Законопроєкт № 14057: вільній журналістиці приготували обмеження. Наразі - на шляху до першого обговорення.

Дійсний склад Верховної Ради в своїй законодавчій активності інколи нагадує мавпу з гранатою. Чому б не спробувати, адже результат може бути вражаючим! А ось щодо наслідків руйнувань, то про це вже подумаємо пізніше.

Звісно, навіть граната може приховувати таємниці, а мавпа може мати свої замисли. Такі роздуми виникають під час розгляду законопроєкту №14057 "Про оновлення (рекодифікацію) Книги другої Цивільного кодексу України стосовно особистих прав людини", який підтримали понад 180 депутатів.

Журналісти та експерти в галузі медіа, ознайомившись із цим документом, були вражені: деякі з його положень пропонують зміни до законодавства, які можуть ускладнити, а іноді навіть зробити неможливим, належне виконання своїх обов'язків українськими незалежними журналістами.

По суті, автори цього документа (зокрема, деякі його пункти) обмежують українську журналістику, особливо в сфері розслідувань, у своєрідні рамки, які ускладнюють для вільної преси можливість інформувати та попереджати суспільство.

У цьому шановний читач має можливість переконатися, ознайомившись із документом або ж з аналізом законопроекту, представленим Центром протидії корупції.

Ось деякі формулювання законопроєкту, які дуже сподобаються (звісно, якщо вони отримають статус положень закону) корупціонерам та політбульдозерам нашої (і однієї сусідньої) країн:

Таким чином, інформація вважається недостовірною, якщо вона суперечить принципу презумпції невинуватості, поки вина особи не буде доведена... (ч. 2 ст. 277 Цивільного кодексу України).

"...Якщо оцінні висловлювання сформульовані в такій манері, що зневажають особисту гідність... може виникнути зобов'язання щодо відшкодування моральної шкоди" (ч. 2 ст. 277 Цивільного кодексу).

Фізична особа має право вимагати... видалення, анонімізації або знищення даних... а також від операторів пошукових систем – зупинки надання посилань... у випадках, коли ця інформація є неточною, застарілою... або втратила своє суспільне значення... (ст. 302-2 Цивільного кодексу).

Знову ж таки, для більш глибокого вивчення теми читач може звернутися до посилання, зазначеного вище. А ми поставимо риторичне питання: що б сталося з багатьма політичними та антикорупційними розслідуваннями, як відомими, так і не дуже, якби в нашій країні діяли такі правила для журналістів?

Родзинкою на торті є те, що головним ініціатором законопроєкту став голова Верховної Ради, доктор юридичних наук, академік Національної академії правових наук України Руслан Стефанчук. Власне, це і спровокувало у багатьох коментаторів відчуття того, що одіозні положення у законопроєкті (поруч із цілком прогресивними і європейськими за духом новелами) - не типовий ексцес первинного валу ідей законодавців, а цілком продумана атака чинної влади на вільну пресу з боку тих, кому не подобається підвищена увага журналістів до їхніх авторитарних трендів чи корупційних оборудок.

Звичайно, йдеться лише про перше читання; зареєструвати законопроєкт - це ще не одружитись. Але ж який натиск!

Дещо оруелівський настрій журналістсько-медійної спільноти відобразила у ФБ одна з найкращих журналісток-розслідувачів:

Дійсно, на хвилю обурення в медійному середовищі адміністрація Верховної Ради оперативно відреагувала.

А коли одна з читачок висловила зневіру у компетенціях правлячої команди, спікер Верховної Ради відповів їй особисто, демонструючи водночас легке роздратування, професійну стриманість та ентузіазм. Відчувається, що він хоче увійти в історію спікером, який оновив Цивільний кодекс України.

Висловив свою думку у форматі: "Усе налагодиться, ми знайдемо рішення" і заступник міністра культури та інформаційної політики України з питань європейської інтеграції.

Почалося те, що варто було робити від початку: обговорення законопроєкту з професійною журналістською спільнотою та медійними юристами.

Отже, виникає питання: які ймовірності того, що всі ці негідності врешті-решт стануть законом?

Заступниця голови Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова Євгенія Кравчук підтвердила в інтерв'ю "Цензор.НЕТ", що "незабаром разом з представниками медіа та юристами будуть розроблені зміни, які Руслан Олексійович, як основний автор, розгляне, і комітет знайде оптимальний варіант".

Під час розмови з головою відповідного комітету Ярославом Юрчишиним ми ретельно проаналізували ситуацію та обговорили, як уникнути найгірших наслідків.

- Ярославе, наскільки я розумію, ви налаштовані оптимістично: мовляв, перед другим читанням одіозні новели із законопроєкту №14057 під тиском громадськості і експертів точно приберуть. Та й до першого читання можуть відбутись помітні зміни. Але ж авторів з/п - більш ніж 180, і там вистачає людей з кепською репутацією. Не боїтеся, що цехова солідарність корупціонерів та автократів може встояти перед тиском активної частини суспільства та іноземних партнерів?

