"Якщо прагнете миру, будь ласка, перекажіть мені 17 тисяч євро та надайте документи на нерухомість Мар'яни в Україні..."

Чоловік-італієць загиблої Героїні Мар'яни Тряско забороняє бабусі бачитися з онуками, які живуть в Італії. Та вимагає віддати йому виплати на 17-річного Едуарда Тряско

"До нашого представництва в Івано-Франківській області звернулась неповнолітня дитина: за його словами йому призначили опікуном бабусю, яка по факту опікуном не є, -- написав, зокрема, на своїй сторінці у Фейсбуці Уповноважений Верховної ради з прав людини Дмитро Лубінець. -- Дитина проживає за кордоном із вітчимом... А мати хлопчика, військовослужбовця ЗСУ, загинула внаслідок обстрілу під час виконання бойового завдання. Також хлопчик повідомляє, що йому, як сину загиблої, Міноборони призначило одноразову грошову допомогу. Проте, бабуся, як опікун, отримала кошти, доля яких не відома неповнолітньому...".

Чи зумів пан Лубінець зрозуміти, що насправді коїться в Долині Івано-Франківської області?

Військовослужбовиця, про яку згадує омбудсман у своєму пості, - це медик з Івано-Франківщини на ім'я Мар'яна Тряско, відома під позивним Квітка. Вона провела 14 років в Італії, але з початком великої війни вирішила повернутися на батьківщину та вступила до лав Збройних сил України.

"ВЗ" опублікував статтю під назвою: "Італійський чоловік звернувся до Мар'яни: 'Ти — медик, вирушай захищати свою Україну'".

Чоловік Мар'яни -- поліцейський. Подружжя прожило у шлюбі 10 років. У них є спільна донька -- Роберта. А також у Мар'яни є син Едуард від попереднього шлюбу (чоловік українець).

Після загибелі Мар'яни, у 2023 р., служба у справах дітей Долинської міської ради призначила опікуном Едуарда (пан Лубінець згадує дитину, яка начебто до нього звернулась) бабусю -- Анастасію Матійчин. Пані Анастасія -- мама загиблої військовослужбовиці Мар'яни Тряско. Але вже через рік та сама служба у справах дітей позбавила пані Анастасію права бути опікуном онука. Зі слів пані Анастасії, протокол засідання служба у справах дітей -- сфальсифікувала!

"Я ділилася з нею, що зять заважає мені бачити дітей, -- поділилася пані Анастасія. -- Але про це – ані слова... Вони зазначили, що я фактично не живу з дитиною, оскільки Едуард перебуває з новим партнером матері, яка загинула на війні. А коли я приїжджаю в Італію, я живу окремо від дітей."

Більше того, служба у справах дітей Долинської міської ради звернулась до Долинського районного суду з позовом і вимагає, аби пані Анастасія повернула кошти (!), які отримала на Едуарда Тряска. Йдеться про 1 млн 650 тисяч грн!

Чи насправді 15-річна дівчина написала цей лист до Уповноваженого з прав людини? І в якому місці згадується, що слід відібрати у бабусі гроші? Дивно, як місцеві чиновники, з одного боку, вручають Анастасії Матійчин нагороди та висловлюють вдячність за сміливість її доньки, а з іншого – називають її "злодійкою".

Пані Анастасія перебуває в глибокому відчаї. Протягом 23 років вона жила та працювала в Італії, піклуючись про своїх онуків. Наразі Едуарду виповнилося 17, а Роберті - 13. Проте тепер зять пані Анастасії, італійський громадянин, забороняє їй зустрічатися з дітьми. Служба у справах дітей Долинської міської ради, здається, стає на бік італійця, який не є біологічним батьком її онука. Під час судового засідання даний орган посилався, зокрема, на заяву місцевої поліції, яка, за повідомленнями, стала підставою для подання позову до суду.

Пані Анастасія показала мені цю заяву, у ній йдеться, зокрема, про те, що поліцейські просять голову Долинської міської ради (Калуського району) провести перевірку за усіма фактами. Чи була така перевірка проведена?

Свою історію мати загиблої військовослужбовиці розповіла журналістці "ВЗ".

-- 24 листопада 2022 р. у Гуляйполі (Запорізької області) загинула моя донечка Мар'янка, -- зі сльозами на очах розповідає Анастасія Матійчин. -- Вона 14 років жила в Італії. А коли почалася велика війна, приїхала в Україну і пішла у Тероборону.

Коли Мар'яна пішла з життя, я перебувала в Італії, в лікарні, оскільки в мене виникли серйозні проблеми з серцем. Я навіть не змогла бути присутньою на похороні доньки... (Мар'яну поховали в її рідному селі Тростянці, що в Івано-Франківській області. -- Авт.).

Пані Анастасія згадує, після того, як вийшла з лікарні, жила разом з онуками та зятем-італійцем Едгардо у їхній спільній з Мар'яною квартирі.

