Як трансформувалася Військова служба правопорядку в умовах повномасштабної війни
У масштабному конфлікті перемога формується з безлічі рішень, дій та особистостей. Деякі безпосередньо захищають фронт, очолюють підрозділи або розробляють новітні види озброєння. Інші ж забезпечують те, що є критично важливим для тривалої та ефективної боротьби навіть найсильнішого війська: дисципліну, організованість, співпрацю, порядок та здатність швидко реагувати на нові виклики.
Сучасний конфлікт — це складна структура, в якій кожен елемент виконує свою унікальну функцію. Якщо одна з частин виходить з ладу, це негативно впливає на всю систему. Однією з ключових ланок у цій системі є Військова служба правопорядку, яка представляє собою спеціалізоване правоохоронне формування в рамках Збройних Сил України.
Її діяльність рідко потрапляє в поле зору суспільства. Зазвичай про неї згадують лише у зв'язку з резонансними подіями. Проте насправді функції ВСП набагато ширші. Вони охоплюють підтримку правопорядку, виконання бойових завдань, реінтеграцію військовослужбовців, стабілізаційні заходи на звільнених територіях, а також документування фактів, які можуть бути використані як докази злочинів росіян у міжнародних судах.
Цей підхід не є винятковим для України. Більшість сучасних армій мають свої власні військові правоохоронні органи, які часто виконують також функції слідства. Наприклад, у Сполучених Штатах цю роль виконує Корпус військової поліції (Military Police Corps), у Великій Британії — Королівська військова поліція (Royal Military Police), у Німеччині — Feldjäger (військова поліція Бундесверу), у Нідерландах — Koninklijke Marechaussee (Королівська військова поліція), у Польщі — Żandarmeria Wojskowa (військова жандармерія), у Франції — Gendarmerie nationale (національна жандармерія), а в Італії — Arma dei Carabinieri (корпус карабінерів).
Після відновлення незалежності Україна успадкувала від СРСР систему військової юстиції, до якої входили військові трибунали (суди), військова прокуратура та інші спеціалізовані інституції. Протягом наступних років ця система поступово демонтовувалася: у 2010 році, на жаль, були ліквідовані військові суди, а реформи кримінальної юстиції змінили повноваження інших військових інституцій.
Окремим елементом цієї трансформації стало створення у 2002 році Військової служби правопорядку у Збройних Силах України. На той час її основними завданнями були підтримання військової дисципліни, профілактика правопорушень, патрулювання, проведення дізнання у справах про вчинення військових правопорушень, охорона військового майна та допомога командирам у забезпеченні порядку у військових частинах. Це відповідало потребам війська мирного часу.
Однак справжня значущість будь-якої організації визначається її здатністю долати виклики. Безумовно, для Військової служби правопорядку, так само як і для Збройних сил України в цілому, особливим тестом стала агресія Росії проти України.
Після початку конфлікту в 2014 році українські збройні сили вдалися до переосмислення своєї структури та стратегії відповідно до нових викликів. Армія швидко розширювалася, адаптуючи методи підготовки, управління та координації дій. Досвід, здобутий у бойових умовах, вимагав перегляду традиційних підходів у багатьох аспектах військової діяльності.
Розширене вторгнення Росії у 2022 році суттєво пришвидшило ці зміни. Протягом короткого часу чисельність Збройних Сил значно зросла. З'явилися нові підрозділи, нові види зброї, нові тактики ведення бою та нові виклики, з якими українські військові раніше не стикалися.
З разом із армією повинна була еволюціонувати й Військова служба правопорядку. Вона зіткнулася з викликами, які ще кілька років тому здавалися неможливими: безперервними пересуваннями сотень тисяч військових та техніки, діяльністю в прифронтових і звільнених регіонах, забезпеченням безпеки критично важливих об'єктів, пошуком військовослужбовців, співпрацею з іншими правоохоронними структурами та реагуванням на кризові ситуації в умовах великої війни.
