років в Україні існувало небагато онлайн-ресурсів, і більшість інтернет-трафіку направлялася на закордонні платформи. Однак після 1999 року, особливо після запуску UA-IX у 2001 році, внутрішній український інтернет-сектор почав стрімко розвиватися. Відтоді попит на локальний контент серед користувачів почав зростати.

Наступним великим етапом стала ера user-generated-content і, відповідно, соціальні мережі. В Україні, на жаль, так і не з'явилася власна соцмережа. Хоча свого часу у нас був проєкт Infostore - українська соціальна мережа, яка з'явилася навіть трохи раніше за Facebook.

Проте, як це нерідко траплялося, державні органи фактично знищили її, звинувативши у "поширенні порнографії". У той період це стало звичною практикою — багато інтернет-сервісів зазнали краху через подібні обвинувачення.

Виходить, що в Росії, де був створений "ВКонтакте", подібні труднощі не виникали?

-- Так, на жаль, Росія тоді краще розуміла, до чого все йде. Вони створювали власні соцмережі, месенджери, платіжні системи та пошукові машини. Наші чиновники не мали розуміння потенціалу інтернет-бізнесу та намагалася його зарегулювати.

За кожним рішенням стоять якісь люди. І, без сумніву, за цією недалекоглядністю - теж. Але який сенс зараз це згадувати? Потрібно просто зрозуміти, що розвиток бізнесу та технологій, і розвиток держави - це одне і те ж.

А коли був пік тиску на технологічний бізнес?

Він досягнув найвищих вершин у своїй сфері під час президентства Леоніда Кучми, хоча особисто з ним не був пов'язаний. Скоріше, це відображало загальну політику держави щодо бізнесу. Чим новіші та незрозуміліші були підприємства, тим менш сприятливими ставали умови для їх розвитку. У 2006-2007 роках державний тиск на бізнес дещо зменшився, проте згодом ситуація знову стала складною.

Протягом останніх п'яти років парламент прийняв неймовірну кількість законодавчих ініціатив, які накладають обмеження на бізнес, зокрема в галузі оподаткування та фінансів. Це, у свою чергу, позначається і на прогресі технологічного розвитку.

Багато з сучасних викликів – від захисту комунікацій до збереження інформації – виникають через те, що нам не вистачає власних месенджерів, соціальних мереж та пошукових систем. Я впевнений, що через два десятиліття хтось знову скаже: "Ми не маємо власної блокчейн-інфраструктури, систем дистрибутивного фінансового управління чи власного штучного інтелекту, оскільки в 2020-х парламент приймав невірні рішення". Сьогодні, через 30 років, вже пізно створювати власний Google чи Facebook, але ще є можливість розвинути українські криптобіржі та штучний інтелект.

Однак у нашій країні з'явилися відомі бренди в сфері електронної торгівлі, такі як Rozetka, Prom та OLX. Що ж стало причиною їхнього успішного зростання?

-- Електронній комерції в Україні просто пощастило -- вона з'явилася у роки, коли вже не було такого сильного тиску - 2004-2008 рр. В той момент ринок e-commerce залишався практично нерегульованим.

Я навіть брав участь у розробці першого українського закону про електронну комерцію. І законопроєкт починався з абсурдної ідеї -- зробити "державний реєстр e-commerce транзакцій", де кожен інтернет-магазин мав би реєструвати кожну покупку, щоб нібито "захистити споживачів". На щастя, цю ініціативу вдалося відбити. Бо якби її ухвалили, розвинутої української електронної комерції в звичному для нас вигляді сьогодні б не існувало.

А як війна вплинула на галузь IT?

В Україні все ще недостатньо розвинутий сектор продуктових IT-компаній — більшість з них займаються експортом людських ресурсів, а не готових рішень. Наразі чимало компаній звернулися до військової галузі, що відкриває нові перспективи для українського IT-сектору.

Отже, війна сприяє прогресу в технологіях?

-- Війна завжди рухає прогрес. Питання лише в тому, хто зуміє цим скористатися. Зараз війна вже зовсім інша -- її ведуть технології. Ще у 2015-2016 роках деякі фахівці казали, що наступна війна буде "війною дронів". І вони мали рацію.

Я впевнений, що максимум через два роки ми побачимо масове застосування штучного інтелекту у військовій сфері -- з усіх сторін. Це стосуватиметься всього: від систем наведення до управління боєм до штабних процесів.

Які виклики сьогодні постають перед інтернетом?

Ми існуємо у час, коли відкритий доступ до інтернету стає все більш рідкісним. Проте я не вважаю це частиною якогось всесвітнього змови. Справжня проблема полягає в людях. Вони втратили здатність цінувати свободу.

Права людини та свободи не з'явилися на порожньому місці. За них було заплачено неймовірною ціною, в тому числі і кров'ю. Нині багато людей вважають свободу чимось самоочевидним, щось, що завжди існує. Але це не триватиме вічно.

Отже, ви думаєте, що контроль держави над інтернетом буде зростати?

Безперечно. Кожна країна відібере у вас певну кількість свобод, в залежності від того, наскільки ви готові це допустити. Не існує "добрих" урядів. Існує лише співвідношення між державою та її громадянами, яке визначається цінностями свободи, що їх відстоюють люди.

Схоже, що за останні тридцять років ця цінність зазнала значної деградації. Погляньте на ситуацію в Європі та навіть у США — там спостерігається те саме. Дії урядів у цих регіонах свідчать про зниження цінностей. Якщо люди не захищають свою свободу, вона поступово зникає. Це нагадує ситуацію з домом: якщо ви не стежите за ним, його можуть забрати. Те ж саме відбувається і в Європі: якщо вона не бореться за свої цінності, їх можуть відібрати — як військовим шляхом, так і через політичні маніпуляції, обираючи лідерів, які, під прикриттям забезпечення безпеки, насправді посилюють контроль і обмежують права та свободи громадян.

Як показує досвід Радянського Союзу, це може призвести до поступової технологічної, а згодом і економічної деградації. Таким чином, якщо розглядати ситуацію в глобальному контексті, ефективність технологій у покращенні життя людей значною мірою залежить від гармонії між державними інституціями та суспільством, яке складається з людей зі своїми особистими інтересами.