Журналіст Дмитро Хилюк повернувся з російського полону: його досвід неволі та шлях до свободи.

24 серпня в рамках обміну полоненими до України повернувся журналіст УНІАН Дмитро Хилюк, який з березня 2022 року був у російському полоні як цивільний заручник. Протягом трьох років він міг бачити лише зафарбовані вікна своєї камери, невелику частину неба з вікна, яке відчиняли для провітрювання, та асфальт. У в’язниці жоден з ув’язнених не отримував листів.

Про це Дмитро Хилюк розповів у коментарі для медіа, який записав журналіст Стас Козлюк для Інституту масової інформації.

На його думку, найбільш складним моментом стало відчуття "пустоти" — абсолютної відокремленості від будь-яких відомостей.

"Повна відсутність інформації, абсолютно ніякої. Найбільше мене турбувало не власне благополуччя, а те, щоб батьки були живі. На щастя, вони в порядку, і я мав можливість з ними поспілкуватися. Тепер я знаю, що все добре, і відчуваю полегшення," - поділився Дмитро.

На запитання про те, чи знав він про звільнення Херсона, журналіст відповів негативно, зауваживши, що в полоні навіть не мав уявлення про час.

"Який Херсон, це тотальна відсутність будь-якої інформації. Ми не знали навіть, яка година. Вперше за три з половиною роки я побачив годинник в автобусі в Білорусі, з аеропорту нас везли в Україну на кордон. Ми бачили лише там зафарбовані вікна камери, шматочок неба з прочиненого на провітрювання вікна, бачимо лише асфальт, тому що ходимо лише зігнутими донизу. Ми не бачимо зеленої трави в прямому сенсі слова, не бачимо пташок, єдине, що ми бачили - ворони на спостережних вишках за ці роки", - згадує журналіст.

За його словами, для того щоб відстежувати дати, вони створили власний календар у своїй камері, запам'ятовуючи важливі дати, включаючи дні народження рідних та свої власні. "Це неймовірно жахливо, адже це не лише інформаційна ізоляція, а й порожнеча у всіх аспектах життя", - зазначив Хилюк.

Він зізнався, що лише в окремих випадках охоронці ділилися навіть найпростішими відомостями, такими як дата святкування Великодня. За весь цей час він лише одного разу зустрів людину з персоналу, яка проявила справжню людяність.

"Ми просто проводили час, нічого не роблячи - дні поспіль залишалися в тюрмі. Ми зверталися з проханням, щоб нам дозволили зайнятися виготовленням коробок, чи чимось подібним. Нам повторювали, що це не дозволено," - згадує журналіст.

Він зазначив, що були моменти безнадії, коли в'язні відчували себе непотрібними. Проте взаємна підтримка допомагала їм не втратити сили духу.

Після звільнення Дмитро насамперед прагне обійняти та розцілувати своїх батьків. Його батько також був у російському полоні, але зміг повернутися на українську землю раніше. Журналіст також поділився планами відновити свою професійну діяльність.

Що відомо про полон Дмитра Хилюка

Журналіст інформаційної агенції УНІАН Дмитро Хилюк був викрадений військовослужбовцями РФ у селі Козаровичі Вишгородського району Київської області орієнтовно 4 березня 2022 року.

1 березня Дмитро Хилюк поділився на своїй Facebook-сторінці, що його рідне село стало окупованим, а населені пункти на лівому березі Ірпеня виявилися відрізаними від Києва. Він також зазначив, що зв'язок в інтернеті залишає бажати кращого.

Врешті-решт, кілька днів пройшло без новин від журналіста. Друзі отримали від сусідів інформацію про те, що Дмитра Хилюка затримали особи у військовій формі Російської Федерації. Його відвезли в невідомому напрямку.

Спочатку колеги журналіста вважали, що тривала відсутність зв'язку є наслідком поганого сигналу. Проте згодом стало відомо, що журналіст Хливнюк був затриманий російськими військовими і вивезений до селища Димер, розташованого в Вишгородському районі Київської області.

"За словами звільнених місцевих жителів сусіднього села Козаровичі, Дмитра нині утримують у будівлі одного з підприємств у Димері. Саме там його бачили кілька вже звільнених чоловіків. Тримають, як й інших, із зав'язаними скотчем руками та пов'язками на очах", - повідомила організація "Медійна ініціатива за права людини".

Зазначається, що ймовірною причиною затримання може стати підозра, що місцеві жителі, а надто журналісти, могли спілкуватися з українськими військовими та правоохоронними органами.

На початку журналіста тримали в окупованому Димері, а згодом його перевезли до в'язниці в Новозибкові, що в Брянській області Росії. Потім він опинився в Мордовії, а згодом у колонії №7, розташованій у Пакино Володимирської області. Це заклад славиться своїм жорстоким ставленням до ув'язнених: тут людей піддають побиттю, катують голодом і змушують стояти на холоді. Вага Дмитра знизилася до 45 кілограмів.

У неволі Дмитро пережив багато: відсутність їжі, фізичні знущання, психологічний тиск. Окупанти змушували його дивитися пропагандистські матеріали і погрожували йому. Проте він залишився стійким. У червні 2024 року звільнений солдат повідомив, що Дмитро живий і тримається.

Про це міжнародній організації "Репортери без кордонів" розповів звільнений з російського полону військовий Ігор, який рік провів із Дмитром в одній камері у Владимирській області Росії.

"Повернувшись до України, я побачив його фото і можу сказати, що він має зовсім не такий вигляд, як раніше", - сказав колишній військовополонений.

Дмитра він вважає своїм другом, оскільки разом з ним "пережив рік пекла" в одній камері №8 у виправній колонії ІК-7 у Пакіно, розташованій у Владимирській області.

Ігор поділився жахливими історіями про знущання, які здійснюють росіяни. Він зазначив, що в цій камері утримується близько п'ятнадцяти українців, серед яких є як цивільні особи, так і військові. Він згадав, як посеред зимових холодів, коли температура опускалась до мінус десяти градусів, його і його товаришів змушували ходити по тюремному дворі абсолютно голими. Часто під час перевірок тюремні охоронці або співробітники ФСБ влаштовують розваги, накидаючи собак на ув'язнених. Ув'язненим регулярно наказують співати російський гімн або ж залишають без їжі.

І нарешті, 24 серпня 2025 року, сталося те, на що стільки часу чекали всі. В рамках 68-го обміну полоненими (146 на 146) Дмитро Хилюк повернувся з ув'язнення. Цей день був особливим - він співпав із Днем Незалежності України. Разом із ним на волю вийшли колишній мер Херсона Володимир Миколаєнко, журналіст Марк Каліуш та медик Сергій Ковальов з "Госпітальєрів".

Згідно з інформацією, наданою Координаційним штабом з питань військовополонених, процес обміну військовослужбовців відбувся відповідно до угод, укладених під час переговорів у Стамбулі.

Серед звільнених воїнів є бійці з Десантно-штурмових військ, Повітряних і Військово-морських сил, а також представники територіальної оборони, Національної гвардії та Державної прикордонної служби. Вони брали участь у бойових діях на Луганщині, Донеччині, Харківщині, Запоріжжі, Херсонщині, Миколаївщині, Київщині та Сумщині, а також захищали Маріуполь і Чорнобильську атомну електростанцію.