Тоді стало зрозуміло, що ВСП не може бути лише органом, що пов'язується з контролем або покараннями. В умовах війни потрібен був новий підхід — сприяти армії у збереженні її боєздатності. Це полягало не лише в реагуванні на правопорушення, але й у вивченні їхніх причин, запобіганні їм та пошуку рішень, які допоможуть війську залишатися дієздатним.
З моменту початку повномасштабного вторгнення спеціальні підрозділи Військової служби правопорядку активно виконують бойові місії безпосередньо в зонах конфлікту, тісно співпрацюючи з іншими елементами Сил оборони України. Вони беруть участь у оборонних і специфічних операціях, забезпечуючи охорону стратегічно важливих військових об'єктів, здійснюють пошуково-евакуаційні роботи та виконують інші завдання, які часто визначають стійкість оборони на певних напрямках.
Одним з перших випробувань для українських військових стала оборона Василькова в самих початках повномасштабного вторгнення. Саме тут спецпризначенці ВСП, разом із іншими військовими підрозділами, стали на захист військового аеродрому. Його захоплення могло б надати ворогу можливість перекидання повітряного десанту для подальшої атаки на Київ. За умов постійних ракетних обстрілів вони змогли утримати важливі позиції, забезпечуючи захист злітної смуги для виконання бойових завдань тактичної авіації. Також вони провели операцію з пошуку та евакуації катапультованого українського льотчика, навіть в умовах інтенсивного вогневого впливу з боку противника. Цей епізод став одним із перших свідчень того, що спеціальні підрозділи ВСП можуть ефективно виконувати найскладніші бойові завдання в тандемі з іншими підрозділами Сил оборони України.
Одним із найяскравіших прикладів системних трансформацій є робота з військовослужбовцями, які залишили свої частини без дозволу. Самовільне залишення військової одиниці завжди вважається серйозним правопорушенням. Проте повномасштабний конфлікт продемонстрував, що під однією юридичною категорією можуть приховуватися абсолютно різні життєві ситуації.
Тривалість бойових дій без ротацій, а також фізичне та психологічне виснаження, проблеми з отриманням відпусток та складні сімейні ситуації або конфлікти всередині підрозділів часто ставали причинами, що спонукали військовослужбовців до радикальних рішень. Хоча це не звільняє від відповідальності, воно порушує важливе питання для держави: чи має вона можливість втратити підготовленого бійця, якщо є шанс повернути його до лав?
Саме з цієї причини Військова служба правопорядку розпочала створення системи, яка має на меті не лише виявлення військовослужбовців, що залишили свої частини, а й їхнє повернення до лав. Це включало в себе дослідження причин їхнього відходу, відновлення втрачених документів, пошук підрозділів, готових їх прийняти, а також супровід усього процесу.
У ході вивчення причин самовільного залишення частини Військова служба правопорядку з'ясувала, що однією з найпоширеніших підстав була тривала відсутність відпусток або неможливість отримати їх навіть у разі нагальних сімейних чи особистих обставин. Ці висновки стали одним із чинників, які привернули увагу до проблеми та були враховані під час подальшого вдосконалення законодавства, зокрема щодо гарантування військовослужбовцям права на відпустку.
Одночасно стало очевидно, що просте формальне відновлення в списках особового складу не є достатнім. Важливо, щоб особа повернулася до командира, який здатен зрозуміти причини попередньої ситуації, допомогти відновити довіру в колективі, забезпечити якісну підготовку й створити умови, які запобігають повторенню подібних випадків. У багатьох випадках це також означало надання допомоги військовослужбовцю у вирішенні сімейних або соціальних проблем, а також можливість використати давно необхідну відпустку.
Такий підхід виявився не лише гуманним, а й прагматичним. Він дозволяв зберегти для війська людей, які вже мали бойовий досвід і були здатні виконувати складні завдання.