Діти втратили матір... Мені випала така важка місія – дбати про них, – розповідає пані Анастасія. – Біологічний батько Едуарда попросив мене стати опікункою хлопчика та зайнятися оформленням усіх необхідних документів.

Едік погодився. Судовий процес відбувся, і я стала його опікункою. Я піклувалася про дітей, створюючи списки необхідних речей, які я потім купувала. Едік і Роберта мають громадянство як України, так і Італії.

Едгардо висловлював намір відвідати Україну, щоб оформити допомогу на себе та свою доньку після смерті Мар'яни. Проте, зрештою, так і не здійснив цю поїздку. Наприкінці 2023 року він попросив мене надати йому всі документи на будинок Мар'яни в Україні. Я відповіла, що не маю уявлення, де донька могла залишити ці документи.

Чи мали ви раніше добрі стосунки з вашим зятем? Яке враження у нього про Едіка? Адже він не є його біологічним сином...

Ми мали розмови, і все йшло добре. Він відвідував мене в лікарні, коли я захворіла. Після того, як пішла з життя моя мати, Едік став дещо стривоженим... Часто звертався до мене зі словами: "Бабо, краще помовч...", "Бабо, не вживай ці слова...". Зять забороняв обговорювати Мар'яну в присутності дітей. Це завдавало мені великого болю.

Потім до нас переїхала жити свекруха (мати Едгардо). Коли я була у них, він (зять. -- Авт.) жив з дітьми. Але пізніше я побачила у Фейсбуці, що він зустрічається з молдаванкою. Вона виставляє у соцмережах їхні спільні фото... В той час про дітей піклується його мама.

Чи ви організували для Едіка підтримку після втрати матері?

Едгардо так і не здійснив свою поїздку до України і не подав заявку на отримання допомоги ані для себе, ані для доньки. "Я не мала змоги одразу кинутися оформляти допомогу," - зітхає пані Анастасія. "Протягом багатьох років я працювала в Італії і трохи заробила. Я справлялася сама! Але у військовому комісаріаті мені порадили відкрити один рахунок - на себе та на малюка. Я так і вчинила."

Відносини з зятем стали напруженими... Едгардо заявив: "Давайте вирішимо це мирно. Принесіть мені всі документи". Після цього він почав дзвонити до відповідних служб в Івано-Франківську, намагаючись відшукати майно Мар'яни... Я була вражена.

У той момент служба у справах дітей почала запитувати у мене, де навчається Едік. Я поділилася цим із зятем, але він більше не надав мені жодних відомостей. Мені досі незрозуміло, навіщо службі потрібна ця інформація. Адже Едік учиться в Італії з третього класу!

Одного разу я планувала запросити своїх онуків до себе на канікули, але зять не дав на це згоду... Мої дві доньки, які проживають в Італії, також прагнули побачити своїх племінників.

Одного разу мій онук зателефонував і запропонував зустрітися в піцерії, але при цьому попросив, щоб батько Роберти про це не дізнався. Я приїхала з доньками до місця зустрічі, але онук сказав: "Ми не зможемо піти, тато не дозволяє". Я глянула вниз і побачила поліцію біля будинку. Незважаючи на те, що я була його опікункою, правоохоронці не дозволили мені зустрітися з онуком...

— Які стосунки мала Мар'яна зі своїм чоловіком? — питаю у мами.

В останні дні стосунки між ними значно погіршилися... Мар'яна дуже прагнула вирушити на війну. Я, звичайно, була стурбована за її безпеку. Проте донька заспокоювала мене словами: "Не варто хвилюватися, мамо, я служитиму в Івано-Франківську, у Калуші, в Долині". Але все сталося не так, як ми планували... На Великдень вона раптово вирушила до Запоріжжя.

Мар'яна завжди хотіла, щоб її діти не загубили українського коріння. Коли була на війні, в одній телефонній розмові сказала: "Мрію, щоб мої діти приїздили до мирної та сонячної України".

-- Навіть коли наші стосунки з зятем зовсім зіпсувалися, я завжди старалася приїжджати до онуків, -- продовжує розмову пані Анастасія. -- Але бачила дітей хіба що у вікні... Вони мені фіранками махали.

Одного разу зять надіслав мені повідомлення: "Якщо бажаєте спокою, перекажіть мені 17 тисяч євро". Це текст я отримала 9 квітня 2024 року. (Пані Анастасія демонструє мені це sms-повідомлення на своєму телефоні. -- Авт.) Я відповіла: "Гаразд, але спочатку надай мені рахунок Едіка".

Але Едік мені сказав: "Бабо, я рахунку не маю".

Зять заборонив мені спілкуватися з онуками і так і не надав доступ до банківського рахунку Едіка. Більше того, він почав звинувачувати мене у тому, що я вкрала все їхнє майно разом з Мар'яною.

