З вірою та сподіваннями: звіт з місця обміну військовополоненими.

У перший день обміну повернулися 390 військових. Вдруге повернули 307. Сподіваємося на нові новини про повернення наших у неділю...

Цими днями триває найбільший обмін полоненими. Тисячі українських родин живуть надією знову побачити сина, чоловіка, брата, батька, друга. Кореспонденти Укрінформу відправилися до місця обміну, щоб задокументувати моменти, які вже стають історією - повернення воїнів додому.

Ви Олександр Ковальов? Півтора місяці тому ми евакуювали вашу доньку з окупованої території.

Автобуси, що перевозять наших хлопців, повільно в'їжджають у великий двір, де їх зустрічають рідні та друзі. Тут також зібралися десятки, а можливо, й сотні людей з фотографіями своїх зниклих близьких, які надіються отримати хоч якусь звістку про них від звільнених.

— Є морська піхота? — з натовпу лунає відчайдушний крик, але поки що ніхто не відповідає. Бліді та виснажені, немов примари, хлопці виходять з автобуса під гучні вигуки "Ласкаво просимо додому!", здається, ще не зовсім усвідомлюючи, що нарешті повернулися на рідну землю.

До гурту звільнених воїнів хтось гукає:

- Підійдіть сюди, будь ласка. Ви мати Ковальової Софії?

- Так, - відповідає Олександр.

- Ми повернули її всього півтора місяця тому з території, що була під окупацією. Наразі вона разом із вашою мамою Іриною чекає на вас вдома.

- Щиро дякую, велике спасибі, - промовляє воїн. Помітно, що він намагається всіма силами стримати свої почуття.

Олександру показують фото його мами з донькою: "Це під час її повернення".

Негайно дзвонять пані Ірині.

Шановна Ірино, я маю для вас надзвичайну новину. Я представляю Офіс уповноваженого Верховної Ради з прав людини, і саме ми займалися процесом повернення вашої внучки. Зараз поруч зі мною знаходиться ваш син.

- Синочку, я тебе дуже люблю, - промовляє Ірина, не в силах стримати сліз, які починають текти по її щоках.

- Мамо, - відказує Олександр і його голос теж починає бриніти. - Все добре, я вже в Україні.

- Ми з нетерпінням чекаємо на тебе, наш дорогий! Як ти почуваєшся?

У мене все в порядку, почуваюся добре і здоровий.

- Ми сподівалися, що ти знову прийдеш, і кілька разів дивилися у бік дверей, чекаючи на тебе.

Видно, що батько й донька не хочуть говорити при свідках після довгої розлуки - довкола десятки камер, і вони домовляються поговорити увечері.

- Я вас дуже ціную, - говорить Олександр, прощаючись.

Тим часом новоприбулі хлопці опиняються в центрі уваги натовпу, що тримає в руках фотографії зниклих близьких. Люди намагаються дізнатися, що їм відомо про тих, хто досі не повернувся.

- Ви з Павлівки? - запитує один із солдатів, звертаючись до натовпу.

- Гляньте фото, може ви бачили?

На жаль, це так...

"Прямо зараз я запакую тебе в багажник і повезу додому, щоб доглянути й відгодувати."

Серед цього натовпу можна помітити й радісні обличчя. Це обличчя тих, хто дочекалися свого моменту, чиї мрії нарешті втілилися в життя.

Звільнений солдат Олександр Негір обіймає свою дружину Олену, на їхніх обличчях сяють усмішки.

- Як довго ви очікували на чоловіка? - запитують журналісти Олену.

22 місяці. Я мала надію, але допоки не приїхала сюди, не підозрювала, що сьогодні його обмінюватимуть.

- Ми самі не знали, що нас обміняють, але надія була, - каже Олександр.

- Коли ти усвідомив, що тебе можуть обміняти? - питає Олена.

- Учора, 22-го числа. Двоє діб майже не спав, - відповідає Олександр.

- Ви чули щось про 93-ю бригаду? - запитує жінка, тримаючи в руках портрет військового.

Розпитування припиняються, коли хлопці бачать рідних. Олександра стискають у міцних обіймах без слів. "Дякую, що допомагав родині", - каже боєць. "Зараз завантажу тебе у багажник і повезу додому на відгодовку", - каже його друг, намагаючись за жартом приховати тремтіння в голосі. Олександр просить не дуже його обіймати, бо "лишилися самі ребра".