Ефективність цієї моделі підтверджували конкретні випадки. На одному з напрямків у Донецькій області військовослужбовців, які повернулися після самовільного залишення частин, підготували та залучили до виконання бойових завдань разом із підрозділом спеціального призначення ВСП. Протягом кількох тижнів вони брали участь в обороні населеного пункту. Під час одного з боїв двоє з них не просто не залишили позицію, а, навпаки, винесли пораненого спецпризначенця та надали йому першу допомогу, фактично врятувавши йому життя. І таких випадків багато.
Ця оповідь не ставить під сумнів серйозність явища самовільного залишення військової частини. Вона лише ілюструє, що формальні юридичні визначення не завжди відображають повну картину особистості, її спонукання та можливості. За сприятливих умов багато таких військовослужбовців здатні повернутися до служби, відповідально виконувати свої обов'язки й знову інтегруватися в бойові підрозділи.
Досвід роботи із СЗЧ став лише одним із прикладів того, як війна змінювала саму логіку діяльності Військової служби правопорядку. Вона дедалі більше переходила від реагування на наслідки до попередження проблем, від формального контролю - до пошуку рішень, які зміцнюють спроможність війська. І наразі виглядає так, що повернення функції досудового розслідування може стати одним із таких рішень.
Подібний адаптивний метод почав формувати й інші аспекти її прогресу.
Після 2024 року одним із ключових напрямів розвитку ВСП стала перебудова її організаційної моделі. Головним критерієм більше не була кількість підрозділів чи формальне виконання визначених функцій. Значення мав практичний результат - наскільки швидко структура здатна реагувати на нові виклики і наскільки її робота допомагає військам виконувати бойові завдання. Саме такий підхід дозволив оперативно створювати нові спроможності там, де вони були справді необхідні.
Одним із яскравих прикладів є підрозділ швидкого реагування "Скорпіон". Повномасштабна війна означає, що сотні тисяч людей переживають надзвичайно складні бойові ситуації. Після закінчення служби більшість із них прагнуть адаптуватись до цивільного життя. Держава повинна бути підготовлена до кризових обставин, коли військовослужбовець, який пережив бойові дії, отримав травми або перебуває в стані гострого психологічного стресу, потребує особливого підходу. У таких випадках стандарти звичайних правоохоронних органів можуть виявитися недостатніми. Важливо враховувати специфіку військової служби, бойовий досвід, психологічний стан особи та ефективні методи деескалації конфлікту.
Яскравим прикладом є нещодавня ситуація у військовому госпіталі, коли один з військових висловив погрози щодо використання гранат. Подібні обставини вимагають надзвичайно обережного підходу. Вирішити їх лише за допомогою сили не вдасться - важливо усвідомлювати психологічний стан особи, яка пережила війну, та мати можливість знизити рівень агресії, щоб уникнути трагічних наслідків.
Формування таких підрозділів є проактивним кроком. Це не означає, що ветерани або військовослужбовці є джерелом підвищеного ризику. Однак, державі, яка дбає про своїх громадян, необхідно мати ефективні механізми реагування на особливі ситуації, коли людині потрібна спеціалізована підтримка або індивідуальний підхід.
Суттєві зміни також торкнулися і звичайної діяльності ВСП.
Наприклад, військова інспекція безпеки дорожнього руху відіграє важливу роль у забезпеченні швидкого та зручного переміщення військових підрозділів. Наразі вони також об'єднали свої зусилля з патрульною службою, створивши спільні мобільні команди. Це нововведення дозволило не лише підвищити рівень захисту самих інспекторів, але й зробити патрулювання більш динамічним, а виконання завдань – ефективнішим.
Схожий підхід ВСП використовувала і в інших сферах своєї діяльності. Підрозділи Служби виявляли схеми ухилення від призову, застосування фальшивих документів, вигаданих медичних висновків або неправдивих причин для звільнення чи отримання відстрочки. Їхня діяльність не обмежувалася лише передачею матеріалів до правоохоронних органів. На основі накопиченого досвіду створювалися рекомендації, які допомагали територіальним центрам комплектування та іншим підрозділам виявляти подібні порушення на ранніх стадіях.