У одному з італійських журналів нещодавно опублікували статтю про Мар'яну. Я вирішила придбати кілька примірників. А Едік, дивлячись на мене, каже: "Бабусю, нам не журнали потрібні, а мама" (Пані Анастасія не може стримати сліз. -- Авт.).

Які стосунки ви мали з Робертою?

Роберта провела зі мною в Україні період з чотирьох місяців до півтора року. Тим часом Едік навчався в першому та другому класах. Мар'яна разом із чоловіком придбали нову квартиру в Італії, і їм потрібно було облаштувати її. Коли Роберта трохи підросла, вона часто зізнавалася, що любить мене навіть більше, ніж своїх батьків, але просила не розповідати їм про це (усміхається. -- Примітка автора). Онука любила жартувати зі мною. Пам'ятаю, як одного разу вона пофарбувала мені волосся в рожевий колір, стверджуючи, що це дуже стильно!

Після втрати матері, дитина почала замикатися в собі. Вона почала відвідувати психолога в школі. Едік, хоч і виглядає сильнішим, але я помітила, що він має страх перед вітчимом... Щоб не розлучати Едіка з сестричкою, я вирішила залишити їх з Едгардо. Можливо, ми вчинили неправильно... Але ніхто не очікував, що виникне така сварка. Що зять заборонить спілкуватися з онуками.

Ви вважаєте, що ваш зять підбурює онуків проти вас?

Я змушена шукати різноманітні способи комунікації з дітьми. Нещодавно відвідала мера в Італії, і він дав мені обіцянку про підтримку. Також зверталася до італійських карабінерів, аби отримати дозвіл на спілкування з онуками. Проїхала 200 км, лише щоб побачити дітей!

Просила допомоги у служби у справах дітей Долинської міської ради, але вони відмовились мені допомагати. На контакт чиновники не йдуть. Потім я дізналася, що вони шукали інформацію начебто Мар'яна -- не моя рідна донька... Це абсурд!

-- Мій чоловік рано помер, я залишилась сама з чотирма дітьми, -- каже пані Анастасія, коли розпитую її про заробітки в Італії. -- Мені з дітьми допомагала тітка з дядьком, рідна сестра. Вони жили поруч. Коли я поїхала на заробітки в Італію, Мар'яна була у 8-му класі. Діти пішли вчитися, я не могла собі дати ради, тому змушена була їхати за кордон. В Італії працювала, вивчила італійську мову. Важко не було. Зараз важко, бо не бачу онуків...

Чи мали ваші діти приятельські зв’язки між собою?

Вони завжди підтримували одне одного, немов непереможна команда. Часом між ними спалахували суперечки, але в критичні моменти ніколи не залишали одне одного в біді. Мар'яна була неймовірно старанною, регулярно надавала пораду своїм сестрам і брату, вказуючи, які справи потрібно виконати в домі.

На похоронах Мар'яни присутній був тільки її брат Олег. В той час, коли в Україні йшла війна, їй не дозволили виїхати з Італії... Тому дві доньки, які були заміжні за італійців, не змогли відвідати церемонію прощання.

В Італії я також звернулася до юристки, щоб дізнатися, чи оформлено зятем опікунство над Едіком. Чому він заважає мені спілкуватися з онуками? І чому не дає можливості отримати паспорт для Едіка в консульстві?

Місцева адміністрація, з одного боку, вшановує вас як матір загиблої Героїні, проте з іншого боку, не надає підтримки у вирішенні питань, пов'язаних з вашими онуками...

Голова Івано-Франківської обласної державної адміністрації вручила мені медаль "За мужність" (посмертно) на честь Мар'яни. Я отримую запрошення на різноманітні урочисті події, проте питання з онуками залишається невирішеним. Мені повідомили, що "усі питання вирішує Яремій" (йдеться про Наталію Яремій, начальницю служби у справах дітей Долинської міської ради). Під час одного з заходів я спілкувалася з головою ОВА Світланою Онищук і розповіла їй про ситуацію з дітьми. Вона зізналася, що нічого про це не чула. Але, щоб потрапити на прийом до пані Онищук, потрібно чекати до травня...

Мер Долини Іван Дирів взагалі сказав, "що я вкрала гроші в держави і всі питання -- до прокуратури". Я дізналась в прокуратурі, що жодних матеріалів у них немає. Що він виплітає?

Зараз я змушений боротися проти двох країн. Ніхто з моїх співвітчизників не надає мені підтримки.

Моя дочка пожертвувала своїм життям заради України. Двоє її дітей залишилися в Італії. А українські чиновники обвинувачують мене в крадіжці. Вони стверджують, що я не виходжу з ними на зв'язок, хоча це зовсім не так. Ніхто навіть не бажає вислухати мою історію!

Пані Анастасія повідомила, що планує подати позов до суду щодо захисту своєї честі та гідності.