На думку експертки, якщо в Україні не буде подолано правовий хаос, жодні стратегічні плани не зможуть вирішити проблеми.
Каріна Асланян роз'яснила, які фактори впливають на ухвалення рішень Європейським судом з прав людини щодо України.
Реформа судової системи в Україні розпочалася майже з моменту здобуття незалежності. Проте, недоброчесні судді вміло використовують затягування цього процесу на шкоду Україні. Таку думку висловила експертка з судової реформи Лабораторії законодавчих ініціатив Каріна Асланян у своїй статті "Верховенство права: без стратегії, етики та гідності".
"Україна вступає в новий етап реформи правосуддя, яка триває з моменту здобуття незалежності. У свідомих суддів це поняття викликає відразу, тоді як недобросовісні використовують затяжні процесуальні процедури для досягнення особистих вигод, отримуючи рішення на свою користь проти України в Європейському суді з прав людини (ЄСПЛ)", - підкреслює автор.
В якості ілюстрації вона зазначила випадок з колишнім суддею Олексієм Тандиром, який у 2023 році на блокпості збив 22-річного військового Нацгвардії. Внаслідок отриманих травм військовий загинув на місці події. Тандир подавав скаргу до Європейського суду з прав людини, скаржачись на тривале утримання під вартою без можливості внести заставу. І минулого тижня суд ухвалив рішення на його користь.
У цьому контексті Тандир значно сприяв затягуванню судового процесу, постійно коригуючи свої свідчення та в цілому зловживаючи наданими йому процесуальними правами.
На жаль, це не вперше, коли суддя, щодо якого українська система правосуддя має чимало запитів, отримує можливість "вибратися" завдяки рішенню Європейського суду з прав людини на свою користь. Як вже зазначалося, вказані судді Верховного Суду також мають рішення ЄСПЛ, які підтримують їхню позицію. У таких ситуаціях стає очевидним, що відсутність чітких стратегій та ретельно продуманих планів їх реалізації, а також хаотичне впровадження реформ і політичні рішення, які нівелюють попередні зусилля, призводять до суперечностей у законодавстві, -- зазначає Асланян.
Крім того, авторка зазначає, що неналежна юридична практика в законопроектах, тривалий дефіцит суддів, значний недостач фінансування та зловживання правами з боку недоброчесних суддів спричиняють рішення Європейського суду з прав людини проти України. Хоча ці рішення формально можуть відповідати Конвенції з прав людини, насправді вони ставлять під загрозу реформи та роки зусиль, які докладає Україна.
Експертка зазначає, що навряд чи винуватцем ситуації є саме ЄСПЛ. Вона вказує на те, що Україна сама свідомо або підсвідомо обирає непослідовність і хаос як основні чинники, що сприяють реформам у сфері правосуддя. Окрім того, держава протягом багатьох років терпить відсутність честі та гідності в діяльності ключових органів правопорядку.
"Коли під час обшуків без ухвал, які починаються о 5-й ранку, людям погрожують ламанням стін. Коли під час таких обшуків матерів не пускають у кімнати до малолітніх дітей, а фото людей у спідній білизні розлітаються мережами ще до їх закінчення. Коли фото оголеного громадського активіста зливають із його вилученого телефона в ТГ-канали, й ніхто не несе за це відповідальності. Коли відбір керівників органів правопорядку дозволяють проводити людям із сумнівною репутацією. Коли персоналу в судах роками платять по 8-10 тис. грн... Про яку євроінтеграцію може йтися?", -- пише експертка.
А якщо до цього додати політичні справи, корупцію, кругову поруку серед частини суддів та органів правопорядку, то, як зауважує, Асланян, навіть росіяни не потрібні для руйнування України як держави. Авторка наголошує: якщо не впорядкувати цей правосудний хаос, то гідра так і залишиться гідрою, хоч яку дорожню карту їй згодувати.
Як зазначив Асланян, ключові судові установи в Україні не мають чітких стратегій для реформування. Це стосується Верховного суду, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та Вищої ради правосуддя. Навіть якщо ці органи виконують свої обов'язки належним чином (хоча це не завжди відповідає дійсності), це не сприяє значним позитивним змінам.
Зокрема, відсутність стратегії у Вищій кваліфікаційній комісії суддів призвела до недостатнього заповнення вакансій у господарських апеляційних судах. Крім того, нестача стратегічного бачення розвитку Верховного суду викликала кадрову кризу під час виборів голів касаційних судів у Пленумі цього суду.