У той же час досвід ведення війни знову довів, що результативність військового правопорядку визначається не лише владою окремих установ, а й їхньою здатністю до спільної роботи з іншими структурами. Це є особливо важливим у сфері військового правопорядку, де досягнення успіху в значній мірі залежить від злагодженої взаємодії між військовими та правоохоронними органами.
Військова служба правопорядку працює всередині військового середовища й добре розуміє його специфіку. Водночас вона, на жаль, не наділена повним обсягом процесуальних повноважень для здійснення оперативно-розшукової діяльності чи досудового розслідування. Саме тому багато завдань виконуються у взаємодії з Національною поліцією, Державним бюро розслідувань та іншими органами державної влади. І є чимало цікавих прикладів такої співпраці.
Нещодавно в Україні трапився жахливий інцидент, пов'язаний із загибеллю братів Мосейчуків, де військові з 155-ї бригади стали головними підозрюваними. Ця бригада виконувала бойове завдання в тому ж регіоні. Завдяки інформації, отриманій від Військової служби правопорядку, вдалося з'ясувати деталі злочину та виявити місце, де були заховані тіла загиблих. Після передачі матеріалів Національній поліції було здійснено затримання підозрюваних, ексгумацію тіл та інші необхідні слідчі дії.
За таким самим принципом вибудовується взаємодія і в інших напрямах роботи. Зокрема, під час пошуку та повернення втраченого військового майна. В умовах інтенсивних бойових дій зброя, боєприпаси, техніка чи інше майно можуть бути втрачені, пошкоджені або незаконно відчужені. ВСП виявляє такі випадки, встановлює їх обставини та разом з іншими уповноваженими органами працює над тим, щоб запобігти незаконному обігу військового майна й повернути його до законного використання.
Ще одним викликом, який поставила повномасштабна війна, стало забезпечення правопорядку на звільнених територіях.
Після закінчення військових дій цивільні органи влади не можуть швидко відновити свою діяльність. Завжди потрібен певний перехідний етап, протягом якого необхідно забезпечити порядок, налагодити взаємодію з місцевими жителями, реагувати на загрози безпеці та створити умови для повернення державних установ до нормальної роботи.
Такою була ситуація в Україні після звільнення Київщини, Херсонщини та інших регіонів. Поки цивільні структури лише починали відновлювати свою діяльність, Військова служба правопорядку забезпечувала стабільність, підтримувала командування та сприяла встановленню умов для повернення державних установ.
Цей досвід продовжився під час Курської операції, де військовослужбовці ВСП виконували стабілізаційні завдання в районах, що знаходилися під контролем Сил оборони України, зокрема, забезпечуючи дотримання норм міжнародного гуманітарного права. Це ще раз підкреслило необхідність наявності спеціалізованої військово-правоохоронної структури, здатної діяти не лише у тилу, а й безпосередньо в зоні бойових дій та на територіях, які перейшли під контроль власних військ.
Схожі завдання вже тривалий час виконують військові жандармерії та військова поліція у багатьох країнах. Досвід України лише підкреслив важливість удосконалення цієї здатності.
Проте, мабуть, найзначнішою інновацією, що виникла внаслідок повномасштабної війни, стало систематичне фіксування інформації про порушення норм міжнародного гуманітарного права (battlefield evidence). Сучасні бойові дії генерують величезну кількість можливих доказів: матеріальні свідчення, супутникові знімки, відео з безпілотників, електронні дані, документи, залишки боєприпасів та інші реліквії. Першими до цих доказів, як правило, мають доступ військовослужбовці. Слідчі не завжди можуть швидко діяти безпосередньо в зоні конфлікту, однак військові не повинні виконувати слідчі функції. Тому ВСП розробляє систему, яка підтримує військовослужбовців у виявленні важливої інформації, правильному її первинному фіксуванні, збереженні та передачі правоохоронним органам. Мова йде не про навантаження військових новими обов'язками, а про створення простих алгоритмів, які допоможуть уникнути втрати важливих доказів, не відволікаючи особовий склад від виконання бойових завдань.