Хлопці дійсно виглядають виснаженими, блідими та худими. Можна лише припустити, через які жахливі випробування їм довелося пройти, але запитувати про це відразу після їхнього звільнення було б недоречно з етичної та психологічної точки зору.

- Чи отримали ви якусь інформацію? - цікавляться журналісти у Олександра.

- Ні, - відповідає він.

- Ти отримав мій лист? - поцікавилась Олена.

- Ні.

- А одяг тобі "Червоний хрест" передавав? - не вгаває вона.

На початку лютого 2024 року в Горлівці мені надіслали посилку від "Червоного хреста".

- Можливо, там є і лист? - висловлює припущення Олена.

- Ні, листа не було, - відповідає Олександр.

Діалоги затихають, бо всі, хто зустрічав полонених, починають голосно скандувати "Дякуємо, дякуємо!".

"Що ви відчуваєте в цей момент?" - цікавляться журналісти у Олександра. Його відповідь виявляється відвертою і лаконічною: "Хочу повернутися додому".

"МИ ВІРИМО, НАДІЄМОСЯ, ЧЕКАЄМО"

На місці обміну зібралися люди, які ще не отримали жодної інформації про своїх близьких. Жінка, що тримає на руках маленького хлопчика, обгорнена у національний прапор:

- У нас вдома чекає молодший, - ділиться вона. - Ми чекаємо, сподіваємось на будь-які новини. Щосереди їздимо на акції під Координаційний штаб. Вже 30 місяців, тобто 2,5 роки, як він востаннє виходив на зв'язок. Це сталося в селі Первомайському, Донецька область, 27 листопада 2022 року - і з того часу пропав. Сподіваємось, що він в полоні. Ми дуже чекаємо, віримо і сподіваємось.

На наступному фото зображений молодий чоловік у військовому одязі. Підпис говорить про те, що це Дзюба Андрій Сергійович. Батьки перебувають у розшуку за його слідами.

Ми шукаємо нашого сина, який пропав безвісти вже 8 місяців. Його останній слід зник у вересні в селі Стельмахівка, що в Сватівському районі Луганської області. Всі його побратими залишилися живими, а він один не повернувся. Немає жодних його речей або інших доказів, що він десь був. Досі не отримали жодної інформації про нього. Я зверталася до слідчої, але вона не змогла надати жодних відомостей і лише чекає, щоб ми повідомили їй щось нове. Ми дізналися від хлопця, який був звільнений 6 травня, що він чув наше прізвище, але з'ясувалося, що він чув його лише в липні 2023 року, тоді як наш син зник у вересні 2024 року. Інформації немає, але ми сподіваємося, що хлопці, які повернуться, принесуть новини про нього, а можливо, він сам знайде шлях додому... – з надією говорить його мати.

"Мій чоловік зник у Донеччині разом із товаришем. Вони до останнього захищали стратегічний об'єкт - Вуглегірську ТЕС, - ділиться інша жінка. - Досі немає жодної інформації про них. Ми сподіваємося на позитивні новини, що хлопці їх знайдуть, і чекаємо на повернення всіх додому".

Ці дружини, діти, батьки, близькі та друзі живуть у стані надії — можливо, хтось бачив їхніх рідних. А ще краще, якби завтра вони вийшли з автобуса з прапором на плечах і радісними усмішками на обличчях.

Як повідомлялося, 23 травня в рамках обміну "1000 на 1000" в Україну повернули 390 полонених. З них 270 військових та 120 цивільних громадян. Сьогодні вдалося повернути ще 307 українських військових. Загалом за останні два дні вдалося визволити 697 людей. Серед тих, хто повернувся сьогодні, воїни ЗСУ, Державної прикордонної служби та Національної гвардії України. За словами Президента Володимира Зеленського, завтра очікується продовження обміну.

Великий обмін став результатом переговорів у Стамбулі української та російської делегацій. Українську очолював міністр оборони Рустем Умєров.

Тетяна Пасова can be rephrased as "Тетяна П." or "Пасова Тетяна," depending on the context. If you're looking for a more creative variation, you might consider something like "Тетяна, носителька прізвища Пасова."