Я не бачу жодних перспектив у прийнятті змін до Цивільного кодексу, якщо ці зміни передбачатимуть суттєві обмеження доступу до інформації. Досить багато колег зверталися до мене з питаннями про те, як проходить співпраця з медійниками та медіа-юристами, які працюють над оновленнями. Зі свого боку, Стефанчук дотримався всіх домовленостей, досягнуті в рамках робочої групи. По-перше, було продовжено термін подачі правок, щоб усі мали можливість їх підготувати. По-друге, 116-та стаття дозволяє вносити зміни до змісту законопроєкту, якщо вони не стосуються тих поправок, які обговорювались під час першого читання. І, зрештою, я переконаний, що ініціатор (оскільки серед багатьох авторів реальним ініціатором цього законопроєкту є Руслан Стефанчук), зацікавлений у рекодифікації всього Цивільного кодексу, не зробив жодного кроку, який би зняв усі суперечки на самому початку процесу.

- А саме?

Він не виніс ці зміни на громадське обговорення, як це зробив тепер, після цієї ситуації, з третьою та четвертою частинами Цивільного кодексу. - Є.Г.

Отже, коли під час інтерв'ю з колегами з "Лівого берега" www.lb.ua ви зазначаєте, що "більш схильні вважати, що це є переоцінкою своїх можливостей у сфері регулювання всіх аспектів цивільного права, працюючи з владних чи академічних кабінетів і не залучаючи до цього медіа", ви, власне, маєте на увазі Стефанчука? В контексті того, що особа сприймає питання лише через призму теоретичних юридичних категорій, не звертаючи уваги на практичні ризики?

Саме так! Адже до робочої групи залучено цілу низку вчених-юристів, таких як Кузнєцова та Кот, які брали участь у розробці Цивільного кодексу під час його ухвалення у 2003 році. Однак їхній підхід є більш теоретичним. Натомість, коли зустрілися практикуючі юристи та медіа-експерти, вони змогли детально проаналізувати ситуацію та представити її у структурованому вигляді...

- Наприклад? Розклали що саме?

Наприклад, неможливо вимагати від веб-сайту видалення контенту, в якому була допущена помилка. Можна наполягати на внесенні коректив або наданні збалансованої інформації, але повне видалення матеріалу можливе лише шляхом блокування сайту. Це вже вважається цензурою, і, як ви зазначили, європейські партнери сприймуть це як напад на свободу слова. Тому, в принципі, цю норму не варто включати до Цивільного кодексу.

Яким чином це було сприйнято елітними правниками?

Вирішили, тому перед першим читанням це потрібно внести корективи.

- А як щодо новели, згідно з якою "Недостовірною вважається інформація, яка порушує презумпцію невинуватості, доки вину особи не доведено..."? Я коли таке прочитав, у мене відвисла щелепа: а що, так можна? І хочу вас спитати: невже ця дистанція між теорією права та практикою журналістики, настільки велика, що не можна додати 2+2 і відчути, що щось не так?

Я ж не здатен читати думки інших... Чи потрібно в даному випадку змінити формулювання? Однозначно. І сам Стефанчук також визнав, що воно є занадто загальним і потребує більш чіткої формулювання. Він пояснив, що суть його висловлювання полягала в тому, що до моменту винесення вироку особу не слід називати злочинцем, а лише підозрюваним. Проте, на жаль, ми сьогодні стикаємося з додатковими труднощами через рішення Верховного Суду, яке фактично відкриває можливості для маніпуляцій та заборони згадувати особу, щодо якої ведуться слідчі дії або розглядається справа в суді...

В рамках обговорення цієї статті досягнуто угоди, що необхідно чітко розмежувати звинувачення, яке висувається заздалегідь, і фактичний статус особи. Наприклад, якщо когось підозрюють у національній зраді, це ще не означає, що ця особа є зрадником; вона залишається лише підозрюваною в такому злочині. Важливо, щоб формулювання були коректними, адже презумпція невинуватості закріплена в нашій Конституції, і відповідні принципи мають бути відображені в Цивільному кодексі. Проте тут необхідно знайти баланс. Чи зобов'язані журналісти, а не лише мають право, повідомляти про інформацію, що міститься в офіційних матеріалах слідства? Безумовно, зобов'язані, і при цьому журналіст не повинен піддаватися ризику судових позовів та затяжних процесів. В цьому контексті також існує узгодження щодо пошуку збалансованих формулювань, і медіа-юристи повинні встигнути виправити всі ці нюанси.

Чи будуть ці досягнення враховані в подальшій роботі?

Руслан Стефанчук зобов'язався особисто представляти та відстоювати всі узгоджені правки на комітеті. Враховуючи, скільки людей підтримує його ініціативу, я вважаю, що можливість для внесення змін є досить значною...

Чи можуть інші співавтори цього Кодексу намагатися внести в нього щось негативне? Я не можу запевнити, що це виключено. Все залежатиме від остаточного рішення комітету. Після збору всіх пропозицій ми обов'язково звернемося до Ради Європи та Європейської комісії, щоб вони оцінили новації, пов'язані з поширенням інформації. Адже цей Кодекс стосується не лише медіа, але й будь-якого виду інформаційного обміну. Тут потрібно забезпечити чіткий баланс між правом на інформацію (яке також є правом людини) і правом на приватність. Відповідно до рішень Європейського суду, публічні особи мають обмежене право на приватність, оскільки суспільство делегувало їм виконання певних представницьких обов'язків.

Ситуація з інформацією, що має суспільний інтерес, є подібною. У Законі про доступ до інформації існує чітке визначення такого роду даних. Вони не можуть бути об'єктом суперечок як до, так і після винесення вироку. Якщо інформація має суспільну значущість, її слід оприлюднювати.