Для України це має стратегічне значення. Розслідування міжнародних злочинів триватимуть роками, але їхній результат залежить від рішень, ухвалених сьогодні. Доказ, втрачений на полі бою, завтра вже неможливо буде відновити.
Комплексний досвід ВСП дедалі більше цікавить міжнародних партнерів. Важливу роль у його розвитку відіграє 25-й навчальний центр Військової служби правопорядку. Тут не лише готують військовослужбовців Служби, а й розвивають міжнародне співробітництво та впроваджують сучасні стандарти підготовки. Центр став партнерським навчальним осередком НАТО, а українські інструктори вже проводять курси англійською мовою, навчаючи представників держав-партнерів.
Цей приклад яскраво демонструє, як трансформувалася роль України на міжнародній арені. Раніше наша країна здебільшого запозичувала досвід інших держав, а тепер все частіше ділиться власними напрацюваннями. Багато країн НАТО удосконалювали свої військові та правоохоронні структури під час миротворчих або експедиційних місій. Водночас Україна адаптує ці структури до умов війни з максимальною інтенсивністю, що включає масове використання безпілотників, високоточної зброї, цифрових технологій і постійні зміни тактики. Тому український досвід сьогодні викликає значний інтерес серед наших партнерів.
Досвід повномасштабної війни по-новому поставив питання про майбутнє військового правопорядку в Україні. Фактично сьогодні Військова служба правопорядку вже виконує значну частину функцій, які в багатьох країнах покладені на військову поліцію. Водночас її законодавчі можливості не завжди відповідають реальному колу завдань.
Це не означає, що повноваження потрібно розширювати будь-якою ціною. Зміни мають супроводжуватися належними гарантіями законності, професійною підготовкою, ефективним контролем і повагою до прав людини. Проте війна показала головне: інституційна основа військової поліції в Україні вже існує. Тому питання полягає не у створенні нової структури чи зміні назви, а в розвитку тієї, що вже довела свою ефективність.
Логічним етапом цього процесу є зміни в законодавстві, що наділяють Військову службу правопорядку повноваженнями для проведення досудових розслідувань окремих військових злочинів. Мова йде про злочини, такі як самовільне залишення військової частини, дезертирство та інші правопорушення, що безпосередньо пов’язані з виконанням військових обов'язків. Це ті сфери, в яких ця служба насправді вже виконує ці функції. Відзначимо, що такі повноваження були в розпорядженні Військової служби правопорядку до 2012 року, але були відібрані в рамках гібридної війни з метою ослаблення нашої армії.
Протягом останніх двох років трансформація Військової служби правопорядку виявилася значною не лише в її структурі, а й у сприйнятті її місії. Ці зміни не виникли з теоретичних розробок чи прагнення копіювати закордонні моделі, а стали наслідком викликів, які принесла війна. Сьогодні Військова служба правопорядку виконує набагато більше функцій, ніж просто підтримка дисципліни: вона сприяє управлінню військовими формуваннями, забезпечує правопорядок у військових рядах, допомагає стабілізувати звільнені райони, співпрацює з іншими правоохоронними органами і активно працює над майбутнім системи правосуддя.
В кінцевому підсумку, потужність держави не обмежується лише запасами зброї чи досягненнями в окремих військових кампаніях. Вона також залежить від вміння створювати інституції, які здатні навчатися, швидко реагувати та знаходити рішення на нові виклики. Такі інституції зміцнюють армію під час конфлікту і закладають фундамент для безпеки та дотримання правопорядку після його завершення.
